Фінансова політика України

Вступ

Актуальність  теми. У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика.

На  сучасному етапі економічного розвитку  суспільства роль держави як головного суб’єкта економічних відносин значно зростає. Фінансова політика держави стає важливим чинником реалізації державних функцій, пов’язаних з управлінням економікою, підвищенням ефективності національного виробництва, покращенням життя громадян тощо.

З’ясування  суті  та завдань фінансової політики держави має принципове значення на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні, коли висуваються  нові вимоги до фінансової політики, які  полягають у необхідності розв’язання  негативних соціально-економічних проблем.

Розкриттю суті і ролі фінансової політики держави присвячено багато уваги як у сучасній вітчизняній, так і зарубіжній науці. На це вказують дослідження не тільки в країнах  з розвинутою чи перехідною економікою, а й в країнах, що розвиваються. Найбільш ґрунтовно вивченням цієї проблеми займалися такі вчені, як В. Л. Андрущенко, А. А. Алексєєв, В. Д. Базилевич,    Л. О. Баластрик, Н. П. Белотелова, О. Д. Василик, В. С. Загорський,                   Н. І. Костіна, В. П. Кудряшов, С. О. Маслова, В. М. Опарін, В. І. Оспіщев,        П. Н. Шуляк, С. І. Юрій та інші. Науковці зробили суттєвий внесок у розробку теоретичних основ природи і ролі фінансової політики держави. Однак, незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених цій проблемі, вона залишається ще не до кінця розв’язаною, що призводить до різного тлумачення цього явища та, зрештою, до не визначеності її сутності взагалі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обгрунтування поняття “фінансова політика держави” на основі узагальнення та аналізу праць сучасних науковців, дослідження її стратегічних цілей та визначення завдань тактики.

Для досягнення вказаної мети були визначені такі завдання:

• розкрити сутність поняття “фінансова політика”;
• визначити стратегічні цілі та завдання тактики  фінансової політики;
• виявити основні напрями вдосконалення фінансової політики України на сучасному етапі.

Об’єкт дослідження – фінансова політика України.

Предмет дослідження – теоретичні й практичні проблеми фінансової політики України на сучасному етапі.

Методи дослідження. В процесі дослідження використано загальні методи наукового пізнання; системний підхід до вивчення фінансової політики; метод наукової абстракції – для виявлення сутності фінансової політики.

Теоретичну й методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, концепції економічного розвитку, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних вчених-економістів, що містяться у монографічній, спеціальній та періодичній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних авторів;  нормативні акти України; матеріали міністерства економіки України; Конституція України, Бюджетний кодекс України, Постанови Верховної Ради України.

1.Суть та функції фінансової  політики держави.

        У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика [18,26].

Фінансова політика – це сукупність розподільних і перерозподільних заходів  які держава здійснює через фінансову  систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства [21,12].

  Фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Зміст фінансової політики держави  за останні роки значно збагатився за рахунок великого кола нових складових  елементів і форм.

 Структура елементів і форм  фінансової політики, логіка, чинники  і напрямки її формування стають  більш складними та багатоплановими. Кожна нова форма прояву представляє собою особливий напрям фінансової політики держави, в процесі функціонування якої вирішуються певні завдання і використовуються визначені інструменти. Крім бюджетної, податкової і кредитно-грошової політик сьогодні до основних складових фінансової політики держави відносять амортизаційну, інноваційну, інвестиційну, митну, валютну та інші.

Усі елементи фінансової політики держави  пов’язані між собою і в  сукупності мають забезпечувати  реалізацію основних цілей соціально-економічного розвитку суспільства. Водночас кожна з форм має відносну самостійність і передбачає використання певних організаційно-правових заходів та інструментів. Уся сукупність форм і видів фінансової діяльності держави знаходить свій прояв у процесах, пов’язаних з формуванням і використанням державного бюджету.

