Фінансове забезпчення основних засобів

64

ЗМІСТ

                                               ВСТУП

Необхідність оновлення основних виробничих засобів в ринкових відносинах визначається перш за все конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукає підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою акумуляції фінансових ресурсів для подальшого вкладення засобів в прогресивніше устаткування, впровадження нових технологій і іншого поліпшення основних виробничих засобів.

Джерела фінансування відтворення основних засобів підрозділяються на власних і позикових. Відтворення має дві форми:

- просте відтворення, коли витрати на відшкодування зносу основних засобів відповідають по величині нарахованої амортизації;

-  розширене відтворення, коли витрати на відшкодування зносу основних засобів перевищують суму нарахованої амортизації.

Витрати капіталу на відтворення основних засобів мають довгостроковий характер і здійснюються у вигляді довгострокових інвестицій (капітальних вкладень) на нове будівництво, на розширення і реконструкцію виробництва, на технічне переозброєння і на підтримку потужностей підприємств, що діють [13].

До джерел власних засобів підприємства для фінансування відтворення основних засобів відносяться:

-  амортизація;

-  знос нематеріальних активів;

-  прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.

У Плані рахунків на забалансовому рахунку 09 «Амортизація» передбачено створення спеціального амортизаційного фонду. Засоби амортизаційних відрахувань поступають у складі виручки від реалізації на розрахунковий рахунок підприємства, і безпосередньо з розрахункового рахунку проводиться оплата всіх витрат по різних напрямах капітальних вкладень.

Через механізм прискореної амортизації підприємства всіх форм власності мають можливість регулювати величину і терміни фінансування відтворення основних фондів за рахунок даного джерела. Фактичні суми амортизаційних відрахувань, потрапляючи разом з виручкою від реалізації на розрахунковий рахунок підприємства, включаються до складу його оборотних коштів і починають самостійний рух, поза зв'язком з майном, що амортизується. Вони можуть залишатися вільними, прямувати на капітальні вкладення або вкладатися в інші види оборотного капіталу. Проте той факт, що в кругообігу засобів підприємства джерела засобів практично не розрізняються, не означає, що природа формування цих засобів не впливає на швидкість і ефективності їх використання.

Достатність джерел засобів для відтворення основного капіталу (так само як і оборотного) має вирішальне значення для фінансового стану підприємства.

Третім джерелом власних засобів підприємства для фінансування відтворення основних засобів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства (чистий прибуток). Напрями використання чистому прибутку підприємства визначають в своїх фінансових планах самостійно [38].

Об'єктом дослідження є процес управління основними засобами на ВАТ "Запоріжжяобленерго".

Предметом дослідження в курсовій роботі є теоретичні та практичні питання управління основними засобами на підприємстві та оцінки їх впливу на фінансовий стан.

Метою роботи є розробка рекомендацій щодо удосконалення управління основними засобами на підприємтсві ВАТ «Запоріжжяобленерго». В ході дослідження реалізуються такі цілі і завдання:

- виявити проблеми  пов'язані з фінансовим забезпеченням відтворення основних засобів на підприємстві;

- визначити основні форми відтворення основних засобів;

- дати поняття капітальних вкладень, джерел і їх складу;

- охарактеризувати підприємство і його конкурентні позиції;

- дати оцінку показникам руху і використання основних засобів;

- зробити фінансовий аналіз для даного підприємства;

- проаналізувати основні показники фінансового стану підприємства;

- виявити цілі та зміст управління капіталом, вкладеним в основні

засоби підприємства;

- розглянути управління оновленням основних засобів, та управління

фінансуванням основних засобів та амортизаційну політику;

- провести удосконалення принципів та факторів впливу на ефектив-

ність використання основних засобів підприємства.

У даній курсовій роботі використані методи економічного аналізу, порівняльного аналізу, системного, структурного.

                                         РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ

                                                   ЗАСОБІВ

1.1 Економічна суть основних засобів

Підвищення ефективності використання основних за­собів підприєм- ств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від розв'язання цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конку- рентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) котрих становить понад один рік і які під- приємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, зда­вання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій (або викорис- тання в процесі опе­раційного циклу, якщо він триваліший за один рік) [26].

