Фінансова політика як складовоа економічної політики держави

Вступ

Актуальність теми. В умовах реалій існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає проблема вдосконалення фінансової системи. У цій системі, як переконує світовий і вітчизняний досвід, важливе місце насамперед за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає фінансова політика. Фінансова система пронизує всю національну економіку країни, починаючи з домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.

Актуальним в наш  час є те, що у сучасних умовах створення основ ринкового господарства помітно зростає інтерес до фінансових аспектів розвитку економіки, яка за своєю структурою, взаємозв’язками, регулюванням та іншими параметрами  є досить складною системою.

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення [27, с. 218]. Тобто, фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Отже, фінансова політика держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати та перерозподіляти національний дохід [29, с.32].

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством [19, с.47]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

Фінансова політика має  бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.

Дана тема була підтримана і розвинута у працях зарубіжних науковців як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. М. Кейнс, С. Фішер, Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю та інші. Питання, присвячені різним аспектам реалізації державної фінансової політики, досліджено в трудах таких вчених, як Андрушенко В.Л., Василик О.Д., Данілов О.Д., Серебрянський Д.М., Кудряшов В.П., Омелянович Л.О., Сунцова О.О., Шклярук С.Г. та інші.

Об'єктом  дослідження  є фінансова політика як складова економічної політики держави .

Предметом вивчення є фінансова політика у працях вчених-представників економічної думки та сучасний стан фінансової політики в Україні, проблеми та перспективи, також заходи, які виробляє уряд щодо фінансової політики.

Мета курсової роботи - проаналізувати фінансову політику держави і зробити висновки щодо її покращення на макроекономічному рівні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

• розкрити сутність, економічний зміст фінансової політики;
• визначити завдання, принципи, стратегію і тактику фінансової політики на макрорівні;
• дослідити стан  фінансової політики держави на сучасному етапі, аналіз результатів діяльності в межах України та досвід зарубіжних країн;
• провести аналіз показників складу і структури, виявити тенденції розвитку фінансової політики;
• дати якісну і кількісну  оцінку виявлених тенденцій, явищ, процесів;
• охарактеризувати ключові сучасні проблеми, пов’язані з розвитком і функціонуванням об’єкта дослідження;
• обґрунтувати шляхи вирішення виявлених проблем, розкрити можливі напрями подальшого розвитку фінансової системи України.

Методичною основою курсової роботи є використання загальних і спеціальних методів наукового пізнання. Для висвітлення сутності та організації фінансової політики застосували методи діалектичного і системного підходів, а також аналіз і метод порівнянь дослідження фактів і реальностей існуючої практики. Для того, щоб розглянути сучасний розвиток фінансової політики України використали методи спостереження, порівняння, вимірювання, узагальнення. При вияві проблем та шляхів удосконалення ефективної фінансової політики застосовано поєднання історичного і логічного способів дослідження,  також нормативно-оцінний метод постановки цілей і рекомендацій щодо їх досягнення.

Інформаційною базою для написання курсової роботи є Постанови органів виконавчої влади, праці українських і закордонних учених й електронні ресурси.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить 53 сторінки комп`ютерного тексту. У тексті розміщено 3 рисунки; 7 додатків; список використаних джерел містить 41 найменування.

Розділ 1. Сутність та організація фінансової політики як складової економічної політики держави

1. Фінансова політика : економічний зміст, завдання та принципи.

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики країни є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);
• фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);
• фінансову політику міжнародних організації і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досяганням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основна мета фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, засадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу між основними потребами і реальними можливостями.

Основні цілі та напрями фінансової політики на практиці відображають у:

• фінансовому законодавстві;
• системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;
• перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
• структурі доходів і видатків бюджетів.

Вплив фінансів на економічний і  соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.

Західні економісти –  Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю  ототожнюють поняття фінансово-бюджетної  і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносяться урядом у  порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту [2, с.57].

Більш структурованим є  визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і  фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно  від окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19, с.52].

Незважаючи на це, фінансова  політика повинна враховувати потреби  суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві [24, с.84].

Сам термін «політика» в перекладі з грецької означає форму суспільної

життєдіяльності. Фінансова політика поєднує в собі дві категорії –«фінанси» і «політика». Кудряшов В.П. визначає фінансову політику як управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів із метою вирішення поставлених завдань [15, с.36]. На нашу думку, наведене визначення акцентує увагу на складових фінансової політики, але залишає поза увагою її кінцеву мету.

