Фінансова система України. 4

 


 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Фінансова система України

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...4-5

Розділ 1. Поняття фінансової системи України, її складові………....6

1.1. Теоретичні основи функціонування фінансової системи……...6-8

1.2. Структура фінансової системи України………………………...8-12

            1.3. Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової системи України………………………………………………...12-16

Розділ 2. Фінансова система та її місце в соціально-економічному розвитку України…………………………………………………………..17

         2.1. Роль фінансових органів у підвищенні ефективності

підприємництва……………………………………………………………...17-23

          2.2. Роль фінансової системи у господарській структурі країни та підприємництва……………………………………………………………...23-29

          2.3. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси в Україні………………………………………………………………………..30-32

Розділ 3. Перспективи розвитку фінансової системи України в контексті досвіду зарубіжних країн………………………………………………….33

           3.1. Фінансова система Австрії, Великобританії і Японії: досвід та проблеми формування………………………………………………………33-48

           3.2. Проблеми фінансової системи в Україні та шляхи їх

подолання……………………………………………………………………49-50

           3.3. Шляхи вдосконалення фінансової системи України і механізму її функціонування в умовах  трансформації економіки України…………..50-52

Висновки…………………………………………………………………..53-54

Список використаної літератури…………………………………..55

Додатки…………………………………………………………………….56-58

 

 

Вступ

З проголошенням політичної і економічної незалежності України постало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Питання про сутність і функції сучасної фінансової системи України є дуже важливим і актуальним для українського народу, адже не можна було б здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечувати національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову систему України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та існуючих проблем, а також висвітлю зарубіжний досвід формування дієздатності фінансової системи.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.

 

Розділ 1. Поняття фінансової системи України, її складові

1.1. Теоретичні основи функціонування фінансової системи

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів праці і предметів праці в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рух фінансів в економіці подібно руху крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення своїх систем.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрою.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х років почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного праці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивної праці. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

 

1.2. Структура фінансової  системи України

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансова система держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи України може бути розглянута на прикладі рис. 1. А.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких -  покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов’язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому  ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

 

1.3. Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової системи України

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін у фінансовій системі, а саме – в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

  1. зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;
  2. при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
  3. надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні   фінансів   держави,   оскільки   фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні   фінанси  використовуються   для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний  і місцевий бюджети, або консолідований  бюджет;

3) централізовані  державні та інші фонди;

4) фондовий  ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Отже, реформування фінансової системи України потребує перебудови загального „каркасу” всіх ланок і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця - Державне Казначейство.

 

Розділ 2. Фінансова система та її місце в соціально-економічному розвитку України

2.1. Роль фінансових органів  у підвищенні ефективності підприємництва

Мале підприємництво є важливим фактором розвитку та ефективного функціонування економіки. Місце і роль малого підприємництва в національній економіці визначаються тим, що воно як особливий сектор ринкової економіки є основою дрібного виробництва, забезпечує швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, забезпечує насичення ринку товарами, послугами й додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці

   Особливе значення малого  підприємництва виявляється під  час перехідного періоду до  ринкової економіки у стимулюванні  розвитку економічної конкуренції, структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальним підґрунтям економічної реформи і забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. Про роль і можливості малого підприємництва переконує досвід промислово розвинутих країн, в економіці яких йому за деякими показниками належить значне, а часом і провідне місце. На мале підприємництво у цих країнах припадає до 80-90 відсотків усіх підприємств, до 40-60 відсотків виробництва валового внутрішнього продукту.

   Становлення і розвиток  малого підприємництва в Україні  відбувається в досить складних  і суперечливих умовах трансформаційних  змін. На сьогодні в Україні  існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млн. підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тисяч фермерських господарств.

   Всього у малому підприємництві  зайнято понад 2,7 млн. чоловік, або 9 відсотків працездатного населення  України. У той же час мале  підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про ефективніше функціонування малого бізнесу порівняно з великим.

   Слід відзначити і міжнародний  аспект розвитку малого та  середнього підприємництва в Україні. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консолідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин  і співпраці з донорськими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна політика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва.

   Основними чинниками, які заважають розвитку малого  підприємництва, є :

  • відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
  • збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і довільної практики регулювання орендних відносин тощо);
  • відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
  • надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
  • невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;