Фінансова політика України. 2
ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Економіко-правовий коледж
ВЦК зі спеціальності «Фінанси і кредит»
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Фінанси» на тему:
«Фінансова політика України»
Студентки 3-го курсу 19 ЕПК (Ф)-12 групи
напряму підготовки Економіка та підприємництво
спеціальності «Фінанси і кредит»
Рязанов Володимир Леонідович
Керівник викл. вищ. кат. Юрчишена Л.В.
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії:
________________
__________________________
_______________ ___________________________
(підпис)
_______________ ___________________________
(підпис)
м. Вінниця – 2014 р.
Вступ …………………………………………………………………………….
Розділ 1 Економічні основи формування і здійснення фінансової політики України
- Сутність і процес формування фінансової політики…………………… 4-12
- Державне регулювання фінансової політики………………………….. 12-21
Розділ 2 Механізм реалізації фінансової політики України
2.1 Реалізація фінансової політики в Україні ………………………………22-28
2.2 Аналіз
структури доходів і витрат
державного бюджету України…..
Розділ 3 Основні напрямки удосконалення фінансової політики в Україні
3.1 – 3.2 Програма розвитку фінансової політики України. Проблеми реалізації фінансової політики в Україні ………………………………………………35-40
Список літератури та Інтернет джерел ……………………………………… 41
ВСТУП
З проголошенням політичної та економічної незалежної України постало питання з приводу створення національної фінансово-кредитної системи. Річ у тім, що фінансова й кредитна системи, які функціонували на той час, висловлювали економічних відносин колишньою радянською політичної й господарської системи, які центральні заклади містилися за межами Української держави. Не можна здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичне, і господарський суверенітет без формування та розвитку національної фінансової, грошової та кредитної системи. Актуальність теми. Надійна фінансову систему є стрижнем у розвитку й успішного функціонування ринкової економіки та необхідною передумовою розвитку і стабільності економіки загалом. Цю систему є основою, мобілізуючої і котра розподіляє заощадження нашого суспільства та більше полегшує його повсякденні операції. Отже, хоча структурний перехід від переважно централізовано планованої та контрольованої економіки до економіки, яка у відповідність до ринковими принципами, включає у собі багато елементів, найважливіше - створити надійну фінансову систему. Потому, як створена надійна фінансову систему, можуть розвиватися ринки грошей немає та капіталу, особливо первинний і вторинний ринки національних державних цінних паперів. Останніми роками питаннями створення надійної фінансової системи та здійснення державної фінансової політики присвячується значну кількість публікацій. Проте єдності по теоретичним аспектам цього питання досягнуто. Так, західні великі економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. З. Фішер, Р. Дорнбуш і Р.Шмалензи не виділяють фінансову політику, як самостійне поняття. У той самий короткий час вони підходять до дослідження цієї теми, розширюючи визначення фіскальної політики. Аналогічно розглядають зазначену проблему та інших представники зарубіжних економічних шкіл. ЗокремаК.Р.Макконнелл іС.Л.Брю поєднують поняття фінансово-бюджетної і фіскальної політики, визначаючи їх як, внесені урядом до ладу державних витрат оподаткування, створені задля забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національний продукт. Мета і завдання роботи. Метою дослідження розкриття сутності та структури сучасної фінансової політики України тенденції його розвитку. Мета дослідження визначає постановку наступних завдань:
- розкриття
основних ланок фінансової
- розгляд державного бюджету;
- виявити
основний принцип формування
фінансової політики держави. Під
час написання праці були
- монографічні статті;
- підручники і навчальні посібники;
- журнали періодичної преси;
- всесвітня мережа Інтернет.
