Фінансове прогнозування на прикладі підприємства



ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальною проблемою на сьогодні є ефективне управління фінансами підприємства, де важливу роль має відіграти фінансове планування, саме планування є організаційним началом всього процесу реалізації обґрунтованих раніше напрямків подальшого розвитку. В умовах зниження обсягів фінансових ресурсів та зростання витрат перед підприємствами постало завдання відновлення на новій технологічній основі фінансового планування і прогнозування. Ефективність останнього в значній мірі залежить від адекватності використаних методів прогнозування.

Без фінансового прогнозування не можна досягти того рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, який забезпечує йому успіх на ринку постійного вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу, бо ніякий інший вид прогнозування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення. Втілення нових прогресивних методів прогнозування стають сьогодні необхіднішими на підприємстві, оскільки стимулюють використання наявних і прихованих ресурсів та підвищують економічну ефективність фінансово - господарської діяльності будь-якої фірми.

Метою курсової роботи є визначення та висвітлення сутності фінансового  прогнозування, а також обґрунтування  його необхідності для розвитку, ефективного  управління та стабільності підприємства. Також необхідно розглянути можливе вдосконалення системи планів.

Для досягнення мети роботи необхідно  вирішити наступні завдання:

- дослідити поняття, сутність  та обґрунтувати необхідність  фінансового прогнозування;

- цілі, завдання, принципи та функції  фінансового прогнозування;

- визначити методичні аспекти фінансового прогнозування;

- застосувати методи фінансового прогнозування на прикладі підприємства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО  ПРОГНОЗУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття, сутність та необхідність фінансового прогнозування

 

В сучасних умовах розвиток усіх господарюючих  систем залежить від ефективності управління. Управління, як складова господарського процесу, займає провідну роль в сукупності факторів, що забезпечують досягнення поставлених цілей в умовах обмеженості ресурсів. Процес управління включає такі етапи [18]:

1. Збір та аналіз інформації;

2. Прогнозування та планування  діяльності;

3. Впровадження розроблених планів;

4. Визначення результатів діяльності  і їх відповідності з плановими  показниками;

5. Визначення причин відхилень  від планів.

Надзвичайно важливе місце займає етап прогнозування і планування діяльності, оскільки саме на цьому  етапі відбувається використання одного з основних інструментів управління, а саме прогнозування, зокрема фінансового прогнозування, яке дозволяє визначити майбутні тенденції і показники, на основі яких формується стратегія подальшого розвитку, яка включає систему планів необхідних для функціонування відповідної системи господарювання.

Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів [13].

Фінансове прогнозування передбачає формування прогнозної інформації, про  таку складову господарювання як фінансові  ресурси. Фінансові ресурси є основною складовою фінансового потенціалу, тому існування інформації про можливий майбутній обсяг фінансових ресурсів, про їх витрати чи надходження дозволить раціонально організувати потоки фінансових ресурсів, забезпечивши максимально ефективне використання фінансового потенціалу. Але на шляху фінансового прогнозування стоїть багато перешкод, зокрема:

1. Мінливість обставин – проявляється  у нестабільності світових економічних  процесів, непередбачуваності природних  катаклізмів, нестабільності законодавчої бази, обмеженості ресурсів. Така мінливість негативно впливає на точність фінансових прогнозів.

2. Недостатня інформація – відсутність  необхідної інформації про процеси,  що відбуваються в економіці,  про зміни, що в ній відбулись,  підвищують рівень ризику використання фінансових прогнозів, оскільки використання неточних і помилкових прогнозів може призвести до значних фінансових проблем систем господарювання.

3. Суб’єктивні чинники – до  неточності прогнозів можуть  спричинити суб’єктивні судження, які в той чи інший спосіб впливають на процес фінансового прогнозування. Вплив таких факторів не дозволяє повною мірою використати усі переваги фінансового прогнозування, як інструмента здійснення ефективного управління.

4. Непередбачувані фактори –  Економічні процеси складаються із значної кількості причинно-наслідкових зв’язків. В процесі фінансового прогнозування відбувається виділення факторів, які здійснюють основний вплив на перебіг аналізованого процесу. При цьому, відбувається упущення впливу частини факторів, що може призвести до погіршення якості прогнозування.

5. Та інші.

У зв’язку з існуючими перешкодами  існує певний ризик використання фінансових прогнозів. Для здійснення фінансового прогнозування використовують різноманітні методи, кожен з  яких в певній мірі нівелює деякі із перешкод і ризиків, які постають на шляху використання фінансового прогнозування в процесі управління.

