КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: “Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва”

на тему: Фінансова діяльність товариств з обмеженою відповідальністю 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010

       Зміст

      Вступ

      Останнім  часом в умовах становлення ринкових відносин в незалежній Україні питання  організації фінансової діяльності підприємств різних організаційно-правових форм стає дедалі актуальнішими.

      Актуальність і важливість питань управління капіталом і велике значення цього процесу для фінансово-господарської діяльності підприємств в сучасних ринкових умовах господарювання обумовили вибір теми даної роботи.

      Мета  курсової роботи полягає в здійсненні економіко-теоретичного аналізу сутності фінансової діяльності підприємства взагалі і товариства з обмеженою відповідальністю зокрема та у виявленні можливості підвищення ефективності цього процесу. 

      Відповідно  до цієї мети в ході дослідження  вирішувалися такі завдання:

1. визначити сутність та функції фінансової діяльності підприємства через узагальнення управлінського та фінансового аспектів;

2. показати  організацію, методи організації та принципи фінансової діяльності підприємства;

3. вивчити механізм управління фінансовими ресурсами підприємства;
4. дослідити особливості та види фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю
5. показати важливість аналізу фінансової діяльності підприємств з урахуванням її впливу на фінансовий стан підприємства;

       Розділ І. Організація фінансової діяльності

1. Поняття і функції фінансової діяльності

      Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового  забезпечення функціонування підприємств  та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

      Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

• Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
• Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
• Виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
• Мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
• Контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

      1.2. Методи організації  фінансової діяльності

      Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

• Комерційний розрахунок;
• Неприбуткова діяльність;
• Кошторисне фінансування.

      Відмінність між окремими методами полягає у  схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і  джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

      Метод комерційного розрахунку як метод організації фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю

      Оскільки  основним видом діяльності товариств  з обмеженою відповідальністю є  господарська діяльність, метою якої є отримання прибутку, фінансова діяльність таких товариств організована за методом комерційного розрахунку. При ньому фінансова діяльність будується за наступною схемою:

      Схема 1

      Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

      Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  спонукає господарське товариство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

      Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

• Повна господарська і юридична відокремленість;
• Самоокупність;
• Прибутковість;
• Самофінансування;
• Фінансова відповідальність;

      Усі принципи тісно між собою взаємозв’язані й становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

      Необхідність  господарської і юридичної відокремленості  випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів.

      Господарська  відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої та фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має рахунки в банках та самостійний баланс, за допомогою якого визначають фінансові результати.

      Установлення  господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймалися одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

      Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на просту відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

      У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття затрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на певну продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована – потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів.

      Як  правило, запланована часткова самоокупність  визначається державною ціновою  політикою для певних товарів  і послуг. Наприклад, у більшості  країн світу на сільськогосподарську продукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

      Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені  витрати, а й сформувати прибуток.

      Прибуток  відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому  результативному показнику, відображаються всі позитивні і негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових результатів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

      Прибуток  відіграє важливу стимулюючу роль для  підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми  сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції. З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін.

      Самофінансування  передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку.

      Цей принцип є дуже важливим, оскільки встановлює взаємозв’язок маж розвитком  підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

      Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами.

      1.3. Основні принципи  організації фінансової  діяльності на  підприємстві

      Крім  вищеназваних – принципу повної самостійності, відповідальності за результати фінансової діяльності та самоокупності підприємства – можна виділити наступні основні принципи організації фінансової діяльності будь-якого підприємства:

• Фінансове планування;
• Поділ коштів, які беруть участь в обслуговуванні фінансової діяльності підприємства, на власні та позичкові;

• Фінансова дисципліна;

      Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє та на перспективу, передбачає отримання  и спрямування використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

      Цей принцип в якості обов’язкової умови  передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові  резерви забезпечують стійку фінансову  та виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури, ризиків тощо. Якщо підприємство створює в достатньому та необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

      Принцип фінансової дисципліни полягає в  тому, що підприємство повинно своєчасно  і в повному обсязі забезпечувати виконання фінансових зобов’язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади та різноманітними фондами (бюджетними та позабюджетними), перед своїми працівниками тощо. 
 

      1.4. Механізм фінансової  діяльності підприємств

      В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають в розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах – прибутках чи збитках.

      У такий спосіб формується ланцюг, зображений на схемі 2, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові  ресурси – витрати – доходи – фінансові результати – збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

      Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді.

      Зовнішніми  джерелами фінансових ресурсів підприємств  є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних  фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі.

      Фінансові ресурси підприємств спрямовуються  на формування основних фондів і оборотних  коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств  на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов’язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки – оплата рахунків постачальників і підрядників за товари, роботи і послуги, страхові платежі.

      Результатом здійснення витрат є вироблені товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації за рахунок вхідних грошових потоків  від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Крім того, джерелами доходів є надходження  від страхових компаній страхового відшкодування за понесені витрати і збитки. Виручка від реалізації включає відшкодування здійснених витрат ( перенесену вартість ) і валовий дохід (додану

      Схема 2

      Схема фінансової діяльності та грошових потоків  підприємства 

      вартість ) – суму заробітної плати і прибуток. З позиції фінансової діяльності зарплата має двоїстий характер: з одного боку, вона є елементом витрат, з іншого – частиною валового доходу. Виплата заробітної плати відображає внутрішні грошові потоки підприємства.

