Фінансова безпека країни та проблеми її забезпечення в Україні

ВСТУП

Фінансова система є фундаментальною  підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія, вона – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої  на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу  й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами  населення, окремими господарськими структурами  й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної  активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі.

За умов побудови ринкової моделі економіки дуже важливе значення має глибоке усвідомлення економічної  природи й суті фінансів та фінансової системи, їхньої об’єктивної необхідності, зв’язку з іншими економічними категоріями  і ролі в економічній системі  держави.

З проголошенням політичної і економічної  незалежності України встало питання  про створення національної фінансової системи. Справа в тому, що фінансова  система, яка функціонувала в  Україні на той час, виражала економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а її центральні установи знаходилися  за межами української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет  без формування і розвитку національної фінансової системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський  механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи  наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова  система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова  система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи  на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні  параметри.

Головною ланкою фінансової системи  є бюджетна система, яка організаційно  залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між  державним і місцевими бюджетами  будуються на основі єдності бюджетної  системи і фінансової політики держави.

Фінансова система є найважливішою  ознакою незалежності держави. Ринкова  економіка вимагає особливої  уваги до налагодження в країні ефективної та потужної фінансової системи та адекватного цій системі законодавчого  регулювання. У рамках фінансової системи  відбувається первісне нагромадження  капіталу, продукування національного  доходу і всього сукупного продукту,а  затим здійснюється розподіл та перерозподіл цих останніх заради задоволення  індивідуальних, приватних та суспільних проблем. Інноваційний розвиток суспільства  можливий лише за наявності

потужної  фінансової системи. В Україні фінансова  система поки що не вирішує складних господарських, соціальних завдань. Саме тому створення ефективної фінансової системи потребує нових наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів.

Тому вивчення витоків становлення  і розвитку національних фінансів є  особливо актуальним у період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві. Вивченням  та дослідженням даного питання займалися такі вчені  як М.В. Опаріна, О.М. Ковалюк, М.І. Крупка, Ф.Мишкін, С.В. Слухай, О. Василик,а також ряд іноземних науковців: К. Макконнелл, С. Брю, З. Боді, Р. Мертон, П. Роуз, Д. Фрезер. Загальнотеоретичні і методологічні положення стосовно фінансів, фінансової системи висвітлені в працях учених В.Андрійчука, В. Василенка, П. Гайдуцько, В.Геєця, В. Корнєєва, Б. Луціва, В. Лагутіна, В. Міщена, А. Мороза, А.Пересади, М. Савлука, С. Шумської, В. Федоренко та ін. Значимість, багатогранність проблеми вимагає нових наукових досліджень.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей  та функціонування фінансової системи України та оцінки її ланок які на нашу думку є головними.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• розглянути теоретичні основи фінансової системи;
• дослідити особливості фінансової системи України;
• проаналізувати стан державних фінансів та фінансів домогосподарств;
• проблеми та забезпечення фінансової безпеки України.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.

В якості об’єкта курсової роботи виступає фінансова система України.

  Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА  ФІНАСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1. Поняття та сутність фінансової системи України.

Фінанси являють собою досить складне  суспільне явище. Вони охоплюють  широку гаму обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин[2,c.77].

Форми фінансових відносин — це виокремленні за певною ознакою складові фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система».  Як і  будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв’язаних елементів, що мають однорідні ознаки.

Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості  в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені  в розпорядженні держави, не фінансового  сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для  фінансового забезпечення економічних  і соціальних потреб в цілому, окремих  його верств населення, господарських  структур, окремих громадян[15,c.283].

Структура фінансової системи України  складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди, фінанси домогосподарств.

Всі фінансові системи мають  певні характерні риси:

• кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;
• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;
• між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;
• фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли підлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;
• залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки – явище об'єктивне, зумовлене  потребами економічного розвитку. Структура  фінансової системи – динамічна  і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або  деякі її ланки можуть відмирати[10,c.46].