 

Ефективне функціонування економіки  в умовах ринку вимагає системного підходу до встановлених правил гри  для всіх учасників ринкових відносин і передбачення майбутнього розвитку подій. Одним з дійових методів досягнення відносної гармонійної взаємодії об’єктивних і суб’єктивних процесів у ринковій економіці можна вважати економічне прогнозування, складовою частиною якого є фінансове прогнозування.

Під прогнозом розуміється науково  обґрунтоване судження про можливі  зміни об'єкта в майбутньому, про  альтернативні шляхи і терміни  їх здійснення. Процес розробки прогнозів  називається прогнозуванням.

Прогнозування є важливою з’єднуючою ланкою між теорією і практикою у всіх галузях життя суспільства. Воно має дві різні площини конкретизації: власне передбачувальну та іншу, споріднену з нею, що відноситься до категорії керування, — вказівну. Передбачування має на увазі опис можливих чи бажаних перспектив, станів, рішень проблем майбутнього. Вказування є власне рішення цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності. Таким чином, у проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманого знання управлінських рішень.

Економічне прогнозування –  це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики [8]. Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям — передбачення як випереджального відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове  передбачення на рівні загальної  теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика цих об’єктів, що виражає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою  має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але  і на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній  стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшою вірогідністю. У той же час зв'язок прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердим, однозначним: прогноз носить імовірнісний характер. План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються прийняті управлінські рішення. Його головна риса – визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

Форми передбачення тісно пов'язані  в своїх проявах один з одним  і з досліджуваним об'єктом  у системі керування і планування, являючи собою послідовні у своїй  конкретності ступені пізнання поводження об'єкта в майбутньому. Вихідний початок  цього процесу - загальнонаукове передбачення станів об'єкта, що завершує етап, - складання плану переведення об'єкта в новий заданий для нього стан. Найважливішим засобом для цього служить прогноз як з’єднуюча ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза носить більш загальний характер, без неї неможливе ніяке наукове керування і планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз, будучи важливим джерелом інформації для його складання. У багатьох випадках гіпотеза виконує ту ж роль і безпосередньо при розробці планів.

Найбільш тісно пов'язане з  плануванням прогнозування. План і  прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки  керування підприємством. При цьому  прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування - як інструмент розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці плану (як правило), йти за ним (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.

Між прогнозом і планом також  існують розбіжності. Головна з  них полягає в тому, що план має  директивний, а прогноз - імовірнісний характер. План - це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.

В основу прогнозу і плану мають  бути покладені цілі, що визначають передбачуваний кінцевий результат, заради якого у межах реальних можливостей проводиться відповідна діяльність. Так, наприклад, основною фінансовою метою майже всіх підприємств є збільшення доходу. Для цього підприємство повинно мати добре обґрунтований фінансовий план. У свою чергу фінансовий план має базуватися на фінансовому прогнозі. Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни в реальній економіці роблять прогнозування не лише складнішим, а й більш важливим для стабільного розвитку суб’єктів господарювання.

Створення фінансових прогнозів не може бути проведене з великою  точністю: багато подій у прогнозованому періоді можуть спричинити невідповідність  між дійсністю і прогнозом. Однак  можливість помилки не є причиною, щоб не проводити прогнозування. Необхідно знати, в якому напрямку розвивається підприємство. На підставі детальних фінансових прогнозів окремих структурних підрозділів визначаються загальні прогнози функціонування підприємства.

Процес прогнозування зосереджується на таких аспектах:

– ресурси (трудові, фінансові, матеріальні);

– економічна ситуація (це допоможе виявити  проблеми, з якими зіткнеться акціонерне товариство у майбутньому);

– економічна політика (як фундамент  для розв'язання проблем у майбутньому).

Щоб прогнозування було надійним, слід забезпечити достатньо повну  за обсягом, змістом і структурою інформацію, високий рівень достовірності  цієї інформації і можливість зіставлення  інформації в часі за кількісними  та якісними показниками.

В умовах ринкової економіки розгляду власної фінансової стратегії має передувати глибокий економічний аналіз функціонування підприємства з таких питань, як аналіз фінансового стану та визначення фінансових можливостей підприємства. Основні тенденції динаміки фінансового стану і підсумків діяльності суб’єкта господарювання можуть прогнозуватися з певним ступенем точності шляхом поєднання формалізованих і неформалізованих засобів.

 

 

 

 

 

 

1.2 Цілі, завдання, принципи та функції фінансового прогнозування

 

Основною складовою економіки держави, на макрорівні, є підприємства. Однією із основних складових ефективної діяльності для кожного підприємства є формування та розробка стратегічних напрямів їх діяльності. Такий процес фактично не можливий без наявності фінансових прогнозів діяльності підприємства, оскільки фінансове прогнозування дозволяє оцінити стан і ефективність діяльності підприємства в майбутньому.

