Фінансова система. 2

                                                          Вступ

      Фінансова політика – це сукупність окремих сіер фінансових відносин, які пов’язані між собою, їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів, є вдповдний апарат управління та правове забезпечення. В економіці держави стан фінансової системи відіграє важливу роль для розвитку всього суспільства. Ситуація в країнах перехідних до ринкової економіки, до яких належить і Україна, є унікальною: застійна, монополістична система згодом поступається місцем динамічній,  конкуруючій ринковій економіці. Темою даної робти є аналіз фінансової системи України у порівнянні з іншими країнами. В першій частині роботи розкрито теоретичну основу структури фінансової системи України. Оскільки стан фінансової системи добре характеризується загальними макроекономічними показниками, то в роботі проведено порівняльну характеристику цих показників. Проаналізовано процес інтеграції України в світове співтовариство. Об’єктом дослідження виступають макроекономічні показники України за останні роки.

     Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменьшує процентну ставку по кредитах, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), в масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультиплікатор поточних рахунків), а отже і здатність комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика дістала назву політики “дешевих грошей”. І навпаки у період загострення інфляції ЦБ підвищує резервну норму. Таким чином, метою даної роботи є розкриття теми фінансової системи і фінансової політики України.

 Завданнями роботи є розкриття питань:

1. cутність фінансової системи
2. cкладові і принципи формування фінансової систем
3. характеристика фінасової політики України 
4. аналіз фінансового стану України 
5. державне регулювання фінансової системи України 
6. характеристика взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями
7. шляхи інтеграції української фінансової системи до міжнародної спільноти

 Розділ 1.Сутність фінансів,фінансової системи і фінансової політики держави.

1. Загальна характеристика фінансів і фінансової системи.

     Фінанси - економічні грошові звернення (регулюються державою).  
  Фінанси - сукупність грошових відносин, організованих державою, в процесі яких відбувається утворення та використання загальнодержавних коштів для вирішення економічних, соціальних і політичних завдань.  
Причини виникнення фінансів: 

1. У результаті буржуазних революцій, хоча і була збережена владу монархів, стали формуватися демократичні інститути (парламенти); 

2. Розробка ними законів  припускала наявність загальних  державних фондів грошових коштів  для реалізації функцій органів влади; 

3. Якщо податки доісторичного етапу носили змішаний характер, то на цьому етапі податки стали збиратися в грошовому вигляді. 

    Фінанси - економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.  Головне призначення фінансів у тому, щоб забезпечити шляхом утворення грошових фондів не лише потреби держави і підприємств в грошових коштах, але йконтроль за їх витрачанням.

Функції фінансів: 

1. Контрольна: ця функція є інструментом формування та використання грошових коштів. 

     Фінанси об'єктивно відображають розподільний процес. Контрольна функція фінансів проявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту завідповідним фондам і витрачанням цих фондів за цільовим призначення. В даний час фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного та приватного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, економічне стимулювання і на раціональне та дбайливе використання фінансових ресурсів.  Ще одне завдання фінансового контролю - перевірка дотримання законодавства, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань.  Контрольна функція здійснюється через діяльність органів фінансового контролю та податкових служб.  
        2. Розподільча: розподіл національного доходу полягає у створенні основних чи первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу. Основні доходи формуються шляхом розподілу національного доходу серед учасників матеріального виробництва, вони поділяються на дві групи:  
1) заробітна плата робітників, службовців; доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва; 

2) доходи підприємств у сфері матеріального виробництва. [ 1. C.203-205]

  Первинні доходи ще не утворюють громадських грошових коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності, задоволення культурних потреб населення, отже, відбувається подальший перерозподіл національного доходу. 

Перерозподіл національного  доходу здійснюється між сферами виробництва, галузями, територіями, верствами населення. У результаті такого перерозподілу утворюються вторинні доходи, які служать для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу. 

