Фінансова стабілізація в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП              4

РОЗДІЛ І  Сутність і становлення фінансової стабілізації в Україні  6

1. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання  6
2. Історія фінансової стабілізації в Україні    9

РОЗДІЛ ІІ    Аналіз сучасного стану фінансової стабілізації    12

2.1 Аналіз механізму фінансової стабілізації в Україні   12

2.2  Оцінка впливу фінансової політики на фінансову

стабілізацію          16

2.3 Аналіз грошово-кредитної  політики на фінансову 

стабілізацію          28

РОЗДІЛ ІІІ   Фінансова стабілізація та перспективи її розвитку    39

3.1 Проблеми фінансової  стабілізації       39

3.2 Основні напрямки вирішення  проблем фінансової 

стабілізації          43

ВИСНОВКИ            47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        50

ДОДАТКИ            52

ВСТУП

Фінанси - об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування носить відповідно об'єктивний характер. Держава використовує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процесами. Об'єктивність, необхідність та ефективність - це основні принципи організації фінансових відносин, які необхідно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики та стабілізації.

Мета дослідження полягає у розкритті основних проблем фінансової стабілізації та її вирішення.

У процесі становлення  ринкових відносин в Україні, питання  пов'язані з стабілізацією  мають  важливе практичне значення. В  умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з'явилась  необхідність проведення фінансової  з метою виведення їх з кризи.

Гроші, і це саме головне, є коштами обміну. Вони скорочують витрати обміну, оскільки являють  собою той загальний знаменник, до якого наведені всі товари й  послуги.

Гроші є також одиницею виміру, що дозволяє проводити розрахунки майбутніх доходів і витрат. Однак  економічне значення грошей прямо пов'язане  з їхньою стабільністю.

Причини грошової нестабільності ясні й зрозумілі. Цінність грошей, так само як і інших товарів, визначається попитом та пропозицією. При постійному або повільному стійкому росту пропозиції грошей, їхня купівельна спроможність буде щодо стабільної. І навпроти, якщо пропозиція грошей росте швидко й  непередбачено щодо пропозиції товарів  і послуг, ціни підвищуються, і купівельна спроможність грошей падає. Так нерідко  відбувається, якщо уряд, для того щоб  платити по своїх рахунках, друкує гроші або позичають їх у центрального банку.

Інфляція руйнує економіку  країни. Вона робить планування й реалізацію інвестиційних проектів надзвичайно  ризикованою справою. Несподівані  зміни в рівні інфляції можуть швидко перетворити проект, що обіцяє високу віддачу, у трагедію для інвесторів. В умовах невизначеності, що супроводжує високі темпи інфляції, більшість бізнесменів попросту відмовляється від інвестування капіталу, так само як і від інших угод, що передбачають прийняття на себе довгострокових зобов'язань.

Для встановлення стабільного  грошового режиму життєво важливі  певні принципи. Якщо країна має  центральний банк, що здійснює грошову  політику, то цей банк повинен бути, по-перше, незалежний від політичної влади й, по-друге, відповідальний за підтримку стабільних цін.

При всій розмаїтості коштів, що забезпечують грошову й цінову стабільність, усі визнають її виняткову  важливість як джерела економічного процвітання. Без фінансової стабільності потенційні вигоди від інвестицій і  інших операцій, що передбачають довгострокові  зобов'язання, будуть загублені, і народ  країни не зможе повністю реалізувати  свій економічний потенціал.

Основними завданнями є:

• розглянути  сутність і становлення фінансової стабілізації;
• проаналізувати  сучасний стан фінансової стабілізації;
• вирішити перспективи розвитку фінансової стабілізації.

Під час написання курсової роботи було використано підручники      Геєць В. «Банківська справа». Іванух Р. «Фінанси України», Корецька В.О. «Фінанси»  та інші.

РОЗДІЛ І

СУТНІСТЬ І СТАНОВЛЕННЯ  ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

1. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання

Стабільне фінансове становище держави є об'єктивною умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. Якщо в державі протягом тривалого часу немає фінансової стабільності, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості і, як наслідок,  чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення , бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви.

Суть проблеми полягає  в тому, що майже всі фактори, які  дестабілізують фінансове становище в державі,є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються поглиблюються й посилюються на мікрорівні – на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Сьогодні у законодавчої влади нема чіткого уявлення про  шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка  частина чинного законодавства  не сприяє фінансовій стабільності і  які законодавчі акти необхідно  розробити й прийняти, щоб забезпечити стабільність. Є тільки нищівна критика того,що робиться в державі у галузях фінансів і банківської діяльності. Але найгірше те, що в ній немає елементів позитиву й конструктивності. Складається враження, що обранці народу не піднялися до рівня розуміння складних явищ у фінансовій сфері. Це викликає гіркоту й невизначеність у широких верств населення України.

