Фінансове планування і прогнозування на підприємстві

Курсова робота

Фінансове планування і прогнозування на підприємстві

План

Вступ

1. Фінансове планування: його методи та види.
2. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств.
3. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними.

Висновок

Використана література.

Вступ.

У сучасних умовах діяльності будь-яких підприємств, безсумнівно, особливої актуальності набуває підвищення якості та економічної ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства. В Україні ж процес впровадження основ практичного менеджменту взагалі знаходиться лише на етапі становлення, і основною проблемою, що спричиняє дану ситуацію, виступає відсутність належного рівня розробки саме теоретичної бази 
та системи управління грошовими потоками зокрема.

В умовах же ринкової економіки та наявності численних  ризиків в процесі діяльності будь-яких суб'єктів господарювання  управління  грошовими   потоками  підприємства   не можливе без впровадження дієвої системи всебічного планування, прогнозування та бюджетування грошових потоків підприємства, що в зв'язку з вищевикладеним й набуває ключової ролі в системі фінансового менеджменту взагалі та грошових потоків зокрема.

Таким чином, актуальність теми дослідження сумнівів на викликає.

Метою даної роботи є узагальнення основ прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підприємства як одного з основних етапів управління грошовими потоками підприємства та як наслідок, формування єдиного завершеного підходу щодо прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підмрисмства.

1. Фінансове  планування: його методи та види.

Вихідною складовою  фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового  планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об'єктом  фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий  план - це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою  всі фінансові плани поділяються  на дві великі групи – зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні – це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання.

Фінансові плани мають  форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини. Тому фінансовий баланс і фінансовий план – поняття тотожні.

До фінансових балансів включаються:

• баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;
• баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, 
  міністерств, відомств, державних комітетів;
• баланси доходів і витрат бюджетних установ;
• баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;
• державний бюджет та місцеві бюджети;
• баланс фінансових ресурсів і витрат держави;
• фінансові баланси окремих фінансових інститутів;
• баланс грошових доходів і витрат населення;
• платіжний баланс.

За  тривалістю дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (складаються на період понад 
  один рік);
• поточні (складаються на один рік);
• оперативні (складаються на квартал, місяць).

Діяльність, пов'язана  зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів, а саме; нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод  буде ефективним за умови, що норми  і нормативи відповідають таким вимогам:

• вони мають бути науково обґрунтованими;
• прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);
• тривалої дії;
• стабільними.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував перед плановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вилинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених ними коштів і підприємства повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства.

Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.

Розглянемо більш  детально деякі види фінансових планів. Баланс доходів і витрат підприємства - це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по  кварталах.  Індивідуальні  фінансові  плани різняться  між собою  залежно  від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. Нині, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати фінансовий план в будь-якій довільній формі, яку вони  вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи  зміни   в  бухгалтерському  обліку   і   фінансовій звітності, які відбулися з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, баланс доходів і витрат підприємства   може   включати   надходження   і   витрати   по основній діяльності, фінансових операціях, Іншій звичайній діяльності  та  надзвичайних  подіях.   Окремими  розділами можуть   бути   виділені   взаємовідносини   з   бюджетом   та позабюджетними   фондами   і   взаємовідносини  з  кредитною системою.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання - спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

При     складанні     платіжного     календаря     обов'язково враховуються: строки виплат заробітної плати, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами: стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін. Тобто, у платіжному календарі показується увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду, що дає можливість фінансовим службам підприємства виявити недостатність коштів і визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Для вирішення  виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану – плану реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить фінансовий розділ, в якому наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій іноземному Інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові кредити вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування термінів і джерел повернення позики.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, передусім бюджетні організації.

Види  кошторисів:

1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) – це 
фінансові плани окремих бюджетних установ;

2. загальні   кошториси   складаються   за   однотипними 
   бюджетними установами, господарське обслуговування яких 
   здійснюється  централізовано,   або  за  однотипними   малими 
   установами (клуби, бібліотеки тощо);
3. кошториси   на   проведення   централізованих  заходів 
   (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені – це зведені воєдино індивідуальні кошториси 
однотипних      установ      і      кошториси      на      проведення 
централізованих заходів.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається  з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частину.

У доходній частині єдиного кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку тощо). Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних і та інших позабюджетних фондів.

У видатковій частині  єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Основні статті видатків: зарплата працівникам бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання і матеріалів; оплата послуг з утримання установи; відрядження; оплата комунальних послуг та енергоносіїв, капітальні та інші видатки.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини – дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження податків і обов'язкових зборів, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю Державного бюджету як основного фінансового плану держави є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

• суми доходів Державного бюджету України;
• суми видатків Державного бюджету України;
• граничний розмір дефіциту Державного бюджету України 
  та джерела його покриття;
• суми дотацій І субвенцій місцевим бюджетам.

Баланс  фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

У розділі "Доходи" фінансових ресурсів: відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.

У розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів – витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних установ, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету).

Баланс фінансових ресурсів – це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах.

Баланс  фінансових ресурсів і витрат території  – це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з бюджетами вищого рівня.

У процесі фінансового  планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники – абсолютні або відносні величини, які характеризують створення її використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.

До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави тощо. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо.

Фінансове планування і прогнозування є функціональним елементом управлінської діяльності.

Управління фінансами – це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами  виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом витупають централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб'єкти управління – держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

При виконанні  фінансових планів виникає потреба  в оперативному управлінні фінансами як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

У світовій теорії і практиці широкого визнання набув  фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Фінансовий менеджмент має свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, податковий менеджмент тощо.

2. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств.

Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного  ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому підприємствам і організаціям необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміцнення.