В українській економічній літературі фінансову політику держави розглядають  як у широкому розумінні слова, так  і вузькому. У вузькому розумінні  фінансову політику держави українські вчені-економісти визначають як сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв’язання невідкладних конкретних завдань. Згідно більш широкого тлумачення до фінансової політики держави включають практично усі елементи і форми фінансової діяльності держави, у тому числі сферу кредитно-грошових відносин.

Так, В. М. Опарін вважає, що у широкому розумінні фінансова політика відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [14,19].

 На думку С. І. Юрія та  інших вчених-економістів, складовими  фінансової політики є такі  види політики як бюджетна, податкова,  грошово-кредитна, інвестиційна, митна  тощо. Окремі науковці до цих складових елементів фінансової політики додають валютну, цінову, амортизаційну.

Соціальна спрямованість і ефективність впливу фінансової політики держави  на результати функціонування національної економіки визначаються об’єктивними закономірностями економічного розвитку, завданнями суспільного ладу. Ця політика проводиться шляхом мобілізації централізованих та децентралізованих грошових ресурсів і їх використання на основі фінансового законодавства, нормативно-правових актів.

Об’єктом фінансової політики є процес державного управління фінансовими відносинами, грошовими потоками в країні, окремих сферах і галузях економіки. Її метою, перш за все, є формування доходів державного бюджету та державних цільових фондів, здійснення державних видатків.

Фінансова політика держави втілюється в життя такими суб’єктами як законодавчі  і виконавчі органи влади, державні та недержавні підприємства, організації  і установи, домашні господарства, між якими постійно виникають  специфічні економічні відносини, відбувається рух грошових потоків.

Проте головним суб’єктом здійснення фінансової політики є держава в  особі законодавчих і виконавчих органів влади різних рівнів. Саме вони знаходяться в епіцентрі  формування сукупності економічних  зв’язків, значна частина яких без фінансового обслуговування існувати і розвиватися не може.                     Залежно від форми участі у державній фінансовій політиці, суб’єктів її здійснення можна поділити на дві групи: суб’єкти виконання і суб’єкти впливу.

Суб’єктами впливу на фінансову політику є організації і установи, громадяни та їх об’єднання.

Суб’єктами  виконання фінансової політики є  держава та її спеціальні інституційні органи, діяльність яких має бути спрямована на раціоналізацію фінансових відносин, ефективну організацію грошових потоків, тобто на вдосконалення фінансової системи. В Україні до суб’єктів виконання належить ціла система спеціалізованих фінансових і контролюючих органів, які поділяються за ієрархічним рівнем виконавчої влади. Серед них варто виділити Міністерство фінансів, Державну податкову службу, Рахункову палату Верховної Ради України, Державне Казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Пенсійний фонд, Аудиторську палату, Фонд соціального страхування та ін.

Сутність  фінансової політики, її завдання в процесі розвитку ринкових відносин постійно змінювалися, виходячи із зростання економічних потреб, зміни інтересів і цілей держави. В економічній теорії цей зв'язок пов’язують з законом зростаючої активності держави або з законом зростаючих державних потреб.

Метою фінансової політики є оптимальний  розподіл ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами  населення та окремими територіями [11,37].

Цілі  фінансової політики зумовлені потребами  економічного розвитку і досягненням  високого рівня індивідуального й суспільного добробуту.

Фінансова політика своє практичне втілення знаходить  у:

- фiнансовому законодавствi;

- фінансовому механізмі (системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв , найважливiшими з яких є податки);

- в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

- в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв [21,81].

Головним завданням фiнансової полiтики держави є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Відповідно  державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:

- формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;

- забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;

- створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб’єктів економічних відносин;

- концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку [17,34].

Фiнансова полiтика має надзвичайно  велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних  проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни [24,63].

Основними складовими фінансової політики держави  є :

1. Бюджетна політика – діяльність державних органів влади та управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально – економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

3. Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку [22,82].

Сутність будь-якого явища виявляється  в його функціях. Уперше термін “функція”  у науковий обіг увів німецький вчений філософ Г. Лейбніц, охарактеризувавши його в декількох значеннях (як здійснення, виконання, коло діяльності, призначення, а також зміст самої діяльності). В такому розумінні він широко використовується і в сучасній теорії.

