Фінансова система і фінансова політика держави

Зміст

Вступ

Національне господарство – це складний організм, який формується, розвивається і занепадає. Рушійною силою цього організму є фінанси. Рівень організації економіки і  фінансів у суспільстві значимою мірою визначається діями держави, яка для цього передусім, використовує закони та інші нормативні акти. На мікрорівні важливі роль в організації фінансово-економічної сфери відіграють підприємства і фірми. Держава визначає методи розподілу ВВП, принципи і шляхи формування та використання бюджету, важелі та інструменти впливу на соціально – економічний розвиток тощо [7].

Фінансова система – це сукупність окремих сіер фінансових відносин, які пов’язані між собою, їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів, є вдповдний апарат управління та правове забезпечення [7]. В  економіці держави стан фінансової системи відіграє важливу роль для розвитку всього суспільства. Ситуація в країнах перехідних до ринкової економіки, до яких належить і Україна, є унікальною: застійна, монополістична система згодом поступається місцем динамічній,  конкуруючій ринковій економіці. Темою даної робти є аналіз фінансової системи України у порівнянні з іншими країнами. В першій частині роботи розкрито теоретичну основу структури фінансової системи України. Оскільки стан фінансової системи добре характеризується загальними макроекономічними показниками, то в роботі проведено порівняльну характеристику цих показників. Проаналізовано процес інтеграції України в світове співтовариство. Об’єктом дослідження виступають макроекономічні показники України за останні роки.

Таким чином, метою даної роботи є розкриття теми фінансової системи і фінансової політики України

Завданнями роботи є розкриття питань:

cутність фінансової  системи

cкладові і принципи  формування фінансової систем

характеристика фінасової політики України 

аналіз фінансового стану України 

державне регулювання фінансової системи України 

характеристика взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями

шляхи інтеграції української фінансової системи до міжнародної спільноти

розробка моделі інтеграції в світове  співтовариство 

Предметом роботи є фінансова система і фінансова політика

Обєктом роботи є фінансова система України

Розділ 1. Сутність та складові  фінансової системи і фінансової політики

1. Сутність фінансової системи

Фінансова система - це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні  держави, не фінансового сектора  економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання  покладених на них функцій , а також для задоволення економічних та соціальних потреб

Реалізація фінансової політики забезпечується через фінансову  систему держави, яка відіграє надзвичайно  важливу роль у розвитку суспільства. Її побудова і подальша оптимізація  передбачають вирішення наступних питань [10]:

1. формування, концентрація й оптимальне розміщення фінансових ресурсів, достатніх для виробництва певного обсягу національного продукту;
2. забезпечення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів, тобто максимізації обсягів виробленого національного продукту;
3. установлення оптимальних пропорцій розподілу і перерозподілу національного продукту для повного забезпечення потреб громадян, підприємств і держави;
4. усебічне припинення залученню всіх тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб через інституції фінансового ринку на інвестиції в економіку;
5. формування страхових фондів із метою хеджування різноманітних ризиків і відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів;
6. забезпечення впливу фінансів на регулювання пропорцій соціально-економічного розвитку, на макроекономічну стабілізацію й економічне зростання.

Фінансова система в сучасній економіці  має доволі складну побудову. Її структура вченими-економістами уявляється по-різному. Проте є перні економічні реалії, що визначають склад фінансової системи тієї або іншої країни. При цьому незважаючи на відмінність в політичному устрої і рівні розвитку, існують загальні закономірності в побудові фінансовї системи, що визначаються єдиними для всіх країн основами функціонування фінансів. Тому, узагальнюючи існуючі точки зору щодо складу фінансів, слід розглянути фінансову систему за двома ознаками – сутністю й організаційністю.

В загальному вигляді фінансову  систему України можна представити  наступним чином (рис.1.1.) [7]:

Рис.1.1. Структура фінансової системи України.

На макрорівні фінансовий механізм є складовою частиною єдиної фінансової системи [5]. Фінансова система, охоплює: сферу фінансів (об’єкт фінансової системи); сукупність фінансових органів (суб’єкт фінансової системи); фінансовий механізм (засіб взаємодії суб’єкта й об’єкта фінансової системи).

