Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують. 2

Курсова робота

Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують

Калюх Віктор

ФБД-32 

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній

2. Формування страхових резервів та інвестиційна політика

3. Напрямки удосконалення фінансової  діяльності страховика 

4. Розробка  рекомендацій щодо фінансової  стабілізації і розвитку страхового ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

Об'єктивна  економічна необхідність використання страхування з метою страхового захисту суспільного виробництва, підприємництва та добробуту громадян зумовлена відособленістю суб'єктів, що хазяйнують, більшим рівнем фінансових ризиків і майнових інтересів.

Достаток  підходів говорить про те, що при  демонополізації адміністративного  керування народним господарством як єдиним цілим, введенні економічних важелів господарювання і маневрування фінансовими ресурсами, найбільш ефективним методом відшкодування можливого збитку стає його розкладка в просторі і в часі між зацікавленими фізичними і юридичними особами. Непередбачені і стихійні лиха сприймаються людьми як випадкові події, носять нерівномірний характер, а число потерпілих завжди менше числа зацікавлених осіб або господарств; тому, чим більше зацікавлених суб'єктів бере участь у розкладці збитку, тим менша частка засобів приходиться на кожного учасника. Замкнута розкладка можливого збитку і складає сутність страхування.

Сучасне ринкове господарство піддається дії  численних ризиків природного, техногенного, економічного, політичного характеру. При цьому відзначаються тенденції  зростання імовірності настання ризикових подій, збільшення ваги їхніх  наслідків, ріст вартості об'єктів страхування. Зазначені об'єктивні зміни супроводжуються  підвищенням вимог до фінансової надійності страхових організацій, тобто їхньої здатності гарантувати захист майнових інтересів громадян, організацій і держави.

На сьогоднішній день Україна знаходиться у складному  фінансово-економічному стані, що негативно  впливає на функціонування ринків фінансових послуг та страхових послуг, гальмує  розвиток страхової справи і приводить до банкрутства страхових компаній.

Актуальність теми. У сучасних умовах ринкових відносин підвищуються вимоги до фінансової стійкості страхової компанії. Тому пріоритетним стає не тільки облік грошових потоків компанії, але й комплексне дослідження її фінансово-економічного стану і фінансової стійкості. Фінансова стійкість – одна з найважливіших характеристик стану будь-якої організації та її поведінки щодо зовнішніх і внутрішніх змін.

Одне  з актуальних завдань сьогодні –  розробити сучасні методологічні  підходи до визначення фінансової стійкості  страхових компаній та запропонувати  методику оцінки й аналізу фінансової стійкості, вимірювання факторних  складових показників фінансової діяльності. Від правильності визначення факторів фінансової стійкості залежить точність визначення кількісних і якісних  показників діяльності та безпосередньо  фінансової стійкості страхових  організацій.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методологічних засад фінансової стійкості та розробка практичних рекомендацій щодо забезпечення фінансової стійкості та надійності страхових компаній України в сучасних умовах.

Реалізація  поставленої мети визначила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити особливості формування фінансових результатів діяльності страховика в сучасних умовах;

- дослідити економічну сутність понять „фінансова стійкість” і „фінансова надійність”;

- систематизувати та обґрунтувати фактори, що впливають на фінансову стійкість страхових компаній з метою визначення головних чинників впливу;

- дослідити вплив тарифної ставки в умовах ринкової конкуренції на фінансову стійкість страхової компанії для ризикових видів страхування (крім страхування на випадок смерті) та проаналізувати залежність тарифу від зміни його основних складових;

- розкрити вплив фінансової глобалізації як макроекономічного фактору впливу на страхування в Україні та обґрунтувати необхідність і напрями інтеграції вітчизняного страхового ринку в світовий;

- вивчити методи державного регулювання в частині визначення мінімального статутного капіталу як одного з найголовніших показників фінансового стану страхової компанії з метою розробки практичних рекомендацій і пропозицій щодо забезпечення фінансової надійності страхових компаній України;

- обґрунтувати необхідність впровадження незалежного рейтингу.

Об’єктом дослідження є страхові компанії України, як суб’єкти підприємницької діяльності, пов’язаної із захистом майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків.

Предметом дослідження є фінансова стійкість і надійність страхових компаній та шляхи їх забезпечення.

Інформаційну  основу роботи становлять наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі та нормативні акти України, що регулюють сферу страхування, матеріали Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації  України, Ліги страхових організацій  України, Державної комісії з  регулювання ринків фінансових послуг, офіційні статистичні публікації.