Функції фінансової політики держави як економічного явища відображають найбільш суттєві її сторони, визначають особливості системи суспільних відносин, економічну мотивацію і результати практичного застосування. Інакше кажучи, функції фінансової політики повинні у повній мірі характеризувати її суспільне призначення, яке притаманне тільки даному економічному явищу.

В науковій літературі пропонуються різні підходи до класифікації функцій  фінансової політики держави. Згідно загально прийнятої класифікації, таких основних функцій дві: стимулююча і обмежувальна                      (стримуюча). Ступінь активності їх впливу на економіку визначаються завданнями держави в реалізації цілей суспільного розвитку і залежить від фази ділового циклу.

Названі функції фінансової політики держави у повній мірі характеризують її суспільне призначення, відображають економічну специфіку, мотивацію і цілі суб’єктів фінансових відносин. Саме від них в першу чергу залежить досягнення певних соціально-економічних завдань суспільства, виконання найважливіших функцій держави

Стимулююча функція фінансової політики держави спрямована на забезпечення реалізації цільових установок національної економічної політики, а саме: повну  зайнятість, помірну інфляцію, стабільність цін. Головна її мета – забезпечити досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, сприяти економічному розвитку, збільшенню обсягів ВВП і грошових ресурсів. Ця мета досягається через забезпечення стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропозиціях розподілу й перерозподілу отриманих доходів.

Здійснюючи послаблення податкового  тиску, держава у короткостроковому  періоді може сприяти поповненню кризи в економіці, а у довгостроковому  – стимулювати розширення пропозиції факторів виробництва та зростання економічного потенціалу, сприяти збільшенню виробництва товарів і послуг на основі нових технологій.

Обмежувальна (стримуюча) функція  фінансової політики держави –функція стримування ділової активності використовується з метою запобігання кризи надвиробництва чи скорочення темпів економічного зростання. Урядовий вплив на економіку відбувається через скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення більш високих вістових ставок за кредит.

Заходи стримуючої фінансової політики держави у короткостроковому періоді можуть сприяти уповільненню темпів інфляції, але при цьому може відбуватися зростання рівня безробіття і скорочення обсягу національного виробництва. У довгостроковому періоді через збільшення податкового тиску може виникнути стійке скорочення сукупної пропозиції і активізація елементів механізму стагфляції. Це небезпечно особливо за умов пропорційного скорочення державного витрат за всіма статтями бюджету, тому що може відбутися значне скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці [24,64].

2.Проблематика формування стратегії  і тактики фінансової політики  в Україні.

         Фінансова  політика залежно від тривалості  періоду, на який вона розрахована,  і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємо ув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [15,48].

Фінансова стратегія – довготривалий  курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку [9,54].

Фінансова політика спрямована на вирішення  завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності [11,40].

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.

У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір  форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [7,62].

Для оцінки фінансової політики уряду  і для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити  і успішно проводити фінансову політику, дати їй об’єктивну оцінку [9,51].

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і  груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

З огляду на це конкретні форми  та методи реалізації бюджетної й податкової політик, що є основними складовими фінансової політики, передбачають:

• удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
• скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності; досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг;
• нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін [16,19].

Бюджетна політика покликана використовувати  імперативи фінансових інструментів з  урахуванням реалій ринкового господарства і має бути орієнтованою на систему  індикаторів, що характеризують сталість економічного розвитку та рівень національної безпеки країни. В такій системі єдності цілей і завдань важливим є питання стримування зростання споживчих цін, сприяння формуванню низьких інфляційних очікувань, забезпечення збалансованості бюджетної системи.

Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися зростанням цін. Для зниження ризику підвищення цін рекомендується дотримуватися правила, згідно з яким збільшення непроцентних видатків бюджету не повинно перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах. Аналіз зростання макроекономічних показників та видатків бюджету засвідчує, що це правило не було обов’язковим при формуванні показників бюджетної системи України останніми роками.

