Фінансові резерви та їх розвиток в вітчизняній економіці

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ І КРЕДИТУ

«Допущено до захисту»

_____________________________

«___»__________________20_ р.

«Фінансові резерви та їх розвиток в вітчизняній економіці»

(курсова робота)

Виконавець:

студентка ІІІ курсу

денної форми навчання

групи 381

напрям підготовки

«Фінанси і кредит»

Бельмега А.В.

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Бак Н.А.

Чернівці - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ, ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ………………………………………………………………………….........5

   1.1 Сутність та види фінансових ресурсів…………………………………………..5

   1.2 Призначення фінансового резервування……………………………………….10

РОЗДІЛ 2 РОЛЬ ФІНАНСОВИХ РЕЗЕРВІВ У РОЗВИТКУ СЕКТОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ………………………………………………………..13

   2.1 Управління державними фінансовими резервами та його ефективність……13

   2.2 Оцінка стану державного резервування недержавними суб’єктами економіки…………………………………………………………………………........20

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА НАПРЯМКИ ЇХ ВИРІШЕННЯ……………………………………………………….25

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………........30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..32

ВСТУП

Актуальність теми. Фінансові резерви являть собою особливу форму фінансових ресурсів, що відокремлена органами державного і муніципального управління і господарюючими суб'єктами на випадок виникнення непередбачуваних витрат і специфічних потреб, зумовлених необхідністю ліквідації негативних наслідків випадкових подій і обставин. Призначені для фінансування поточних і капітальних витрат або взагалі не передбачених затвердженими фінансовими планами, або передбаченими в менших обсягах, або не забезпечених фінансовими джерелами через недонадходження запланованих доходів. Формування фінансових резервів об'єктивно зумовлене потребами суспільного відтворення, що потребує безперебійного фінансування навіть при настанні непередбачених подій і різного роду випадковостей. Воно відбувається на стадії розподілу фінансових ресурсів по фондах цільового призначення. Фондова форма функціонування фінансових резервів обумовлена необхідністю їх цільового використання.

У ринкових умовах господарювання, як і при переході до ринку, фінансові резерви відіграють важливу роль як стабілізатора економіки, при цьому чим важче економічна обстановка в країні, тим більшого значення набувають фінансові резерви, від наявності та обсягу яких часом залежить доля країни, її положення в загальносвітовому господарстві. Саме тому вивчення та використання фінансових резервів є дуже важливим в економіці України на сьогоднішній день.

Досягнення оптимальності щодо загального обсягу фінансових резервів у державі потребує комплексного підходу до питань їхнього формування, розподілу й використання. Важливо не лише сформувати ефективну систему фінансових резервів, а й зацікавити всіх суб'єктів господарювання в створенні найсприятливіших умов для її функціонування.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження сутнісних особливосте фінансових резервів, їх призначення та розвиток в вітчизняній економіці.

Виходячи з мети курсової роботи поставлено наступні завдання:

- висвітлити суть фінансових резервів в системі фінансових ресурсів;

- роз’яснити роль фінансових резервів у розвитку секторів української економіки;

- дослідити проблеми фінансового резервування в Україні та напрямки їх вирішення.

Об’єктом дослідження виступає процес формування фінансових резервів  в ринкових умовах економіки.

Предметом дослідження є сутність, призначення, оцінка і управління фінансовими резервами України.

Під час проведення дослідження були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукції і дедукції, а також специфічні методи економічного дослідження: метод економічного аналізу і абстрактно - логічний метод.

Методологічною основою дослідження є осмислення об’єктивних процесів становлення і дієвості системи резервування в сучасних умовах існування економіки України, тенденції розвитку і особливості формування резервів.

Інформаційну базу дослідження складають закони України, зокрема Конституція України, нормативно-правові акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, Бюджетний кодекс України, Укази Президента України, підручники та навчальні посібники.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить  33 сторінок.

