Фінансова діяльність ПАТ"КЖРК"

                                                            Вступ.                                                                                        Термін «фінансові ресурси» в економічній літературі не має однозначного тлумачення. В одних літературних джерелах їм позначають «грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств, господарських організацій та установ, що використовуються для покриття витрат і утворення різних фондів і резервів». Є інше визначення: «Під фінансовими ресурсами розуміються грошові доходи і надходження, що формуються в руках суб'єктів господарювання та держави і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню».             Нам ближче інше визначення: «Фінансові ресурси підприємства - це все джерела грошових коштів, що акумулюються підприємством для формування необхідних йому активів з метою здійснення всіх видів діяльності як за рахунок власних доходів, накопичень і капіталу, так і за рахунок різного виду надходжень.            Фінансові ресурси призначені: для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, постачальниками матеріалів і товарів; здійснення витрат по розширенню, реконструкції і модернізації виробництва, придбання нових основних засобів; оплати праці та матеріального стимулювання працівників підприємств; фінансування інших витрат.            Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їх ефективне використання, зумовлюють хороше фінансове становище підприємства платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У зв'язку з цим найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.       Ефективне формування і використання фінансових ресурсів забезпечує фінансову стійкість підприємств, запобігає їх банкрутству. В умовах ринку стан фінансів підприємств цікавить безпосередніх учасників економічного процесу.

Основною  метою діяльності підприємств в  умовах ринку є задоволення громадських  потреб, отримання прибутку і забезпечення своєї фінансової стійкості.             Для досягнення поставленої мети підприємства повинні:         - випускати високоякісну продукцію, оновлювати її у відповідності з попитом; - раціонально використовувати виробничі ресурси з урахуванням їх взаємозамінності;                                            - розробляти стратегію і тактику поведінки підприємства і коригувати їх відповідно до наявних обставинами;                       - піклуватися про працівників, зростанні їх кваліфікації, підвищення життєвого рівня, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в трудовому колективі;                  - забезпечувати конкурентоспроможність підприємства, проводити гнучку цінову політику, впроваджувати нове у виробництво, в організацію праці та управління.                                                                                                              Метою даної роботи є аналіз управління фінансовими ресурсами підприємства, як інструменту для проведення заходів щодо поліпшення його фінансового стану та стабілізації становища.                                    Об'єктом дослідження є ПАТ ”КЗРК” підприємство пiдземне видобування залiзної руди, яке реалізує різні фармацевтичні товари і вироби.              Предметом дослідження є фінансові ресурси підприємства і практика управління ними на підприємстве.                                               При виконанні цієї роботи були використані спеціальні літературно-довідкові джерела: фінансові довідники, підручники, Положення та інструкції Мінфіну, і інші джерела. У якості бази для аналізу були використані дані бухгалтерського балансу та інші форми звітності.

1. Теоретична частина. Теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів підприємства

1.1 Сутність та загальна  характеристика фінансових ресурсів

       Успішна діяльність будь-якого підприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.

       Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення  позичкових джерел фінансування господарської  діяльності, розподіл прибутків, що утворюються  в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

      Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва  продукції, інвестування, формування оборотних  коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов'язань  перед бюджетом, фінансово-кредитною  системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових  організації виробничого процесу.

        На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які по відношенню до суб'єктів підприєм-ницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) - пов'язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) - не пов'язані.

До внутрішніх чинників можна  віднести:

- рівень досконалості  фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);

- якість організації управління  фінансовими ресурсами;

- оптимізація потоків  сировини/готової продукції з  метою мінімізації запасів та  відповідних витрат;

- вироблення оптимальної  структури виробничого циклу  з метою забезпечення найбільшої  віддачі обладнання, зниження впливу  сезонності виробництва шляхом  випуску альтернативних видів  продукції;

- налагодження роботи  з посередницькими організаціями,  забезпечення зв'язку збутової  стратегії із виробничою;

- позиціонування, вибір сегментів  ринку згідно виробничих можливостей;

- визначення критеріїв  цінової політики, позиціонування  продукції в координатах “ціна  - якість”;

- аналіз існуючого ринку  продукції;

- якість фінансового,  управлінського та податкового  обліку;

- планування дистриб'юторської  мережі, планування роботи з контрагентами  та її узгодження з фінансовим  планом підприємства;

- планування рекламної  кампанії;

- здійснення цінової політики  виходячи із витрат на виробництво,  пошук шляхів їх зниження, аналіз  цін конкурентів;

- аналіз структури витрат  та шляхів її оптимізації;

- загальна оцінка ефективності  функціонування виробництва та  узгодження його із фінансовим  планом підприємства;

- визначення критеріїв  відповідності кваліфікації персоналу  займаним посадам згідно організаційної  структури, делегування повноважень,  визначення межі відповідальності;

- характеристика персоналу  згідно організаційної структури  та фінансового плану підприємства.