Основним завданням фінансового  прогнозування на рівні підприємства є своєчасне одержання інформації, необхідної для вивчення та аналізу різноманітних явищ і процесів, основним призначенням якої є надання можливості адаптації до процесів, що відбуватимуться в майбутньому. Зокрема, фінансове прогнозування направлене на дослідження [12]:

1. Потенціалу підприємства;

2. Тенденцій в розвитку підприємства;

3. Альтернативних варіантів розвитку;

4. Слабких сторін діяльності  підприємства;

5. Необхідного рівня ресурсів  на підприємстві;

6. Вхідних та вихідних грошових  потоків.

Для якісного фінансового прогнозування  в процесі його здійснення є необхідним дотримання основних принципів, зокрема:

1. Цілеспрямованість – цілі  фінансового прогнозування повинні  бути чітко встановленими та  зрозумілими;

2. Системність – фінансовий  прогноз повинен ґрунтуватись  на певних методах та моделях,  які включають визначену послідовність дій;

3. Наукова обґрунтованість –  результати фінансового прогнозування  повинні бути науково обґрунтованими;

4. Інформаційної єдності – використання  інформації з однаковим рівнем  деталізації;

5. Відповідність закономірностям  розвитку – виявлення взаємозв’язків та тенденцій розвитку підприємства;

6. Послідовність дій – процедури  фінансового прогнозування повинні  здійснюватись у визначеній послідовності;

7. Альтернативність – формування  значного обсягу варіантів розвитку  подій з тою чи іншою ймовірністю їх фактичної реалізації.

Дотримання цих принципів дозволяє підвищити імовірність правильного  фінансового прогнозу. Але, крім цих  принципів, існує ще безліч інших, додержання чи не додержання яких є власним  рішенням окремого підприємства, і, відповідно, це рішення безпосередньо впливає на процес фінансового прогнозування.

Основними функціями фінансового  прогнозування на підприємстві, є:

1. Науковий аналіз економічних  процесів та тенденцій, а також  їх фінансового вираження. Ця  функція поділяється на три складових: ретроспективна, діагноз, проспекція.

1.1 Суть ретроспективної складової  полягає в вивченні історії  розвитку досліджуваного об’єкта  для одержання необхідних характеристик.

1.2 Суть діагнозу полягає в  аналізі виявлених характеристик, їх оцінки та дослідження, а також визначення оптимальних методів фінансового прогнозування.

1.3 Суть проспекції полягає у  здійсненні прогнозування на  основі діагнозу підприємства.

2. Вивчення фінансових взаємозв’язків  процесів та явищ підприємства.

3. Оцінка об’єкта дослідження виходить з аспектів визначеності і невизначеності.

4. Визначення альтернативних варіантів  економічного розвитку.

5. Накопичення результатів фінансового  прогнозування для формування  передумов прийняття оптимальних  рішень.

Процес фінансового прогнозування поділяється на такі етапи:

1. Визначення цілей фінансового  прогнозування, а саме визначення  об’єкта прогнозування, обсяг  ресурсів, необхідних для здійснення  прогнозів, визначення рівня точності  прогнозу та інше.

2. Визначення часових меж прогнозу - періоду на який буде здійснюватись прогнозування. Часові межі та рівень нестабільності створює передумови для підбору найкращого методу прогнозування.

3. Вибір методу прогнозування.  Підбір методу прогнозування  відбувається відповідно до інформації одержаної на попередніх етапах прогнозування.

4. Збір, аналіз, підготовка даних  для розробки прогнозу.

5. Здійснення прогнозування за  допомогою обраного методу і  можливостей взаємодії з іншими  методами.

6. Визначення надійності і точності  прогнозу. В більшості випадків перевірка здійснюється за допомогою спеціального аналізу та порівняння.

Послідовна і максимально ефективна  реалізація кожного з перелічених  етапів є передумовою для одержання  максимально високого рівня точності прогнозних показників.

Фінансове прогнозування на макрорівні є інструментом державного стратегічного  управління. Для ефективного управління економікою є необхідним наявність  повної і якомога точнішої прогнозної інформації про обсяги фінансових ресурсів держави та тенденції, що розвиваються в економіці. Тому фінансове прогнозування виступає як один із найважливіших інструментів державного управління фінансами. Ефективність фінансового прогнозування безпосередньо впливає на економічний стан держави в цілому. Для фінансового прогнозування в масштабах України використовують уже перелічені методи, але, крім них, кожна країна розробляє власні спеціальні інструменти фінансового прогнозування, які включають значні сукупності різноманітних методів, що взаємодоповнюються. В сучасному світі для одержання максимально точних прогнозів використовують поєднання систем штучного інтелекту, економетричних моделей та інших методів.