РОЗДІЛ 1 Фінансові резерви , як складова системи фінансових ресурсів

1.1 Сутність та види фінансових резервів

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внут­рішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. До фінансові ресурси держави включають ті, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національ­ного банку, державних страхових органів, державних кредит­них установ). Інша частина фінансових ресурсів у державі зна­ходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина — у розпорядженні населення в формі вкладів, зао­щаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінан­сових установах [11,с.121].

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кін­цевому підсумку можна поділити на три групи [11,с.83]:

1. Це поповнення фонду відшкодування. До нього належать ви­трати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо.

2. Витрати, пов'язані з формуванням фонду спожи­вання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціаль­но-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо.

3. Це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Сюди відносять витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними установами, витрати на зовнішньо­економічну діяльність та створення резервних фондів.

Розгляд фінансових ресурсів щодо джерел створення у тіс­ному зв'язку з напрямами використання має важливе значен­ня для правильного визначення межі їх функціонування. В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі фінансових ресурсів. Тим часом не всі грошові засоби є фі­нансовими ресурсами [11,с.83].

Поняття "грошові засоби" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентру­ються у відповідні фонди, для яких встановлено їх порядок ство­рення й використання [11,с.84].

Фiнансовi резерви - це особлива група фондів грошових коштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесi суспільного виробництва [17,с.8].

Фінансові резерви - одна з важливих умов безперервного й ефективного функціонування економіки, розв'язання соціальних проблем.

За економічною суттю фінансові резерви - це способи й форми створення та використання фондів фінансових ресурсів для фінансування заходів із локалізації впливу непередбачуваних обставин і підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту громадян. У загальноекономічному плані джерелом фінансових резервів є валовий внутрішній продукт, що створюється економікою держави. Фінансові резерви в межах держави повинні мати свою оптимальну величину, оскільки надмірне відволікання коштів у резерви може спричинити фінансове напруження і негативно вплинути на відтворювальний процес.

Фінансові резерви покликані забезпечити стійкість усієї фінансової системи, надійність фінансового забезпечення економічного розвитку у разі впливу непередбачуваних обставин. Проте фінансові резерви визначають розмір матеріальних і трудових резервів. Так, для створення матеріальних запасів потрібні кошти. Без фінансових ресурсів неможливо створити або удосконалити виробничі потужності. Аналогічна ситуація складається і при формуванні трудових ресурсів. Підготовка кваліфікованих робітників, перепідготовка й перекваліфікація робочої сили, а також надання допомоги тимчасово непрацюючим потребують затрат фінансових ресурсів.

До фінансових резервів належать валютні резерви, запаси золота та інших дорогоцінних металів національних і центральних банків держав. Специфіка цих резервів проявляється в тому, що вони покликані забезпечити стабільність національної грошової одиниці.  Це також впливає на стабільність фінансової ситуації в державі і дає змогу локалізувати вплив кризових явищ у світовій економіці.

Фінансовими резервами є резервні фонди комерційних банків, страхових компаній та інших фінансових структур, їхнє призначення - забезпечення повернення залучених коштів юридичних й фізичних осіб і здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Створення фінансових резервів у державі потребує законодавчого забезпечення. У більшості країн світу створення й використання резервів регулюється спеціальними законами. В Україні створення фінансових резервів на загальнодержавному рівні обумовлено Бюджетним кодексом України.

В якому, згідно статті 24, зазначено, що:

1. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

2. У Державному бюджеті  України резервний фонд передбачається бов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада [2].

            Фінансові резерви, що створюються в складі ланок фінансової системи, посідають провідне місце в системі фінансових резервів держави. Це зумовлено тим, що бюджетна система теж посідає центральне місце в фінансовій системі держави. Бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення розвитку економіки. Відомо, що бюджетні резерви покликані забезпечувати міжгалузеві пропорції в економіці, сприяти розв'язанню найзначніших економічних завдань, здійсненню прогресивних структурних змін у народному господарстві, реалізації нових науково-технічних досягнень.

Досягнення оптимальності щодо загального обсягу фінансових резервів у державі потребує комплексного підходу до питань їхнього формування, розподілу й використання. Важливо не лише сформувати ефективну систему фінансових резервів, а й зацікавити всіх суб'єктів господарювання в створенні найсприятливіших умов для її функціонування.