До зовнішніх чинників слід відносити:

- інфляцію;

- зміну ціни на ресурси;

- зміну політичного курсу  влади;

- зміну правового поля;

- стан розвитку фінансового  ринку;

- стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники  мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання  структури та потужності різноманітних  фінансових джерел.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва  та його ефективності. Зв'язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва  є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва  є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній  розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього  забезпечення матеріальними, трудовими  та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів  виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва  відшкодувати авансовані фінансові  ресурси в обсязі, що не буде поступатися  використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту  продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного  використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними  цінностями, що забезпечить зростання  об'ємів фінансових ресурсів, проте  може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.

Утворення власного фінансового  капіталу може відбуватися за рахунок  зовнішніх і внутрішніх джерел власних  коштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих  внесків і за рахунок можливостей  фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску  акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу  та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи  держави - це страхові відшкодування, фінансові  ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній  основі та інша безплатна фінансова  допомога.

До внутрішніх джерел відносяться  фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування.

Позичковий капітал також  формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать кредити банків, облігаційні  позики, позики небанківських кредитних  установ. До внутрішніх джерел створення  позикового капіталу відносяться заборгованість за майно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податкова  заборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строк сплати якої ще не настав, прострочена  кредиторська заборгованість.

Отже, визначень фінансові ресурси підприємств за різними авторами є такі:Фінансові ресурси підприємства — це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.[ 10  ] Фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди і цільового призначення, які формуються в процесірозподілу й перерозподілу національного багатства сукупного суспільного продукту та національного доходу і використовуються у статутних цілях підприємств.[12  ] Фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів. Фінансові ресурси підприємства — це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні під-приємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безпе-рервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.                                                                                              Фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб". О.Д. Василик.                                                                                                                                               На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності їх використання.                                                                 Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої конкуренції.

Склад ресурсів, їх обсяг залежать від виду та розміру  підприємства, роду його діяльності, обсягів  виробництва. При цьому їх обсяг  тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим  більший обсяг виробництва і  вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних  фінансових ресурсів і навпаки.        У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством.           Наукові дослідження, що проводяться у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів.        

1.2 .Складові елементи фінансових ресурсів підприємства.   Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямо-вуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.         Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. По суті це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

За економічною  сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливає безліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їх зростанні сума амортизації, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних засобів.        Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два методи нарахування амортизації: рівномірне і прискорене. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизації списується за перші два—три роки. Такий підхід дає змогу досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніх фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки і технологій.     Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.      Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потуж-ностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.    Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До них належать також залишки грошових коштів підприємства.       Оборотні кошти, як і амортизаційні відрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел — короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва неможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотними коштами може здійснюватися шляхом їх нормування в адміністративному порядку та на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розмірів статутного фонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотні кошти.      У процесі виробничої і фінансової діяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використанні власних оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрібних виробничих запасів, які використовуватимуться у виробничому процесі, а не осідатимуть на складі. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштів не за призначенням. Ефективність використання забезпечується насамперед високим рівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим менше коштів потрібно для забезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном між вкладенням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осідання коштів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій продукції — основний чинник неефективного використання оборотних коштів.     Потреба у власних оборотних коштах визначається як виробничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обсягів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямовані на інші цілі. Збільшення вказаних показників веде до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприємства чи наданих ресурсів.        Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим більше у нього можливостей залучити банківські кредити й зекономити на власних оборотних коштах.           Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.  Надані фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.         Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.    Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.    Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:          — бюджетні інвестиції;         — бюджетні кредити;          — державні дотації;          — державні субсидії.        Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни загалом.           Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.        Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.        Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.         Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.                                                                Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.  Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.   Кредити являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Саме це визначає сферу їх використання — як правило, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.          Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговим зобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.          Кредитування здійснюється з дотриманням принципів поворотності, строковості, платності, забезпеченості.       Дотримання принципів кредитування дуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів — вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства і проекти.                     1.3 Показники формування та використання фінансових ресурсів підприємства. Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку і оцінки.   Розглянемо окремі групи фінансових показників:        1.Показники оцінки фінансової стійкості.                                               2.Показники оцінки ліквідності.                       3.Грошові потоки підприємства                                                                     4.Показники оцінки ділової активності .      Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.  Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.     Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.         Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів.