Для теорії й практики правильне  визначення фінансової системи загалом  і окремих її ланок зокрема  має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання  та поліпшення добробуту населення.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х р.р. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала  високоефективний труд, ліквідувала  будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого  суспільства, підйому життєвого  рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу[6,c.34].

Перехід економіки України до ринкового  типу і перші кроки до створення  національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення  економічної незалежності, підприємницької  діяльності і на активну участь в  міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

2. Структура та елементи фінансової системи України.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися  за структурою та функціями. Це зумовлено  видами форм власності, політичними  орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну  основу в переліку окремих ланок[16,c.48].

О. Василик зазначає, що це зумовлене  не тільки державним устроєм (унітарна держава та федерація), але і формами  власності, політичними орієнтирами  правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. В кожній з виділених підсистем використовуються специфічні форми та методи створення  і використання фінансових ресурсів, кожна з яких має власне функціональне  призначення і відповідний фінансовий механізм орієнтований  на досягнення власної мети кожного суб'єкта фінансових відноси[3,c.42].

Фінансова система існує в кожній державі незалежно від рівня  її економічного розвитку. Види фінансових систем наведені на (Рис. 1.1). Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки. У фінансовій системі зосереджені значні фінансові ресурси, що становлять більше ніж 80% від обсягу ВВП. Структура фінансової системи завжди динамічна. У державах із перехідною економікою фінансову систему розглядають за двома категоріями: за внутрішньою структурою та організаційною будовою.

Рис. 1.1.  Види фінансових систем

За внутрішньою структурою — це сукупність відносно відокремлених та взаємопов’язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин. За організаційною будовою — це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні[14,c.24].

У складі фінансової системи  виділяють такі сфери (Рис. 1.2):

• централізовані фінанси, основу яких становлять державні

фінанси;

• децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб’єктів

господарювання (підприємств) та фінанси населення;

• фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ринок та

систему органів управління фінансами.

Усі сфери фінансової системи  поділяють на окремі ланки, що мають тісні багатосторонні взаємозв’язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідає певне місце в регулюванні фінансових відносин, визначально впливає на процес відтворення, має свої, властиві тільки їй, функції.

Рис. 1.2.  Будова фінансової системи України

Централізовані фінанси  — це сфера фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП. Рівень централізації частини ВВП державою, з одного боку, має бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових ресурсів, а з іншого — достатнім для формування потужної фінансової бази підприємств для ефективного господарювання. До цієї сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних та муніципальних підприємств.

Головною ланкою централізованих  фінансів є бюджетна система, що організаційно залежить від форми державного устрою і складається із державного та місцевих бюджетів. Головними доходами державного бюджету є податки, які становлять 70—90 % загальної суми доходів[13,c.56].

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) становлять фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони мають повну самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право визначення напрямів їх використання. Місцеві бюджети хронічно дефіцитні й отримують необхідні їм додаткові кошти у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій з державного бюджету, а також шляхом випуску місцевих позик під певні державні зобов’язання — муніципальних облігацій.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення  являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад різноманітний у різних країнах і в різні часи[11,c.31].

Державний кредит є досить специфічною ланкою державних фінансів, він безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття.

 До децентралізованих належать фінанси підприємств та установ приватної форми власності. Фінанси підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП, що є об’єктом розподілу через фінансові відносини. Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділяють на фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій[18,c.176].

Фінансова інфраструктура — це сукупність інститутів та елементів, які створюють сприятливі умови для функціонування всієї фінансової системи. До них належать: система органів управління фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Фінансовий ринок — це підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, де формуються і здійснюються відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів. Він опосередковує рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку — перетворення тимчасово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) на позичковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг тощо (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Місце і роль фінансового  ринку у фінансовій системі

Існування фінансової системи  передбачає вирішення таких завдань:

• формування, концентрація і оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;
• досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору реальної структури форм фінансового забезпечення;
• встановлення оптимальних пропорцій розподілу і перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;
• усебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів і отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;
• формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів[17,c14].