Розділ 1 Економічні основи формування і здійснення фінансової політики України
- Сутність і процес формування фінансової політики
Фінансову політику - одну з найважливіших частин економічної політики. Вона проявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулюванні прибутків і витрат, її формуванні та виконанні держбюджету, у податковій регулюванні, під управлінням грошового звернення, у впливі на курс національної валюти. Функціонування фінансової систем спрямоване влади на рішення конкретних завдань, які перебувають перед суспільством. Цим завданням призначаються і організація фінансових відносин, і процеси руху, і розміщення фінансових ресурсів немає і ціноутворення ними, і пропорції поміж їхніми централізацією і децентралізацією, і Порядок формування, і розподілу і перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян і держави, і структурне співвідношень між окремими сферами і ланками фінансової систем, і характеру відносин між ними пропорції між індивідуальним і суспільною споживанням. У цьому можливо практично безліч варіантів організації фінансових відносин також фінансової складової діяльності, у тому числі необхідно вибрати той самий, який більше підходить країні тепер. Вбір цих варіантів і як основу фінансової політики, проведеної державою. Фінансову політику – комплекс заходів, здійснювані державою межах даних йому функцій та повноважень у сфері фінансової складової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових установ, громадян, і безпосередньо держав з метою дозволу певних завдань і досягнення поставленої мети. Вона спрямовано забезпечення ефективної і розподілу і перерозподілу наявних фінансових ресурсів держави для найкращого задоволення потреб відтворення й зростання громадського багатства. Фінансову політику відображає суб'єктивну бік функціонування фінансів. Самі собою фінанси і фінансову систему є об'єктивними явищами. Вони незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин. Суб'єктом складання фінансової політики є держава робить у особі вищих органів влади й управління і основних фінансових органів – Міністерства фінансів України й центрального банку, а суб'єктами реалізації – фінансові органи влади та інститути. У цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення та напрямів і заходів цієї політики України з позицій рішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (найвищих органів влади й управління) й розробку конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів України й центральний банк). Своє конкретним втіленням фінансова політика має у фінансовому механізмі держави. Фінансовий механізм – інструмент фінансової політики, являє собою систему встановлених державою форм, видів тварин і методів організації фінансових відносин. З одного боку, фінансовий механізм включає у собі системи фінансового планування, регулювання і функцію контролю, систему грошових розрахунків, систему фінансових важелів і стимулювання, фінансових і нормативів, показників, державні банківські і фінансові резерви. Також фінансовий механізм можна як сукупності механізмів функціонування окремих ланок фінансової систем:
· функціонування бюджетного механізму
· механізм функціонування фінансів підприємств, установ і закупівельних організацій
· механізм функціонування позабюджетних фондів
· механізм функціонування місцевих фінансів
· функціонування страхового механізму
· механізм функціонування ринку
Фінансову політику у широкому і вузькому розумінні. У широкому значенні вона відбиває усі сторони функціонування фінансів України й охоплює монетарну (грошово-кредитну) і фіскальну політики. Монетарна політика є комплексом діянь П.Лазаренка та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм полягає в пропонуванні грошей та його вартості як фінансових ресурсів. Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП і його громадського використання. Вона здійснюється шляхом проведення різних методів мобілізації державних доходів населення і розподілу цих коштів за окремим напрямам державних видач. Саме фіскальна політика лежить в основі фінансової політики у її вузькому значенні. Основними цілями фіскальної політики є пріоритетними:
· згладжування коливань економічного циклу;
· стабілізація економічного зростання;
· досягнення високого рівня зайнятості та помірних темпів інфляції.
Одночасно фіскальна політика більш широка, оскільки входять також політику сферах фондового і страхового та міжнародних фінансів.Фискальную політику можна умовно розділити в двох напрямах - на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у галузі оподаткування – встановлення видів тварин і співвідношення податків, визначення платник і підходів до них, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг. Вона відображає як потреби гроші, і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика є діяльність щодо формування бюджету держави, його балансування, розподіл бюджетних коштів. Залежно від структури бюджетних видач ця політика може мати соціальну, економічну чи військову спрямованість. Фінансову політику у сфері фондового і страхового ринків характеризується діями держави щодо розвитку та регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній, і інституціональних інвесторів. Оскільки зазначені фінансові інститути є самостійними комерційні структури, держава має впливати ними, як і інші суб'єкти підприємницької діяльності, лише за допомогою регуляторної політики. Фінансову політику у сфері міжнародних фінансів пов'язані з налагодженням взаємин держави до міжнародних організаціями та фінансовими інститутами, членство у яких є добровільною. З одного боку, воно передбачає членські внески, з другого – можливість отримання фінансову допомогу. Сутність політики в визначеності щодо участі у цих організаціях