Фінансові резерви поділяються на: бюджетні, страхові, золотовалютні, резервні фонди господарюючих суб'єктів, спеціальні резервні фонди деяких міністерств і відомств. Ця класифікація фінансових резервів обумовлюється угрупованням фінансових відносин, їх місцем і роллю в процесі відтворення. Відповідно до неї бюджетні резерви сприяють ліквідації диспропорцій і тимчасових порушень перебігу соціально-економічних процесів: страхові резерви та резервні фонди господарюючих суб'єктів забезпечують у потрібних масштабах і пропорціях безперервність процесу відтворення на мікрорівні та макрорівні навіть при виникненні несподіваних обставин і різного роду випадковостей; золотовалютні резерви гарантують стійкість національної валюти; спеціальні резервні фонди міністерств і відомств та бюджетні резерви дозволяють фінансувати нові потреби протягом фінансового року , зумовлені науково-технічними досягненнями і відкриттями; завдяки спеціальним фондам міністерств створюються можливості для резервування частини фінансових ресурсів у рамках окремих міністерств.

У залежності від функціонального призначення виділяють фінансові резерви для:

1) здійснення непередбачених витрат, потреба які виникають в ході виконання виробничо-фінансових планів, частково використовуються бюджетні резерви (резервні фонди Президента України, Верховної Ради України, фонди непередбачених витрат тощо) і резервні фонди господарюючих суб'єктів, а також спеціальні резервні фонди міністерств;

2) забезпечення стабільного виконання бюджетів усіх рівнів - використовуються всі види бюджетних резервів, а в разі потреби і золотовалютні резерви країни;

3)   забезпечення галузевих витрат (пов'язаних з новими науково-технічними досягненнями і відкриттями, наданням фінансової допомоги підприємствам і т.д.) - використовуються галузеві фонди міністерств і відомств, що формуються на державному і регіональному рівнях;

4) покриття збитків, викликаних стихійними лихами, несприятливими погодними умовами, нещасними випадками та іншими обставинами - використовуються різноманітні страхові фонди, страхові резерви, резервні (страхові) фонди господарюючих суб'єктів і (частково) бюджетні резерви.

Фінансові резерви поділяють також на:

- стратегічні, пов'язані з освоєнням нових родовищ корисних копалин, зміцненням кордонів держави тощо (використовуються кошти Резервного фонду Президента РФ України і резервних фондів органів виконавчої влади);

- оперативні, призначені для ліквідації збоїв у відтворювальному процесі у господарюючих суб'єктів (за рахунок страхових фондів) або внутрішньорічних касових розривів у бюджетах органів влади різних рівнів (за рахунок оборотної касової готівки).

В залежності від рівня, на якому проходить їх формування, вони подiляються на 2 групи [17,с.8]:

1) централiзованi;

2) децентралiзованi.

1.2 Призначення фінансового резервування

Багаторiчна практика довела доцiльнiсть створення фінансових резервів як на рiвнi держави, галузей, об'єднань, так i на первинних рiвнях       господарювання [17, с.7].

Функціональним призначенням фінансових резервів є дотримання стабільності в економічній, соціальній і екологічній сферах та подолання негативних природних явищ при виникненні непередбачуваних обставин, що потребують негайного вирішення. Фінансові резерви покликані забезпечити стабільність економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою в Україні вони створюються за рівнями управління: загальнодержавні фінансові резерви, фінансові резерви суб'єктів господарювання і фінансові резерви органів місцевого самоврядування.

Фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунтування розмiрiв таких фондiв. Тому що необгрунтоване збiльшення чи зменшення фiнансових резервiв веде за собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.

