ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми. Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

      Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

      Фінансова система держави є відображенням  форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система с спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

      У державах із ринковою економікою фінансові  системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

      Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації  та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування и використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

      Найважливіша  роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є фінансове законодавство України.

      Предметом дослідження курсової роботи є фінансова система України, її інститути та правові засади функціонування.

      Метою курсової роботи є дослідження фінансової системи України.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• визначити теоретичні засади дослідження фінансової системи України;
• дослідити інституційну будову фінансової системи України;
• охарактеризувати правові та організаційні основи фінансової системи України.

      Теоретичну  базу дослідження склали праці відомих українських вчених, таких як: Василик О.Д., Воронова Л.К.., Орлюк О.П., Романенко О.Р., Чернадчук Т.О. та ін.

      Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.

      Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

      Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел. 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження  фінансової системи  України

      1.1. Поняття фінансів  як правової категорії

      Забезпечення  реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави неможливо без наявності й використання фінансових ресурсів. Саме за рахунок акумуляції коштів у власності держави, формування спеціальних фондів створюють можливість і врешті-решт існування самої держави.

      Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їхнього функціонування пов'язано з природою й функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, наявністю товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, основна маса грошових доходів згодом трохи трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. У цих умовах утворюється своєрідний об'єктивний двосторонній зв'язок фінансів і держави. З одного боку, природа фінансів, їхні форми, розміри фондів визначають можливості держави, завдання й напрями її діяльності, гарантують фінансове забезпечені перспективи державного розвитку. З іншого боку, за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. З їхньою допомогою відбувається розподіл результату відтворення – сукупного суспільного продукту, перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. За рахунок фінансових ресурсів стимулюють розвиток виробництва, підтримують об'єктивні та раціональні пропорції розвитку суспільного виробництва, держави в цілому [24, 4].

      Наявність фінансів об'єктивно пов'язано з  потребою вилучення, формування та розподілу  державою частини сукупного суспільного  продукту. Цим визначено й призначення  фінансів – розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту в грошовій формі. Саме це притаманно ознакам фінансів, їхньому місцю й ролі, особливостям прояву, формам закріплення і регулювання державою.

      Особливості фінансів визначають кількома положеннями:

1. Фінанси тісно пов'язано з природою і функціями держави, визначено її формами й завданнями державного розвитку на конкретному етапі.
2. Фінанси становлять специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними й фізичними особами з приводу формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.
3. Фінанси нерозривно пов'язано з існуванням товарно-грошових відносин.
4. Фінанси пов'язано з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту [24, 5].

      Наявність фінансів дозволяє державі формувати  фонди грошових ресурсів суспільного призначення як у централізованій, так і в децентралізованій формах. У процесі формування та використання централізованих грошових фондів держава впливає й на утворення, й на витрачання децентралізованих коштів, встановлює та гарантує спеціальні правові режими їхнього існування.

      Зауважимо, що предметом фінансового публічно-правового  регулювання є не фінанси взагалі  як вичерпна сукупність усіх коштів у  державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власником яких є держава  й територіальні громади. Саме тому публічний аспект фінансів і відмежовує предмет регулювання, проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні охоплюють диспозитивні відносини й не є предметом фінансового права.

      Навряд  чи потрібно в цьому випадку зупинятися на великих історичних екскурсах щодо динаміки розвитку цієї категорії. Однак, досить примітний генезис самого терміна "фінанси". Фінанси (finis – латинською), починаючи з XIII-XIV століття, міцно пов'язують із поняттям, що означає розрахунок, закінчення терміну платежу, погашення грошового зобов'язання, виплату суми грошей. Трохи пізніше специфічний акцент дав німецький корінь цієї категорії, що означає "хитрий, спритний, підступний", що, мабуть, мало неабияке значення під час виконання грошових зобов'язань у той час. І тільки в XVI-XVII столітті (спочатку переважно французьке значення терміна) категорія фінансів стала позначати господарську діяльність держави, її фінансові ресурси. Той зміст фінансів, що сьогодні асоціюється з цією категорією, міцно узвичаївся до початку XIX століття.