Для аналізу  ліквідності також доцільно розраховувати  в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання  постійних та усіх активів.       Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.           Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:              1) абсолютна фінансова стійкість;                    2) нормально стійкий фінансовий стан;                                                                               3) нестійкий фінансовий стан;                                                                                                  4) кризовий фінансовий стан.                                                              Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси та витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.          Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників.                                       Розглянемо методичну послідовність аналізу ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.    Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:                                          1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) – Кп , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань.             2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності – Кшл , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.                           3. Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності (Каб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити своїми коштами негайно.            Для характеристики фінансової стійкості підприємств доцільно використовувати, в першу чергу, шість таких показників:                                                                1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) – Кавт , що показує, яку частину у загальних вкладеннях у підприємство складає власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.                                                                                                 2. Коефіцієнт фінансової стійкості – Кф.с – що показує співвідношення власних і залучених засобів, вкладених в діяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.                                                                         3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами – Кзвз – показує, яка частина матеріальних оборотних активів фінансується за рахунок засобів чистого оборотного капіталу.                                                                                        4. Коефіцієнт ефективності використання активів – Кеа – показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню загальних вкладень в його діяльність. характеризує прибутковість цього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження.                                         5. Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу (коефіцієнт прибутковості власного капіталу) – Кевк – показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню власного капіталу, тобто характеризує ефективність власних інвестицій.                                                                      6. Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів – Кн/об – характеризує співвідношення необоротних і оборотних активів.                   Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань. Аналіз грошових потоків, пов'язаний із з'ясуванням причин, які вплинули на збільшення (зменшення) припливу грошових коштів та збільшення (зменшення) їх відпливу. Це можна робити як за довгостроковий період (декілька років), так і за короткостроковий період (квартал, рік). Такий аналіз має безперечний інтерес, якщо він буде здійснений за період, що відображає певний етап в діяльності підприємства.                                                        Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватись як на основі звітних, так і планових показників (платіжного календаря). При цьому останні виступають одночасно інструментом управління грошовими потоками. Це досягається шляхом контролю за відповідністю їх реального руху до планових показників та прийняття необхідних коригуючи заходів.    Першим показником виникнення фінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань і може надати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів на підприємстві.  Для розрахунку використовуються внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду на рахунках грошових коштів.  Для того, щоб зрозуміти реальних рух грошових коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрачання грошових коштів, а також поєднати величину одержаного фінансового результату зі станом грошових коштів на підприємстві, необхідно виділити і проаналізувати всі напрямки надходження (припливу) грошових коштів, а також їх вибуття (відпливу). Таким чином, складання Звіту про рух грошових коштів з відповідними аналітичними висновками фактично і є аналізом руху грошових потоків на підприємстві.

В умовах обмеженості ресурсів підприємцю постійно доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів та обсягами виробництва. Передумовою  такого вибору повинно бути проведення аналізу ділової активності.          Крім того, як відомо, капітал знаходиться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше кошти підприємства зроблять кругообіг, тим більше продукції отримає та реалізує підприємство при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху коштів на будь-якій стадії призводить до уповільнення оборотності капіталу, потребує додаткового вкладення коштів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.    Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку.       Таким чином, здійснюючи господарську діяльність, підприємство повинно намагатися не лише прискорити рух капіталу, але отримувати максимальну його віддачу.

                        2.Аналітична частина.Аналіз фінансового походження ПАТ "КЗРК"

2.1 .Характеристика діяльності підприємства ПАТ "КЗРК".

         Історія. Геологічне вивчення родовищ комбінату розпочато в 1880 р. С.О. Конткевічем, що запропонував тричленне стратиграфічний поділ порід криворізької серії. Освоєння родовищ почалося в 80-х рр. XX століття, коли О.М. Полем було засновано «Акціонерне товариство криворізьких залізних руд». Значна частина підприємств була викуплена французькими компаніями. Освоєння родовищ в промислових масштабах почалося в 1884 р. з пуском залізниці, що з'єднала Кривбас і Донбас. Глибина кар'єрів сягала 80 м, а шахт - 300 м. У 1973 р. найбільші в басейні гірничорудні трести «Дзержинськруда», «Ленінруда», ім. С.М. Кірова і «Першотравневий» увійшли до виробничого об'єднання «Кривбасруда». Об'єднання включало 10 рудоуправлінь, що складаються з 24 шахт; автобазу, управління залізничного транспорту, завод залізобетонних виробів і будівельних матеріалів та ін. У 1994 р. об'єднання було реорганізоване в «Криворізький залізорудний комбінат».

