Фінансове вирівнювання

 

ЗМІСТ

 

РОЗДІЛ 1. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ  ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ   ОРГАНІЗАЦІЇ

    1. Зміст  та складові міжбюджетних відносин
    2. Сутність і стан фінансового вирівнювання
    3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО  ВИРІВНЮВАННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ

  2.1. Загальна характеристика  економіко – ресурсного потенціалу

  2.2. Аналіз складу  та структури доходів бюджету  селищної ради

  2.3. Моніторинг складу  та структури видатків  селищної  ради

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ

3.1. Державне цільове програма  сталого розвитку сільського території на період до 2020 р.

3.2. Напрями підвищення  соціального вирівнювання фінансового  вирівнювання  розвитку територій.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна повинна чітко визначитись із всіма сторонами функціонування бюджетів всіх рівнів, їх взаємовідносини і реалізацію бюджетного процесу на відповідні території, адже це об’єктивна необхідність формування нових для нас ринкових відносин. Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів органів влади в аспекті міжбюджетних відносин.

Предметом дослідження є  теоретичні, методичні та практичні  аспекти функціонування бюджетів всіх рівнів України і реалізації міжбюджетних відносин на місцевому рівні в  соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальних формувань.

Об’єктом дослідження  обрано Кам’янську сільську раду Василівського району Запорізької області. Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні дані, закони, нормативні документи.

Мета дослідження. З'ясувати  економічну суть бюджету, джерела наповненості місцевих бюджетів регіону та його фактори впливу на наповненість місцевих бюджетів, розглянути роль фінансових органів у бюджетному процесі, проаналізувати стан виконання місцевих бюджетів, їх структуру та динаміку на основі фактичних даних, дослідити перспективні напрямки у вдосконаленні взаємовідносин та особливості бюджетного регулювання  між місцевими та Державним бюджетом, та світовий досвід міжбюджетних відносин  і можливості його впровадження на Україні.

Методологічна основа дослідження.  У процесі виконання  курсової роботи  було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі акти, праці вітчизняних  та зарубіжних вчених, серед яких найвизначніші:   Юрій С.,  Кравченко В., Василик  О., Федосов В., Андрущенко В., Бескид Й., Сало І., Луніна І., Єпіфанов А., Павлов В., Кириленко О.П. чинну практику організації бюджетного процесу, публікації в періодичних виданнях з проблем, які торкаються теми дослідження.

Теоретичною основою  дослідження є діалектичний підхід  до пізнання економічних явищ і процесів, прийоми індукції та дедукції, аналізу  та синтезу.

Ціль і задачі дослідження:

  • вивчити бюджетну систему ;
  • проаналізувати податкові надходження та збори в дохідну частину місцевих бюджетів;
  • міжбюджетні відносини;

Практичне значення роботи полягає в тому, що у результаті дослідження визначено основні  напрямки щодо подолання бюджетних  проблем даної сільської ради.

Курсова робота складається  з трьох розділів, рисунків , містить  сторінок, таблиць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ

    1. Зміст і складові міжбюджетних відносин.

Із визнанням України  як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави з  усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної  бюджетної системи, що передбачають:

  1. чітке виділення ланок бюджетної системи;
  2. розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;
  3. уточнення напрямків використання коштів всіх бюджетів;
  4. збалансування бюджетів;
  5. ефективну організацію міжбюджетних відносин.

Формування ефективної бюджетної  системи України – одне з першочергових  завдань держави і об’єкт її постійної  уваги. Ведуться пошуки найраціональнішого механізму перерозподілу фінансових ресурсів між регіонами, вивчаються можливості забезпечення збалансування місцевих бюджетів.

Під бюджетною системою України  розуміють – сукупність окремих  її ланок, юридично пов’язаних між  собою, яка базується на загальноприйнятих  принципах, що відповідають міжнародним  стандартам.

Формування ефективної бюджетної  системи України – одне з першочергових  завдань держави і об’єкт її постійної  уваги. Йшли пошуки найраціональнішого механізму перерозподілу фінансових ресурсів між регіонами, вивчаються можливості забезпечення збалансування  місцевих бюджетів, встановлюється оптимальність  взаємовідносин між державним і  місцевим бюджетами.

Бюджетна система України  складається з державного бюджету  та місцевих бюджетів (рис.1.1).

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1.   Склад бюджетної системи України

 

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів  у містах та бюджети місцевого  самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування  економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України  включає показники Державного бюджету  України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Зведений бюджет області  включає показники обласного  бюджету, зведених бюджетів районів  і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає  показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста  з районним поділом включає показники  міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу.

