МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

   ЖИТОМИРСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ

   УНІВЕРСИТЕТ 
 

   Кафедра фінансів і аудиту 

   Курсова робота 

                                            з дисципліни “Фінанси”

                      Тема: “ Фінансова система України.” 
 

РЕЄСТРАЦІЯ  РОБОТИ

номер__________,       дата___________

___________________________

(підпис) 

Житомир-2010

ПЛАН

курсової  роботи з “ФІНАНСІВ”

студентки Солодчук Тетяни Вікторівни

група 2

форма навчання денна

№ теми курсової роботи       

Тема:

Фінансова система України 

                                                       ЗМІСТ

                                            Вступ

     Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі.

     За  умов побудови ринкової моделі економіки  дуже важливе значення має глибоке  усвідомлення економічної природи  й суті фінансів та фінансової системи, їхньої об’єктивної необхідності, зв’язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави.

     Фінансова система є найважливішою ознакою  незалежності держави. Тому вивчення витоків  становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у  період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві.

     Метою курсової роботи є теоретико-методологічне обгрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо становлення та розвитку фінансової системи  України.

     Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• розглянути теоретичні основи фінансової системи;
• дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи України;
• проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання.

      Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.

      В якості об’єкта курсової роботи виступає фінансова система України.

    Інформаційною базою дослідження стали: наукова та періодина література з теми дослідження, інтернет-ресурси тощо.

     Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується  актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет  та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

Розділ 1. Теоретичні основи побудови фінансової системи України

1.1. Поняття та сутність  фінансової системи

     Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

     У державах із ринковою економікою фінансові  системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові  системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо.

     Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов’язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок [6, c.30].

     Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система — це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб’єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [3, c.27].

     Фінансові системи мають певні характерні риси:

• кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;
• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;
• між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;
• фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;
• залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

   Поділ фінансової системи на окремі ланки  — явище об'єктивне, зумовлене  потребами економічного розвитку. Структура  фінансової системи — динамічна  і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

   Проте на сьогодні очевидно, що фінансова  наука постійно поглиблює своє розуміння  фінансової системи, її структури, функцій  тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди.

     Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і  окремих її ланок зокрема має  важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання  та поліпшення добробуту населення [6, c.31].

           У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється  з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат — це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою,

     У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт — фінансово-кредитна система, валютно-фінансова,  грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи [6, c.32].

     Їхні  функції різні, як різна також  їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію  і взаємозалежність.

                     1.2. Структура фінансової системи

     Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян [14, c.105].

     Фінансові системи держав можуть вирізнятися  за структурою та функціями. Це зумовлено  видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав/

    Фінансову систему можна розглядати за внутрішньою  будовою та організаційною структурою.

    За  внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП. За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовим потоками.

    Виділення складових елементів внутрішньої  будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи.

    Внутрішня сторона фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер   рекомендуємо покласти рівень економічної системи. Виділяється чотири сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб’єктів господарювання; рівень макроекономіки — державні фінанси; рівень світового  господарства — міжнародні фінанси; узагальнюючий рівень — фінансовий ринок. Ланка показує відособлену частину фінансових відносин. Її виділення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

    Сфера фінансів суб’єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності. Існують певні особливості, пов’язані із формою власності чи галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.

    Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.

    Сфера  міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій, міжнародні фінансові інститути.

    Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів.

    Відособленою  ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери.

    Організаційна структура фінансової системи характеризується  сукупністю фінансових органів та інститутів, які відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Водночас рух грошових потоків здійснюється не сам собою, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

    В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-який країні складають органи державної влади й управління. 

     1.3. Розвиток і становлення  фінансової системи  України

     Особливе значення в історії українських фінансів займає період 1917-1920 рр., коли під впливом революційних потрясінь було зроблено кілька спроб відродження української державності та її інститутів. У 2002 р. виповнилося 85 років з того часу, як Українською Центральною Радою було сформовано вищий виконавчий орган - Генеральний секретаріат. Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки Генеральний секретаріат став першим українським урядом XX ст. У його складі з червня 1917 р. діяло Генеральне секретарство фінансових справ. Історію цього фінансового відомства зберегли наші архіви.

     В грудні цього ж року в м. Харкові  був створений радянський уряд і  Народне секретарство фінансів у  його складі, яке в 1919 р. було перейменовано  в Наркомат фінансів, а в 1946 р. - у  Міністерство фінансів УРСР.