       Сировинна база. До структури комбінату входять шахти, що розробляють північну, центральну і південну групи родовищ. Унаслідок чого гірничо-геологічні умови залягання рудних тіл представлені в досить широких межах. Як правипо, в кожному шахтному полі перебуває до кількох десятків рудних тіл різноманітних форм залягання, які з глибиною зливаються або размежовуються. Переважають стовбуроподібні і пластоподібні рудні тіла. За мінеральним складом багаті залізні руди з середнім вмістом заліза 56,7%, фосфору 0,02% і сірки 0,16% подіпяються на магнетитові і гематит-мартитові («синька»), гетит- дисперсно-мартитові («краско-синька» ) гетит-дисперсно-гематитові («краска»). Переважають мартитові і гематит-мартитові руди.

          До структури комбінату входять видобувні шахти ім. Леніна, «Гвардійська», «Жовтнева» і «Батьківщина» з проектними потужностями 2,1; 4,5; 2.1: 2.5 млн т/рік. відповідно. Ритмічну роботу шахт забезпечують допоміжні підрозділи: ремонтно-механічний завод, шахтобудівне і шахтомонтажное управління, автобаза, управління залізничного транспорту, ремонтно-будівельний та енергетичний цехи, центральна енерголабораторія і база матеріально-технічного постачання. В даний час видобуток руди комбінатом проводиться на глибинах 1200-1300 м, а будівництво нових горизонтів - 1300-1500 м. Середній балансовий запас поверху, що відпрацьовується по шахтах, складе 12-12,5 млн т. Сучасний обсяг видобутку руди по комбінату наближається до 5 млн т/рік.

         Специфікою шахт комбінату є круте падіння всіх рудних покладів, які йдуть на глибину під кутом більше 45°. У таких умовах, при відпрацюванні запасів експлуатаційного горизонту, одночасно проводиться розкриття і підготовка запасів нових поверхів. При цьому кожний наступний горизонт розташований на 75- 80 м нижче попереднього. Відбувається збіпьшення відстані від ствопів до рудних покладів і, як наслідок, збільшуються обсяги гірничокапітальних робіт на 15- 20%.

Пош кпкк

         Схеми розкриття шахтних попів - вертикальними стволами і поверховими квершпагами з відпрацюванням родовищ здвоєними поверхами, висота яких - дорівнює 150-160 м, а відокремлених - 75-80 м. Підготовка запасів у межах поверхів - попьова ортова. Відкатка руди здійснюється за допомогою контактних епектровозів К-14 і вагонеток УВГ-10. Проведення горизонтальних підготовчих виробок реалізується буропідривним способом До складу прохідницького комппексу, як правипо. входять бурова установка СБКНС-2С. навантажувальна машина ППН-ЗА, пневмозарядчік ЗП-2 і вентилятор СВМ-5. Вертикальні виробки проводяться прохідницькими комппексами типу КПВ-4. а також прохідницькими комбайнами 2КВ і до 10% звичайним способом з обладнанням полків для буріння шпурів телескопними перфораторами ПТ-48А. До 70% запасів шахтних полів відпрацьовується за допомогою камерних систем розробки з відбійкою руди з бурових штреків, пройдених по породі. Очисне виймання складається з чотирьох етапів: підсікання (відрізка) запасів камери і розворот воронок. виймання запасів очисної камери, стелини і міжкамерного цілика. На шахтах застосовується всмоктуючий спосіб з різними діагональними схемами провпрювання. Свіже повітря подається на основні експпуатаційні горизонти, ті що допрацьовуються та підготовлюються. а також на прничо-капітальні роботи з і поглиблення стволів. Продукція руда залізна агломераційна з вмістом заліза від 50 до 60%, відповідно до технічних умов ТУ 14-9-359-99 руда доменна шматкова з вмістом заліза від 47 до 50%, відповідно до технічних умов ТУ 14-9-359-99 ПАТ «КЗРК» - с найбільшим підприємством України з видобутку руд підземним способом що забезпечує річний видобуток понад 6 млн т залізорудної сировини Його частка на впчизияиому ринку аглоруди складає більше 40%.        Споживачі: ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», металургійні комбінати Австрії, Болгарії, Угорщини. Польщі, Румунії. Словаччини та Чехії Серед вітчизняних споживачів ММК ім Ілліча Алчевський мегкомбінат, ДМК їм Дзержинського, ДМЗ їм Петровського, «Запоріжстапь» Макіївський метзавод.