      Саме  з цього часу фінанси стають багатоаспектною  категорією, яка охоплює економічне, соціальне, правове значення. Природно, що насамперед це система відносин (економічних, соціальних, правових), але, мабуть, доречно звернути увагу й  на прикладне значення фінансів. Правова категорія фінансів безперервно виявляється в тих формах, які на сьогодні прийняті й використовуються законодавством. Тому потрібно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). В цьому випадку доречна аналогія з філософськими категоріями "зміст" і "форма". Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища. Законодавче ж закріплення їх показує наскільки в даний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, в якій формі їх закріпив законодавець.

      Фінанси як правову категорію можна використовувати  в двох аспектах:

1. широкому (міжгалузевому);
2. вузькому (фінансово-правовому).

      В першому значенні фінанси (чи окремі їхні аспекти, боки) використовують багато галузей права й мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття ціни, вартості, доходу тощо – це відносини, що регулює і цивільне, і фінансове, і адміністративне, і трудове право та інші галузі. В другому випадку йдеться про публічне значення фінансів, виключно грошових фондів держави й територіальних громад. У цій ситуації загальногалузеві поняття, категорії набувають спеціально-галузевого характеру й значення, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

      Фінанси, що становлять відносини між людьми з приводу формування, розподілу  й використання грошових фондів, тісно пов'язано з грошима, коштами, що, однак, не дозволяє поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими відносинами, не адекватні їм, адже за їхніми межами залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі-продажу (цивільне право), відносини щодо виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші відносини, пов'язані з рухом грошей, які не є фінансовими.

      Слід  відзначити історичний характер фінансів, їхнє співвідношення з грошима, що й дозволяє сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну й споживання, були пов'язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин. Вони існували на рівні примітивних форм, брали вже участь у стихійних, епізодичних випадках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, аналізуючи розвиток вартості, виділяли чотири її форми, що відображають певні якісні етапи. Перша (проста, одинична чи випадкова) форма вартості характеризувала нерегулярний, стихійний обмін товарів. Природно, що ні про які гроші чи специфічні еквіваленти тут не йшлося. Друга (еквівалентна) форма вартості характеризувала стійкі форми обміну, означала появу потреби в певних еквівалентах вартості. Третя (загальна) форма вартості передбачає появу єдиного, загального еквівалента, але це знов-таки ще не гроші. На цій стадії могли використовувати хутра, бруски заліза тощо. Але дійсно загальним еквівалентом у цей період стає худоба. Досить згадати скарбницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника). Та й саме загальне поняття заможності, багатства – "капітал" теж пов'язано з цим етапом (caput – лат. – голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи. І тільки четверта (грошова) форма вартості зумовить формування й використання саме грошових фондів. Таким чином, фінанси "старіші" грошей.

      Фінансові відносини пов'язано не тільки з  грошима. Певною мірою до них належить і група натуральних відносин. Звісно, вони нерозривно пов'язані чи похідні від грошових, але не адекватні їм. Наприклад, чинне законодавство закріплювало можливість сплати податку в натуральній формі (фіксований податок із сільськогосподарських виробників), хоча за своєю природою податок – це грошові надходження. Фінансові відносини охоплюють і відносини забезпечення обов'язку щодо сплати податку (реалізація майна платника податків). Природно, що ці відносини або опосередковують грошові, або пов'язані з визначеними труднощами, мають тимчасовий характер. Однак і це відзначає неадекватність фінансів і грошей. Об'єктивну потребу фінансів обумовлено існуванням держави, наявністю товарно-грошових відносин. Грошові ж фонди утворюють матеріальний зміст фінансів, але не їхню сутність. Фінанси становлять відносини, що регулюють формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів [24, 8].

      Найважливіші  ознаки, властивості, риси, що розкривають  сутність фінансів, знаходять своє вираження в їхніх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент розподілу  частини сукупного суспільного  продукту, разом з тим контролюють і розподіл його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Ним і обумовлено наявність двох функцій фінансів: розподільчої та контролюючої. У деяких підручниках, наукових монографіях звертають увагу на інші функції (перерозподільну, стимулюючу, дестимулюючу, накопичувальну тощо), однак вони виступають, фактично, як окремі сторони реалізації розподільчої функції, деякі особливості її здійснення.