і інститутах. Важливою частиною фінансової політики є боргова політику держави. Вона починається з визначення співвідношень між податковими і позиковими фінансами. Перші грунтуються на формуванні доходів бюджету з допомогою податків і обов'язкових платежів, а другі – на використанні у певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі і умови державної, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, і навіть лад і механізм погашення державного боргу перед. Дієздатність фінансової політики у значною мірою визначається погодженістю її складових. І монетарна і фіскальна, і податкова і бюджетна, і жорсткого політика ринку і боргова політику держави мають бути спрямовані до однієї бік. Тільки скоординована і узгоджена політика може дати позитивні результати. Фінанси є єдиний організм, де всі складові досить тісно взаємопов'язані, тож прорахунки в якомусь напрямі ведуть до негативних наслідків. Фінансову політику незалежно від тривалістю періоду, який вона розрахована, й правничого характеру завдань, котрі наважуються, включає фінансову стратегію і фінансовий тактику. Причому вони тісно взаємопов'язані. Стратегія визначає суть і напрям тактики. Натомість, тактичні можливості обмежують вибір стратегії,т.к. нерозумно визначати стратегічні цілі завдання, до розв'язання котрих потрібних тактичних коштів. Одночасно слід наголосити у тому, що тільки фінансова політика, що грунтується на об'єднанні і взаємозв'язку стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансову політику, яка має стратегічних орієнтирів, а лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характері і, зазвичай, малоефективна. Головним суб'єктом фінансової політики є держава. Воно розробляє стратегію основних напрямів фінансового розвитку суспільства до віддалену перспективу яких і визначає завдання на майбутній період, засоби та шляхи її досягнення. Залежно від характеру поставлених завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансовий тактику. Фінансова стратегія орієнтована на період розвитку та передбачає рішення великомасштабних завдань у межах певних економічних стратегій держави. Фінансова тактика спрямовано вирішення завдань певного етапу розвитку пов'язана зі зміною форм і методів організації фінансових відносин виходячи з її поточних потреб. Фінансова стратегія і тактика тісно пов'язані між собою. Як фінансової стратегії слід розглядати фінансово економіки та динамічне зростання валового внутрішнього продукту, підвищення конкурентоспроможності продукції. Такі мети можна досягти внаслідок скорочення дефіциту бюджету, зменшення інфляції, зміцненні курсу гривні, тобто. фінансову тактику. Фінансову політику як специфічна область людської діяльності належить до категорій надбудови. Між нею і власне економічним базисом суспільства існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, фінансова політика породжується економічними відносинами; суспільство не вільно у проведенні і проведення політики; остання обумовлена економікою. З іншого боку, з'являючись і розвиваючись з урахуванням економічного базису, фінансова політика має певної самостійністю; в неї специфічні закони та логіка розвитку. Через це вона надає зворотне впливом геть економіку, стан фінансів. Це вплив то, можливо різна: тільки в випадках через проведення політичних заходів складаються сприятливі умови у розвиток економіки, за іншими - воно гальмується. При виробленні фінансової політики слід виходити із конкретних історичних умов. Вони мають хочуть враховувати специфіки кожного етапу розвинула суспільства, особливості як внутрішньої, і міжнародної обстановки, реальні економічні та можливості держави. Своєчасне зміна фінансової політики з урахуванням обліку особливостей поточного моменту, назрілих потреб економічного розвитку дає можливість у термін і з меншими витратами вирішити які стоять перед країною завдання. Важливим вимогою, що ставляться до фінансову політику, є дотримання комплексного підходу у її виробленні і проведення, тобто. узгодження заходів, проведених під всіх ланках фінансової систем, шляхом їх орієнтації виконання основний, ключового завдання певного етапу розвитку, і навіть забезпечення тісний взаємозв'язок між складовими частинами економічної політики - фінансової, кредитної, політики у сфері ціноутворення, зарплати. Фінансову політику, будучи формою економічної політики, покликана властивими їй специфічними способами і методами сприяти досягнення цілей і виконання завдань, поставлених економічної політикою. Міністерство фінансів України, яким покладається розробка фінансової політики, підготовляє кілька днів її варіантів. Вони піддаються експертну грошову оцінку. Найоптимальніший варіант представляється до уряду до розгляду і схвалення. Багатоваріантність розрахунків, облік безлічі чинників, використання методу "накладення" фінансових заходів на конкретну економічну ситуації у країні, прогнозування результатів під час вироблення концепції фінансової політики вимагають використання математичного моделювання, електронно-обчислювальної техніки. Необхідною умовою є наявність великої, достовірною інформацією про стан справ у економічної та соціальній сферах. Зважаючи на складність розробки політики,косца доводиться розглядати різноманітні, часто суперечливі тенденції економічного розвитку, використовувати різні способи вивчення економічних процесій і явищ, застосовувати висновки теорії до конкретних життєвим обставинам, класики політичної економії визначали політику, як мистецтво. Метою фінансової політики є найповніша мобілізація фінансових ресурсів, необхідні задоволення насущних потреб розвитку суспільства. Відповідно до цим фінансова політика покликана створити сприятливі умови для активізації підприємницької діяльності. Велика увага приділяється визначенню раціональних форм вилучення доходів підприємств у користь держави, і навіть частки участі у формуванні фінансових ресурсів. Важливе значення надається підвищення ефективності використання фінансових ресурсів шляхом їх розподілу між сферами громадського виробництва, і навіть їх концентрації на головні напрями економічного та розвитку. У процесі вироблення фінансової політики визначаються принципи побудови фінансового механізму, що дозволяє найуспішніше виконати перелічені вище завдання. Фінансову політику відіграє у розвитку продуктивних з раціональному їх розміщенні територією країни. Вона сприяє забезпечення фінансових ресурсів цільових програм, зосередженню коштів у ключових напрямах розвитку, стимулюванню зростання