Шахта «Батьківщина».                                   Шахта «Батьківщина» здана в експлуатацію в 1973 р Потужність покладу, що відпрацьовується з гпибииою змінюється від 3 до 110 м кут падіння - від 36 до57° Довжина суцільного зруденіння в шахтному попі досягає 880 м Мартитові руди високопористі, пухкі нестійкі Основну частину родовища складають мартитові і гетит мартитові кварцити міцністю 100-140 МПа Основну частину порід лежачого боки представляють амфіболіти міцністю 176 МПа Ствол шахти «Батьківщина* пройдено до глибини 1580 м .Видобуток залізної руди ведеться на горизонті 1315 м. Підготовчі роботи проводяться на горизонті 1390 м гіриичокзлітзльиі - 1465 м Висота поверху що відпрацьовується складає 75 м Розвіданих запасів на шахті до глибини 1465 м - 59 5 млн т На шахті працює понад 1650 працівників.                        

       Шахта «Жовтнева»                       Шахта «Жовтнева» здана в експлуатацію в 1958 р .В даний час шахта «Жовтнева» об'єднана з шахтою «Зоря» Деякий час вона називалася «Зоря Жовтнева» Шахтою розробляється великий пластоподібний поклад багато) руди протяжністю понад 1000 м Середня потужність покладу 23 м з кутом падіння 53° який нижче горизонт/ 1190 м зменшується до 36-46о Також у шахтному полі налічується ряд гнездоподібних і стовбуроподібних рудних тіп завдовжки 60-3000 м і — потужністю 6-17 м Міцність руди 50-60 МЛа а середній вміст у ній заліза 63,3% Висячий і лежачий боки складені мартитовими і гетит-мартитовими кварцитами міцністю 100-140 МПа Ствол шахти «Сліла-Жовтиееа» пройдена на гпибину 1524 м Очисне виймання проводиться на горизонтах 1180 і 1260 м підготовчі роботи - 1340 м гірничо-каллзльиі - 1420 м На шахті «Жовтнева» 29% запасів відпрацьовуються за допомогою поверхово-камерної і 71% підповерхового-камерної системами розробки з відбиванням руди вертикальними віялами глибоких свердловин на горизонтальну лідсічку Висота поверху що відпра совується становить 80 м На шахті розвідано запасів до глибини 2015 м - 253 млн 834 тис т Трудовий колектив шахти складає помад 1700 працівників

        Шахта «Гвардійська»                 Шахта «Гвардійська» здана в експлуатацію в 1967р.Рудні тіла, що розробляються шахтою, переважно ствбуроподібної форми довжиною 100-230 м. Поклад «Північна-2 Східна» пластоподібний, довжиною 600-700 м. Кут падіння покладів змінюється в межах 55-65°, а потужність від 10-15 до 25 м. Руди середньої і високої міцності. Висячий бік родовища складний стійкими мартитовими кварцитами міцністю 100-130 МПа, лежачий - гетит-гематитово-мартитовими роговиками міцністю 70-90 МПа. Ство шахти «Гвардійська» пройдений на глибину 1310 м, «Сліпий-Погпиблювальний» до 1350 м. Підготовчі роботи ведуться на горизонті 1110 і 1190 м, гірничо-капітальні - 1350 і 1430 м. Відпрацювання до 70% запасів руди шахтою «Гвардійська» виконується за допомогою камерних систем розробки і 30% системами з обваленням руди і порід, що налягають.Висота поверху, що відпрацьовується, становить 80 м. На шахті розвідано запасів до глибини 1990 м   

   Шахта їм. Леніна                               Шахта ім. Леніна здана в експлуатацію в 1965 р. У шахтному полі переважають поклади стовбуроподібної форми. їх довжина змінюється в межах 50-300 м. кут падіння 54-60°, а горизонтальна потужність 10-30 м. Міцність руд становить 50-70 МПа. Породи висячого боку представлені стійкими мартитовими кварцитами міцністю 160-180 МПа. Лежачий бік складний комбінованими кварцитами міцністю 120-140 і 160-200 МПа і прошарками сланців. Стовбур шахти ім Леніна пройдено на глибину 1441 м. Очисні роботи ведуться на горизонтах 1200 і 1275 м. а гірничо-капгтальні - на 1425 і 1500 м. Відпрацювання 85% запасів руди шахтою проводиться за допомогою камерних системам розробки і 15% системами з обваленням руди і налягаючих порід. Висота поверху, що відпрацьовується, дорівнює 75 м. На шахгі розвідано запасів до глибини 1955 м - 149 млн 860 тис. т. Штат співробітників складає близько 1300 працівників.(8)     