      Розподільча функція фінансів гарантує забезпечення державою суб'єктів відносин потрібними грошовими ресурсами, підтримку суспільних пропорцій. Об'єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі. Суб'єктами відносин – держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. Під час розподілу формують і підтримують пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечують розвиток розширеного відтворення, задовольняють інтереси держави, підприємств, громадян. Цю функцію здійснюють у процесі первинного й вторинного розподілу. В першому випадку утворюють первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств і організацій тощо), сукупність яких і становить національний дохід держави. Однак, на цьому етапі створюють тільки передумови формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначать тільки після сплати податків, обов'язкових зборів і платежів. Останні процеси й складають зміст вторинного розподілу чи перерозподілу. Цьому етапу властиві певні особливості, пов'язані з формуванням так званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу ж надходить власнику – державі, то на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, отримавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме й забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.

      Розподільчу функцію фінансів реалізують на декількох  рівнях:

1. внутрішньогосподарський – характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);
2. внутрішньогалузевий – забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Насамперед йдеться про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво);
3. міжгалузевий – розподіл грошових ресурсів між основними галузями. В цих умовах формують основні пропорції суспільного відтворення;
4. міжтериторіальний – гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального поділу держави й забезпечує утворення місцевих бюджетів.

      Контролюючу функцію фінансів органічно пов'язано  з розподільчою. Вони, фактично, є  єдиним механізмом. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава одночасно контролює їхні розміри, співвідношення, пропорції. Контролюючою функцією фінансів відслідковують увесь процес розподілу й руху грошових ресурсів. Диференціація контролю за стадіями дозволяє прийняти потрібне рішення, здійснити коригування на проміжних етапах руху грошових фондів і уточнити, поліпшити процес розподілу.

      1.2. Фінансова система  та принципи її  побудови

      Фінанси як систему відносин визначено сукупністю категорій, понять. Однією з найзагальніших, фундаментальних, системоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система. Певною мірою йдеться про схожі поняття. В сучасній юридичній літературі найчастіше характеризують фінансову систему, фінансове господарство розглядають тезово, стосовно фінансової діяльності держави.

      На  початку XX століття в фінансово-правовій літературі їх визначали переважно  як синоніми, насамперед досліджували фінансове господарство. Наприклад, С.І. Іловайський розглядав фінансове  господарство як "...сукупність явищ, що належать до планомірної організованої діяльності примусових союзів, спрямованих на спеціальну мету придбання й витрачання господарських благ, потрібних для виконання всіх завдань цих союзів". Трохи нижче він відзначав і особливості фінансового господарства, до яких відносив:

      а) примусово-колективний характер господарства;

      б) регулювання доходів витратами;

      в) перевага над приватним господарством  як за розмірами, так і за тривалістю існування;

      г) придбання господарських благ специфічними примусовими засобами;

      д) зміст як галузі управління.

      Фінанси, складаючи цілісну, однорідну систему, припускають певну внутрішню  видову диференціацію. Обумовлено її детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових  частин фінансів, які різняться специфічними особливостями й режимами. В цих умовах однорідні, єдині за формами й методами, відносини визначають як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою та змістом, але різних за формою фінансових інститутів обумовлено різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їхньої реалізації.

      Сукупність  взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів становить фінансову  систему держави. Фінансову систему  часто характеризують за двома аспектами [25, 15]:

      а) як сукупність фінансових інститутів, які опосередковують формування й використання грошових фондів;

      б) як сукупність державних органів  і установ, які здійснюють фінансову  діяльність.

      Другий  аспект буде розглянуто під час аналізу  компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового  контролю. Зміст же фінансової системи розкривають через систему фінансових інститутів.

      Фінансова система містить такі ланки:

1. бюджетна система;
2. кредитна система;
3. обов'язкове державне страхування;
4. фінанси підприємств.

      Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

      Фінансові системи мають певні характерні риси:

• кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання,
• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування,
• між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому,
• фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки,
• залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи [9].

      Отже, фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. 