Відповідно в Україні також  створені спеціальні макроекономічні  моделі вітчизняної економіки. Зокрема [3]:

1. Національна академія наук України створила “Макроекономічну модель економіки України 1”;

2. Найбільшими моделями прогнозування  є УКР-МАКРО-3 та УКР-МАКРО- 4;

3. Модель розроблена Інститутом  кібернетики ім. В. М. Глушкова HAH України – “Бюджет України”;

4. Кібернетичним центром НАН України створена “Річна модель прогнозного розрахунку реального ВВП” ;

5. Та інші.

Практика формування економетричних моделей в Україні обмежена роками її незалежності. Проте світова теорія моделювання економіки володіє  значно більшою історією розвитку.

Перші економетричні моделі були розроблені на початку 20 ст.. Протягом часу свого  існування економетричні моделі зазнали значного поширення. На сучасному  етапі розвитку їх використовують в  більшості країн світу. На початку 21 ст. в розвинутих країнах було поставлене питання про доцільність використання складних економетричних моделей, оскільки прогнозні показники не завжди були точними, а вартість їх одержання є надзвичайно великою. У зв’язку з цим, для прогнозування, поруч із складними економетричними методами і досі використовуються класичні методи прогнозування.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

2.1 Групи методів фінансового  прогнозування

 

Основні методи фінансового прогнозування  поділяють на [4]:

1. Суб’єктивні.

2. Казуальні.

3. Екстраполяції.

4. Економетричні.

5. Альтернативні.

Групу суб’єктивних методів ще називають  експертними. Методи цієї групи належать до найпростіших методів прогнозування, які базуються на суб’єктивних оціночних  судженнях експертів. Експертами для участі в опитуваннях обираються провідні фахівці відповідних галузей, і на основі їх уявлень формується система прогнозних суджень. Так, за допомогою опитувань, визначаються планові показники та оцінюються явища, що відбуваються в економіці. Відповідно, основними чинниками прогнозування виступають кваліфікація, відповідальність, досвід, освіта, інтуїція та інші суб’єктивні судження осіб, що беруть участь в опитуванні.

Очевидним є значний недолік  суб’єктивних методів фінансового  прогнозування, а саме суб’єктивна оцінка окремих осіб. Така ситуація означає високий ризик помилкової оцінки, адже окрема особа робить оцінку в межах власних знань, уявлень і переконань, які можуть бути помилковими і не охоплювати всієї інформації. Помилковість прийнятого рішення надзвичайно негативно впливає на фінансову ситуацію господарських систем.

Екстраполяція передбачає використання статистичних даних, за допомогою яких визначаються закономірності і напрями  розвитку економічних явищ. Для використання цього методу необхідно виходити з припущення, що тенденції, які діяли в минулому, діятимуть і в майбутньому. Таке припущення демонструє деяку обмеженість методів екстраполяції, оскільки не всі тенденції, що діяли в минулому, будуть діяти в майбутньому, а також в майбутньому можуть виникнути нові процеси. Незважаючи на ці недоліки, методи екстраполяції демонструють високу точність. Фактична точність прогнозу залежить від відносної стабільності економічних процесів, а тому за умов нестабільності необхідно обережно використовувати такі прогнози.

Суть казуальних або причинно-наслідкових  методів полягає в тому, що визначаються взаємозв’язки між показниками  і, на основі цього, прогнозуються майбутні показники.

Казуальне прогнозування складається  з двох основних складових [7]:

1. Детермінантне прогнозування;

2. Стохастичне прогнозування.

Детермінантне прогнозування необхідно  використовувати, якщо існує пряма  залежність між факторами і їх змінами. Тобто, зміна одного фактора  повинна завжди викликати певну  зміну іншого фактора. На основі такої взаємозалежності створюються майбутні прогнози. Основою стохастичного прогнозування є регресійний аналіз, який полягає у визначенні взаємозв’язків між середніми значеннями різних факторів.

Аналіз взаємозв’язків і залежностей  в математичному вигляді дозволяє здійснити прогнозування показників. Найбільш складними математичними методами математичного прогнозування економіки є економетричні методи. Економетричні методи фінансового прогнозування - це сукупність математичних рівнянь, які визначають кількісні залежності процесів і явищ. Складність таких методів полягає в тому, що кількість математичних формул і рівнянь для прогнозування певного показника може сягати тисячі і більше. Тому використання економетричних методів має свої переваги, зокрема вони враховують значний обсяг факторів, що формує передумови підвищення точності фінансового прогнозування, але також існують недоліки, зокрема складність формування.

