Фінансова система України

зміст 

Вступ 3

1. Трактування сутності  фінансової системи  зарубіжними та  вітчизняними вченими 5

2. Погляди науковців  на склад фінансової  системи України 8

3. Проблеми функціонування  фінансової системи  України та можливі  шляхи їх подолання 25

Висновки  та пропозиції 31

Список використаних джерел 34 
 

  вступ

     Актуальність проблеми. Ринкова економіка вимагає особливої уваги до налагодження в країні ефективної та потужної фінансової системи та адекватного цій системі законодавчого регулювання.

     У рамках фінансової системи відбувається первісне нагромадження капіталу, продукування національного доходу і всього сукупного продукту, а затим здійснюється розподіл та перерозподіл цих останніх заради задоволення індивідуальних, приватних та суспільних проблем.

     Інноваційний розвиток суспільства можливий лише за наявності потужної фінансової системи. В Україні фінансова система поки що не вирішує складних господарських, соціальних завдань. Саме тому створення ефективної фінансової системи потребує нових наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів.

      Все вищесказане свідчить про актуальність обраної теми.

      Темою даної роботи є фінансова політика держави та механізм її реалізації.

      Об’єктом даної роботи є фінансова система України.

      Предметом дослідження є дослідження фінансової політики держави та механізмів її реалізації.

      Мета курсової роботи полягає у вивченні сутності фінансової системи, досліджені її структури та механізмів її реалізації.

      Досягнення поставленої в роботі мети забезпечувалось шляхом вирішення наступних задач:

      - розглянути трактування сутності фінансової системи зарубіжними та вітчизняними вченими;

      - дослідити погляди науковців на склад фінансової системи України;

      - вивчити проблеми функціонування фінансової системи України та обґрунтувати можливі шляхи їх подолання

     Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Загальнотеоретичні і методологічні положення стосовно фінансів, фінансової системи висвітлені в працях учених В.Андрійчука, В. Василенка, П. Гайдуцько, В.Геєця, В. Корнєєва, Б. Луціва, В. Лагутіна, В. Міщена, А. Мороза, А.Пересади, М. Савлука, С. Шумської, В. Федоренко та ін. Значимість, багатогранність проблеми вимагає нових наукових досліджень.

      Методологічною основою дослідження стали: принципи ринкової економіки; принципи організації діяльності підприємств, установ, організацій; праці вітчизняних і зарубіжних вчених; періодичні видання з питань теми дослідження; результати власних досліджень.

      Методи дослідження. У процесі написання роботи використовувались як традиційні методики (літературний, графічний, порівняльний) так і наукові (метод економічного аналізу та інші).

      Структура курсової роботи. Робота виконана на 35 сторінці, складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел із 21 найменування, а також включає 1 таблицю та 4 рисунки. 

1. Трактування сутності фінансової системи зарубіжними та вітчизняними вченими

     За останні роки в Україні з’явилося безліч праць науковців-фінансистів, присвячених «фінансовій систем», завдяки чому коло наших знань про неї істотно розширено. Але й дотепер між авторами різних наукових праць, навчальної літератури немає одностайності щодо змісту фінансової системи, її структури в Україні. Ці розбіжності в розумінні суті даної категорії пояснюється методологічним підходом науковців до з’ясування змісту цього питання.

     Зокрема, В.М. Опарін розглядає фінансову систему як таку, що має внутрішньо-змістову якість і організаційну будову. «За внутрішньою структурою фінансова система – сукупність відносно відособлених взаємопов’язаних сфер і ланок, що відображають специфічні форми і методи фінансових відносин. За організаційною будовою фінансова система – сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками» [15].

     Якщо перше визначення фінансової системи не викликає принципових заперечень, то з другим погодитися не можна, оскільки в даному випадку має місце підміна фінансової системи як економічної категорії, фінансовим механізмом, який формується для управління фінансовими потоками в різних галузях і сферах суспільної діяльності.