    3. Регулююча: ця функція проявляється за допомогою втручання держави через фінанси в процес виробництва. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовується фінансове та бюджетне фінансування, державне регулювання ринку цінних паперів.  Фінансовий механізм - сукупність організаційних форм фінансових відносин у народному господарстві; порядок формування централізованих і децентралізованих грошових фондів; методи фінансового планування; форма управління фінансами і фінансовою системою країни та фінансове законодавство.  
   Роль фінансів в розширеному відтворенні Розширене відтворення включає безперервне відновлення і розширення виробничих фондів, зростання ВВП, зростання НД, відтворення робочої сили і виробничих відносин.  
В умовах поглиблення ринкових реформ відбувається перебудова всієї системи фінансових відносин.   Державні фінанси і, в першу чергу, бюджетна система шляхом спрямування коштів у ту чи іншу галузь повинні забезпечити структурну перебудову економіки. За рахунок централізованих фондів забезпечуються потреби розширеного відтворення на макрорівні, здійснюється галузеве і територіальне перерозподіл фінансових ресурсів, вирівнюється розвиток регіонів.  
    Витрати з федерального бюджету на фінансування народного господарства в реальному вираженні значно скоротилися і складають від потреби близько 15-20%.  
     Інвестиційна діяльність особливо скоротилася у виробничій сфері, знизилися обсяги капітального будівництва. Однак, розширене відтворення, незважаючи на зниження бюджетних фінансових ресурсів, здійснюється за рахунок збільшеної частки прибутку, що залишається на підприємствах, переоцінки основних коштів і позикових ресурсів на фінансовому ринку.  
Фінансовий ринок включає в себе ринок середньострокових, короткострокових і довгострокових капіталів, фондових цінностей (цінних паперів).  
       Групування окремих суб'єктів фінансових відносин у загальну фінансову систему держави може здійснюватися за багатьма ознаками, що зумовлює дискусійність самого поняття фінансової системи та проблеми її структурування. Теоретично та методологічно сутність фінансової системи можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційно-інституційною структурою. Обидва підходи відображені у науковій фінансовій літературі.

     За організаційно-інституційною  структурою фінансова система  — сукупність фінансових органів  та інституцій, які здійснюють  управління грошовими потоками  та фондами грошових коштів. При  цьому у фінансовій системі  держави виділяють систему органів  управління фінансами (Міністерство  фінансів, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної Ради  України, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба), а  також фінансових інститутів, за  дія них у розподільних процесах (Національний банк України, банківські  та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, страхові  компанії, інвестиційні фонди тощо).

    При вивченні  внутрішної (змістової) сутності  фінансової системи у вітчизняній  фінансовій науці соціально-економічна  природа фінансів розглядається  як досить складне суспільне  явище, що охоплює широкий спектр  розподільних відносин, які ззовні  відображаються у різноманітних  грошових потоках. За єдиної  сутності цих відносин вони  мають конкретні форми вияву,  характерні ознаки, а також певні  особливості щодо організації  фінансової діяльності, формування  і використання фінансових ресурсів, які зосереджені у розпорядженні  держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій  для фінансового забезпечення  їх діяльності.

   За внутрішньою  будовою фінансова система —  сукупність відокремлених, але  взаємопов'язаних сфер (узагальнена  за певною ознакою складова) та  ланок (відособлена складова) фінансових  відносин, які мають певні особливості  в мобілізації та використанні  фінансових ресурсів, а також  відповідний апарат управління  та нормативно-правове забезпечення.

    Найчастіше фінансову  систему структурують відповідно  до форм власності (рис. 1.1), основних  суб'єктів фінансових відносин (рис. 1.2) та рівнів економічної системи  (рис. 1.3). [2]

Рис. 1.3. Структуризація фінансової системи  за рівнями економічної системи

      У складі фінансової  системи України виділяють такі  основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі  за рівнями органів державної  влади й управління — державні  і місцеві фінанси), фінанси суб'єктів  господарювання, фінанси домогосподарств,  фінансовий ринок і міжнародні  фінанси (рис. 1.4). Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

      Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на ексюмічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління і розпорядження державною власністю. За своєю структурою це дуже складна і багатофункціональна сфера фінансової системи, основними ланками якої е державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки.