Фінансовий механізм стимулює весь процес відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Він  покликаний забезпечити найприйнятніші дії об’єктивних економічних законів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути конкретними, дієвими, погодженими в єдиній системі.

На мікрорівні вплив  фінансового механізму на стан виробничо-господарської  діяльності суб’єкта підприємництва є, безумовно, визначальним. Разом з тим, для досягнення цієї мети (ефективного функціонування всієї економіки і кожного суб’єкта господарської діяльності зокрема) повинна бути забезпечна чітка взаємодія елементів фінансового механізму: кредитних, податкових, бюджетних, валютних, митних тощо. Процес досягання такої взаємодії економічною наукою ще досконало не розроблений [1].

За сутною ознакою  фінансова система, з позиції  комплексного підходу, являє собою  сукупність різноманітних форм і  методів фінансових відносин у суспільстві на різних рівнях економічної системи й охоплює [3]:

1. фінанси суб’єктів підприємницької діяльності;
2. державні фінанси;
3. фінансовий ринок;
4. страхування;
5. міжнародні фінанси.

Фінанси суб’єктів підприємницької  діяльності відображають процеси мобілізації і розміщення фінансових ресурсів, здійснення видатків, формування, розподілу і використання отриманих доходів. Організація фінансової діяльності підприємств може мати істотно відмінятись в різних країнах, але сутність її скрізь однакова – забезпечити виробництво достатніми фінансовими ресурсами й одержати позитивний фінансовий результат – прибуток.

Державні фінанси забезпечують реалізацію функції держави і  характеризують процеси централізації (у примусовій і позиковій формах) доходів у бюджеті і цільових фондах та колективне споживання в масштабах країни [8].

1.2 Принципи формування фінансової системи

Фінансовий ринок є  забезпечуючою структурою фінансової системи. Це сфера концентрації і  перерозподілу фінансових ресурсів на основі на основі торговлі ними [12]. За організацію торгівлі ресурсами він складається з кредитного ринку і ринку цінних паперів. Через відповідні інституції фінансового ринку всі суб’єкти підприємницької діяльності, громадяни і державні структури можуть як розмістити на ньому свої тимчасово вільні кошти, так і мобілізувати необхідні ресурси.

 Страхування являє  собою систему формування колективних  страхових фондів на принципах  солідарної відповідальності за  різні ризики, пов’язані з підприємництвом  і життєдіяльністю громадян.

Міжнародні фінанси відбивають рух грошових потоків між окремими країнами, а також концентрацію і перерозподіл фінансових ресурсі і доходів на рівні міждержавних обєднань і міжнародних фінансових інституцій.

Фінансовий механізм створюють суб’єкти фінансової системи для реалізації фінансової політики. Відповідно, при розробці фінансової політики необхідно враховувати дію об’єктивних економічних законів і закономірностей [13].

Реальні процеси, які  відбуваються у фінансовій сфері, потребують точнішого відображення науковими категоріями і поняттями.

Взаємозв’язки між фінансами (фінансові відносини), фінснвим механізмом і фінансовою політикою відображено  на рисунку 1.2.

Рис. 1.2. Взаємозвязок фінансів, фінансового механізму і фінансової політики

Фінансові відносини, або  фінанси, є базою формування фінансової політики. Однак вітчизняна фінансова  лумк не виробила єдиного підходу  до розуміння категорії фінанси, фінансова політика., фінансова система, фінансовий механізм, на що справедливо  звертають увагу.

1.3. Сутність і поняття фінансової політики

Наука про фінанси є торетичною основою  формування фінансової політики. Важливе  завдання фінансової політики – пошук  найдосконаліших прийомів реалізації об’єктивних економічних законів  у господарській практиці. Фінансовий механізм охоплює всі рівні економіки – від національного господарства в цілому до окремого робочого місця. На кожному із цих рівнів він має певну специфіку.

Фінансова політика –  це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фінансова політика – це частина економічної політики. Головним завданням фінансової політики є збезпечення реалізації тої чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами [18].

Виявляється фінансова політика [13]:

1. у фінансовому законодавстві;
2. системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);
3. перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями діяльності, регіональними країнами;
4. структурі доходів і видатків бюджета та ін.