     Близьким за змістом до цих визначень фінансової системи є її розуміння авторами підручника «Фінанси (теоретичні основи)», які пишуть, що «фінансова система визначається, з одного боку, як сукупність певних сфер фінансових відносин, з іншого – різних інститутів, що забезпечують фінансування, взаємодію сфер і процес управління ними» [19].

     «У загальному вигляді, – пишуть вони, – фінансова система країни, відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин держави, підприємств і населення – це сукупність трьох сфер фінансових відносин – державних фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств» [19]. У цьому визначенні, окрім змістовної характеристики в загальному вигляді, автори подають структуру фінансової системи, до якої необґрунтовано відносять грошові ресурси домогосподарств.

     Такої ж думки щодо фінансової системи дотримується Л. Безгубенко. «Фінансова система, – пише він, – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою ланок фінансових відносин, що виникають у різних сферах виробничої та невиробничої діяльності в процесі вартісного розподілу і перерозподілу ВВП та національного доходу з метою формування, розподілу та використання фінансових ресурсів (що здійснюється у фондовій та безфондовій формах при перевазі першої) для задоволення суспільних інтересів і потреб» [2]. Це визначення вигідно відрізняється від попереднього тим, що автор не обмежується абстрактними, загальними положеннями про фінансові відносини, а конкретизує їх, показує, де, за яких обставин вони відбуваються та з якою метою вони відомі.

     На відміну від найбільш поширеного визначення фінансової системи, як сукупності фінансових відносин, відомі дещо інші думки з цього приводу.

     Зокрема, автори «Сучасного економічного словника» розглядають фінансову систему як «…сукупність законів, правил, норм, що регулюють фінансову діяльність і фінансові відносини держави (грошова система, система фінансових установ)» [17]. У цьому випадку автори «Словника» в основу визначення фінансової системи беруть не базові економічні відносини, якими є фінансові відносини, а надбудовні нормативно-правові, що є некоректно.

     В окремих визначеннях фінансової системи має місце її ототожнення з фінансовим механізмом, за допомогою якого здійснюється розподіл і перерозподіл ВВП. Ілюстрацією цього положення може служити визначення фінансової системи, яке подає В. Шовкун. Він вважає, що фінансова система являє собою «…сукупність інституцій конституційного впливу держави на розподіл сукупного суспільного продукту і перерозподіл валового внутрішнього продукту» [20]. По суті, в такому ж ракурсі розглядається фінансова система М.І.Крупкою. У своїй змістовній монографії «Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України» він свідчить, що «фінансову систему можна розглядати як інфраструктуру різних фінансових інститутів, які здійснюють фінансові операції і одночасно є суб’єктами і об’єктами управління фінансами» [10]. Таке визначення фінансової системи веде до її ототожнення з фінансовою інфраструктурою (кредитно-банківськими установами, страховими компаніями, податковою системою та ін.), яка обслуговує об’єктивно наявні грошово-економічні відносини, що виникають між різними господарюючими суб’єктами, ними і державою, населенням; формуванням, розподілом і використанням різних фінансових фондів відповідно з організаційно-правовим їх оформленням, які власне являють собою ні що інше, як фінансову систему.

     Не можна погодитися з визначенням В.П. Кудряшова, який розглядає фінансову систему як «сукупність фінансових операцій, які проводяться суб’єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму» [11]. Фінансові операції – це лише дія відповідного органу, господарського суб’єкта (банку, страхової організації, бухгалтерії підприємства) тоді, коли система являє собою складну структуру з окремих елементів, об’єктів, між якими відомо відповідна взаємозалежність і зв’язок.

     Немає одностайності щодо визначення суті фінансової системи, її структури і в авторів наукових зарубіжних видань. Для їхніх робіт характер ним є уникання визначення фінансової системи як економічної категорії. Вони її зводять до структурного складу. Так, автори відомого підручника «Економікс. Принципи, проблеми і політика» К. Макконнелл і С. Брю характеризують фінансову систему як таку, що включає федеральну резервну систему, до якої належить 12 національних федеральних банків, які є одночасно і центральними банками (інші країни, як правило, обмежуються одним таким банком). До цієї системи включено також комерційні та ощадні установи [13].