У разі, коли місту або  району у місті адміністративно  підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або  району в місті включає показники  бюджетів цих міст, селищ та сіл. 

У бюджетній системі України, до складу якої  входить майже 12 тисяч  бюджетів, обов’язково виникають  взаємовідносини між різними  бюджетами, якими притаманні якими  притаманні великі за обсягом зустрічні  потоки бюджетних коштів. Підставою  для існування міжбюджетних відносин є визначенні законодавством держави:

  • розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;
  • гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування;
  • розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

У процесі виконання бюджету  міжбюджетні відносини виникають  у зв’язку із: розщепленням доходів; застосуванням  міжбюджетних трансфертів; зміною законодавства, зміною адміністративно-територіального  поділу в Україні; передачею платників  і податкових платежів та бюджетних  установ з одного підпорядкування  в інше; одержанням і погашенням бюджетних позичок. Кожна з цих  причин по-своєму відображається на змісті і характері міжбюджетних відносин.

На сьогоднішній день немає  єдиного наукового обґрунтованого формулювання поняття “міжбюджетні відносини ”. Так, бюджетний кодекс визначає міжбюджетні відносини, як відносини між державою і та місцевим самоврядуванням, щодо забезпечення бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання ними функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин, згідно з кодексом, є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, й бюджетними ресурсами, які повинні виконання цих повноважень.

Західні представники економічної  думки здебільшого використовують замість “міжбюджетні відносини ” поняття “внутрішні міжурядові фінансові відносини ” і визначають,  що ці відносини виникають і функціонують у системі державного управління по вертикалі та регламентуються обсягами функціональних обов’язків і завдань кожного з рівнів публічної влади.

Так, розщеплення доходів  здійснюється органами Державного казначейства України відповідно до планів відрахувань  від державних податків та обов’язкових платежів у бюджети нижчого рівня, що затверджуються одночасно із затвердженням  бюджетів. Планами відрахувань встановлені  проценти, за якими регулюючі доходи, розподіляються між окремими бюджетами. Ці проценти діють протягом бюджетного року і не можуть  бути змінені органом  влади чи управління нижчого рівня. На практиці в Україні такі спроби мали місце,  особливо в Автономній Республіці Крим, коли всупереч Закону “Про Державний бюджет України ” Верховна Рада Автономної Республіки Крим декілька раз змінювала механізм розподілу регулюючих доходів  рішення якої відміняв Конституційний суд України. Процедура розщеплення доходів є дуже простою і не потребує особливих зусиль та не породжує проблем зумовлених її використанням.

Перелік міжбюджетних трансфертів щорічно міняється, що не може вважатися нормальним явищем. У  Бюджетному Кодексі зроблена спроба стабілізувати види міжбюджетних трансфертів, відповідно до якого у Державному бюджеті України  можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

  • дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки  Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам, бюджетам міст республіканського (в Автономній  Республіці Крим) та обласного значення;
  • субвенція на здійснення програм соціального захисту;
  • субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання  власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
  • субвенція на виконання інвестиційних проектів;
  • інші субвенції.

У свою чергу міські, міст Києва і Севастополя, міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного  значення, районні ради можуть передбачати  у відповідних бюджетах дотації  вирівнювання бюджетам районів у  містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного  значення та їхніх об’єднань, а також  кошти, що передбачаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах наступні види міжбюджетних трансфертів:

  • субвенції на утримання об’єктів  спільного користування чи ліквідації наслідків діяльності  об’єктів спільного користування;
  • субвенції на виконання власних повноважень  територіальних громад міст, селищ, сіл та їхніх  об’єднань;
  • субвенції на виконання інвестиційних проектів.

У порядку надання міжбюджетних трансфертів дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету  України місцевим бюджетам  перераховуватимуться з рахунків Державного бюджету України  органами Державного казначейства України  бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва  і Севастополя, міст республіканського  підпорядкування (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення і районним бюджетам. Порядок перерахування  дотації вирівнюванню та субвенцій  з Державного бюджету України  місцевим бюджетам, коштів, що передбачаються до Державного бюджету України з  місцевих бюджетів, а також порядок  перерахування міжбюджетних трансфертів  між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України  з урахуванням забезпечення своєчасності, рівномірності, гарантованості та повноти  перерахування трансфертів.