      У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну систему. В умовах командно-адміністративної системи господарювання державний бюджет був не просто основною ланкою фінансової системи, що забезпечувала ресурсами функціонування і розвиток економіки, а домінуючою структурою, без якої не могли належним чином функціонувати інші ланки фінансової системи. Тут зосереджувалася основна маса доходів (у бюджеті централізувалося більше 50 % валового внутрішнього продукту і до 75 % національного доходу), а без асигнувань з бюджету практично неможливим було функціонування значної частини підприємств, установ соціально-культурної сфери, будівництво житла.

      З переходом до ринкових умов господарювання державний бюджет і надалі продовжує залишатися центральною ланкою фінансової системи України. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосереджених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави державний бюджет:

— забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові  надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної  внутрішньої і зовнішньої політики;

— є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

— виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

    Чільне місце у фінансовій системі держави відведено фінансам суб'єктів господарювання, які відображають економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.

   Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими трьома методами:

1) комерційний розрахунок;

2) неприбуткова діяльність;

3) кошторисне фінансування.

     Відмінність між окремими методами  полягає у схемі організації  фінансової діяльності, тобто у  встановленні взаємозалежності  між фінансовими ресурсами, джерелами  їх формування, доходами, витратами  і фінансовими результатами. Відповідно  до зазначеного до складу фінансів  суб'єктів господарювання належать  такі ланки: фінанси комерційних  підприємств і організацій, фінанси  некомерційних установ і організацій. [4 C.207]

     Отже, фінансова система — не  просто набір окремих взаємопов'язаних  елементів" а надзвичайно складна  за внутрішньою будовою фінансова  архітектура, від ефективності  побудови якої залежить можливість  збалансування інтересів і суперечностей,  узгодження прагматизму фінансової  політики з раціональністю економіки.

2. Сутність фінансової політики держави і її значення.

   Фінансова політика - сукупність цілеспрямованих дій з використанням фінансових відносин (фінансів). Фінансова політика передбачає встановлення цілей і засобів досягнення поставлених цілей.

   Це державна економічна політика, що виявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулювання доходів і витрат, формуванні та виконанні державного бюджету, в податковому регулюванні, в управлінні грошовим обігом, у впливі на курс національної валюти.

У якості найважливіших складових  фінансової політики на рівні держави  виступають:  
· Бюджетна політика 

· Податкова політика 

· Митна політика 

· Кредитно-грошова політика 

· Інвестиційна політика.

    Фінансова політика виступає складовим елементом фінансової системи, яка є частиною економічної системи держави. Відповідно фінансова політика є частиною економічної політики держави. Фінансова політика являє собою діяльність органів державної влади щодо управління фінансовою системою з метою впливу на параметри відтворювального процесу. Воно є результатом розвитку категорії «фінанси» і є визначальним фактором нормального функціонування економіки і соціальної сфери.  У силу того, що фінансова система є частиною економічної системи держави, отже, загалом структурному плані вона складається з двох укрупнених компонентів: матеріального базису (речей, матеріальних і нематеріальних предметів) та соціально-економічної спільності (людей). 

   При цьому перший елемент виступає в якості об'єкта управління, а другий - як суб'єкта управління. Відповідно фінансову систему можна представити у вигляді гармонійної єдності об'єкта і суб'єкта управління. В якості суб'єкта управління фінансової системи виступає фінансовий апарат - сукупність установ, зайнятих в управлінні фінансами, що взаємодіють один з одним, для створення оптимальних умов для формування та використання фінансових фондів.  
   Об'єктом ж управління є фінанси, які реалізуються у відповідних фінансових фондах. Взаємозв'язок об'єкта і суб'єкта управління фінансової системи Фінансова політика є діяльністю фінансового апарату, тобто людей, які беруть участь у процесі управління фінансами, вона виступає в якості інструменту впливу фінансового апарату на фінанси, для досягнення певних цілей, і в той же час є засобом зворотного зв'язку між суб'єктом і об'єктом управління. Фінансова політика включає такі елементи, як фінансове законодавство.

       Фінансова інформація, принципи управління фінансами, фінансове планування, фінансовий контроль та інші, які виражаються в нормативно-правових актах. Фінансова політика є «скелетом» фінансової. Вона є механізмом, що згладжує стрибкоподібне розвиток економічних відносин, що дає можливість фінансовій системі в цілому пристосуватися до сформованим умовам. 

   Відповідно можна визначити фінансову політику як сукупність заходів, здійснюваних органами державної влади, щодо використання фінансових відносин дляуправління державою.

     Основними методологічними принципами проведення фінансової політики, тобто управління фінансами, є:

• залежність від кінцевої мети; 
• макроекономічназбалансованість всіх галузей економіки;
• відповідність інтересам всіх членів суспільства;
• використання економічних законів;
• облік внутрішніх і зовнішніх економічних умов на основі реальних можливостей. 

    Метою фінансової  політики є мобілізація фінансових ресурсів на базі економічного зростання, необхідних для більш повного задоволення потреб суспільства. Ця мета реалізується за допомогою забезпечення фінансової стійкості та фінансової незалежності, які у макроекономічної збалансованості, профіцит бюджету, зниження державного боргу, твердості національної валюти, в кінцевому рахунку, в поєднанні економічних інтересів держави і всіх членів суспільства. У результаті дії фінансової політики здійснюється перерозподіл ВВП, що забезпечує вирівнювання рівнів розвитку різних регіонів країни, поєднання інтересів усіх господарюючих суб'єктів.  
До діяльності з проведення фінансової політики ставляться заходи в області: бюджетної політики, податкової та митної політики, управління державним боргом, державної майнової політики, політики державних спеціальні (позабюджетних) фондів. При цьому основною формою проведення фінансової політики є бюджетна політика, так як всі інші види діяльності в сфері фінансової політики знаходяться в сильній залежності від тих чи інших параметрів бюджету. Відповідно бюджет, якфінансовий план, є основним економічним інструментом в області як фінансової, так і економічної політики в цілому. 

   Фінансова політика є формою вираження фінансових відносин. Вона дозволяє з'єднати воєдино потенційні можливості управління, закладені безпосередньо в самих фінансах (об'єктах управління), з конкретними методами роботи та формами організації органів фінансового апарату (суб'єктів управління). 

Зміст фінансової політики часто, і зазвичай представляється  у вигляді трьох основних напрямків: 

 1) розробка загальної концепції фінансової політики (з урахуванням концепції економічної політики), визначення її основних напрямків, цілей, головних завдань; 

2) створення адекватного  фінансового механізму; 

3) управління фінансами, здійснення конкретних дій на кожному етапі розвитку економіки. 

    У процесі вироблення фінансової політики створюються умови, база для досягнення певних цілей і виконання завдань, що стоять перед країною. Мета, формулируемая положеннями фінансової політики, повинна являти собою стан фінансової системи, до якого її необхідно привести для отримання відповідних соціально-економічних ефектів. Тобто мети фінансової політики встановлюються відповідно до цілей економічної політики. У залежності від тривалості періоду іхарактеру вирішуваних завдань виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику. Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, що визначають довгострокову і середньострокову перспективу використання фінансів і передбачають рішення головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки і соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей і задач використання фінансів, які пов'язані з основними проблемами, які стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, і стимулювання передових напрямків розвитку виробничих сил, окремих територій і галузей економіки. Всі ці заходи тісно взаємопов'язані між собою і взаємозалежні. [6,C 120-129]

1.3 Типи фінансової політики. Класична фінансова політика. Формування фінансової  політики України.

Існують три основних види фінансової політики: 

·Класична;  
·Регулююча;  
·Планово-директивна.  
   Розвиток держави пов'язаний зі зміною фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій і соціальних груп і пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Все це забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.  
   До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики більшості країн був класичний її варіант. Така фінансова політика була заснована на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основне її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Наслідком цього було обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.    Фінансовий механізм будувався виходячи їх цих цілей фінансової політики. Держава прагнуло до зменшення витрат бюджету, сводившихся в основному до витрат на військові цілі, виплати відсотків по державному боргу і його погашення та управління.  