Отже, фінансова система - це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні  держави,  не фінансового сектора  економіки (господарюючих фінансів), окремих  фінансових інститутів і  населення (домогосподарств) для виконання  покладених на них функцій, а також  для задоволення економічних  та соціальних проблем на благо нації.

Фінансова система України пройшла досить складний шлях розвитку впродовж становлення незалежності держави. Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання  фінансів в економіці. Структура фінансової системи України складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди, фінанси домогосподарств.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГОЛОВНИХ ЛАНОК ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 

2.1. Оцінка стану Державних фінансів.

Аналіз державних фінансів можна  провести аналізуючи окремі показники  бюджетної системи, податкової системи, державного боргу та державного кредиту[5,c.19]. Розглянемо  особливості формування доходної частини державного бюджету за період 2007-2009рр. Так, в таблиці 2.1. наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України про державний бюджет України на 2007, 2008 та 2009 рік.

Табл..2.1.

  Формування доходної частини

Згідно розрахованих даних табл.. 2.1 можна зробити висновок, що наявний рівень централізації у період 2006-2009 років, за якого в середньому 75-77% коштів спрямовуються до державного бюджету і лише 23-25% – розподіляються серед приблизно 12 тисяч місцевих бюджетів, не додає регіонам фінансової стабільності, залишаючи здебільшого поза увагою їхні потреби та існуючі потреби. У той же час показовим є період 2003-2004 років, коли рівень централізації сягав лише 70%. Це свідчить про невідповідність чинної бюджетної політики України головним положенням Бюджетного кодексу стосовно фіскальної децентралізації, рівень якої замість запланованого збільшення показує негативну тенденцію до зменшення протягом останніх п’яти років.

Табл..2.2.

Динаміка  податкових  надходжень

На основі даних табл.. 2.2. робимо висновок, що більш, ніж половину від загального обсягу податкових надходжень становлять надходження від податку на додану вартість.

Цей показник знаходиться у межах 50,9 – 56,81%. Унаслідок підвищення у 2008 році мінімальної заробітної плати в структурі доходів,  спостерігається тенденція до зростання питомої ваги від податку на прибуток з фізичних осіб та від податку на додану вартість ( порівнюючи 2008 рік із 2006 роком - питома вага ПДВ зросла на 5.91% навіть при зменшені даного податку у 2008 році у порівнянні із 2007 роком на 7485.9 млн. грн. у зв’язку із зниженням рівня виробництва та споживання, питома вага зросла на 1.95. Другим за величиною джерелом надходження  є податок на прибуток підприємств. Його частка коливається від 21,87% у 2009 році до 29.11% у 2007 році. Якщо у 2006 – 2007 роках спостерігається тенденція до зростання питомої ваги даного податку у загальному обсязі податкових надходжень, то у 2008 – 2009 роках спостерігається її зменшення.

Обсяг надходжень від податку на прибуток у 2009 році зменшився у порівняні із 2008 роком на 14886,5 млн. грн.. або на 31,4 % у порівняні із 2007 роком на 1394,2 млн. грн.. або на 4.1%. Однією з основних причин цього є вплив економічної кризи на фінансовий та реальний сектор економіки. Збільшення  питомої ваги доходів від власності та підприємницької діяльності пояснюється надходженнями від перевищення валових доходів над видатками НБУ в розмірі 953,5 млн. грн. Обсяг неподаткових надходжень значно менший від податкових надходжень. Частка неподаткових надходжень у доходах бюджетів різних рівнів коливається від 23,6 % у 2006р. до 18,7% у 2008 р. У 2009 р. обсяг неподаткових надходжень до бюджетів становив 74048,4 млн. грн.. або 20,3% доходів зведеного бюджету ( додаток 1). За даними додатку 1  найбільшу питому вагу займають інші неподаткові надходження. У 2009 р. частка цих надходжень збільшилась до 72,6% по відношенню до 2008 року. Видаткова частина бюджету є вагомим інструментом розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів для виконання державного покладених на неї функції.