За таких умов виконання  влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при  здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і  їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з соціальних витрат тощо [11, с. 85-87].

Фінансове становище держави  характеризується двома показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після  проведення грошової реформи вдавалося  підтримувати стабільність грошової одиниці. Однак це давалося досить дорогою  ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню  заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання  заборгованості бюджетних установ  по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання  зовнішнього та внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій  внутрішньої державної позики (ОВДП).

Саме в цьому було закладено  підвали майбутніх кризових явищ. Розміщення ОВДП і покриття за рахунок  цього дефіциту бюджетну робить інфляційні процеси в державі контрольованими, але використання цього джерела  фінансових ресурсів має свої межі й економічний сенс. Мобілізація  коштів через ОВДП можлива тільки на короткостроковий період, і такі мобілізовані кошти повинні бути використанні на цілі, що мають високу окупність, бо вже на третій рік створюється фінансова піраміда й подальше використання такого джерела стає недоцільним. Гірше того, якщо мобілізовані через ОВДП кошти використані на споживання, то це не що інше, як відстрочена інфляція.

Мобілізація коштів через  ОВДП в Україні крім згаданого, мала ще й ту ваду, що 60% ОВДП на суму понад 5 млрд. грн. були розмішені серед нерезидентів, що зумовило відплив капіталів з України при викуплені облігацій і сплаті процентів за ними за загальну суму понад 8 млрд. грн. Це завдало значної шкоди економіці України.

Якщо тепер не вжити  рішучих заходів, які б попереджали  знецінення грошової одиниці, може скластися  ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме  державі фінансовою, а згодом і  загальноекономічною небезпекою. Річ  у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду [16. С. 10-11]

Насамперед, необхідно створити ефективний механізм страхування банківських  депозитів. Для цього слід прийняти закон «Про фонд гарантування вкладів  фізичних осіб», у якому має йтися  не лише про гарантію їх повернення, а й про гарантію компенсації  втрат від знецінення. Це дасть  змогу щорічно залучати вільні кошти  насилля на суму понад 10 млрд. грн. і  використовувати їх як кредитні ресурси.

Виплата процентів за вкладами населення навіть у половинних розмірах від того, що сьогодні сплачує держава за ОВДП, по-перше, забезпечила б збільшення реальних доходів населення, по-друге, позитивно позначилася б на стабілізації грошової одиниці. Є й інші форми залучення коштів населення, які виправдали себе в цілому ряді зарубіжних країн і на сьогодні є важливим стабілізатором національної грошової одиниці.

Отже, на сьогодні фінансова  стабілізація потребує забезпечення в  державі, розробки та прийняти законодавчих актів для стабільності фінансів в країні, створити сприятливі умови  для  стабілізації грошової одиниці  та покрити всі заборгованості.

2. Історія фінансової стабілізації в Україні

Шлях до фінансової стабілізації Україна почала із заходів щодо валютно-курсової політики. Одним з перших економічних  указів Президента восени 1994 року валютний курс було уніфіковано (ліквідовано  множинність курсів) і лібералізовано. Указом «Про вдосконалення валютного регулювання» передбачалося здійснити перехід від фіксації курсу до його визначення через біржові торги. Фактично з 1995 року почалася цінова і грошова стабілізація і поступово стала готуватися грошова реформа.

Водночас, на найвищому рівні  підкреслювалося, що оздоровлення грошей - не самоціль. Важливо, щоб ці гроші  посилили попит населення і відповідні фінансові можливості виробничих структур. Сама по собі монетарна політика дає  обмежені результати. Необхідна адекватна  фінансово-бюджетна політика, слід розширити  інструментарій фінансової стабілізації - тоді вона стане незворотною чи хоча б більш-менш довготривалою.

Деяке гальмування активності у нарощуванні рестриктивної  монетарної політики передбачалося  як тимчасовий захід на період, коли посилення монетизації економіки  відбудеться за рахунок скорочення державного споживання. Грошові ресурси  мали вивільнитися з видаткової частини  бюджету з тим, щоб підживити  споживчий попит та фінанси підприємств  за рахунок прискорення приватизації і відповідного скорочення бюджетного фінансування для стимулювання споживчого попиту.

Можна задати питання: а чи правильним був вибір логіки руху до фінансової стабілізації? Відомо, що існували дві основних можливих моделі: 1) стабільна валюта - здорові фінанси - повнокровні інвестиції - багаторічне зростання - підвищення рівня життя; 2) відновлення зростання - зміцнення фінансів, розширення фінансової бази введення та утримання стабільної гривні, посилення інвестиційного попиту, перехід до довготривалого піднесення, зростання добробуту.

З цих двох можливих моделей  дій щодо відновлення економічного зростання було обрано першу. Звичайно, ми усвідомлювали, що міцною гривню, як і будь-яку національну валюту, робить економіка, зростання продуктивності і конкурентоспроможності виробництва. Проте існує і зворотній вплив: стабільна валюта - це низькі процентні  ставки - потужні інвестиції та економічне піднесення.

Напередодні проведення у 1996 році грошової реформи, яка мала зафіксувати  первинну фінансову стабілізацію, в  Україні усвідомлювали, що первинна стабільність нової валюти може бути короткотерміновою, оскільки її введенню не передували глибинні структурні реформи  і, зокрема, модернізація бюджетної  політики. Без доповнення монетарної політики адекватною бюджетною фінансова  стабільність довго не утримається  на ефекті початкової довіри до нової  грошової одиниці.[11, с.45-47].

У 1998 році спостерігався  найбільш помітний рух у напрямі  подолання гострої фіскальної незбалансованості, яка викликала необхідність фінансувати  дефіцит бюджету через монетизацію. Настрої на рішуче скорочення дефіциту бюджету в цілому і, передусім, бюджетних  зобов’язань виникли після розвіяння  наприкінці 1997 - у першій половині 1998 рр. ілюзій щодо можливості фінансувати  бюджетний дефіцит за рахунок  запозичень без інфляційного ефекту.

Розширюючи грошову пропозицію в масштабах, які не ставлять під  загрозу досягнення антиінфляційної  мети, Національний банк виходить з  того, що зростання ВВП потребує більшої монетизації. Таке збільшення грошової пропозиції в цьому році здійснюється дещо своєрідно: здебільшого  не через пряме рефінансування банків, а через закупки валютної виручки  від експорту. Проблемою є певне  прискорення інфляції, яке супроводжує  процес зростання закупок валюти. Тому необхідні особливі зусилля  щодо антиінфляційної “зачистки”, починаючи від норм резервування, процентної ставки, і закінчуючи збільшенням  профіциту бюджету з метою  дострокового погашення як зовнішнього, так і внутрішнього боргу. Це, звичайно, крайні заходи. Все ще існують резерви підвищення ефективності поточних “репо”- та “депо”-стерилізаційних заходів, хоча й обмежені. [14, с. 38].

Таким чином, не менш важливим, ніж скорочення інфляції, для процесу підвищення соціальної результативності економічного зростання є підтримка стабільного курсу національної валюти. Сьогодні маємо курс рівноваги, який сприяє експорту, інвестиційному імпорту, посиленню ролі внутрішніх факторів зростання.

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ  ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

2.1  Аналіз механізму  фінансової стабілізації в Україні

Фінансова стабілізація в  Україні містить подолання гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної  грошової одиниці, підготовку передумов  для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки Національного  банку, ліквідацію платіжної кризи. У країнах, у яких існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу  національної грошової одиниці до твердих  валют.

Можна виділити три головні  етапи фінансової стабілізації в  Україні, що охоплюють періоди:

1) з 2002 по 2006 р.;

2) з 2006 по 2008 р.;

3) із серпня -- вересня  2008 р. й донині.

 Характерними рисами  першого етапу були:

- суттєве зменшення інфляції  з 10 155 % у 2003 р. до 80,3 % у 2006 р.;

- скорочення дефіциту  бюджету з 12,2 % у 2002 р. до 4,6 % у 2006 р.;

- зниження облікової ставки  Національного банку з 240 % у  2003 р. до 40% у 2006 р.;

- стабілізація обмінного  курсу національної грошової одиниці протягом 2005-2006 р., що дало змогу здійснити перехід до гривні у розрахунку 1,7-1,8 грн. за 1 дол. США.

Водночас посилювалася платіжна криза, "вимивалися" оборотні кошти  підприємств та організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 2002 р. до 73,2 млрд. грн. у 2006 р., а дебіторська, відповідно, - з 17,8 млрд. до 48,2 млрд. грн.

Отже, станом на другу половину 2006р. загалом були сформовані головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні й переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Особливостями другого етапу  фінансової стабілізації стали:

- закріплення позитивних  тенденцій у валютно-фінансовій  сфері країни, про що свідчило  подальше зниження рівня інфляції;

- стабілізація обмінного  курсу гривні;

- зниження облікової ставки  НБУ до 16 % у жовтні 2007 р.;

- стабілізація цін;

- поступове зростання  заробітної плати й доходів.