Управління та відділення Державного казначейства надають відповідним  фінансовим органам виписки з  рахунків за результатами попереднього операційного дня за записом клієнта.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні фінансові  управління або міські фінансові  управління міст Києва та  Севастополя  надають платіжні доручення для  перерахування коштів на рахунки  фінансових  управлінь, що обслуговують бюджети нижчого рівня, відкриті  їм у відповідних відділеннях Державного казначейства платіжні доручення для перерахування коштів на поточні рахунки, відкриті в установа банків, підприємств, організацій, які отримують кошти з місцевого бюджету. Підтверджуванні документи Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, обласними фінансовими управліннями  або міськими фінансовими управліннями міста Києва та Севастополя для перерахування коштів не надаються.

Поряд з цим Державне казначейство  здійснює безспірне стягнення коштів, рішення про яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування, з рахунків, на  яких обліковуються  кошти Державного бюджету України  та місцевих бюджетів.

Наступним фактором, який впливає  на характер міжбюджетних відносин, є  зміна законодавства, що впливає  на зміну обсягів доходів  або  видатків. Якщо в насідок  прийняття  Законів або постанов Уряду збільшуються доходи або скорочуються видатки, то одержана різниця вилучається до Державного бюджету України. Якщо з  прийняттям Законів або інших  нормативних документів скоротився обсяг доходів або зріс обсяг  видатків, то така різниця мала б  покриватися за рахунок коштів резервного фонду Кабінету Міністрів    України.

У разі, якщо в ході виконання  бюджету ради вищого рівня або  відповідний орган виконавчої влади  в межах своєї компетенції  ухвалює рішення, яке призводить до зменшення доходів або збільшення видатків бюджету нижчого рівня, тоді кошти, яких не вистачає для збалансування  мали б бути компенсовані органом, який ухвалив таке рішення, за рахунок  коштів його бюджету, або коштів, передбачених для цього законом. У такому разі при визначенні нестачі коштів не враховується вільний залишок коштів бюджету нижчого територіального  рівня, який утворився на початку  поточного бюджетного року і який не було використано до моменту прийняття  зазначеного рішення. Якщо рішення  вищих органів влади не забезпечені  бюджетними  ресурсами, то ради нижчого  рівня мають право не приймати до виконання ці рішення.

Своєрідний вплив на характер міжбюджетних  відносин здійснює зміна  адміністративно-територіального поділу в Україні, передача платників податків і обов’язкових платежів  та бюджетних  установ з одного підпорядкування  в інше. В цих випадках на відповідні бюджети  передаються окремо заплановані  доходи і видатки, окремо суми доходів, які заплановано одержати  і  суми видатків, які  слід профінансувати до кінця року, а також узгоджені  випадаючи доходи і непокриті  суми видатків. Тому  міжбюджетні  відносини характеризуються двохстороннім  рухом доходів та видатків, специфічними прийомами їхнього відображення на  рахунках бюджетного обліку.

Міжбюджетні відносини пов’язані  з  одержанням і погашенням бюджетних  позичок організовуються на умовах повернення. У випадку  касового розвитку, органи управління нижчого  рівня звертаються до  відповідних  органів вищого рівня з обґрунтованим  проханням про надання бюджетної  позички. Така позичка надається  на невеликий період, не довше як до кінця бюджетного року. Після  закінчення терміну позичка повертається бюджету вищого рівня.

З огляду на Бюджетний Кодекс, покриття тимчасових  касових розривів, що виникають під час виконання  загального фонду місцевого  бюджету  Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевих  за рішенням відповідної ради зможуть отримувати короткотермінові позички  у фінансово-кредитних  установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких  позичок визначається Міністерством  фінансів України.

В цілому організація міжбюджетних відносин у процесі виконання  бюджетів здійснюється відповідно до затверджених бюджетів. Проблеми виникають, як правило у зв’язку з несвоєчасним і неповним перерахуванням  відповідних  сум, що негативно відбивається на якості виконання бюджетів. Тому  актуальним при цьому є питання посилення  виконавської дисципліни та  запровадження  механізму санкціонування і відповідальності  посадових осіб, винних у порушенні  встановленого порядку.

 

    1. Сутність і стан фінансового вирівнювання

 

Механізм фінансового  вирівнювання є підсистемою і  складовою механізму міжбюджетних відносин, а отже і бюджетного механізму, який, у свою чергу, є таким стосовно фінансового механізму. Останній входить до складу системи механізмів державного регулювання економіки. Така сентенція дозволяє вибудувати своєрідний ланцюг ієрархії цих механізмів:

  • механізм державного регулювання економіки,
  • фінансовий механізм,
  • бюджетний механізм,
  • механізм міжбюджетних відносин,
  • механізм фінансового вирівнювання.

Із процесом децентралізації  владних повноважень, реформуванням  адміністративно-територіального устрою, збільшенням фіскальних прав органів  місцевого самоврядування кардинально  змінилось призначення фінансового  вирівнювання: бути не просто фінансовою підтримкою проблемних регіонів, а  сприяти їх соціально-економічному розвитку, гармонічно узгоджуючись з  іншими заходами держави у цій  сфері.