Розділ 2. Інституційна будова фінансової системи  України

      2.1. Бюджетна система  України та принципи  її побудови

      Ст. 2 Закону України "Про бюджетну систему України" в редакції від 29 червня 1995 року, який діяв до прийняття Бюджетного кодексу України, визначала поняття бюджетної системи України як поєднання Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також зведеного бюджету з подальшою деталізацією складових зведених бюджетів різного рівня. Показово, що в ст. З цього ж Закону було закріплено поняття бюджетного устрою як організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи. Чинне бюджетне законодавство не дає подібного визначення.

      Ці  положення є відображенням конституційних норм, що містяться в статтях 132 і 133 Конституції України, і визначають засади територіального устрою України, систему адміністративно-територіального устрою. Фактично відповідно до ст. 133 Конституції України й побудовано склад бюджетної системи України, яка включає:

1. Державний бюджет України;
2. місцеві бюджети:

      а) бюджет Автономної Республіки Крим;

      б) обласні бюджети;

      в) районні бюджети;

      г) бюджети районів у містах;

      д) бюджети місцевого самоврядування:

• бюджети територіальних громад сіл;
• бюджети територіальних громад селищ;
• бюджети територіальних громад міст і їх об'єднань.

      Підставами  розмежування бюджетів на місцеві й бюджети місцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання й особливостей формування дохідної частини. Доходи місцевих бюджетів містять переважно закріплені доходи (ст. 66 Бюджетного кодексу), тобто ті, що надходять за рахунок розподілу загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи (ст. 64), так і значне коло надходжень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних джерел відповідних територіальних громад: місцевих податків і зборів; плати за землю; податку з власників транспортних засобів, податку на промисел; коштів від відчуження майна; плати за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності (ст. 69). Бюджети місцевого самоврядування – базові бюджети [24, 111].

      На  відміну від Закону України "Про  бюджетну систему України", де визначення складу бюджетної системи та зведеного  бюджету містилося в одній  статті (ст. 2), в чинному Бюджетному кодексі – це дві статті: ст. 5 "Структура бюджетної системи України" і ст. 6 "Зведений бюджет". Незважаючи на те, що ст. 6 містить шість частин, фактично їх об'єднують у дві складові цієї статті: поняття зведеного бюджету та склад відповідних зведених бюджетів (України, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом), побудований за однотипною схемою.

      Зведений  бюджет є сукупністю бюджетних показників усіх бюджетів, що існують на відповідній  території. Зведені бюджети використовують для аналізу й прогнозування економічного та соціального розвитку держави, територіальних громад. Зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом. Частини 2-6 ст. 6 Бюджетного кодексу побудовано за єдиною схемою, згідно з якою дають визначення відповідного зведеного бюджету як сукупності показників бюджетів, що існують на території дії зведеного бюджету. Наприклад, зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей і міст Києва й Севастополя. Відповідним чином визначено й інші зведені бюджети.

      Зведені бюджети існують з метою:

      а) розрахунку соціальних і фінансових нормативів, норм для складання проектів бюджетів;

      б) аналізу ефективності бюджетних витрат;

      в) з'ясування підстав надання трансфертів.

      Зведені бюджети не затверджують, вони мають  розрахунково-інформаційний характер.

      Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають  бюджетну систему, становить один календарний  рік, який починається 1 січня кожного року й закінчується 31 грудня того ж року. Сам закон про Державний бюджет України має бути прийнято до 1 грудня року, що передує плановому. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду [24, 112].

      Бюджетний період для Державного бюджету України  за особливих обставин може бути інший. Такими особливими обставинами є:

1. введення воєнного стану;
2. оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
3. оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних або техногенних катастроф.

      У випадку, якщо Державний бюджет України  прийнято на інший бюджетний період, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий само період.

      Отже, бюджетна система України – це заснована на економічних відносинах, державному устрою і врегульована правовими  нормами сукупність видів бюджетів, які діють на території України.

      2.2. Поняття та функції  державного кредиту

      Державний кредит – складова фінансової системи  держави. Інститут державного кредиту  є інститутом Особливої частини  фінансового права, на який поширюють  свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового  регулювання, характерні також для  відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.

      Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів – явище  складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком  як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг. Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворотності відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.

      Суми  державних позик – державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.