          За П(С)БО основні виробничі фонди поділяються на такі групи:

І. Основні засоби

1. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
2. Машини та обладнання.
3. Транспортні засоби.
4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
5. Інші основні засоби.
6. Бібліотечні фонди.
7. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
8. Тимчасові (нетитульні) споруди.
9. Інвентарна тара.
10. Інші необоротні матеріальні активи.

                 Рис. 1.1  Склад основних засобів підприємств

Співвідношення окремих груп основних засобів становить їх­ню структуру. Поліпшення структури основних засобів, передов­сім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зро­станню виробництва, зниженню собівартості продукції, збіль­шенню грошових нагромаджень підприємства.

На рисунку 1.1 наведено склад основних засобів підприємства відповідно до П(С)БО № 7 [32].

Для обчислення амортизаційних відрахувань з метою визначення оподатковуваного прибутку основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, пе­редавальні пристрої.

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні части­ни) до ньо-

го; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханіч­ні прилади та інструменти.

Група 3 — робочі машини й устаткування, вимірювальні й ре­гулювальні прилади.

Група 4 — електронно-обчисліовальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформа­ційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відтворення основних засобів — це процес безперервного їх поновлен- ня. Розрізняють просте та розширене відтворення.

За простого відтворення основних засобів здійснюється заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на ана- логічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється по- передня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшен­ня діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забез- печують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних засобів має низку характерних ознак, зокрема:

1)     основні засоби поступово переносять свою вартість на ви­роблену продукцію;

2)     у процесі відтворення основних засобів одночасно відбува­ється рух їхньої споживчої вартості та вартості;

3)     за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;

4)     основні засоби поновлюються в натуральній формі протя­гом тривалого часу.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних засо­бів про-

ходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання су­ми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних за­собів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переносить- ся на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається понов­лення спо- живної вартості частини основних засобів. Це понов­лення здійснюється заміною зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу основних засобів [26].

Просте відтворення основних засобів здійснюється у двох фо­рмах:

1) заміна зношених або застарілих основних засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення, як уже було сказано, в кожному наступ­ному циклі відбувається створення основних засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю.

Оборот основних засобів показано на рисунку 1.2.

     Рис. 1.2 Оборот основних виробничих засобів на підприємстві

Джерелом фінансування заміни зно­шених основних засобів є нара- хована сума амортизації. За розши­реного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількі­сне і якісне зростання основних засобів. Джерелом фінансування та­ких змін є використання частини створеного додаткового продукту [20].

1.2 Знос та амортизація основних засобів

Фінансовий аспект амортизації пов'язаний з її роллю в процесі аку- муляції грошових коштів для заміни зношених об'єктів основних засобів.

Само по собі нарахування амортизації не означає акумуляція грошових коштів. Із цього приводу Р. Ентоні і Дж. Рис пишуть, що «сума, показана в бухгалтерському балансі як нарахований знос, не відображає «накопичення» якого-небудь матеріального предмету. Це лише та частина первинної вартос- ті активів, що зношуються, яка вже пов'язана, як витрати з доходами.

Таким чином, депонування грошових коштів для придбання основних засобів на окремому рахунку дійсно не обов'язково. Проте без такого депо- нування не можна говорити про наявність амортизаційного фонду. В зв'язку з цим варто відзначити, що серед авторів, які під амортизацією розуміли про- цес створення особливого резервного капіталу відновлення майна, якому в активі відповідають гроші, процентні папери, були такі відомі учені, як

Е. Сивере, Н. Блатов і ін. Крім того, практика створення амортизаційного фонду була достатньо поширеною в дореволюційній Росії [2].

Створення амортизаційного фонду передбачає накопичення грошових коштів для заміни об'єктів основних засобів після завершення їх експлуатації. Це повністю узгоджується з тезою К. Маркса про те, що до моменту відтво- рення вартість машини поступово накопичується у формі резервного грошо- вого фонду. Саме грошового фонду, а не віртуального забалансового рахун- ку.