Слід зазначити, що досягається фінансова стабільність налагодженням ритмічної й ефективної роботи підприємства, завдяки вмілому управлінню виробничими фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють: розроблення економічно обґрунтованого бізнес-плану і його невід'ємної складової — фінансового плану; контроль і аналіз виконання бізнес-плану, зокрема фінансового плану; вжиття конкретних заходів щодо фінансово-господарської стабілізації.

У контексті фінансової стабільності фінансовому плануванню має відводитися особлива роль, оскільки воно пов'язане з ресурсним чинником — формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув'язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стабільності підприємства.

В ринкових умовах, коли конкурентоспроможність підприємств  усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів і послуг значним чином залежать від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стабільність, інтерес економістів до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає. Ці питання дедалі повніше висвітлюються у підручниках і навчальних посібниках з фінансів підприємств, фінансового аналізу, фінансового менеджменту та фінансового планування і прогнозування.

2000 року Міністерство  економіки та з питань європейської  інтеграції України затвердило Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (наказ № 277 від 25 грудня 2000 року), форму якого 2003 року удосконалено й доповнено (наказ № 137 від 27 травня 2003 року). Ним визначено порядок складання річного фінансового плану державними підприємствами (окрім казенних). Для підприємств інших форм власності цей Порядок має рекомендаційний характер. Тому фінансове планування і прогнозування для таких підприємств у ринковому середовищі — це прерогатива суб'єктів господарювання. Вони самі визначають форму і зміст фінансового плану.

Так, на замовлення Центральної спілки споживчих товариств України 2001 року Львівська комерційна академія (керівник НДР — О.Г. Біла) розробила Методичні рекомендації зі складання фінансового плану торговельного підприємства. У них враховано специфіку фінансових відносин у споживчій кооперації та її вплив на формування й використання фінансових ресурсів і на конкретних прикладах висвітлено методику розробки фінансового плану.

З 2002 року кооперативні організації й підприємства, користуючись наявними методичними рекомендаціями, великою інформаційною базою та власним досвідом, налагоджують фінансове планування й контроль виконання фінансового плану. Це сприяє зміцненню фінансового стану, забезпечує фінансову стійкість організацій та підприємств системи споживчої кооперації в цілому (див. табл. 1).

З 2002 року споживча кооперація як громадсько-господарська організація працює прибутково, щороку нарощує прибуток, підвищує частку власних коштів у формуванні оборотних активів, що позитивно впливає на платоспроможність і ліквідність боргових зобов'язань, підвищується фінансова стійкість, що є важливою передумовою фінансової стабільності кооперативних організації і підприємств.

У процесі планування головну увагу приділили доходам, витратам і прибутку, оскільки значна кількість кооперативних організацій і підприємств тривалий час працювала збитково. Тому прибуткова діяльність — це результат виконання плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), економії витрат, зведення до мінімуму непродуктивних втрат та отримання доходів від іншої операційної діяльності. Відчутно змінився рівень витрат, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності (табл. 2).

Таблиця 1. Показники оцінки фінансової стійкості організацій  та

підприємств споживчої  кооперації України за 2001—2005 роки

Таблиця 2. Витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт,

послуг) та управлінням  в основних галузях діяльності споживчої  кооперації України за 2001—2005 роки (у % до обороту)

За умов зростання  цін і тарифів на енергоносії, транспорт і комунальні послуги, підвищення заробітної плати кооперативні підприємства й організації шляхом економічно обґрунтованого планування витрат і фінансового контролю зуміли істотно знизити рівень витрат у відсотках до обороту в таких галузях, як торгівля і заготівлі. Дещо складніше зберегти цю тенденцію у високо витратній галузі діяльності, якою є ресторанне господарство.

Поступове зростання  обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і зниження рівня витрат сприяли тому, що питома вага збиткових підприємств і організацій у загальній кількості господарюючих суб'єктів спожитої кооперації зменшилася за розглядуваний період з 28.8 % у 2001-му до 9,7 % в 2005 році.

Для поглиблення фінансового  аналізу на замовлення Центральної  спілки споживчих товариств України Львівська комерційна академія 2004 року розробила Методичні рекомендації з аналізу й оцінки фінансовою стану підприємств, де на конкретних прикладах розкрито методику загальної оцінки фінансового стану підприємства і поглибленого факторного аналізу основних показників за розділами фінансового плану. Практичне застосування цих рекомендацій піднесло рівень фінансового менеджменту. Однак наявність певної кількості збиткових підприємств доводить, що фінансове планування на підприємствах і в організаціях не безпроблемне.

Практика свідчить, що суб'єкти господарювання у процесі  фінансового планування нерідко обмежуються розробленням плану доходів, витрат і прибутку і не приділяють належної уваги ресурсному забезпеченню кругообігу виробничих фондів на засадах, що забезпечують фінансову стійкість і платоспроможність. Та без тісного ув'язування прогнозованих обсягів операційної, інвестиційної та інших видів діяльності із джерелами їх фінансування важко забезпечити очікувані кінцеві фінансові результати та створити передумови фінансової стійкості підприємства. Тому з виконанням плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) такі підприємства не завжди отримують прибуток від операційної та звичайної діяльності.

2005 року опубліковано  навчальний посібник "Фінансове  планування і прогнозування", який розширює можливості підприємств (незалежно від форми власності) удосконалювати механізм фінансового планування й контролю виконання фінансового плану. В ньому запропоновано комплексний підхід до розробки фінансового плану, який націлює підприємства на необхідність економічно обґрунтувати потребу в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності, ув'язати її з реальним для залучення капіталом, ресурсне забезпечити кругообіг виробничих фондів на засадах фінансової стійкості, плато- й кредитоспроможності, створити передумови дтя отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для економічного й соціального розвитку.