Таблиця 1. Темпи зростання ВВП та видатків зведеного бюджету України у 2003 - 2008 роках.

Так, обсяг ВВП у номінальному вимірі у 2008 році порівняно з 2003 зріс на 303,0 %, тоді як видатки зведеного бюджету збільшено на 358,5% [23,46].

Що стосується податкової політики, то впродовж 2000–2008 рр. спостерігалися певні коливання частки податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету. Це свідчить про те, що податкова політика ще не набула ознак стабільності, а податкова система виконує свою фіскальну функцію із значною напругою і в « ручному режимі». Збільшення частки податкових надходжень у доходах бюджету корелює з прискоренням темпів економічного зростання. За 2000 – 2007рр. в абсолютному виразі податкові надходження збільшились на 73 %, а номінальний ВВП – на 55 % [12,154].

Сучасний етап реалізації національної митної політики характеризується для України постійним підвищенням динамізму торговельних процесів, посиленням вимог з боку міжнародних організацій щодо зниження національних торговельних бар’єрів та забезпечення вільного доступу товарів іноземного походження на внутрішні ринки, і як наслідок – ускладнення зовнішнього торговельного середовища. Разом з тим умови, за яких сьогодні здійснюється реалізація митної політики, і основні тенденції розвитку світової торгівлі , які відзначаються постійним зростанням її обсягів та розширенням масштабів, перебувають у безпосередньому взаємозв’язку.

Динамічне зростання обсягів імпортних  товаропотоків в Україну на сучасному  етапі ( у 2008 р. обсяги імпорту зросли порівняно з періодом 2007 р. на 47% і склали 27611,9 млн дол. США) вказує на актуальність питань, пов’язаних з оперативним та ефективним здійсненням митних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України щодо двох основних цілей. Перша – не допущення необґрунтованих і надмірних витрат часу і фінансових ресурсів для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а друге – результативне реагування на потенційні загрози зовнішнього торговельного середовища, що пов’язано з певною « відкритістю» національних кордонів.

Сьогодні питання реалізації митної політики, однієї із основних складових фінансової політики, за нових умов, які вимагають спрощення процедур, уніфікації технології досліджуються різнопланово у роботах фахівців-практиків Л. Баязітова, О. Ветушенко, П. Пашко. Характерною рисою сучасних досліджень у цій сфері є розгляд відокремлених аспектів митного регулювання, а це не дозволяє повною мірою окреслити цілісне бачення сучасного етапу реалізації митної політики.

Боргова політика характеризується тим, що у структурі зовнішнього боргу України значна частка припадає на кредити міжнародних фінансових організацій, при цьому Світовий банк контролює трохи більше 23% зовнішньої заборгованості України, МВФ – близько 20%, європейське співтовариство і ЄБРР – відповідно 3,1% і 2,1%. Україна планує сплатити борг МВФ до 2010р. в таких розмірах: 2007 р. – 204,66 млн. SDR,  2008 р. -226,55 млн., 2009 р. – 58,96 млн. SDR. А за зобов’язаннями перед МВФ кошти передбачено сплатити до 2112р.

Водночас українська економіка  продовжує перебувати у відносній енергетичній залежності від Росії, обсяг зовнішнього боргу перед якою протягом 2004 – 2008рр. коливається в діапазоні 3,5 – 4,2 млрд. дол. США і становить понад 18% зовнішньої заборгованості країни [8,17].

Для оцінки фінансової політики уряду  використовують такі показники, як:

• фінансоємкість;
• фінансовіддача.

Фінансоємкість – така кількість  фінансових ресурсів, що необхідна  на виконання тієї чи іншої програми.

Фінансовіддача  – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному виробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсів вартості суспільного продукту [18,39].

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування  фінансових відносин у суспільстві  та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова  діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах [14,52].

Законодавче регламентування полягає  у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління.

          Головною  формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого  чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

• жорстка регламентація;
• помірна регламентація;
• політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає  в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права  підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.