Найважливішими умовами  результативності фінансової політики є:

• урахування дії економічних законів розвитку суспільства;
• вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
• урахування специфіки сучасних умов, зміни в зовнішній та внутрішній політиці;
• комплексність у розробленні заходів, пов’язаних із удосконаленням фінансових відносин.

Залежно від характеру заходів  і часу, на які вони розраховані  розрізняють такі поняття, як фінансова стратегія і фінансова тактика. Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу [11]. Прикладом стратегічних завдань і, відповідно, їх фінансового забезпечення є: упровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва. Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань етапу розвитку країни і полягає в зміні форм організацій фінансових відносин. Яскравим прикладом фінансової тактики є вдосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Формування  відлагодженої та ефективно функціонуючої  фінансової системи – відповідальне  і складне завдання, вирашення  якого потребує багато часу.

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики і фінансового механізму.

Політика  як узагальнююче поняття  охоплює всі напрями діяльності держави. В залежності від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну,  соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і в той же час  є важливим засобом реалізації політики держави в любій сфері суспільної діяльності, будь то економіка, соціальна сфера, військова реформа чи міжнародні відносини.

Провідні  західні економісти не дають чіткого  визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш і Річард Шмалензі не виділяють фінансову  політику як самостійне поняття. В той же час вони підходять до дослідження даної теми, розширюючи визначення фіскальної політики. Вони пишуть, що фіскальна політика представляє собою рішення, які приймаються державою відносно своїх доходів і витрат. Аналогічно розглядають цю проблему  і інші представники зарубіжних економічних шкіл. Зокрема, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової  політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться  урядом в порядок державних витрат і оподаткування, направлені на забезпечення повної зайнятості і  неінфляційного національного продукту. Безперечно, така трактовка викликає ряд невизначеностей в усвідомленні сутності фінансової політики.

Більш структурованим є визначення фінансової політики як особливої сфери економічної діяльності держави, направленої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Перш  за все, фінансова політика повинна  сприяти формуванню максимально  можливого обсягу фінансових ресурсів, так як вони - матеріальна база будь-яких перебудов.

Не  менш важливим є забезпечення  раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного  господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.

Таким чином, можна відзначити , що фінансова політика - це визначення цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. Фінансові відносини - це основа фінансової політики.  
Разом з тим хоч фінанси і фінансова політика тісно взаємопов'язані, між ними існують суттєві відмінності

Реалізацію фінансової політики забезпечує сукупність заходів держави, направлених  на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.  

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона  залежить від конкретно - історичних умов і завдань,  які стоять перед суспільством. Вивчаючи   вимоги, які теорія і практика господарювання пред'являють до фінансової політики, слід зосередитись на дуже важливому висновку  - фінансова політика повинна бути адекватною закономірностям  суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги приводить до значних втрат в народному господарстві. Про це свідчить  наша історія. Своєчасне внесення змін у фінансову політику на основі  урахування особливостей поточного моменту дає можливість в більш короткі строки і з меншими втратами вирішувати завдання, які стоять перед  державою.

Зміст фінансової політики, її основні напрями залежать від існуючих теоретичних концепцій, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних  форм організації фінансових відносин.

Оцінюючи  фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної системи управління слід відзначити, що сама  по собі фінансова політика не може бути поганою або хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки вона сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. З цієї точки зору фінансову політику Радянської держави в період громадянської війни, іноземної військової інтервенції, війни з фашистською Німеччиною, післявоєнний період не можна назвати неефективною. В роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів в регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

В сучасних умовах особливо гостро проявились недоліки   фінансової політики нашої держави, до яких відносяться: догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її неспроможність швидко реагувати на зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, знаходити необхідні способи для вирішення назрілих завдань; відсутність стратегічних концептуальних розробок; проведення часткових малоефективних і недостатньо обгрунтованих міроприємств, орієнтованих на сьогоденну вигоду; відрив фінансової політики від фактичного стану справ в народному господарстві; порушення основної вимоги ведення фінансового господарства - жити по своїх фінансових можливостях; залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходами до функціонування господарюючих суб'єктів з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної систем, направлених на формування нового фінансового механізму. 

Щоб краще уяснити зміст, завдання і  вимоги до фінансової політики, виділяють  як самостійні складові:

податкову,

бюджетну,

грошово-кредитну,

міжнародну  фінансову політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби шляхом перерозподілу цих коштів  через бюджет.  