Аналіз  і розробку питань розвитку страхування  та окремих аспектів цієї наукової проблеми було здійснено такими українськими вченими, як В. Д. Базилевич, Н. М. Внукова, О. О. Гаманкова, А. С. Глущенко, О. Д. Заруба, В. А. Малько, С. В. Науменкова, С. С. Осадець, Т. А. Ротова. Належне місце в розробці процесів страхування та аналізу окремих аспектів проблеми надійності страхування займають роботи зарубіжних вчених Д. Бленда, А. А. Гвозденка, Дж. Кілбі, Р. Кілна, Дж. Мішеля, Л. А. Орланюк-Малицької, А. І. Рейтмана, В. А. Сухова, К. Е. Турбіної, Д. Хемптона, Д. Хервада, В. В. Шахова та ін.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній

Страхування в нашій країні пройшло кілька етапів у дореволюційний і післяреволюційний  періоди. Основною формою страхування  в дореволюційному періоді було добровільне страхування, що здійснювалося  акціонерними товариствами, суспільствами  взаємного страхування і земських суспільств. У післяреволюційному періоді  страхування пройшло два етапи: в умовах соціалізму (при державній  монополії на цей вид діяльності) і в умовах становлення ринкової економіки.

При державній  страховій монополії страхування  представляло населенню надзвичайно  вузький спектр послуг, що доповнюють систему державного соціального  забезпечення.

Розширення  самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, різке зниження сфери державного впливу на розвиток виробничих відносин і розподіл матеріальних благ у корені змінили процес формування вітчизняного страхового ринку, його зміст, види страхових послуг, пропонованих фізичній і юридичній особам.

Початком  створення вітчизняного добровільного  страхування варто вважати факт реальної демонополізації страхової  діяльності і, як наслідок цього - швидкий  ріст числа страхових організацій¹.

Передумовами  розвитку страхової справи в нашій  країні з'явилися²:

- зміцнення  недержавного сектора економіки; 

- ріст  обсягів і розмаїтості приватної  власності фізичних і юридичних  осіб, як джерела попиту на  страхові послуги. При цьому  важливе значення має розвиток ринку нерухомості й іпотечного кредитування, а також приватизація державного житлового фонду;

- скорочення  ніколи всеосяжних гарантій, наданих  системою державного соціального  страхування і соцзабезпечення.

Сьогодні  відсутність гарантій повинна заповнюватися  різними формами особистого страхування.

Економічні  реформи, що відбуваються в Україні, створили реальні передумови для  організації нової системи страхування. Відбулися радикальні зміни в  питаннях державного регулювання страхової  справи: наприкінці 1992 року був прийнятий перший в українській історії закон про страхування, у лютому 1992 року була утворена Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (служба по нагляду за страховою діяльністю). Рішення першочергових задач по створенню правових і організаційних основ регулювання страхової діяльності привело до створення нових умов для роботи страхових компаній.

Сучасне законодавство регулюючі страхові відносини включає закони, укази  Президента України, постанови Уряду  України з питань страхування. Найважливішим  у їхньому числі є Закон  України "Про страхування" (2001р.) Існують також закони й інші правові  акти по окремих видах страхування, такі як Закон України "Про медичне  страхування громадян України", Кодекс торгівельного мореплавання, закони, зв'язані з різними видами обов'язкового страхування. Серед останніх слід зазначити закон "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

Відповідно  до закону "Про страхування"³ діяльність українських страховиків дозволена тільки в статусі юридичної особи в будь-який передбаченої законодавством організаційно-правовій формі за умови одержання ліцензії на здійснення страхової діяльності у встановленому законом порядку. Фізичні особи, навіть зареєстровані як підприємців, не можуть займатися страхуванням. Страхова організація створюється саме для страхової діяльності, що повинно бути зафіксоване в її установчих документах. Страховикам заборонено займатися виробничою, торговельно-збутовою, банківською діяльністю. Крім страхових компаній суб'єктами страхової справи є суспільства взаємного страхування, страхові брокери і страхові актуарії. Їхня діяльність так само підлягає ліцензуванню, за винятком діяльності страхових актуаріїв, що підлягають атестації.

Зацікавленість  людей у страховому захисті - це основа існування страхових компаній, які  пропонують різноманітні види страхових  послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання  прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні  страхових послуг, страховик не в  змозі існувати. Адже тільки за умови  реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у  відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових  премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у  розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове  призначення. Страховик у змозі  їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування.

Страховик, на відміну від промислових і  комерційних підприємств, приймає  від страхувальника гроші не в  обмін на суто матеріальний товар  або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових  виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто "плата наперед") потребує певних гарантій щодо здатності страхової  компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика⁴.

При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

- розмір  власних коштів;

- правильність  розрахованих тарифних ставок;

- наявність  збалансованого страхового портфеля;

- величину  страхових резервів, адекватних  сумі взятих страховиком на  себе зобов'язань;

- ефективність  розміщення страхових резервів;

- операції перестрахування.