Розглянуті методи фінансового  прогнозування відносять до сукупності класичних. В сучасному світі  прогнозування не обмежується класичними методами. З розвитком інформаційних технологій удосконалились і методи прогнозування. Сьогодні найперспективнішими методами прогнозування вважаються системи штучного інтелекту, їх ще називають альтернативними. Особливістю систем штучного інтелекту є спроба технологічної імітації інтелектуальної діяльності людини. Важливою характеристикою таких систем, є здатність пошуку прихованих закономірностей в сукупності даних, така здатність називається Data Mining.

Data Mining - збірна назва, що використовується для позначення сукупності методів виявлення в даних раніше невідомих, практично корисних і доступних інтерпретації знань, необхідних для прийняття рішень у різних сферах людської діяльності.

 

 

2.2 Методика фінансового прогнозування

 

Для вирішення задач економічного прогнозування можна використати  таку економіко-математичну модель, яка може слугувати методологічною основою системи методичного  забезпечення прогнозування:

 

         (2.1)

,         (2.2)

,         (2.3)

,         (2.4)

 

де А - обсяг виробництва продукції;

L - чисельність персоналу;

M - вартість матеріальних ресурсів;

K - вартість основних виробничих фондів;

- невраховані фактори виробництва, що впливають на випуск продукції; α,β,γ - коефіцієнти еластичності, що виражають міру впливу трудових і матеріальних ресурсів, а також основних виробничих фондів на об'єм виробництва;

xi,L, xi,M, xi,K - окремі показники, що характеризують різні аспекти промислового виробництва;

f1,2,3 - функціональні залежності основних факторів виробництва (чисельність персоналу, вартість матеріальних ресурсів, вартість основних виробничих фондів) від показників, що їх визначають (відповідно, xi,L, xi,M, xi,K);

IL, IM, IK - кількість показників за окремими аспектами, що розглядаються;

t - час.

Агрегатна модель (2.1) являє собою  виробничу функцію, характеризує залежність об'ємів продукції від основних факторів виробництва: трудових та матеріальних ресурсів і вартості обладнання. Прогнозування об'єму продукції, а також трудових та матеріальних ресурсів складає основний зміст ряду основних функцій. Формули (2.2 - 2.4) виражають залежність основних показники виробництва (відповідно, чисельності персоналу, вартості матеріальних ресурсів та обладнання) від різних факторів, які характеризують умови виробництва та у свою чергу, є функціями часу. Розробка таких моделей і прогнозування на їхній базі є основним змістом специфічних прогнозних функцій.

Переваги цієї моделі полягають  у можливості послідовного вирішення  окремих прогнозних задач, що зумовлює одержання більш достовірних  результатів. Через взаємозалежності вирішуємих задач результати однієї задачі можуть служити вихідним матеріалом для вирішення іншої.

Економічне прогнозування здійснюється в результаті послідовного виконання  основних і специфічних функцій  прогностичної діяльності, які тісно  взаємопов'язані. Функціонування системи  прогнозування здійснюється за блок - схемою, представленою на рис.2.1.

 

Рис. 2.1 - Функціонування системи прогнозування

 

У зв'язку з тим, що умови виробництва  змінюються, виникає необхідність періодично уточнювати результати економічного прогнозу. Коректування може бути повним або  частковим залежно від причин, якими воно викликане. Наприклад, з часом змінюється вид діяльності підприємства, що викликає зміни мети прогнозування й обмежень для економіко - математичних моделей. Ця обставина зумовлює корекцію структури системи прогнозування (характер економіко - математичних моделей тощо). Наведена структура системи економічного прогнозування та її схема дають наочну картину розробки економічного прогнозу діяльності підприємства на різних стадіях цього життєвого циклу [14].

З декількох прогнозованих варіантів для використання в стратегічному плануванні вибирається той, який одержав найвищу оцінку. Економічний прогноз буде більш реальним, якщо основні економічні показники діяльності підприємства будуть збалансовані. Збалансованість основних економічних показників є необхідною умовою можливості прийняття управлінського рішення за цим варіантом прогнозу.

Таким чином, проведення економічного прогнозування процесів і явищ є  невід'ємним елементом і важливим етапом підготовки та прийняття управлінських  рішень, спрямованих на забезпечення економічної стійкості підприємств.