Становлення фінансової систем України відбувалося одночасно з становленням її державності. Хоча передчасно говорити, що це сектор економіки придбав завершений образ, основні його елементи однак сформувалися і функціонують. Це системи державних фінансів, банківських, фондових і валютних бірж, страхових, довірчих і інвестиційних компаній. Серед економістів переважає думка, створення ефективної бюджетною системою є хіба що головна мета ринкової реформи, у Україні. Вона має охопити проблеми власне бюджетного процесу, структури надходжень і витрат, бюджетного дефіциту та способів його фінансування. Хоча останні роки і мали місце певні позитивні зрушення, бюджетний процес - усі ще характеризується непрозорістю, значним паралелізмом і відсутність чіткого поділу повноважень і між законодавчими і виконавчими органами. Проблема ще більше загострилася через недавніх подій не міжнародному ринку капіталу, які негативно вплинули українськоюкредитно-валютний ринок, ускладнивши фінансування бюджетного дефіциту. У разі трансформаційної економіки України основними напрямами фінансової політики, спрямованої на вдосконалення фінансової систем України, є:
1. Удосконалення фінансового законодавства і право
2. Подолання такі форми фінансового криза, як:
- некерована
державна заборгованість країни
(загальний державний борг
внутрішня – 40 млрд. грн.)
- банкрутство
- подолання
прихованого дефіциту до
- подолання кризи неплатежів, сума яких 1.10.2001 перевищила 450 млрд. грн. тобто. близько4ВВП при припустимих межах –35%ВВП
3. Створення
на якісно основі такого
економічний механізм управління фінансами, у якому гармонійно
поєднувалися б, такі блоки управління, як:
- управління
фінансами на
- управління
фінансами лише на рівні
- управління
фінансами у системі
4. Розробка
і запровадження податкового
і Бюджетного кодексу України
(стійкого і що вимагає
5. Підвищення
ефективності всього
- фінансове законодавство ще й право
- управління фінансами
- фінансове планування
- фінансовий контроль
- фінансове регулювання
- нормативна база
- тощо.
6.Отладка
механізму взаємовідносин
7. Децентралізація бюджетною системою
>8.Создание
цивілізованого механізму
9. Посилення ролі фінансів України. Створення ефективної механізму її ЗЕД.
Експерти від Світового банку (СБ) вважають, що з ефективного функціонування фінансової систем України необхідно зробити такі заходи:
- підвищити
ефективності діяльності
- привести
законодавчих норм України у
відповідність до міжнародних
нормами та вимогами
- відмовитися від використання негрошових форм розрахунків, запровадити жорстку фіскальну дисципліну, скасувати картотеки, посилити
- процедуру банкрутства.
- Державне регулювання фінансової політики України
Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В широкому значенні фінансова політика – це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована на досягнення певних цілей.
Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці, яка є діяльністю державних органів управління, що спрямована на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає проведення заходів із залучення фінансових ресурсів у розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення реалізації державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою, використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектору економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.
Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Заходи, пов'язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів, здійснюються також державними підприємствами та об'єднаннями в процесі управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також суб'єктами її виконання. Залежно від рівня проведення фінансової політики і задач, що поставлені перед її суб'єктами, застосовують різні способи мобілізації державних коштів.
Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі проведення державної фінансової політики використовують відповідні інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.
Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям – це особливий сегмент державної фінансової політики, в процесі виконання якого вирішуються певні задачі і застосовуються визначені інструменти. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і передбачає використання відповідних організаційних структур.
Основними напрямками державної фінансової політики є:
– бюджетна політика;
– податкова;
– кредитна;
– інвестиційна;
– валютна;
– інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).
Державна фінансова політика проводиться певними способами, кожний з яких застосовується з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони мають бути тісно пов'язані між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило, зводиться до поняття "фінансовий механізм". Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.
До основних форм проведення державної фінансової політики належать:
– фінансове планування;
– управління фінансами;
– проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкта;
– інші форми.