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою

джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів видатків бюджету;

допустимих меж розбалансованості  бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи. 

Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через  управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків в народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльності фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

В кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна  політика, кредитна політика - а в ній, в свою чергу, наприклад, відсоткова політика і інвестиційна політика.

Все більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Парижський клуб кредиторів і ін.

Держава захищає свої інтереси через  митну і валютну політику. Відповідно до зацікавленості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система  митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення і примноження золотовалютних резервів держави.

Розділ 2. Аналіз стану фінансової системи України

2.1 Характеристика фінасової політики України

За даними Державного казначейства України, доходи Зведеного бюджету за січень–лютий 2005р. становили 15,5 млрд.грн. (31,1% до ВВП), що складає 14,1 % від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,4% від загальної суми доходів).

Видатки Зведеного бюджету, включаючи кредитування за вирахуванням погашення, становили 13,5 млрд.грн. (27% до ВВП), що складає 12,1% від річних призначень. У структурі видатків Зведеного бюджету 67,5% припадає на фінансування соціально-культурних заходів, 10,2 % – на здійснення загальнодержавних функцій, зокрема видатки з обслуговування боргу – 3,2 % (0,9 % до ВВП), у тому числі зовнішнього боргу – 2,1% від загальної суми видатків (0,6 % до ВВП).

Профіцит Зведеного  бюджету за січень–лютий 2005р. становив 2 млрд.грн. (4,1% до ВВП).

Державний бюджет по доходах (з урахуванням  взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 11,8 млрд.грн. (13,7 % річних призначень), або 23,7 % до ВВП, і на 70,3 % сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких податок на додану вартість становить 38,9 %, податок на прибуток підприємств – 35,9 %.

У видатках Державного бюджету (включаючи  кредитування за вирахуванням погашення), що становили 10,9 млрд.грн. (11,5 % річних призначень), або 21,8 % до ВВП, переважає фінансування соціально-культурних заходів (46,4 % від загальної суми видатків), громадського порядку, безпеки та судової влади (8,8%), загальнодержавних функцій (9,2%), у тому числі обслуговування боргу (3,2%). Державний бюджет України зведено з профіцитом 0,9 млрд.грн. (1,9 % до ВВП).

Облікова відсоткова ставка Національного  банку України за січень 2005р. становила 9 %.

За даними Національного банку  України, вимоги банківської системи  України за наданими кредитами (включаючи  нараховані відсотки) за січень поточного  року зменшились на 1,2 % і на 1 лютого 2005р. становили 97,5 млрд.грн., з яких 53,7 млрд.грн. – у національній валюті.

Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб (включаючи нараховані відсотки), у національній та іноземній валютах  за січень поточного року збільшились на 6,3 % і на 1 лютого 2005р. становили 44,3 млрд.грн., з яких 23,6 млрд.грн. – у національній валюті.

На кінець січня 2005р. офіційний курс гривні до долара США становив 530,39 грн. за 100 доларів США, гривні до євро – 691,36 грн. за 100 євро.

Фінансовий результат  суб’єктів господарювання від звичайної  діяльності до оподаткування (крім малих, сільськогосподарських підприємств  та установ, що утримуються за рахунок  бюджету) за січень–лютий 2005р. становив 8,3 млрд.грн. (загальна сума прибутку – 12,0 млрд.грн., збитків – 3,7 млрд.грн.).

Протягом січня–лютого 2005р. збитково працювало 35,3% підприємств. Найбільше  таких підприємств на транспорті та зв’язку (46,6%), у будівництві (43,7%) та промисловості (40,2%).

Дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб’єктах господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на 1 березня 2005р. становила відповідно 314,8 та 397,3 млрд.грн. Протягом лютого 2005р. дебіторська заборгованість збільшилась на 1,6%, кредиторська – на 0,7%.

У структурі кредиторської заборгованості частка заборгованості між підприємствами України становила 89,2% (354,4 млрд.грн.), між суб’єктами господарської діяльності України та країн СНД і Балтії – 4,4% (17,6 млрд.грн.), із суб’єктами господарської діяльності інших країн – 6,4% (25,3 млрд.грн.). У структурі дебіторської заборгованості – відповідно 94,1% (296,3 млрд.грн.), 1,7% (5,2 млрд.грн.) та 4,2%  (13,3 млрд.грн.).