     В Українській державі (квітень - грудень 1918 р.) в уряді гетьмана П.Скоропадського і в Українській народній республіці (грудень 1918 р. -грудень 1920 р.) в уряді  Директорії С.Петлюри фінансову  політику здійснювало Міністерство фінансів України. В далекому 1917 р. уряд Центральної Ради наголосив на тому, що разом з будуванням "нового політичного життя" необхідно розробити "основи фінансової політики на Україні". Але громадянська війна, що не втихла в країні, не давала можливості вирішити фінансові проблеми. Потік грошової маси, що надходив в Україну з Росії, істотно зменшився, це перешкоджало здійсненню будь-яких видатків. Уряд Центральної Ради з 1 березня 1918 р. запровадив власну грошову одиницю ~ гривню та ухвалив закон про надходження податків і прибутків, зібраних на території Української народної республіки, в українську казну [12, c.75].

     Обставини того часу не давали змоги займатися  бюджетною роботою. Здійснювалися  окремі розрахунки по доходах і видатках, але перший бюджет української незалежної держави було складено тільки за часів гетьмана П.Скоропадського.

     Російська валюта на території України була в обігу до утворення в 1922 р. Союзу  Радянських Соціалістичних Республік  і впровадження єдиної для всіх республік  валюти - карбованця.

     Перші фінансові декрети радянської доби декларували економічну і фінансову  політику, яку здійснювали більшовики. Передусім це була націоналізація банків, залізниць, підприємств, запровадження  контрибуції для заможних верств населення тощо.

     Відповідно  до умов договору Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) з Російською соціалістичною федеративною радянською республікою (РСФРР) з 1919 р. проводиться єдина економічна політика. Військове командування, Вища рада народного господарства. керівництво транспортом, поштою і телеграфом, фінансами були об'єднані з аналогічними відомствами РСФРР.

     Таким чином керівництво найважливішими галузями української республіки опинилося  в руках об'єднаних російських міністерств. Фінансово-кредитну політику в Україні в 1919-1923 рр, здійснював Народний комісаріат фінансів РСФРР через свого уповноваженого в Україні. а з 1923 р, - через Народний комісаріат фінансів УРСР [12, c.66].

     У перші роки радянської влади в  Україні фінансово-кредитна система  надавала підтримку націоналізованим підприємствам, які фінансувалися безпосередньо з державної казни. Фінансування проводилося через народний банк, який було створено після націоналізації радянською владою банківських установ.

     Проте в умовах господарської розрухи, спричиненої громадянською війною та іноземною інтервенцією, фінансово-кредитні відносини значно звузились. Економічна політика того часу дістала назву "воєнний комунізм".

     Характерним для економіки "воєнного комунізму" були натуралізація господарських  відносин і різке знецінення грошових знаків. Народний банк було ліквідовано, а його функції передано Наркомфіну.

     Політика "воєнного комунізму", яка історично  була першою формою командно-адміністративної системи, призвела до занепаду та руйнування всіх галузей господарства.

     В 1921 р. в країні вводиться НЕП - нова економічна політика. В основу НЕПу було покладено відновлення товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, денаціоналізацію середніх та дрібних підприємств, господарський  розрахунок на підприємствах, принцип матеріального заохочення. Проте контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишився за урядом.

     Змінилася суть податкової політики, основу якої склали важелі регулювання процесів накопичення через пряме обкладання податками майна, доходів тощо.

     Податкова політика вирішувала чисто фіскальні  завдання і забезпечувала максимальні  обсяги надходження податків. Основним джерелом податкових надходжень були непрямі податки, які справлялися через встановлення акцизів на предмети широкого вжитку, особливо на предмети розкоші.

     Було  відмінено безоплатність послуг, відновлено регулярне справляння податків, промислові підприємства були зняті  з фінансового забезпечення через  бюджет і об'єднувалися в трести - самостійні господарські одиниці [13].

     Господарські  зв'язки пожвавішали, з'явилися перші  ознаки відродження фінансових відносин. З метою стимулювання розвитку промисловості  було скасовано урядовий контроль над  внутрішньою торгівлею, колишні власники отримали в оренду невеликі підприємства.