Маючи спільні риси з механізмами  вищої ієрархії, зокрема за архітектонікою, механізм фінансового вирівнювання відрізняється характерними лише йому рисами. Передусім вони проявляються в наступному:

  1. механізм фінансового вирівнювання призначений для реалізації державної політики фінансового вирівнювання, виконання її завдань;
  2. механізм фінансового вирівнювання покликаний чинити вплив на свій специфічний об’єкт: фіскальні дисбаланси, зменшуючи їх;
  3. обов’язковим суб’єктом, що його розробляє та користується ним, є держава в особі її центральних органів. Саме вони задають первинний імпульс до побудови цього механізму, виконуючи свої конституційні функції: дбаючи про єдність та територіальну цілісність країни.
  4. механізм фінансового вирівнювання має в своєму розпорядженні специфічні інструменти: міжбюджетні трансферти.

За допомогою механізму  фінансового вирівнювання держава  регулює відносини зі створення, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих  фондів фінансових ресурсів (у складі державного та місцевих бюджетів).

Механізм фінансового  вирівнювання являє собою сукупність спеціально розроблених, організаційно  впорядкованих і нормативно врегульованих  засобів зменшення диспропорцій у бюджетному забезпеченні окремих  територій. Нормативно-правову складову механізму фінансового вирівнювання на сьогодні становлять:

  1. Конституція України
  2. Бюджетний кодекс
  3. щорічні закони про державний бюджет
  4. Основні напрями бюджетної політики на відповідний рік
  5. постанови Кабінету Міністрів України
  6. накази Міністерства фінансів, Державного казначейства, рішення обласних, районних, міських (щодо районних у містах) рад.

Надзвичайно важливе місце  в забезпеченні функціонування механізму  фінансового вирівнювання займає організаційна  структура, що включає сукупність органів управління, які взаємодіють між собою при здійсненні фінансового вирівнювання на різних стадіях бюджетного процесу, які представлені на рисунку 1.2.

 


Прогнозування





 




 

 

 



 

 

Рис. 1.2. Стадії бюджетного процесу

 Організаційну структуру  складають вищі органи державної  влади (Верховна Рада України,  Президент, Кабінет Міністрів), центральні  органи виконавчої влади та  їх місцеві органи (насамперед  Міністерство фінансів, Державне  казначейство, Державний комітет  статистики та н..), місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Органи державної влади  розробляють та здійснюють державну політику фінансового вирівнювання. У цьому знаходить вияв діалектичний зв’язок політики і механізму  фінансового вирівнювання. З одного боку, політика фінансового вирівнювання виступає як форма дії механізму, з другого – механізм фінансового  вирівнювання ґрунтується на стратегії  та принципах державної політики у цій сфері.

Як зазначалось, фінансове  вирівнювання здійснюється специфічними інструментами: міжбюджетними трансфертами. При побудові та застосуванні певного  інструмента використовуються фінансові  показники, нормативи, ліміти. Перші  характеризують кількісну та якісну сторони соціально-економічних явищ і процесів.

До них включаються  прогнозовані та фактичні обсяги доходів  та видатків бюджетів, обсяг видатків на фінансування окремих повноважень, кількість споживачів суспільних послуг, працівників бюджетної сфери, бюджетних  установ, показники їх оснащення, податкоспроможність.

Нормативи характеризують встановлений рівень фінансування певних видів видатків. Важливою проблемою при формуванні місцевих бюджетів є поєднання доходів  з видатками на основі нормативного методу із застосуванням показників мінімальної бюджетної забезпеченості на одного одержувача суспільних послуг. Розрахункові показники видаткової частини бюджетів повинні здійснюватись  на основі соціальних нормативів, розроблених  і затверджених згідно із Законом  «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Будучи складовою фінансового  механізму, механізм фінансового вирівнювання бере участь у виконанні двох основних функцій:

  • «фінансового забезпечення,
  • фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі» [4, с. 102].

Виконання функції фінансового  забезпечення зводиться до надання  бюджетних ресурсів органам управління, що не мають достатніх власних  коштів для фінансування закріплених  за ними повноважень. У першу чергу  це стосується вирівнювання вертикальних фіскальних дисбалансів і здійснюється наданням місцевим бюджетам дотацій  вирівнювання, закріплених або регулюючих податків.

Тобто таким чином відбувається одночасне зниження податкового  навантаження на місцеву економіку  і збільшення споживчого попиту, що в сукупності виступають досить вагомим  фактором економічного розвитку території.