Восени 2007 р. були досягнуті значення основних макроекономічних індикаторів, які свідчили про створення передумов для економічного зростання, що розпочалося у першій половині 2008 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед із гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики, перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити МВФ, МБРР та портфельні інвестиції приватних компаній). Дедалі очевиднішою стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних та фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств і диверсифікації доходів населення.

Третій етап фінансової стабілізації. Фінансова ситуація вересня -- жовтня 2008 р. означилася девальвацією гривні на 58 %, обвалом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання нового етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках і прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Дія внутрішніх дестабілізуючих  чинників підсилювалась негативним впливом світової фінансової кризи  на перебіг економічних подій  в Україні. Політика здорового консерватизму  та гра-дуалізму вберегла економіку  від різких коливань і обвалів  у валютно-фінансовій сфері. Україна  повністю дотримувалась усіх зобов'язань  перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і  зазнали втрат, зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслідок збігу  внутрішніх і зовнішніх обставин. До цього спричинилися політика надто  дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість державного бюджету  та платіжного балансу, висока ціна кредитних  ресурсів тощо.

Світова фінансова криза  зумовила необхідність корегування  сфери як міжнародної, так і національної економічної політики, негативно  вплинула на банківську систему, міцність якої залежить від підвищення її ліквідності  та кредитоспроможності, диверсифікації банківських операцій, залучення  іноземного банківського капіталу. Криза  ще раз показала, що лише конструктивна  взаємодія банків із виробничою сферою, перетворення провідних банків у  основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп та компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Досвід останніх років  показує, що справжня фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного  виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи може нейтралізувати позитивні тенденції, помітні останнім часом у виробничій сфері.

Для підтримки господарської  кон'юнктури за умов надмірно високої  відсоткової ставки НБУ, надто дорогих  кредитів комерційних банків та колапсу  деяких із них, актуальним виявилося  отримання іноземних інвестицій МБРР, ЄБРР, зацікавлених ТНК під  гарантії уряду та для ініціювання  ефективних інвестиційних проектів. Іншим напрямом збереження досягнутого  рівня й поступового нарощування  виробництва були активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо-інвестиційних програм. Практика ринкового реформування в Україні продемонструвала, що самі собою монетарні методи можуть дати короткочасний ефект -- «ковзають» переважно на поверхні економіки, не зачіпаючи її «глибинних шарів» -- підвалин господарства, його субстанційної основи, тобто виробництва. Неприродний розкол економіки на дві відносно автономні сфери - фінансову й реальну спричинив гіпертрофовано високі відсоткові ставки, велику кількість спекулятивних операцій та бартеризацію, платіжну кризу й стагнацію. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може спричинити остаточний занепад обох сфер.

Отже, на границі другого і третього тисячоліть в Україні було досягнуто фінансову стабілізацію і розпочато процес економічного зростання

2.2 Оцінка впливу фіскальної політики на фінансову стабілізацію в 

Україні

В умовах ринкової економіки  фінанси і фінансова політика держави відіграють значно більшу роль, ніж в адміністративно-командній  системі господарювання. Більш того, світовий досвід показує, що спрямованість  фінансової політики визначає характер соціально-економічних відносин будь-якої держави. В той же час зміст, характер і спрямованість фінансової політики зумовлюються розстановкою політичних сил в державі. Аналізуючи етапи  формування фінансової політики розвинутих держав світу за останні 30 років, слід відзначити посилення її соціальної спрямованості. Саме на задоволення  соціальних потреб людини була спрямована фінансова політика таких держав, як США, Англія, Франція, Німеччина, Швеція. Найбільш високий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок  державного фінансування є характерним  для скандинавських країн, зокрема  Швеції.

В Україні становлення  Державності і формування фінансової політики відбувалось паралельно, однак  між цими процесами не завжди вдавалось  забезпечити односпрямованість  та взаємоузгодженість.

З політичних позицій вже  на першому етапі економічної  перебудови суспільством України були визнані: економічна незалежність, соціальна  спрямованість, демократичний стиль  управління, ринкові механізми господарювання, приватна власність. Кінцевим результатом  перетворень має стати розбудова  незалежної, процвітаючої держави з  високим рівнем добробуту основної частини населення. Що стосується фінансової політики держави, яка передбачає визначення джерел фінансування реструктуризації економічних перетворень, рух грошових потоків між основними суб’єктами економіки, розподіл і перерозподіл державних доходів, то її не було сформовано в цілісній формі. На першому етапі  реформування приймалось багато локальних  рішень на урядовому рівні, більшість  з яких була не узгоджена з попередніми, а в багатьох випадках і суперечила їм.