     У 1925 р. - союзний радянський уряд проголосив курс на індустріалізацію народного  господарства, тобто на перехід від  відбудови господарства до реконструкції, а в 1927 р. - на колективізацію, наслідком  якої стало централізоване вилучення державою сільськогосподарської сировини через колгоспи. Почали розроблятися п'ятирічні плани розвитку народного господарства, головною метою яких було здійснення його технічної реконструкції і "побудова матеріально-технічної бази соціалізму". В результаті проведеної в 30-х рр. податкової реформи були уніфіковані платежі підприємств. Замість великої кількості платежів до бюджету встановлювалося два: податок з обороту і відрахування від прибутків підприємств і організацій. Таким чином підвищувалася зацікавленість кожного підприємства у збільшенні прибутків.

     Слід  наголосити на тому, що більшість галузей  народного господарства в Україні, особливо групи "А", знаходилась  у підпорядкуванні союзного уряду, і платежі з прибутку вони здійснювали до союзного бюджету. На союзні міністерства український уряд впливу не мав. Так, в січні 1930 р. керівники України спробували опротестувати в ЦК ВКП(б) рішення Вищої ради народного господарства (ВРНГ) про вилучення зі складу республіканської промисловості та передачу до союзних об'єднань Українського силікатного тресту і п'яти металообробних заводів, але безрезультатно. Таким чином створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації. Все це клало край тенденціям фінансової самостійності республіки і супроводжувалося різкою централізацією управління [12, 13].

     Навіть  за новим бюджетним законодавством, ухваленим у 60-ті рр., в якому було розмежовано бюджетні права СРСР і союзних республік, бюджет Української  РСР складався на ту частину доходів і видатків підприємств і організацій, які були підпорядковані українському уряду. Так, із одержуваних у 80-ті рр. на території України 15-16 млрд. крб. податку з обороту 30-40% передавалося союзному бюджету, а підприємства союзного підпорядкування, розташовані на території України, вносили до союзного бюджету 6-8 млрд. крб. платежів з прибутку.

     Верховна  Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ - Акт проголошення незалежності України. Повільно, суперечливо, з не передбачуваними негативними наслідками здійснювалася ринкова трансформація економіки країни. Відчувався брак теоретичних узагальнень щодо форм і шляхів переходу до ринкових відносин. У суспільстві, де панувала ідеологія й практика суспільної власності на засоби виробництва з монополізмом, структурними диспропорціями, неекономічними методами стимулювання трудових колективів, перейти відразу до ринкових відносин було вкрай важко.

     Україна стала здійснювати витрати, яких не було до проголошення державної  незалежності: на оборону, на формування й оновлення державних резервів, на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, на обслуговування зовнішнього боргу, на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо. Ці додаткові витрати становили 39-40% від загальної суми бюджетних видатків.

     У 1996 р. було введено національну валюту - гривню.

     Вперше  за останнє десятиріччя, у 1999 р., з'явилися  ознаки економічної стабілізації. Було зупинено падіння ВВП. На 4,3% зріс обсяг  промислового виробництва. Більше 70% промислової  продукції було вироблено на недержавних підприємствах. На селі також почало утверджуватися приватне підприємництво.

     Намітилася  позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Сформовано підвалини фінансової, платіжної, податкової, банківської системи.

     Потреби стабілізації економічної ситуації поставили на порядок денний реформування бюджетної, податкової, грошово-кредитної  політики. У 2001 р- було ухвалено Бюджетний  кодекс, але він так і не вирішив  всіх питань бюджетної політики, особливо в галузі міжбюджетних відносин. Податковий кодекс не прийнятий і дотепер [13].

     Помітним  успіхом уряду стало реалістичне  формування бюджету останніх років, що дало можливість забезпечити необхідні  умови для економічного зростання  й посилення соціальної спрямованості  бюджетної політики.

     Дослідження становлення фінансової системи  України у період 1917-2007 рр. дозволяє зробити висновок, що ефективність економічних реформ великою мірою  залежить від осмислення минулого, використання наукових і практичних надбань вчених та практиків.(дод 2)

      Розділ 2. Особливості функціонування фінансової системи України

                              2.1. Управління фінансовою системою

     Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.

     Управління  фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання роз роблених планів, облік і контроль.

     Основним  завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

    До  організаційного складу фінансової системи України входять:

1. Органи управління:

• Міністерство фінансів;

• Державна податкова адміністрація;
• Контрольно-ревізійна служба;
• Казначейство;
• Пенсійний фонд;
• Рахункова палата;
• Аудиторська палата;
• Комітет із нагляду за страховою діяльністю.