Формування фінансових резервів може відбуватися наступними методами [20,с.26]:

- бюджетний, передбачає створення у складi кожного бюджету резервiв, одним з видiв яких є оборотна касова готiвка;

- галузевий, передбачає створення за рахунок вiдрахувань з прибутку пiдприємств фінансових резервiв на рівні певної галузі. Широко використовувався даний метод у командно-адміністративній системі господарювання, в ринковій економіці госпрозрахунковий - формування фiнансових резервiв пiдприємств, органiзацiй, установ;

-  страховий - утворення фондiв страхових органiзацiй;

- госпрозрахунковий  полягає у створення резервних фодів суб'єктами підприємництва.

Страхові (резервні) фонди призначені для фінансування робіт пов'язаних із ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, в результаті яких порушуються нормальні умови життя і діяльності людей на певній території або окремо визначеному об'єкті. Надзвичайні ситуації спричинюються аваріями, катастрофами, стихійним лихом або іншими небезпечними подіями, які призводять до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Надзвичайні ситуації можуть бути: техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру. До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища (землетруси, бурі, повинні), природні пожежі,епідемії серед людей, епізоотії, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану повітряного басейну, водних ресурсів, біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру виникають внаслідок протиправних дій терористичного і антиконституційного спрямування (терористичні акти, викрадення чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв в громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо).

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані із наслідками проведення військових операцій, застосування зброї масового ураження під час яких виникають вторинні фактори ураження населення (при зруйнуванні атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій та ін.).

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули надзвичайні ситуації можуть виникати на рівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому та об'єктовому. Виділення даних рівнів надзвичайних ситуацій має значення для визначення джерела фінансування робіт, пов'язаних із подоланням наслідків таких подій. Звичайно, що при недостатності коштів децентралізованих фінансових резервів допомога може бути надана із централізованих фондів [17,с.8].

Таким чином, фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Їх досить широка класифікація і різноманітність пов’язана з їх функціональним призначенням, тобто  забезпечення стабільності в економічній і соціальній сферах при виникненні непередбачуваних обставин і нових суспільних потреб, що потребують негайного задоволення. З огляду на це фінансові резерви можна назвати фондами фінансових ресурсів спеціального призначення, тобто коштами, що використовуються для підвищення добробуту громадян, і фінансовими ресурсами, що використовуються для розвитку виробництва та його удосконалення. Фінансові резерви покликані забезпечити стійкість усієї фінансової системи, надійність фінансового забезпечення економічного розвитку у разі впливу непередбачуваних обставин.

РОЗДІЛ 2 Роль фінансових резервів у розвитку секторів української економіки

2.1 Управління державними фінансовими резервами та його ефективність

Фінансова діяльність держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів.

Державні органи законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах України в цілому. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території, основи закріплені в Конституції України, в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" [1].

До повноважень Верховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням [1].

Виключно законами, у відповідності зі статтею 95 Конституції України, Верховна Рада встановлює: Державний бюджет України і бюджетну систему України; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи [8].

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України в силу свого особливого правового статусу в державі здійснює керівництво фінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердження Верховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначає половину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповідно до статті 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби [1].

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України, вищий орган у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Конституція України у статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

-    забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

-    розробку проекту закону про Державний бюджет України;

- забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

-    подання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з управлінням державними фінансами [8,стаття116].

Всі функції вищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади України забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад і структура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроєм країни.

В управлінні фінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження у відповідності з Конституцією України та законами України.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положення про Міністерство фінансів України. Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших [9,стаття 3].

Рахункова палата України наділена широкими повноваженнями в галузі контролю за фінансовою діяльністю: організовує та здійснює контроль за вчасним та повноцінним виконанням прибуткової і видаткової частин Державного бюджету, державними цільовими фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу, законністю надання позик, економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державним бюджетом.

Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" встановлені принципи здійснення контролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об’єктивність, незалежність і гласність [6,стаття 3].

Рахунковій палаті надані найширші повноваження для здійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано право здійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи з апарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, що працюють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності. Вона має право перевіряти в органах влади, управління та на всіх інших підконтрольних об’єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси видатків і інші документи, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою, цінними паперами, матеріальними цінностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням [6,стаття 2].