     На відміну від цих вчених, по-іншому розкриває структуру фінансової системи автор підручника «Гроші, банківництво і фінансові ринки» Ф. Мишкін. На його думку, головними складовими фінансової системи є кредитори (заощадники) і позичальники (витратники), фінансові посередники і фінансові ринки. Кредиторами і позичальниками можуть бути домогосподарства, підприємства, уряд, іноземці. Фінансові посередники – банки і небанківські фінансові установи [13]. 

  2. Погляди науковців на склад фінансової системи України

     Неординарним є міркування щодо змісту фінансової системи командної економіки М. Лонга і С. Сагарі. До її складу вони відносять центральний банк, який виконує функції центрального банку і одночасно забезпечує фінансування суб’єктів господарювання; ощадний банк, що приймає вклади від населення, а потім розміщує їх у вигляді позик між своєю клієнтурою за низькими відсотковими ставками; банк зовнішньої торгівлі, який займається зовнішньоекономічними операціями, виконує деякі зовнішньоторгові страхові операції [1]. Як видно, ці вчені до складу фінансової системи не включають загальнодержавні фінанси, головною ланкою яких є бюджет, а також фінанси підприємств, які концентрують основну масу грошових ресурсів країни.

     Якщо критично проаналізувати наведені вище точки зору на фінансову систему та її структуру, то найбільш характерною для них є характеристика фінансової системи як простого кількісного об’єднання окремих елементів, частин без врахування системно-структурного підходу, ігнорування змісту категорії «система». Адже система – це «комплекс елементів, їх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цілісності» [6].

     Доречно провести відповідну аналогію з будь-яким механізмом, машиною, які складаються з окремих деталей та елементів. Кожна з цих деталей сама по собі, якою б важливою вона не була, не виконує тих функцій, які призначені для машини, для всього комплексу механізму. Свою роль окремі елементи комплексу виконують лише за умови, що вони будуть зібрані, припасовані відповідним чином одне до одного, в результаті чого буде створено механізм і вони будуть приведені у дію. Так приблизно діє і фінансова система. Вона виконує свої функції тоді, коли між кожним з її елементів буде налагоджена взаємодія, взаємопогодженість. Бюджет держави наповнюватиметься грошовими ресурсами за умови належного функціонування податкової системи, яка, своєю чергою, залежить від стану фінансів підприємств, на здоров’я яких впливає рівень виробництва, ефективність задіяних у ньому виробничих фондів, фінансових ресурсів.

     Якщо врахувати ці зауваження, позитивні сторони названих вище визначень фінансової системи, то їй можна, на нашу думку, дати таке змістовне визначення: це комплекс окремих елементів, які входять до фінансів (бюджети, централізовані цільові, страхові фонди, державний кредит, недержавні страхові фонди), фінанси підприємств та ін., взаємодія між якими приводить до появи нових функцій фінансових відносин, цілісність яких забезпечується єдиними організаційно-правовими нормами на всій території держави.

     Фінансова система, її структура залежить від соціально-економічного ладу, державного устрою в країнах. Кожна з країн має свою фінансову систему. У колишньому СРСР вона складалася з фінансів державних, колгоспно-кооперативних підприємств і організацій, з централізованих цільових фінансових фондів. Загальнодержавні централізовані фінансові фонди включали: державний бюджет, державне соціальне страхування, державне майнове й особисте страхування. Складовим елементом цієї системи був також державний кредит. Ця відносно проста структура фінансової системи відповідала соціально-економічному укладу, наявному в СРСР.