Найбільші обсяги кредиторської  заборгованості перед суб’єктами господарської  діяльності країн СНД та Балтії Україна має з Російською Федерацією – 12,6 млрд.грн. (71,8%) та Туркменістаном – 3,7 млрд.грн. (20,8%).

Питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі дебіторської заборгованості становила 22,1%, кредиторської – 22,0%. Протягом лютого 2005р. обсяги простроченої дебіторської заборгованості збільшились на 1,3%, кредиторської – на 1,2%.

2.2 Аналіз фінансового стану України

Судити про ефективність фінансового механізму можна  лише на підставі ефективності всього господарського механізму [20]. Узагальнюючими показниками ефективності фінансового механізму на макрорівні є темпи зростання жилавого внутрішнього продукту і національного доходу – основного джерела зростання добробуту суспільства

Отже для загальної  характеристики макроекономічних показників України відносно інших країн приведемо показники валового внутрішнього продукту.

Приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні у січні–березні 2005р. порівняно з відповідним  періодом 2004р. становив 5,4%, наглядно це представлено на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Зміни реального ВВП (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

Номінальний валовий  внутрішній продукт, за орієнтовною  оцінкою, становив 79356 млн.грн.

Найбільший приріст валової доданої вартості спостерігався в обробній промисловості на 7,8 % та транспорті – на 6,9 %.

Основою міжнародних зіставлень є  перерахування компонентів використання ВВП країн у єдину валюту на основі паритетів купівельної спроможності (ПКС) [15]. ПКС являють собою кількість одиниць валюти, необхідне для покупки порівнянного стандартного набору товарів і послуг, що можна купити за одну грошову одиницю базисної країни (чи одну одиницю загальної валюти групи країн). У рамках зіставлень ОЕСР - Евростата ПКС виражаються в доларах США. Іншими словами, ПКС відбиває реальний курс національної валюти країн до валюти базисної країни. Розходження між ПКС і біржовим валютним курсом використовуються як критерій для виявлення "більш дешевих" чи "більш дорогих" країн у порівнянні з іншою країною [15].

Основним показником міжнародних  зіставлень є відношення обсягу ВВП  на душу населення країни, що зіставляється, до ВВП на душу населення базисної країни (США), дані наведено в Додатку  А.

Щодо попереднього раунду зіставлень, проведеного за 1999р., номінальне значення ВВП України на душу населення по паритеті купівельної спроможності виросло в 2002р. з 18% до 22% від рівня США. За період з 1999р. по 2002р. значення реального курсу української гривні (по ПКС) і біржового валютного курсу трохи зблизилися (з 22% до 30%).

2.3 Державне регулювання фінансової системи України

Номінальні доходи населення  за січень–лютий 2005р. порівняно з  січнем–лютим 2004р. збільшилися на 41,8%. Наявні доходи, які можуть бути використані  населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 41,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 25,1%.

У лютому 2005р. порівняно з січнем 2005р. номінальні доходи населення збільшились  на 7,4%, а наявні та реальні наявні – відповідно на 4,5% та 3,5%.

Наявні доходи у розрахунку на одну особу у лютому 2005р. становили 351,3 грн. проти 336,1 грн. у січні.

Витрати населення у січні–лютому 2005р. порівняно з січнем–лютим 2004р. збільшились на 28,3%, приріст заощаджень становив 4344 млн.грн.

У січні–лютому 2005р. середньомісячна  номінальна заробітна плата, нарахована штатному працівнику (без урахування працівників малих підприємств  та зайнятих у громадян-підприємців), дорівнювала  653,14 грн., що в 1,4 раза перевищує рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб (453 грн.) та на 29,6%  відповідний показник у цьому періоді торік.

В економіці країни залишається  значною диференціація рівня  оплати праці серед видів економічної  діяльності та регіонів.

Найбільш оплачуваними є працівники фінансових установ, авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності – зайняті на підприємствах по виробництву коксу, продуктів нафтоперероблення. Рівень оплати праці у цих видах діяльності перевищив середній по економіці в 1,9–2,2 раза.