Розглянемо особливості формування видаткової частини державного бюджету за період 2007-2009 рр. (додаток 2). Так, в  наведені узагальнені показники видаткової частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2007, 2008 та 2009 рік. За даними (див. додаток 2) можемо зробити висновок, що найбільша частка видатків приходиться на інші видатки.

За останні чотири роки відсоткова ставка від загального показника суттєво не змінилася, як що ж порівнювати у грошовій масі, то з кожним роком сума видатків має тенденцію до збільшення ( у 2006 році видаткова частина зведеного бюджету України дорівнювала 184566,0 млн. грн., а у 2009 році - 307312,2 млн. грн..).

Табл..2.3.

  Динаміка частки видатків зведеного і державного бюджету України у ВВП У 2006-2009 роках,%

Як свідчить табл.. 2.3. питома вага видаткової частини державного бюджету України до ВВП знаходиться в межах 24,4 – 26,7 % та є достатньо стабільною.

Частка видатків зведеного бюджету України без державних цільових фондів коливається від 31.7% до 33,9%. Питома вага видатків     державних бюджету у зведеному бюджеті є достатньо високою і становить від 77,1% у 2007 році до 78,6% у 2009 році. На основі даних таблиці можемо зробити висновок про те,що у 2009 році питома вага бюджетних видатків дещо зросла, що пояснюється впливом економічної кризи. Підсумовуючи результати по видатках зведеного бюджету 2006-2009, можна зробити висновок, що покращення фінансової діяльності було досягнуто за рахунок жорстких заходів щодо  «урізання» видатків бюджету(додаток 3).

З даних додатку 3 видно, що з 2006 по 2008 рік дефіцит перевищував рівень державних інвестицій. Слід також звернути увагу на рівень ВВП у 2008 році – адже ВВП країни зазнав суттєвого падіння, дефіцит бюджету перевищив позначку у 3% ВВП, співвідношення боргу до ВВП зросло удвічі[7,c.47].  Сума державного боргу на кінець 2008 року знаходилася на рівні 130,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішнього – 86,0 млрд. грн. (65,8 % від суми державного боргу), внутрішнього – 44,7 млрд. грн. (34,2 %). Гарантований борг знаходився на рівні близько 58,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішній – 56,7 млрд. грн. (96,6 %); внутрішній – 2,0 млрд. грн. (3,4%). Відношення державного боргу до ВВП на кінець 2008 року складало близько 13,8 %. Відношення державного боргу до ВВП у кінці 2009 року склало близько 18,9 % (рис. 2.4).  

Рис.2.4. Відношення державного боргу до ВВП  

Загалом до 2007 року відношення державного боргу до ВВП постійно зменшувалося за рахунок підтримки його на відносно стабільному рівні, з одного боку, та високих темпах економічного зростання  – з іншого. Однак, починаючи з 2008 року сума державного боргу та його відношення до ВВП зростає у зв’язку  з розгортанням кризових явищ і, відповідно, зростанням потреб держави у державних  запозиченнях, з одного боку, та у  зв’язку з  пригніченням економічної  активності – з іншого. На початок  липня 2009 року державний і гарантований державою борг України складав 218,9 млрд. грн. (28,9 млрд. дол. США), в тому числі: зовнішній – 156,3 млрд. грн. (20,5 млрд. дол. США), внутрішній – 62,6 млрд. грн. (8,2 млрд. дол. США). В структурі державного та гарантованого державою боргу прямий борг складав 67,7 % (148,2 млрд. грн., 19,4 млрд. дол. США), а гарантований державою – 32,3 % (70,6 млрд. грн., 9,3 млрд. дол. США) від загальної суми. Протягом січня - червня 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 29,5 млрд. грн. (15,6%), в основному, за рахунок отримання другого траншу кредитної лінії МВФ у рамках спільної програми “Стенд-бай” в обсязі 1 млрд. СПЗ (спеціальні права запозичень) та за рахунок перевищення випуску ОВДП над погашенням за звітний період. Частка державного боргу в іноземній валюті в цей час складала 69,7 % від його загальної суми, а частка державного боргу з плаваючими відсотковими ставками – 27,3 %.