Важливу роль у процесі проведення фінансової політики відіграє фінансове планування. Фінансове планування – це діяльність суб'єкта з підготовки та прийняття до виконання проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Основними складовими фінансового планування є: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення запланованої діяльності; розробка плану розподілу залучених коштів за різними напрямами; запровадження раціонального й ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани передбачають використання певної системи управління проектами, а також проведення контролю за їх розробкою, прийняттям і реалізацією.
У процесі проведення фінансового планування використовують різні методи, основними з яких є: нормативний, балансовий, аналітичний методи і метод прогнозування. Балансовий метод дає змогу врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає можливість розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовують у процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкта. В основу розробки фінансових планів з використанням методу прогнозування покладено визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку.
Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них належать: стратегічне, поточне та оперативне планування.
Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних задач:
– розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;
– вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;
– реалізація прийнятих проектів;
– здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;
– коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.
Наприклад, управління фінансовими ресурсами країни державними органами здійснюється у різних формах. До основних з них, зокрема, належать: прийняття законів і затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій; прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами державою, це, насамперед, забезпечення розвитку ділової активності; стримування темпів інфляції; досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.
Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитної системи держави. Збільшення обсягу грошових емісій центральним банком має певні межі. їх подолання зумовлює зростання темпів інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. За таких умов зростає інфляційний тиск і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має наслідком збільшення негативних явищ розвитку фінансів.
Зокрема, при цьому зростають обсяги неплатежів між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних" грошей (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища є передумовою зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення рівня доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері, належать: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.
Контроль займає особливе місце в системі фінансової політики. Фінансовий контроль – це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю у процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів під час проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкта, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою здійснення контролю створюються спеціальні органи управління.
Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю має за мету визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводять аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. Залежно від того, які суб'єкти проводять фінансовий контроль, використовуються певні способи. Так, державні органи управління в процесі перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, порядок формування резервних та обов'язкових фондів, відповідність використання коштів державного бюджету затвердженим видаткам, правильність використання коштів цільового державного кредитування, відповідність проведення обліку та складання фінансової звітності встановленим правилам та ін.
Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об'єкта для визначення раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. Основними показниками, що використовуються в процесі такого контролю, є обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін у структурі акціонерної власності, створення та ліквідації дочірніх підприємств та ін.
Однією з важливих задач державного контролю за проведенням фінансових операцій в Україні є боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом. За визначенням Міжнародної групи з розробки фінансових санкцій з боротьби із відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (РАТР), в Україні фінансова система є недосконалою. Відмивання "брудних" грошей здійснюється за участю банків, страхових компаній, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників. Причиною неврегульованості процесів відмивання грошей є великий обсяг готівки у структурі грошової маси. Можливість здійснення значних внесків у готівковій формі та зняття готівки з банківських рахунків призводять до вільного переливання капіталу з фінансового ринку до кримінального сектору і навпаки.
Важливу роль у проведенні фінансової політики відіграють розробка та реалізація фінансових планів, що приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому підприємствами і установами та іншими суб'єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об'єкта. Прийняті й затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об'єкта. Особливе місце в проведенні державної фінансової політики займають загальнодержавні плани.
Фінансовий план – це обов'язкове завдання з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, прийняте на визначений період з метою забезпечення діяльності об'єкта. У фінансовому плані містяться завдання з визначення обсягів і джерел доходів, напрями їх розподілу, структура витрат, обсяги і джерела інвестиційної політики, формування та використання резервних фондів та ін. Фінансовий план розробляється у формі балансу доходів і витрат і має декілька розділів: надходження коштів і структура доходів; витрати і відрахування фінансових ресурсів; фінансові результати (сальдо доходів і витрат).
До фінансових планів, що виконуються на загальнодержавному рівні, належать:
– зведений бюджет держави;
– державний бюджет;
– баланс фінансових ресурсів і витрат держави;
– бюджети державних цільових фондів;
– баланс грошових доходів і витрат населення;
– інші плани.
В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить їївнутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю вбудь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.
До організаційного складу фінансової системи України входять:
а) органи управління
б) фінансові інститути
Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовоюсистемою з її окремими сферами й ланками. Як видно з наведенного розподілу повноважень фінансових органів та інститутів, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керуються фінансовими службами в складі управлінських структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.
Як визначалося раніше управління фінансами в Україні здійснює відповідний фінансовий апарат. Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є таким. Верховна РадаУкраїнияк найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т. ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів. Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх Верховній Раді на повторний розгляд. Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; окористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання. Міністерство фінансів Українияк центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів виконує такі функції: