Фінансова політика та її роль у вирішенні завдань соціально – економічного розвитку суспільства
1
Львівський державний університет внутрішніх справ
Курсова на тему :
Фінансова політика та її роль у вирішенні завдань
соціально – економічного розвитку суспільства
Курсова
робота захищена з оцінкою _____
“__“ ________ 200__р.
(дата захисту)
Науковий керівик ___________
Зміст
Вступ …………………………………………………………………………… 3
1. Фінансова політика держави : суть, принципи , види та структура............5
2. Еволюція фінансової політики України.......................
3. Характер сучасного стану фінансової політики України та її роль у соціально- економічному розвитку суспільства...................
4.Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України............32
Висновки ..............................
Список використаної літератури……………………………………….. …....41
Додатки……………………………………………………………
Вступ
Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення [27]. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.
Отже, фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати перерозподіл національного доходу [33], що і доводить актуальсність цієї теми.
Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством [19]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.
Фінансова політика держави має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи – бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.
1. Фінансова політика держави: суть, принципи,
види та структура.
Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.
Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності держави [24]. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.
Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.
Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно від окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19].
Фінансова політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від характеру виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [20].
Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою свої функцій [32].
Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.
Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує, щоб фінансова політика здійснювалась на основі науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.
Науковий підхід передбачає [33]:
1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.
Така інформація повинна повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.
Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно враховувати досвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретній ситуації.
2. Рішення повинні прийматися на основі розрахунку і конкретного та чіткого передбачення наслідків заходів, що будуть проводитися.
3. Важливою умовою є використання комплексного підходу до проведення і вироблення фінансової політики. Координація повинна бути направлена на вирішення основних завдань. Важливо також враховувати цінову, зарплатну та кредитну політики. Якщо нема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політика є складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методи вирішення поставлених завдань. Можуть використовуватися різні шляхи досягнення результатів: прогнозування і вивчення результатів проведених заходів.
Зміст фінансової політики держави включає такі ланки [12]:
- вироблення науково-обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку фінансів. Вони формуються на основі вивчення вимог економічних законів, усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку економічних відносин, потреб населення;
- визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточні потреби. при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховують міжнародні фактори, можливості росту збільшення фінансових ресурсів;
- здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.
Єдність цих трьох основних ланок і визначає зміст фінансової політики.
Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв’язок.
З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, - фінансова політика обумовлена економікою.
З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів [12].
Слід розрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.
Політика, політичний вплив, політичне керівництво зводяться до трьох основних елементів:
- по-перше, визначення і постановка основних цілей та конкретизація перспективних і головних завдань, які необхідно вирішувати для досягнення поставлених цілей та за певний, визначений період життя суспільства;
- по-друге, розробка методів, засобів і конкретних форм організації відносин, з допомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші строки, а найближчі і перспективні завдання вирішуються оптимально;
- по-третє, підбір і розміщення кадрів, які здатні вирішувати поставлені завдання, організовувати їх завдання.
Сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певній його частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішенню конкретних завдань.
Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, для визначення і формування фінансової політики потрібні[11]:
достовірна інформація про фінансовий стан держави;
фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.
У період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують одне головне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин.
У період революційних змін політичні сили, які зацікавлені в зміні системи, яка склалася раніше, проводять політику, спрямовану на зруйнування діючої системи і формування нової системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів [25].
В основі розподілу і перерозподілу лежать:
вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;
вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;
вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.
Ці завдання вирішуються залежно від змісту і функцій держави.
Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.
Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [8].
Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона , охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.
Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.
Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
До принципів фінансової політики також відносять [34]:
публічний характер;
розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;
фінансування безпеки держави;
пріоритетність державних видатків;
єдність фінансової політики та грошової системи держави;
міжгалузевий характер;
самостійність;
плановість.
Фінансова політика складається з : бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].
Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].
Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.
Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики.Завдання валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави [22].
Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.
Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову і бюджетну [19]. Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Податкова політика відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо.
Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.
Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджені політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.
Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [8].
Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.
З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податкової політик, що є основними складовими фінансової, передбачають [8]:
- знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного і соціального розвитку;
- удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
- скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
- постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
- вдосконалення міжбюджених відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;
- досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;
- при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.
Для оцінки фінансової політики уряду використовують показники, такі як[9]:
фінансоємкість;
фінансовіддача.
Фінансоємкість – така кількість фінансових ресурсів, що необхідна на виконання тої чи іншої програми.
Фінансовіддача – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.
Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному виробництві.
Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах [19].
Законодавче регламентування полягає у прийняття відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.
Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
жорстка регламентація;
помірна регламентація;
політика мінімальних обмежень.
Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями.
Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб.
Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.
Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:
політика стабілізації;
політика економічного зростання;
політика стримування ділової активності.
Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.