Намагання вітчизняних реформаторів копіювати досвід зарубіжних країн  без грунтовних досліджень і оцінки можливих наслідків його застосування в Україні призвели до поглиблення  економічної кризи, яка започаткувалась  ще в умовах колишнього Союзу, та зумовили прояв нових проблем фінансового  характеру. До таких проблем на теперішній час слід віднести:

– зростання зовнішнього  і внутрішнього боргів держави;

– зростання витрат на обслуговування державного боргу і, як наслідок, попадання  у фінансову залежність від інших  держав світу;

– дефіцитність державного бюджету і нераціональність використання бюджетних коштів;

– низький рівень забезпеченості основних суб’єктів економіки обіговими  коштами;

– розбалансованість міжбюджетних відносин;

– неузгодженість в розподілі  державних фінансів між центром  і регіонами;

– великий податковий тиск на виробничо-господарські структури  і в першу чергу на малий  і середній бізнес.

Наслідками негараздів фінансового  характеру є негаразди соціально-економічного спрямування, включаючи затримки в  оплаті праці, пенсій, стипендій, високий  рівень бартерних операцій в сфері  підприємницької діяльності, високий  рівень тіньової економіки, зубожіння  основної частини населення, наростання соціальних конфліктів.

Ось деякі офіційні дані, які характеризують складність фінансового  стану в Україні і темпи  наростання негативних факторів, що стримують  розвиток економіки.

1. Обсяг зовнішньоекономічного  боргу держави обчислюється в  млрд. дол. США. Станом на 2005 р. – 8,22, в 2007 р. – 9,56, а на теперішній час – понад 16 млрд. дол. США, тобто за останні чотири роки збільшився більше ніж удвічі.

2. Кількість безробітних  (тис. осіб): 2005 р. – 126,9; 2007 р. – 637,1; 2009 р. – понад 1,2 млн. осіб. Відповідно зріс рівень безробіття в країні. При цьому слід врахувати, що фактичний рівень безробіття в країні є небагато вищим, ніж це офіційно представлено в статистичній звітності.

3. Реальна середня зарплата  в цілому в країні (якщо 2000 р. прийняти за 100) в 2005 р. становила 36,9, в 2007 р. – 32,6, а в березні 2009 р. – 28,0.

4. Взаємна дебіторська  заборгованість між українськими  підприємствами становить десятки  млрд. грн. і має тенденцію до  зростання (додаток 1):

2005 р. – 22250 млн. грн.;

2007 р. – 74086 млн. грн.;

2008 р. – 92133 млн. грн. (ІІІ кв.).

Згідно наведених даних, видно що дебіторська заборгованість збільшилась у 2008 році у порівняні  з 2005 та 2007.

Взаємна кредиторська заборгованість становить: 2005 р. – 30543 млн. грн.; 2007 – 102507 млн. грн.; 2008 р. – 121125 млн. грн. На перше жовтня 2009 р. кредиторська заборгованість досягла з початку року 375000 млн. грн., або 38,7% ВВП (Додаток 2).

Наведені цифри свідчать про те, що в країні фінансова  стабільність досягнута лише на макрорівні і утримується монетарними методами. На рівні основних ланок виробництва  така стабільність не тільки відсутня, але мають місце процеси погіршення економічного стану підприємств. Фактично це проявляється у наростанні кількості  збиткових підприємств. На теперішній час більше половини державних підприємств  є збитковими і неплатоспроможними. Тільки протягом 2009 року (січень-серпень) збитки підприємств збільшились у 1,8 рази і досягли 7,3 млрд. грн.

Якщо відносна фінансова  стабільність на макрорівні не забезпечує зростання економіки, то слід шукати інші шляхи її зростання.

На наш погляд, слід використовувати  не тільки фінансові важелі, а й  всі інші фактори, які можуть забезпечити  зміцнення вітчизняної економіки. До таких факторів слід віднести:

– вигідне економічне розташування України, розвинутий транспорт і  можливості створення транспортних коридорів міжнародного масштабу;

– наявність відносно дешевих  і кваліфікованих трудових ресурсів;

– рекреаційні можливості в сфері індустрії туризму  і відпочинку, залучення в цю сферу  іноземних інвестицій;

– відсутність обмежень з основних видів матеріально-сировинних ресурсів, за винятком нафти і газу;

– наявність невикористаних виробничих і невиробничих потужностей  та можливість їх більш ефективного  використання в сферах швидкого обороту  капіталу;