Фінансова надійність страховика - це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування  та перестрахування у випадку  впливу несприятливих чинників.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників  і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого  суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників  для забезпечення життєдіяльності  компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний  обсяг власних коштів, вільних  від зобов'язань. Такими коштами  є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також  сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою  додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від  правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка.

Ще один критерій фінансової надійності страховика - достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових  зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим  зобов'язанням. Виконання страхових  зобов'язань в першу чергу має  здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність  обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою. Акумульовані у страхові резерви  премії деякий час перебувають у  розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання  додаткового доходу. Проте тимчасово  вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і  мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових  резервів, є гарантією виконання  його зобов'язань та повинні розміщуватися  з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості⁵.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований  страховий портфель, коливання результатів  діяльності страховика можуть негативно  вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний  ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує  нести відповідальність перед страхувальником  у повному обсязі. Тому страховик  має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто  високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо  коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір  власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також  від характеру та ймовірності  ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру  збитку, обсягу власних коштів страхової  компанії.

Дотримання  страховиком перелічених критеріїв  фінансової надійності є гарантією  для страхувальників, які в обмін  на сплачені гроші отримують від  страховика запевнення щодо страхового захисту.

Проведення  страхування потребує спочатку внесення страхової премії, а потім - надання страхової послуги у вигляді виплати страхової суми і страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховикові акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування⁶.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових  резервів показує, що вони формуються за рахунок страхових премій з  урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування  та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий  розподіл ризику та різну структуру  тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви  у ризикових видах страхування  і страхуванні життя мають  відмінності у складі та методах  визначення. При страхуванні життя  згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування  життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви⁷.

Формування  резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової  премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від  розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні  резерви - це показник, який виражає  грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання  зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні  резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування.

Резерви зі страхування життя мають у  своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових  сум. Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви  премій та резерви збитків. При цьому  майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 - на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 1.1.

Рисунок 1.1 - Система технічних резервів, згідно з директивами ЄС

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв  незароблених премій складається з  частини страхових премій, які  надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але  стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний  звітний період.

Резерв  незароблених премій за своїм змістом  є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами⁸.

З вище сказаного  можна зробити висновок, що потужність фінансового потенціалу страхової організації є передумовою її успішної діяльності на ринку. Розміри фінансового потенціалу страховика визначаються обсягом і якістю фінансових ресурсів, що знаходяться в його розпорядженні. Ці фінансові ресурси являють собою грошові доходи і надходження, використовувані страховою організацією для здійснення операцій страхування і перестрахування від моменту висновку договорів страхування до виконання зобов'язань по них у виді страхових виплат, а також для здійснення інвестицій і інших витрат, що забезпечують ведення договорів страхування, економічне стимулювання співробітників, удосконалювання і підвищення якості страхових продуктів.

Полягаючий в основі страхових операцій ризик об'єктивно обумовлює вимоги до обсягів і якості фінансових ресурсів страхової організації, що повинні відповідати величині і структурі прийнятих на страхування ризиків.

2. Формування страхових резервів та інвестиційна політика

Головна особливість фінансів страховиків - виділення й у складі притягнутого капіталу страхових резервів. Потреба  у формуванні страхових резервів обумовлена можливим характером страхових подій і невизначеністю моменту настання і величини збитку. Діяльність страхової організації по висновку договорів страхування здійснюється постійно. Відповідно до теорії ймовірностей, застраховані об'єкти піддають тому самому ризикові в різний час і на різних територіях. При цьому величина страхових виплат, що зобов'язаний зробити страховик при настанні страхового випадку, варіює в межах страхової суми за договором .

Для здійснення страхових виплат страхова організація  повинна розташовувати спеціальними грошовими ресурсами, наявність  яких гарантує виконання зобов'язань  перед страхувальниками. Обов'язок формування і право використання страхових резервів установлені  законом "Про страхування"⁹.

У ст. 26 Закону зазначено, що для забезпечення виконання  прийнятих страхових зобов'язань  страховики в порядку і на умовах, установлених законодавством України, утворять з отриманих страхових  внесків необхідні для майбутніх  страхових виплат страхові резерви  по особистому страхуванню, майновому  страхуванню і страхуванню відповідальності.

Резерви страхових організацій відповідно до вимог страхового законодавства розділяються на: резерви по страхуванню життя і резерви по видах страхування іншим, чим страхування життя ризикові види страхування. Такий поділ викликаний різним змістом, функціями задачами страхового захисту, характером ризиків і, нарешті, методологією розрахунку тарифів.

Резерви по ризикових видах страхування  в обов'язковому порядку включають  резерв незаробленої премії, резерв заявлених, але не урегульованих збитків, резерв що відбулися, але не заявлених збитків. До числа додаткових резервів відносяться стабілізаційний і деякі інші резерви¹⁰.