     Утворення на теренах СРСР самостійної української держави викликало потребу формування власної фінансової системи, яка б відповідала новим соціально-економічним умовам, сприяла б динамічному розвитку економіки та підвищенню добробуту населення. Протягом 90-х рр. минулого століття в Україні така система вибудовувалася, а на початку ХХІ ст. була, в основному, сформована. За своєю суттю, структурою вона відрізняється від попередньої як за джерелами формування фінансових фондів, так і за напрямами їх використання. На відміну від фінансової системи колишнього СРСР, яка ґрунтувалася переважно на фінансових ресурсах суспільного сектора виробництва (доходах державних, колгоспно-кооперативних підприємств), в Україні фінансовою базою державних доходів є приватний сектор економіки, доходи громадян України.

     На жаль, серед економістів немає єдиної думки щодо складових елементів (структури) фінансової системи, хоча всі погоджуються, що до неї включається: державний бюджет країни, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети, позабюджетні державні централізовані фонди цільового призначення, державний кредит, страхові фонди, фінанси підприємств усіх форм власності [11].

     Водночас у працях окремих економістів, навчальній літературі до фінансової системи залучають фінанси населення (домогосподарств) і фінансовий ринок без належного обґрунтування. Проте, на нашу думку, грошові кошти населення (громадян, домогосподарств) не можуть включатися в структуру фінансової системи, оскільки вони не мають організаційно-правового оформлення – важливої риси фінансів загалом. Грошові ресурси населення формуються не як фонди, а як грошові доходи, ресурси і використовуються в сфері товарного обігу як платіжний засіб. Те ж саме можна сказати про фінансовий ринок, на якому відбувається купівля, продаж цінних паперів. У цьому процесі, як і на товарному ринку, змінюється лише форма вартості, здійснюється товарообмінний процес.

     Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин.

     Форми фінансових відносин — це виокремлені за певною ознакою складові фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв’язаних елементів, що мають однорідні ознаки.

     Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовою) структурою й організаційною будовою.

     Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка — їх відособлену частину. 

Рис.2.1. Структура фінансової системи за будовою [12, с.3] 

     Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої структури фінансової системи, немає єдиного підходу. Але це має цілком логічне пояснення. Фінанси, як було показано раніше, досить різнобічне явище, що має різні ознаки. Тому, беручи за основу структуризації відмінні ознаки — суб’єкти фінансових відносин, фонди грошових коштів, рівень економічної системи, фінансові органи та інституції, — вчені по-різному характеризують і склад фінансової системи. Звісна річ, що за будь-якого підходу слід, по-перше, дотримуватись єдиної ознаки, а не кількох відразу. По-друге, слід враховувати, що фінанси — це завжди певною мірою організовані відносини — чи у законодавчій, чи в інструктивній, чи у статутній, чи у договірній формах. Відповідно виділення їх окремих складових може бути обґрунтоване тільки за наявності таких організаційних засад.

     Вибір ознаки структуризації фінансів має базуватися на повному відображенні усієї сукупності фінансових відносин. Якщо за основу структуризації взяти суб’єктів фінансових відносин — юридичних та фізичних осіб і державу, то у фінансах можна виділити такі складові: фінанси громадян (сімейні фінанси, або фінанси домогосподарств), фінанси підприємств, державні фінанси. Але така структура, по-перше, неповна, бо не включає міжнародних фінансів (а це в умовах глобалізації економіки просто неправильно), а, по-друге, не до кінця обґрунтована, оскільки фінанси громадян (сімейні фінанси) не мають організаційних засад і тому не можуть виділятись як окрема сфера чи ланка. Якщо за основу структуризації взяти фонди грошових коштів, то відразу випадає певна частина фінансових відносин, що має канальний, а не фондовий характер. Це насамперед стосується фінансів підприємств, де процес формування грошових фондів не є обов’язковим. Прийняття ж за основу структуризації фінансових органів та інституцій взагалі неправомірне, оскільки характеризує організаційну, а не сутнісну сторону фінансів. Воно може і повинно використовуватися тільки при розгляді організаційної структури фінансової системи [12, с.3].

