Фінансова політика в Україні та напрямки її вдосконалення

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємства

Кафедра фінансів, обліку і  аудиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:  « Фінанси»

на тему:

«Фінансова політика в  Україні та напрямки її вдосконалення»

                                                                                            Виконала

 студентка 215гр. ФЕП

Кожухівська Я.Є.

2013 рік

Зміст

Вступ

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій  передбачає наявність державних  фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формування, розподілом і використанням централізованих  і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань  і функцій держави, а також  забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави  зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих  та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне  виконання функцій державою.

Отже, фінансова діяльність держави – одна з найважливіших  сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

Фінансова наука в Україні  розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських  вчених і її розвиток. Історичні  джерела свідчать, що лише починаючи  з другої половини XIX століття з’являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності і по-сьогодні. Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національного університету імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному відношенні один до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

Свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв’язуванні проблеми міжбюджетних відносин.

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення  певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються  й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

1. Фінансова політика в Україні

Фінансова політика – це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільних) заходів, які  здійснює держава через фінансову  систему. Фінансова політика – це частина економічної політики. Головним завданням фінансової політики є  забезпечення реалізації тої чи іншої  державної програми відповідними фінансовими  ресурсами.

В залежності від характеру  заходів та часу, на які вони розраховані, розрізняють наступні поняття: фінансова  стратегія та фінансова тактика.

Фінансова стратегія –  це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом  стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції та спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу  розвитку країни і полягає у зміні  форм організації фінансових відносин. Яскравим прикладом фінансової тактики  є удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Фінансова політика реалізовується за допомогою фінансового механізму, що є складною системою впливу на різні  аспекти фінансової діяльності окремих  суб’єктів. Головний вектор цього впливу – взаємовідносини держави, котра  виробляє та реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм –  сукупність фінансових методів і  форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Основне завдання держави  під час формування фінансового  механізму полягає у забезпеченні відповідності змісту його складових  до вимог фінансової політики відповідного періоду, що сприятиме найповнішій  реалізації її мети та завдань. Ефективна  дія фінансового механізму забезпечиться  шляхом злагодженого функціонування його складових.

1.1 Завдання і принципи фінансової політики

Фінансова політика держави  це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка  включає заходи, методи і форми  організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і  соціального розвитку. Своє конкретне  вираження фінансова політика знаходить  в чинній системі мобілізації  фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних  потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Правову основу і конкретні  напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить  фінансове законодавство. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для  успішного втілення фінансової політики.

Фінансова політика – явище  багатопланове і певною мірою  інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва  з міжнародними фінансовими організаціями  тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави  залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави  від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей  самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво  впливають на фінансову політику, форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний  рівень населення, стан розвитку економіки  і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується  з урахуванням практичної потреби.

У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням  фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі  і на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Фінансова політика повинна  бути підпорядкована основній меті –  досягненню підвищення суспільного  добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу  зацікавленими у збільшенні виробництва  та одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок  не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні  проблеми економіки порівняно з  іншими господарськими системами. Проте  в умовах змішаної економіки або  економіки перехідного періоду  помилково недооцінювати роль держави  в проведенні фінансової політики.

Іншим важливим напрямком  фінансової політики держави є мобілізація  й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки  все ж обмежені, особливо при розв’язуванні  соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є  загальнодержавними та їх не можуть забезпечити  окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Обсяги соціальних гарантій значно. Мірою визначають розміри  перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку  з цим у фінансовій політиці держави  питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з  головних місць. Його принципи можна  сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів  мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження  фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних  ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному  випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватись. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального  захисту громадян, які потерпіли  від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

2. Форми і методи реалізації фінансової політики

Важливим етапом здійснення фінансової політики в державі є  вибір форм і методів її реалізації.

За наявної практики для  оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники – рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні  показники, на кожного з яких впливає  велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрями фінансової політики.

Так, рівень бюджету перебуває  в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка  б сприяла скороченню дефіциту бюджету  і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами. Доходи бюджету можуть скорочуватися  як в результаті об’єктивних, так  і суб’єктивних причин, проте держава  не завжди своїми діями приводить  у відповідність видаткову частину  бюджету з наявними доходами. В  результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності  – додатковою емісією грошей.

Зовнішні та внутрішні  запозичення тимчасово зменшують  фінансові негаразди в державі, проте вони потенційно сприяють збільшенню дефіциту бюджету в подальшому. Але  у тому разі, якщо внутрішні та зовнішні запозичення використанні на фінансування капітальних вкладень або високоефективних економічних програм, то їхній інфляційний  вплив буде дещо нейтралізований, оскільки одержаний ефект частково перекриє майбутні витрати,  спрямовані на повернення боргів і виплату процентів за ними. Якщо ж запозичення використані  на фінансування поточних витрат, то це лише відстрочена інфляція.

Покриття дефіциту бюджету  за рахунок емісії грошей є безпосереднім  сприянням інфляції, що з економічного погляду є додатковим податком з  юридичних і фізичних осіб. Бюджетна політика тісно пов’язана з податковою. Це два боки одного й того ж явища  – фінансової політики.

З огляду на це конкретні  форми та методи реалізації бюджетної  та податкової політики передбачають:

• Знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідно до рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного та соціального розвитку;
• Удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного  планування;
• Скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• Постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю  державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• Вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному  справлянні податків;
• Досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження – справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначаються на формуванні вартісних показників в економіці держави;

Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі  має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медичного  і соціального страхування, розширення страхування житла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та заходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу  мобілізувати вільні кошти для фінансування інвестиційних проектів з коротким терміном окупності.