О.Д. Данілов  та Д.М. Серебрянський дають таке визначення фінансової політики: «Державна  фінансова політика – частина  соціально-економічної політики держави по забезпеченню збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, що в кінцевому результаті призведе до покращення соціального та матеріального добробуту суспільства”» [12, с. 24]. На нашу думку, таке визначення, акцентуючи увагу на кінцевій меті фінансової політики – підвищенні матеріального добробуту, підводить до необхідності визначення пріоритетних напрямів фінансової політики. Адже на різних етапах економічного розвитку визначальними можуть бути різні цілі – нарощування ВВП, наповнення бюджету, розвиток інноваційної діяльності чи соціальної сфери.

Фінансова політика держави  включає такі основні поняття (рис.1.1)

[4, с.93]:

Рис 1.1. Ключові поняття фінансової політики

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.

Науковий підхід передбачає [19, с.35]:

1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.

Така інформація повинна  повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері  і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.

Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися  на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту.

2. Рішення повинні  прийматися на основі розрахунку  і конкретного та чіткого передбачення  наслідків заходів, що будуть проводитися.

3. Важливою умовою  є використання комплексного  підходу до проведення і вироблення  фінансової політики. Координація  повинна бути направлена на  вирішення основних завдань. Важливо  також враховувати цінову, зарплатну  та кредитну політики. Якщо нема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політика є складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методи вирішення поставлених завдань.

Зміст фінансової політики держави включає такі ланки [12, с.28]:

- вироблення науково-обґрунтованих  концепцій (системи поглядів) розвитку  фінансів. Вони формуються на  основі вивчення вимог економічних  законів, усестороннього аналізу  розвитку господарства, перспектив  розвитку економічних відносин, потреб населення;

- визначення основних  напрямків використання фінансів  як на перспективу, так і  на поточні потреби. при цьому  виходять із шляхів досягнення  поставлених цілей, передбачених  економічною політикою, враховують  міжнародні фактори, можливості  росту збільшення фінансових ресурсів;

- здійснення практичних  дій, направлених на досягнення  поставлених цілей.

Єдність цих трьох  основних ланок і визначає зміст  фінансової політики.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв’язок.

З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, - фінансова політика обумовлена економікою.

З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів [12, с.46].

Слід розрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна  база будь-яких перетворень. Отже, для  визначення і формування фінансової політики потрібні[11, с.162]:

· достовірна інформація про фінансовий стан держави;

· фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.

У період еволюційного розвитку суспільного  життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують  одне головне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших  функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних  ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному  випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

До принципів фінансової політики також відносять [29, с.37]:

· публічний характер;

· розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

· фінансування безпеки держави;

· пріоритетність державних видатків;

· єдність фінансової політики та грошової системи держави;

· міжгалузевий характер;

· самостійність;

· плановість тощо.

Таким чином, фінансова  політика держави – це заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

1.2. Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація.

Фінансова політика залежно від  тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику [17, с.60]. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [19, с.39].

Фінансова стратегія – довготривалий  курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку [12, с.58].

Фінансова політика спрямована на вирішення  завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна  політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності [6, с.47].

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [8, с.64].

Для оцінки фінансової політики уряду  і для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного  розвитку з виділенням інтересів  всього суспільства чи його окремих  груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити  і успішно проводити фінансову  політику, дати їй об’єктивну оцінку [12, с.49].

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя [13, с.72].

З огляду на це конкретні форми  та методи реалізації бюджетної й  податкової політик, що є основними складовими фінансової, передбачають [8, с.94]:

• знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного і соціального розвитку;
• удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
• скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• вдосконалення міжбюджених відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;
• досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави та ін.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування  фінансових відносин у суспільстві  та здійснення поточної фінансової діяльності.

Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова  діяльність – її тактику. Базовим  елементом є регламентування  фінансових відносин, яке може здійснюватись  державою у законодавчій та адміністративній формах.

Поточна фінансова діяльність держави  відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є  бюджет. Його структуризація за джерелами  формування доходів і напрямами  фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику [19, с.173].

За характером реалізації фінансова  політика буває дискреційна та недискреційна. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі) застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах. Недисркеційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – “стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці. “Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. У фінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засоби дискреційної політики.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів[19, с.180]:

Рис.1.2. Етапи формування та реалізації фінансової політики

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики — жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які — фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.