           Статутний фонд на дату початку перевірки ВАТ "Кривбасзалізрудком",

відповідно до установчих документів, склав 1 991 233 326,00 (один мільярд

дев’ятсот дев’яносто один мільйон двісті тридцять три тисячі триста

двадцять шість) гривень, який поділяється на 1 991 233 326 простих  іменних

акцій номінальною вартістю 1 (одна) гривня .(9).

Реквізити :

2.2. Аналіз джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства  ПАТ ”КЗРК” .                                                 

          Проаналізуємо джерела формування власних фінансових ресурсів ПАТ ”КЗРК” згідно їх класифікації.(ДодатокА,Б) Необхідно проаналізувати показники використання капіталу. Відомо, що капітал у цілому є сумою коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Поняття "капітал" звичайно асоціюється з поняттям "власність". У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, і становить вартість майна підприємства. Підприємство створюється для здійснення підприємницької діяльності і в процесі цієї діяльності використовує як власний капітал, так і позичкові кошти. Сума власного капіталу підприємства визначається як різниця між вартістю майна та борговими зобов'язаннями.  
За даними балансу сума власного капіталу ПАТ ”КЗРК” підприємства у 2008 – 2010 роках становила:  
Сум. вл. кап. ₂₀₀₈ = 2297167  
Сум. вл. кап. ₂₀₀₉ = 3069849  
Сум. вл. кап. ₂₀₀₁₀ = 3270417  
Далі аналізують уже суто власний капітал, тобто вивчають причини його зміни протягом звітного періоду.  
Такий аналіз здійснюється на основі "Звіту про власний капітал", ф. 4 (Додатки). Для проведення аналізу необхідно передовсім ознайомитися зі змістом окремих складових власного капіталу і детально вивчити зміст кожної статті форми 4 "Звіт про власний капітал".  
Розглянувши зміст статей звіту про власний капітал, необхідно проаналізувати рух власного капіталу підприємства за звітний період, розрахувати та проаналізувати основні показники цього руху. Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження й використання капіталу. Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.  
Наступним етапом аналізу використання капіталу є аналіз ефективності його використання. Ефективність капіталу найліпше характеризується його рентабельністю. Рівень рентабельності капіталу (РРК) вимірюється відношенням чистого прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.  
РРК = чистий прибуток / величина капіталу * 100%          (  2.1)       
Розрахуємо цей показник виходячи з даних фінансової звітності нашого підприємства, та отримаємо наступні величини:  
РРК₂₀₀₈ = 1050379/ 2297167 * 100% = 45,724=45,72%  
РРК₂₀₀₉ = 200835/ 3069849 * 100% = 6,542=6,54%  
РРК₂₀₁₀ = 1196743/3270417  * 100% = 36,59=36,60%  
Цей показник визначає величину прибутку, що його одержують з кожної гривні, вкладеної в підприємство. Основу першої частини власного капіталу підприємства складає його статутний капітал. Другу частину власного капіталу представляють додатково вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток і деякі інші його види. Формування власного капіталу підприємства підлегло двом основним цілям:                     -формуванню за рахунок власного капіталу необхідного обсягу позаоборотних активів. Сума власного капіталу підприємства, авансована в різноманітні види його позаоборотних активів (основні кошти; нематеріальні активи; незавершені будівництво; довгострокові фінансові інвестиції й ін.), характеризується терміном власний основний капітал.  
-визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.  
Формування за рахунок власного капіталу визначеного обсягу оборотних активів. Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточну дебіторську заборгованість; грошові активи й ін.), характеризується терміном власний оборотний капітал.  
Суму власного оборотного капіталу підприємства розраховують по наступній формулі:  
СВок = власний капітал + довгострокові зобов’язання – необоротні активи                                                               (2.2)  
Розрахуємо цей показник виходячи з даних фінансової звітності нашого підприємства за 2003-2005 роки, та отримаємо наступні величини:  
СВок₂₀₀₈ = 2297167 +181000-1528575 = 949592 
СВок₂₀₀₉ =3069849 +253807-2382132=941524 
СВок₂₀₀₁₀ =3270417  +297000-2382132 =1185285  
Керування власним капіталом зв'язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі керування формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються по джерелах цього формування.