Фінансові відносини суб'єктів господарювання

ВСТУП

1. ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ СУБ'ЄКТІВ  ГОСПОДАРЮВАННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ

1.1. Класифікація суб’єктів господарювання за певними ознаками

1.2. Поняття фінансів і фінансових відносин  
1.3. Основні відомості про формування фінансових ресурсів підприємств  
1.4. Класифікація фінансових ресурсів підприємств  
1.5. Витрати і доходи як фінансові категорії  
 
2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ 
2.1. Комерційний розрахунок  
2.1. Неприбуткова діяльність  
2.1. Кошторисне фінансування  
 
3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВ ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ ФОРМУВАННЯ  
3.1. Амортизаційні відрахування як специфічний вид цільових фінансових ресурсів  
3.2. Оборотні кошти підприємства  
3.3. Надані фінансові ресурси  
3.4. Роль прибутку як фінансового ресурсу  
 
4. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ  
 
ВИСНОВКИ  
Список використаної літератури  

ВСТУП

         Актуальність  теми полягає в тому що, принципи  функціонування фінансів підприємств  єдині для всіх видів і форм  підприємницьких структур. Проте в організації фінансів, структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі й використанні одержаного прибутку, взаєморозрахунків із бюджетом є певні відмінності. Ці відмінності пов'язані з формою власності, видом діяльності, технологічними особливостями процесу виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на державні та приватні. Приватні або підприємства недержавної  форми власності, в свою чергу, поділяються  на орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Особливості функціонування фінансів тут пов'язані насамперед із джерелами формування й використання фінансових ресурсів.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого  значення набуває своєчасна та об'єктивна  оцінка фінансового стану підприємств  за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен  нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності  та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей організації фінансів підприємств недержавної форми власності, формування їх статутного фонду та принципів функціонування.

Також метою  курсової роботи є закріплення навиків  складання кошторису доходів  та витрат, розрахунку собівартості продукції, рентабельності виробництва та складання фінансового плану підприємства.

1. ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ.

1.1.Класифікація суб’єктів господарювання за певними ознаками

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.

Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць. Майно, що закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Організація фінансів є різною на державних і приватних  підприємствах, в той же час різноманітність  підприємств недержавної форми власності теж має свої особливості в процесі організації і функціонування фінансів.

Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна  різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності). На підприємстві із змішаною формою власності капітал може належати також підприємцям двох або декількох країн. Їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місце знаходження його штаб-квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

Існує також  класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом).

Кооперативні підприємства (кооперативи) — це добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі.

Орендні підприємства — засновані на договірних умовах щодо тимчасового володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські  товариства являють собою певні об’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграцій (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за свої зобов’язання (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні і акціонерні. 

Повне товариство ( товариство з повною відповідальністю), всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім майном. 

Установчий  договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад  та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Якщо при  виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 

Якщо при  ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для  сплати всіх боргів, за товариство у  недостатній частині несуть солідарну  відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами, учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Учасники, які  не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також  у межах невнесеної частини вкладу. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами. 

У товаристві з  обмеженою відповідальністю створюється  статутний фонд, розмір якого повинен  становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. 

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше  року після реєстрації товариства. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. 

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини  майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата  провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. 

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. 

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства. 

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або  більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. 

Установчий  договір про командитне товариство повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. 

Вкладники командитного товариства мають право: 

- діяти від  імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним; 

- вимагати першочергового  повернення вкладу (ніж учасникам  з повною відповідальністю) у  разі ліквідації товариства; 

- вимагати подання  їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного  в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. 

Управління  справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є  тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим  учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства. 

Командитне  товариство, крім підстав реорганізації  і ліквідації, припиняється також  у разі вибуття всіх учасників  з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру. 

Наявні у  командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу  його майна при ліквідації, після  розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання  обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчим договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства на території України створюються і діють відповідно до Закону України “Про господарські товариства”. Акціонерні товариства — невід’ємна частина ринкової економіки. Цінні папери, що ними випускаються, розміщуються між підприємствами, а також окремими громадянами. Акціонування — це один із способів приватизації. Акціонерне товариство створюється засновником в особі національних і іноземних юридичних і фізичних осіб, число яких не обмежується.