Тому визнання суми амортизаційних відрахувань, відбитої на заба-

лансовому рахунку 09 як джерело фінансування, використання якого є об'єк- том контролю.

При цьому джерело фінансування поточних інвестицій вибирає керів- ництво підприємства в процесі планування капітальних вкладень. Таким джерелом окрім засобів амортизаційного фонду, отриманих після завершення терміну депозиту (або отриманих від продажу цінних паперів, в які були вкладені засоби цього фонду), можуть бути засоби на поточних рахівницях підприємства, засоби від випуску облігацій, фінансова оренда і ін.

При складанні звіту про рух грошових коштів непрямим методом амортизація носить чисто розрахунковий характер, оскільки не є грошовими витратами, але зменшує дохід підприємства при визначенні прибутку.

Разом з тим, норми амортизації, використовувані з метою оподаткуван- ня, реально впливають на величину чистих грошових потоків підприємства в конкретних звітних періодах. Тому в розрахунок грошових надходжень для цілей інвестиційного аналізу включається не бухгалтерська, а податкова амортизація. Відзначаючи це, Г. Бірман і С. Шмідт приводять наступну формулу:

                    Після податкові грошові надходження = (1 - Ставка податку) х

                                    х (Виручка - Витрати, окрім амортизації) +

                               + (Ставка податку х Амортизація, нарахована

                                                    в цілях оподаткування)                                            (1.1)

В Україні відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 1 січня 2004 р. норми амортизації встановлені в межах 1,25 - 15 % балансовій вартості відповідних груп основних засобів. Зокрема, для автомобілів і ЕОМ, придбаних після 1 січня 2004 р., ця норма складає від- повідно 10 і 15 % [34]. Застосування цих норм приводить до того, що період амортизації вказаних основних засобів може перевищити 50 років, тобто майже в 10 разів перевищує термін податкової амортизації подібних об'єктів,  наприклад, в США. При цьому за шість років (період повної амортизації автомобілів в США) в Україні для цілей оподаткування буде амортизовано близько 50 % вартості автомобілів.

Амортизація основних засобів може нараховуватися по нормах і в порядку, передбаченими податковим законодавством, або такими методами:

1) прямолінійний метод - щомісячна сума амортизації визначається шляхом ділення вартості об'єкту (первинна за вирахуванням ліквідаційної), що амортизується, на кількість місяців очікуваного корисного використання об'єкту;

2) метод зменшення залишкової вартості - щорічна сума амортизації визначається множенням залишкової вартості на початок звітного року або первинної вартості на дату почала нарахування амортизації на річну норму амортизації.

Річна норма амортизації розраховується по формулі:

                                    (1.2)

де m - кількість років корисного використання об'єкту;

3) метод прискореного зменшення залишкової вартості - річна сума амортизації дорівнює твору залишкової вартості об'єкту на початок звітного року або первинної вартості на дату почала нарахування амортизації і под- воєної річної норми амортизації. Річна норма амортизації визначається діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об'єктів основних засобів.

Методи 2 і 3 в останній рік встановленого терміну корисного вико- ристання (експлуатації) передбачають нарахування амортизації у розмірі всієї залишкової вартості (за вирахуванням ліквідаційної вартості);

4) кумулятивний метод - річна сума амортизації розраховується як твір вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт обчислюється шляхом ділення кількості років, які залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкту основних засобів, на суму кількості років його корисного використання. Цей метод вважається також прискореним, оскільки дозволяє нараховувати амортизацію в перші роки експлуатації у великих розмірах, ніж надалі;

5) виробничий метод передбачає застосування натуральних (вартісних) показників виробництва продукції (робіт, послуг) за звітний період для мно- ження їх на виробничу ставку амортизації.

Амортизація нараховується щомісячно незалежно від фінансових результатів. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкту основних засобів, і після того, як нарахована амортизація досягне величини вартості, належній амортизації (первинна вартість мінус ліквідаційна вартість), а також припиняється на період реконструкції, модернізації, консервації об'єкту [26]. 

За ознакою способу нарахування амортизації можна виділити три групи методів нарахування амортизації - лінійні методи, нелінійні і комбі- новані (див.рис. 1.3).