Регулювання розвитку територій  на основі використання механізму фінансового  вирівнювання відбувається, у першу  чергу, шляхом надання цільових міжбюджетних трансфертів, а саме субвенцій на виконання інвестиційних проектів, що має на меті розбудову місцевої соціально-економічної інфраструктури. Утім, не можна однозначно розмежувати  міжбюджетні трансферти за їх функціональним призначенням: фінансового забезпечення або фінансового регулювання.

Одні й ті ж міжбюджетні  трансферти одночасно виконують  функцію забезпечення діяльності органів  управління і впливають на соціально-економічний  розвиток певної території. Це відбувається шляхом прямого та опосередкованого впливу на стан місцевої економіки  як державного, так і приватного її секторів.

У теорії державних фінансів при розгляді механізму фінансового  вирівнювання розрізняють напрями  його застосування для вертикального та горизонтального фінансового вирівнювання, для вирівнювання доходів та видатків місцевих бюджетів [1, с. 61]. При цьому вертикальне фінансове вирівнювання, так само як і горизонтальне, може спрямовуватись лише на вирівнювання доходів чи видатків, або ж одночасно обох сторін місцевих бюджетів.

Результати дослідження  дозволяють визначити механізм фінансового  вирівнювання як сукупність засобів  регулювання відносин з приводу  розподілу, перерозподілу та використання частини виробленого ВВП, спрямованих  на скорочення міжтериторіальних фіскальних диспропорцій з метою фінансового  забезпечення і фінансового регулювання соціально-економічного розвитку територій країни.

 

    1. Бюджетне регулювання, його цілі та методи

 

За своїм змістом та формою вияву бюджетне регулювання  є складовим елементом бюджетного планування  і найбільш повно  проявляється при збалансуванні  бюджетів різного рівня у процесі  їхнього складання. Звичайно, було б  неправомірним твердження, що механізм бюджетного регулювання використовується виключно у процесі складання  і затвердження бюджетів. Такий механізм використовується досить успішно і  на інших етапах бюджетного процесу, особливо при виконанні бюджетів. Однак форми і методи бюджетного регулювання на інших етапах бюджетного процесу в значній мірі залежить від тих сфер і методів, які  були закладені при бюджетному плануванні. Тому роль і значення бюджетного регулювання  у процесі складання та затвердження бюджетів дуже великі.

Не зважаючи на тісний взаємозв’язок  бюджетного планування з бюджетним  регулюванням, останнє займає важливе  місце серед вхідних підсистем  бюджетного механізму і виступає відносно самостійним елементом  системи.

Визначним елементом та причиною існування бюджетного регулювання  є розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної  системи.

В теоретичному плані розподіл доходів між окремими бюджетами  може здійснюватися за одним із трьох  напрямів: перший, коли всі доходи поступають у державний бюджет, після чого розподіляються між бюджетами нижчого  рівня; другий, коли всі доходи поступають у місцеві бюджети, після чого розподіляються між бюджетами вищого рівня; третій, коли частина доходів  поступає у державний, а частина  – у місцеві бюджети. Без особливих  доказів можна стверджувати, що останній напрям є найбільш прийнятним. Однак, ні один з цих напрямів, включаючи  останній, не дають можливість ідеально збалансувати всі бюджети, оскільки обсяги бюджетів визначаються функціями  держави та місцевого самоврядування.

Під бюджетним регулюванням ми розуміємо систему передачі частини  коштів бюджетів вищого рівня для  збалансування бюджетів нижчого  рівня, або передачі запланованого  перевищення доходів над видатками  з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. По своїй суті бюджетне регулювання відображає економічні стосунки, пов’язані  з територіальним розподілом і перерозподілом національного  доходу для забезпечення необхідними  коштами потреб соціально-економічного розвитку та соціального захисту  населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Діюча система регулювання  бюджетів повинна відігравати важливу  роль у забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних утворень, які мають недостатню власну економічну базу  для свого розвитку. Регулювання кожного виду бюджету  має свої особливості, обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для регулювання.

У процесі бюджетного регулювання  важливо правильно і оптимально обрати форми, визначити джерела  та обсяги коштів, які будуть спрямовуватися для збалансування  кожного бюджету  зокрема. Від цього залежать фінансові  можливості відповідних  органів  місцевого самоврядування та органів  виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги на збільшенні доходів бюджету, економному, раціональному, цільовому  і ефективному використанні бюджетних  коштів, якісному виконанню бюджетів.

В даний час у практиці бюджетного планування використовуються дві основні форми регулювання:

  • дотації;
  • субвенції.