Система оподаткування повинна була створити необхідне надходження коштів для забезпечення збалансованого бюджету держави. Причому система податків будувалася в основному на непрямих та майнових податках, які були досить прості і ефективні з точки зору механізму їх справляння. Система управління фінансовою діяльністю була проста і зосереджувалася, як правило, в одному органі управління - міністерстві фінансів (казначействі). 

  Основне її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Державні витрати мінімізовані.     Система податків будується на непрямих та майнових податках.  Планово-директивна фінансова політика застосовувалася (і застосовується) в країнах з адміністративно-командною системою. Вона заснована на державній власності на засоби виробництва. Метою є концентрація всіх невикористовуваних населенням, підприємствами і місцевими органами влади фінансових ресурсів у руках держави і їх подальший розподіл у відповідності з основними напрямками державного плану розвитку.  При проведенні планово-директивної політики діяв двоканальний механізм вилучення чистого доходу у підприємств: спочатку за допомогою податку з обороту; потім за допомогою індивідуальних відрахувань від прибутку (внесків вільного залишку прибутку). При цьому визначався граничний розмір усіх витрат підприємства за рахунок чистого прибутку.  
    Регулювання використання грошових доходів населення здійснювалося за допомогою прибуткового податку, шляхом розміщення фактично примусових державних позик. 

  Вилучення коштів у місцевих органів влади забезпечувалося шляхом введення обмежень у встановленні самостійних джерел доходів - 10-15% за рахунок місцевих доходів, решта з центру. Витрати бюджетів визначалися виходячи із пріоритетів держави. Соціальні потреби фінансувалися за залишковим принципом.Управління фінансами здійснювалося з єдиного центру -Міністерства фінансів. 

Регулююча фінансова політика грунтується на необхідності втручання  і регулювання державою циклічного розвитку економіки.

Основними інструментами  втручання стають державні видатки, за рахунок яких формується додатковий попит і як наслідок зростання виробництва, ліквідація безробіття, збільшення національного доходу. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок, який використовує прогресивні ставки; державний кредит, ринокпозичкових капіталів.

Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. З єдиного органу управління виділяються окремі служби, які займаються плануванням бюджету табюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

Цілі і завдання фінансової політики формулюються в процесі  фінансового планування. Фінансове планування являє собою діяльність щодо збалансованості і пропорційності фінансових ресурсів. На стадії фінансового планування визначається кола фінансових інструментів, розробляються методичні принципи, конкретні методи та способи мобілізації та використання фінансових ресурсів. Головним об'єктом фінансового планування є ланки фінансів, які отримують в плані кількісне вираження. Рух коштів конкретного фінансового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах, які зведені в єдину систему. У них також закріплюються повноваження і обов'язки різних органів фінансового апарату (суб'єкта управління) по мобілізації та використання фінансових ресурсів відповідно до цілей і завдань, покладених на них згідно з положеннями проведеної фінансової політики. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному планом, який відображає рух коштів бюджетного фонду, форми і методи його утворення та використання, структура доходів і витрат.  
     Показники фінансових планів є вихідним матеріалом для аналізу фінансового стану держави, інформаційною основою (базою) перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів (доходів фізичних та юридичних осіб), а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому.  
Фінансове прогнозування є елементом фінансового планування, який представляє собою передбачення можливого фінансового становища держави, обгрунтування показників фінансових планів. Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, виробляє концепцію фінансової політики на певний період розвитку суспільства. Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел формування та їх використання у прогнозованому періоді. Прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та вдосконалення ланок фінансів, форми і методи реалізації фінансової політики. [8, C 49-54]

  Важливою складовою частиною фінансової політики в силу специфіки фінансів, як імперативних відносин, є фінансове законодавство, що виступає, правовим оформленням фінансових відносин.

   Фінансове законодавство встановлює порядок реалізації фінансових відносин, органи, уповноважені від імені держави здійснювати діяльність з управління фінансами та відповідними фінансовими фондами, структуру і склад фінансових фондів, систему методів мобілізації фінансових ресурсів, їх використання, а також критерії ефективності витрачання фінансових ресурсів .