     Отже, перелічені вище ознаки не забезпечують такої структуризації, яка б відображала всю сукупність фінансових відносин. Найбільш доцільно в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної системи (схема 7), виділивши відповідні сфери фінансів: на мікрорівні — фінанси суб’єктів господарювання (підприємств); на макрорівні — державні фінанси; на рівні світового господарства — міжнародні фінанси, і на узагальнюючому рівні забезпечуючу сферу — фінансовий ринок. Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, кожна рівнева сфера — певний склад доходів та видатків (витрат) та свою специфічну схему організації фінансової діяльності, а фінансовий ринок — форми фінансових ресурсів та методи торгівлі ними.

Рис.2.2. Сфери фінансових відносин [12, с.4]

     Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

     Сфера фінансів суб’єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов’язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх сутності.

     Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств.

     Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини опосередковуються через міжнародні розрахунки, які, у свою чергу, ґрунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутворення, купівлі та продажу необхідних валют пов’язані з функціонуванням валютного ринку, який формує специфічну ланку міжнародних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси включають дві ланки — фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції.

     Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції — банки, інституційні інвестори, фондові біржі.

     Відособленою ланкою фінансової системи є страхування. Воно не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями.

     Внутрішню структуру фінансової системи відображено на рис.2.3.

     Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи.

     Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять: фінанси суб’єктів господарювання; страхування; державні фінанси; внутрішні валютний та фінансовий ринки.

     Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів: національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону; міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштах та фінансових ресурсах.

Рис.2.3. Внутрішня структура фінансової системи [12, с.6]

     До складу міжнародних фінансів належать: фінанси міжнародних організацій; міжнародні фінансові інституції; міжнародні валютний та фінансовий ринки (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

     Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

     - формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

     - досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

     - установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

     - всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

     - формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів [12, с.6].

     Функціонування фінансової системи, що ґрунтується на кругообігу фінансових ресурсів, в узагальненому вигляді (абсолютно всі зв’язки і грошові потоки відобразити надзвичайно складно) зображені на схемі 9. Ці ресурси зосереджуються безпосередньо на підприємствах та у суб’єктів фінансового ринку — комерційних банків та інституційних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній). Водночас ці суб’єкти є, по суті, фінансовими посередниками між продавцями та споживачами фінансових ресурсів. При цьому значну частину ресурсів як інституційних інвесторів, так і особливо банків, становлять розміщені у них тимчасово вільні ресурси й доходи підприємств. Певна частина ресурсів спрямовується у страхові фонди, однак надалі вони можуть використовуватись у кругообігу через інституції фінансового ринку.

     На основі використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється ВВП, певна частина якого набуває форми централізованих доходів (централізується державою в бюджеті та цільових фондах), а інша — форми індивідуальних доходів підприємств (прибуток) та робітників і службовців (заробітна плата).

Рис.2.4. Організація функціонування фінансової системи [12, с.7]

     Значна частина індивідуальних доходів спрямовується на забезпечення поточних потреб підприємств і громадян. Решта набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, які є потенційними джерелами інвестицій. Інвестиції прямо або через систему фінансового ринку спрямовуються на збільшення обсягів фінансових ресурсів підприємств, що, у свою чергу, є передумовою для забезпечення зростання обсягів ВВП.

     Основна частина централізованих у бюджеті та в цільових фондах коштів теж витрачається безпосередньо в країні на фінансування поточних потреб. Певна ж частка видатків, пов’язаних з економічною діяльністю держави, спрямовується на інвестиції у формі капітальних вкладень і в такий спосіб прямо сприяє зростанню фінансових ресурсів. Крім того, залишки коштів бюджету і цільових фондів, що зберігаються в установах комерційних банків, є джерелом формування ресурсів цих банків.

     За рахунок бюджету здійснюються платежі до міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій. У свою чергу, міжнародні фінансові інституції надають фінансову допомогу тій чи іншій країні, яка може надходити до бюджету (на фінансування дефіциту), центрального банку (на формування валютних резервів) та безпосередньо суб’єктам підприємницької діяльності (на кредитування інвестиційних проектів).