            Рис. 1.3  Класифікація методів нарахування амортизації

Дослідженню кумулятивного і прогресивно-регресивного методу виделялось значно менше уваги, хоча вони досить широко застосовуються в країнах, де реалізується гнучка державна амортизаційна політика.

Кумулятивний метод відноситься до нелінійних методів нарахування амортизації. По цьому методу сума амортизації за розрахунковий період (рік, квартал, місяць) визначається як твір початкової вартості і норми амортизації (у десяткових дробах). Норма амортизації при цьому обчислюється як при- ватне відділення числа розрахункових періодів, які залишаються до кінця терміну нарахування амортизації об'єкту, на суму номерів розрахункових періодів протягом терміну нарахування амортизації.

Норма амортизації по кумулятивному методу розраховується в дестичных дробах окремо для кожного періоду (Нt) по формулі:

                                                                                 (1.3)

де, nост - кількість періодів, що залишаються до кінця терміну нарахування амортизації;

     - сума номерів розрахункових періодів;

     N - термін служби об'єкту амортизації;

     nt - поточний номер періоду в межах терміну служби.

Іноді норму амортизації при кумулятивному методі називають куму- лятивним коефіцієнтом.

Для практичних розрахунків норм амортизації в будь-якому періоді (Нt) по кумулятивному методу ми пропонуємо використовувати наступну формулу:

                                                                               (1.4)

Кумулятивний метод не має недоліків, характерних для методу зменшення залишкової вартості. Сума нарахованої амортизації за весь період завжди рівна залишковій вартості об'єкту амортизації, а період нарахування амортизації - економічно раціональному терміну служби. Цей метод успішно використовується у ряді країн, зокрема в США, з 1954 р.

По прогресивно-регресивному методу сума амортизації визначається як твір початкової вартості і норми амортизації, що ділиться на 100%. Норма амортизації коливається впродовж періоду її нарахування: у першій половині цього періоду - росте, а в другій - знижується з такого розрахунку, щоб сума норм амортизації за весь період була рівна 100% [27].

1.3 Суть і склад фінансування капітальних вкладень

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння основних засобів, що діють. За допомогою капіталь- них вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві вклада- ється бюджет капітальних витрат, тобто обраховування запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

     - первинну вартість всіх основних засобів на початок планового періоду;

     - наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок пла-нового періоду;

     - суму амортизаційних відрахувань, яка буде нарахована впродовж пла- нового періоду;

     - орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу впродовж планового періоду;

     - орієнтовну суму амортизаційних, відрахувань на придбані основні за- соби впродовж планового періоду;

     - вартість основних засобів і суму амортизаційних відрахувань, яка буде у

підприємства на кінець планового періоду [17].

У ринкових відносинах важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капі- тальних вкладень здійснюється за рахунок власних і позикових засобів (див. рис. 1.4).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох чинників, зокрема: від оподаткування доходів підпри- ємства; темпів зростання реалізації товарної продукції і їх стабільності; структури активів підприємства; стани ринку капіталу; процентної політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суть стратегічних цільових фінансових вирішень підприємства і тому подіб- не.

Сприятливим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

- по-перше, можливого об'єму внутрішніх джерел фінансування

капітальних вкладень;

- по-друге, можливого об'єму залучення додаткового засобу, пов'я- заного з подорожчанням капітальних витрат.

Порушення оптимального співвідношення між власними і приверну- тими джерелами фінансування капітальних вкладень може привести до погір- шення фінансового стану підприємства.

Відповідно чинному законодавству джерелами фінансування капіталь- них вкладень можуть бути:

          - власні фінансові ресурси;

          - позикові фінансові ресурси;

          - засіб, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових    

  колективів;

          - засіб державного бюджету і місцевих бюджетів;

          - засоби іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів в процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства перш за все прямує на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, які прямують на капітальні вкла- дення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм аморти- заційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Рис. 1.4 Джерела фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Сума прибутку, яка використовується на капітальні вкладення, зале- жить від розміру прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства.

Якщо капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства виходять специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів в будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом і економія від зниження їх собівартості [3].