Вилучення з обігу вільних  коштів сприятиме також стабільності грошової одиниці. Цьому повинна  також сприяти капіталізація  банків шляхом залучення ними додаткового  акціонерного капіталу, капіталізації  свого прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження  жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення  коштів іноземних інвесторів до банківської  системи країни.

Напрямком реалізації фінансової політики, спрямованої на досягнення фінансової стабільності є подальше розширення безготівкових форм розрахунків  комерційних банків із фізичними  особами у торговельній, побутовій  та інших сферах обслуговування населення  завдяки створенню системи електронних  пластикових карток, переведення  доходів громадян на вклади та розрахункові рахунки в установах банків, проведення розрахунків чеками, перерахуванням коштів із банківських рахунків населення за придбані ним товари, одержані послуги, комунальні платежі тощо.

Важливою складовою фінансової політики в державі є здійснення заходів щодо успішного функціонування фондового ринку, який сприяє обігу  та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створює умови для залучення  вітчизняних та іноземних інвесторів, для добросовісної конкуренції  та обмеження монополізму. Для подальшого розвитку та ефективного функціонування фондового ринку важливого значення набуває пріоритетний розвиток корпоративних цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, в тому числі створення надійної централізованої системи – національного депозитарію.

З огляду на це важливо створити єдину систему управління державним  боргом для забезпечення зменшення  вартості обслуговування урядових запозичень.

1.3 Фінансова політика України на різних

етапах державотворення

В умовах переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає  значення фінансів і кредиту. Також  виступила проблема структурної  перебудови господарського комплексу, підвищенням ефективності його функціонування.

Ефективність соціально-економічних  перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету і кредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку  і розвиток економіки.

У формуванні і становленні  фінансової політики в Україні можна виділити три етапи:

• Перший – 24 серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).
• Другий період – з листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.
• Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду  фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна  вслід за Росією лібералізувала ціни. Від моменту лібералізації цін  у січні до травня – червня реальна  грошова маса (номінальна, скоригована  на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів. У товарному обігу виникла  серйозна диспропорція, що поклало  початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той  час функціонували дві валюти – купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти  державного сектора. Набув розвитку нелегальний “чорний” ринок рубля.

У результаті інтенсивної  емісії на фінансовому ринку України  нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала  до Росії, – там були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

В Україні й далі поглиблювалися фінансово-економічні проблеми. Підприємства через обмеженість ринку збуту  та відсутність джерел сировини опинилися  в глибокій кризі.

Другий етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств  різко погіршився через лібералізацію  цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Стрімко розвивався інфляційний  процес, оскільки ціни на енергоносії  та всі види сировини різко зростали. Нестача фінансових ресурсів стала  хронічною і наростала величезними  темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

Із запровадженням Росією світових цін на енергоносії Україна  мала б запровадити аналогічну плату  за транзит товарів Росії та інших  країн СНД своєю територією. Цей  транзит у шість разів перевищує  обсяги нашого транзиту територією Росії  та країн СНД. Вартість транзиту нафти  і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших  видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила б 8,8 млрд. дол.

Криза платежів, яка виникла  восени 1992 р., змусила уряд України  прийняти рішення про вихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок:

1. Купон не був уведений  у готівковий і безготівковий  обіг одночасно.

2. Не було створено  стабілізаційного фонду для підтримки  національної грошової одиниці.  Рішення про такий фонд прийнято  лише на початку 1994 р.

3. Купон у ролі тимчасової  української валюти, як свідчить  світовий досвід, мав змогу ефективно  функціонувати лише п’ять-шість  місяців. Пізніше його потрібно  було замінити повноцінною валютою  (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р.

Зазначимо, що купон не виконував  функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася “втеча” купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого періоду  розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий  момент для введення повноцінної  української валюти.

За період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося  штучне заниження в десятки разів  курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано  і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний  оборот з негативним для України  сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у  державний сектор економіки на підтримку  передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити  такі підприємства згідно з  Законом  “Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося  сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання  заробітної плати. Частка заробітної плати  в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і  стимули до праці.

У фінансовій політиці Української  держави значне місце посідає  грошова реформа 1996 р. Середньомісячна  інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний  період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло зміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі  грошової маси М2 становила 82,1%, то на відповідний  період 1997 р. – 85,3%*. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку у табл. 1.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів  населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній  сумі вкладів населення за аналогічний  період зросла майже на 10%.

Пожвавився і валютний ринок. За липень 1996 – червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США, тоді як за липень 1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валюта почала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення (додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити.

Отже, стабільні гроші  – це фундамент розвитку економіки  будь-якої країни і основа складання  правильної та відповідної фінансової політики у державі у певний період. При цьому сума грошей в обігу  має відповідати кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу та фінанси держав в цілому.

2. Фінансова  політика України на сучасному  етапі.

Сьогодні фінансова-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в  центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності  грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі  завдання, і тому, відповідно фінансова  політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1. Проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;
2. Оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;
3. Комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень  в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально  ці перетворення, але й запобігти  соціальній напрузі в суспільстві  і максимально пом’якшити перехід  від однієї системи відносин до іншої.