Акціонерні  товариства можуть бути відкритого і закритого типу. Різниця між ними заключається у тому, що статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в акціонерних товариствах закритого типу статутний капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, тобто акції у відкритий продаж не надходять. В акціонерних товариствах відкритого типу акції можуть передаватись із рук в руки без згоди інших акціонерів, тоді як в акціонерних товариствах закритого типу акції переходять із рук в руки тільки за згодою більшості інших акціонерів (якщо інше не передбачено статутом). Число і склад акціонерів акціонерного товариства відкритого типу не обмежуються. В акціонерному товаристві закритого типу число акціонерів, які володіють звичайними акціями, не повинно перевищувати 50%.

Кожне акціонерне товариство володіє повною господарською  самостійністю як в оплаті праці, так і в ціноутворенні, порядку  розподілу чистого прибутку. При  цьому акціонерне товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім майном, але не несе відповідальності щодо зобов’язань акціонерів. Акціонерне товариство є юридичною особою, воно має право здійснювати будь-які види господарської діяльності із законом.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами. Без висновку ревізійної комісії  загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Якщо акціонерне товариство не несе відповідальності стосовно зобов’язань акціонерів, то акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах особистого вкладу в капітал. Акціонери не мають права вимагати повернення своїх вкладів, крім випадків, передбачених статутом акціонерного товариства.

Будь-яке акціонерне товариство має право не тільки брати  участь у капіталі інших товариств, але й відкривати філіали та представництва (в тому числі і за кордоном), а  також дочірні товариства. Філіали і представництва складають власний баланс, який входить до складу балансу акціонерного товариства. Філіали і представництва відповідають за зобов’язання акціонерного товариства, а останні несуть відповідальність за їхні зобов’язання.

Дочірнє товариство — це товариство, в якому придбано 50% акцій АТ плюс одна акція. Таке товариство діє як самостійна комерційна установа. Дочірнє товариство не відповідає за борги основного товариства. 

1.2.Поняття фінансів і фінансових відносин.

Фіна́нси підприє́мств — система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів, формування і використання відповідних фондів грошових коштів.

Фінанси підприємств  як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Фінанси підприємств  безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержаних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства.

Особливості організації  фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, залежністю виробництва від природних чи кліматичних умов. Так, наприклад, у легкій промисловості структура фондів фінансових ресурсів відрізнятиметься від загальної у промисловості. Тут високою буде питома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції є значні затрати сировини і матеріалів, значно вищі затрати на оплату праці. 

Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів  виробництва визначає структуру  затрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, в свою чергу, визначає різну потребу в фінансових ресурсах. На підприємствах із тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також із сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Це, в свою чергу, призводить до зростання собівартості продукції, оскільки кредитні ресурси є платними.

Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

До  зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

а) відносини обміну:

• взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

• взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;
• взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;
• взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;
• взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;
• взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;
• взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:

• розподіл доходу і формування прибутку;
• розподіл чистого прибутку та його використання;
• формування та використання амортизаційних відрахувань;
• утворення та використання фондів підприємств.

До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

* пов'язані з формуванням  статутного фонду суб'єктів господарювання;

* пов'язані з утворенням  та розподілом грошових доходів:  виручки, валового та чистого  доходу, прибутку, грошових фондів  підприємств;

* що виникають у  підприємств з державою з приводу  податкових та інших платежів  у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

* які виникають між  суб'єктами господарювання у зв'язку  з інвестуванням у цінні папери  та одержанням на них доходів  здійсненням пайових внесків  та участю в розподілі прибутку  від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

* які формуються в  підприємств з банками, страховими  компаніями у зв'язку з одержанням  та погашенням кредитів, сплатою  відсотків за кредит та інші  види послуг, одержанням відсотків  за розміщення та зберігання  коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

* що формуються в  підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим  розподілом доходів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен  з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є  процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

У процесі відтворення  фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають  свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових  ресурсів у процесі виробничо-господарської  діяльності;

- розподіл та використання  фінансових ресурсів для забезпечення  операційної виробничої та інвестиційної  діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням  та використанням фінансових  ресурсів у процесі відтворення.

Фінанси є суттєвим складовим  елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.