      За  рахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою – платежі в бюджет і цільові  фонди, з банківською системою – погашення кредитів і сплата процентів.

      Після відшкодування витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими  фондами і банками визначаються фінансові результати – прибуток чи збиток. Прибуток – це перевищення  валових доходів над валовими витратами. Збиток – це перевищення валових витрат над валовими доходами.

      Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу  і використанню. Сума прибутку після  сплати податку на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізовані корпоративні фонди. Певна частина чистого прибутку може бути спрямована на поповнення статутного фонду – капіталізація прибутку.

      З чистого прибутку формуються фонди  і резерви підприємства, за рахунок яких здійснюються певні витрати. У даному разі відбувається фондовий рух грошових потоків.

      Крім  того, може мати місце канальний  рух грошових потоків, коли фонди  не створюються, а передбачені витрати  оплачуються безпосередньо за рахунок  прибутку.

      З фондів та безпосередньо з чистого прибутку можуть здійснюватися оплата праці у вигляді премій і допомог.

      Тимчасово вільна частина чистого прибутку може бути розміщена на фінансовому  ринку через фондову біржу  чи фінансових посередників або на основі прямих зв’язків з емітентами. За результатами таких розміщень можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності.

      Наведена  схема дає змогу показати організацію, характер і складові фінансової діяльності підприємств. Певні особливості  фінансової діяльності підприємств, які створені в організаційно-правовій формі товариств з обмеженою відповідальністю, наведено нижче.

       Розділ ІІ. Фінансова  діяльність товариств  з обмеженою відповідальністю

      2.1. Товариство з обмеженою  відповідальністю  як організаційно-правова  форма підприємства  в Україні

      На організацію  процесу фінансової діяльності впливають, насамперед, організаційно-правові форми господарювання, сфера і характер діяльності підприємства.

      Відповідно  до Закону України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. товариством  з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

      Учасники  товариства несуть відповідальність в  межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також  у межах невнесеної частини вкладу.

      Розмір  статутного фонду товариства з обмеженою  відповідальністю повинен становити  не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним  заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

      До  моменту реєстрації товариства з  обмеженою відповідальністю кожен  з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків  вказаного в установчих документах вкладу.

      Внесення  до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

      Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад  не пізніше року після  реєстрації товариства. У разі невиконання цього  зобов'язання у визначений строк  учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. 

      Учаснику  товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається  свідоцтво товариства.

      Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. 

      При виході учасника з товариства з обмеженою  відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. 

      Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством  в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

      2.2. Сутність та види  фінансової діяльності  товариств з обмеженою  відповідальністю

      Фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється на підставі виробничих, фінансових та інших  планів, які розробляються виконавчим органом товариства та затверджуються загальними зборами його учасників.

      Фінансовий  рік товариства співпадає з календарним  роком. Товариство самостійно розпоряджається  виготовленою продукцією, роботами та послугами, отриманим прибутком.

      Фінансова діяльність товариства полягає в  наступному:

• Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
• Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
• Виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
• Мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
• Контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

      Внутрішні фінансові ресурси товариства формуються у процесі його господарської  діяльності, а величина ресурсів залежить від масштабів і результатів цієї діяльності.

      Пріоритетним  джерелом власних фінансових ресурсів є статутний капітал - економічний  фундамент товариства. У випадку, коли підприємство банкрутує і його активи витрачені, то єдине, що в усіх випадках залишається від нього – це його статутний капітал, який пізніше, при офіційному оформленні ліквідації товариства, можуть розібрати між собою його учасники, в залежності від розміру пайового внеску.

      При створенні статутного фонду в  оплату статутного капіталу можуть надходити грошові кошти, майнові внески (будівлі, споруди, обладнання, матеріальні ресурси та інші матеріальні цінності), майнові права (права користування водою, землею, будинками, спорудами, а також інтелектуальна власність), цінні папери, кошти в іноземній валюті для підприємств, які створюються за участю іноземного капіталу.

      В силу своєї стійкості статутний  капітал покриває, як правило, найбільш неліквідні активи, такі, як оренда землі, вартість будов, споруд, обладнання. При  створенні товариства на суму статутного капіталу придбаються основні виробничі фонди: будівлі, споруди, обладнання, обчислювальна техніка та інші активи, які не передбачені для продажу. Вони експлуатуються в незмінній натуральній формі протягом тривалого періоду, за час якого їх вартість частинами переноситься на вартість продукції, що випускається через механізм амортизації. Для забезпечення фінансової мобільності і незалежності підприємства важливо слідкувати за динамікою статутного фонду - як одного із джерел залучення фінансових ресурсів. Адже зменшення статутного фонду є наслідком неефективної або, навіть, збиткової його роботи.

      Амортизаційні відрахування, як грошові кошти, відображають суму зносу основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони включаються  до собівартості випущеної продукції і після її реалізації в складі виручки надходять на розрахунковий рахунок підприємства. За своєю економічною природою амортизаційні відрахування забезпечують просте відтворення амортизаційних цінностей, але, незважаючи на це, вони відносяться до фінансових ресурсів.

      Амортизаційні відрахування знаходяться в загальному грошовому обороті підприємства і як фонд грошових коштів не обумовлені. Їх величина залежить від обсягів  використаних виробничих фондів і нематеріальних активів, їх балансової вартості і норм амортизаційних відрахувань, а також тієї долі активної частини основних виробничих фондів, які підлягають прискореній амортизації.