Відповідно  до нормативних актів, в обов'язковому порядку страховики формують резерв:

- незаробленої  премії;

- заявлених,  але неурегульованих збитків;

- що відбулися,  але незаявлених збитків.

До числа  страхових резервів, формованих при  наявності визначених фінансових умов, зокрема при погрозі збитковості окремих видів страхування, відноситься стабілізаційний резерв. До введення нових правил формування страхових резервів по ризикових видах страхування в їхній склад уключався резерв попереджувальних заходів (РПЗ). Цей резерв страховики можуть створювати в добровільному порядку і в даний час, він служить для фінансування заходів щодо попередження нещасних випадків, втрати й ушкодження застрахованого майна. Однак, по новому положенню, цей резерв не включається до складу страхових резервів, тому що не має відносини до страхових зобов'язань страховика по договорах страхування. Відрахування на формування резерву попереджувальних заходів повинні бути передбачені в складі страхового тарифу, що дозволяє враховувати них як видаткову статтю при визначенні прибутку.

Резерв  незаробленої премії (РНП) - це частина  нарахованої страхової премії (внесків) за договором, що відноситься до періоду  дії договору, що виходить за межі звітного періоду (незароблена премія), призначена для виконання зобов'язань по забезпеченню майбутніх виплат, що можуть виникнути в наступних  звітних періодах.

Для з'ясування сутності резерву незаробленої премії варто розглянути принцип поділу премії на зароблену і незароблену. Діяльність страхової організації по висновку і веденню договорів страхування здійснюється постійно, а регулярна звітність припускає визначення обсягу відповідальності страховика на конкретну звітну дату. При цьому виходять із припущення, що відповідальність за договором страхування, укладеному до звітної дати, частково переноситься за звітну дату, на майбутній період. Страхова премія, що відповідає відповідальності, що переходить на наступний період, позначається незароблена премія. Частина відповідальності, що приходиться на парний період, визнається умовно виконаною, а відповідно цьому обсягові премія - заробленою.

У силу того, що страхова організація постійно знаходиться  в стані виплат, виникає об'єктивна  необхідність формування резерву збитків (РЗ) по вже наступили страховим  подіям. Правилами формування страхових  резервів по видах страхування іншим, чим страхування життя, передбачена  наявність двох обов'язкових РЗ: резерву заявлених, але неурегульованих  збитків і резерву що відбулися, але незаявлених збитків¹¹.

Резерв  заявлених, але неурегульованих  збитків (РЗЗ) є оцінкою не виконану або виконаних не цілком на звітну дату зобов'язань страховика по здійсненню страхових виплат, що виникли в  зв'язку зі страховими випадками, про  факт настання яких йому заявлено у  встановленому законом або договорі порядку в звітному або попередньому періодах. У цей резерв включаються  суми коштів , необхідні страховикові для оплати експертних, консультаційних  або інших послуг, зв'язаних з  оцінкою розміру і зниженням  збитку, нанесеного майновим інтересам  страхувальника (витрати по врегулюванню збитків).

Резерв  що відбулися, але незаявлених збитків (РПНУ) є оцінкою зобов'язань страховика по здійсненню страхових виплат, включаючи  витрати по врегулюванню збитків, що виникли в зв'язку зі страховими випадками, що відбулися в звітному або попередніх йому періодах, про факт настання яких страховикові не заявлено в звітному або попередніх йому періодах у встановленому законом або договором порядку.

Стабілізаційний резерв (СР) формується по відповідних  видах страхування у випадку  утворення негативного фінансового  результату від проведення страхових  операцій у результаті дії факторів, що не залежать від волі страховика, або у випадку перевищення  коефіцієнта збитків, що відбулися, над його середнім значенням.

Коефіцієнт збитків, що відбулися, розраховується як відношення суми зроблених у звітному періоді страхових виплат по страхових випадках, що відбувся в цьому періоді, резерву заявлених, але неурегульованих збитків і резерву що відбулися, але незаявлених збитків, розрахованих по збитках, що відбувся і цьому звітному періоді, до величини заробленої страхової премії за цей же період.

Розрахунок  страхових резервів виробляється окремо по кожній обліковій групі договорів. Сукупна величина кожного резерву  визначається шляхом підсумовування резервів, розрахованих по всіх облікових групах договорів.

Страхові  резерви мають особливий правовий і економічний статус в обороті  засобів по наданню страхового захисту.

Сфера діяльності страхових організацій не обмежується  винятково забезпеченням страхового захисту. Розташовуючи достатнім обсягом  тимчасово вільних засобів, страхова організація поряд із проведенням  страхових операцій активно бере участь в інвестиційній діяльності. Інвестиційна діяльність страхових  організацій заснована на механізмі  розміщення страхових резервів¹².