Фінансове забезпечення розвитку сільської місцевості

ЗМІСТ

ВСТУП

Бюджет  та бюджетна система загалом відноситься  до тієї сфери  суспільного життя,що безпосередньо стосується інтересів  всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя  суспільства і людини.

Нинішній  стан села, його соціально-економічна інфраструктура, культурно-побутові умови  населення, рівень оплати праці вимагають здійснення невідкладних і разом з тим радикальних організаційних, технологічних та фінансово-економічних заходів спрямованих на позитивні зміни у розвитку соціальної мережі села.

Великий внесок в дослідження проблем  функціонування місцевих бюджетів внесли Леоненко П.М.,[16] Юхименко П.І.,Ільєнко А.А., Сунцова О.О.,[23] Рева Т.М.,[21] Ковальчук К.Ф., Кучкова Н.В.,О. Василик [10] та ін.

Недостатня  розробка теоретичних  питань формування місцевих бюджетів в сучасних умовах, а також науково-теоретична значимість указаних проблем зумовили вибір теми наукової роботи та визначили основні її напрями.

Мета  курсової роботи полягає у вивченні теоретичних аспектів фінансового забезпечення розвитку сільської місцевості та виявлення напрямів оптимізації щодо покращення соціально - економічного розвитку  сільського бюджету. 

Цільова спрямованість зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

• дослідження теоретичних аспектів фінансового забезпечення розвитку сільської місцевості;
• провести аналіз доходів та видатків бюджету Розівської сільської ради;
• виявити напрями оптимізації щодо покращення фінансового забезпечення розвитку сільської місцевості.

Об’єктом  дослідження є сільський бюджет, зокрема бюджет Розівської сільської ради.

Предметом курсової роботи є фінансове забезпечення місцевих бюджетів та напрями їх удосконалення.

Для вирішення  поставлених завдань в роботі застосовувались такі методи дослідження, як економічний (при вивченні структури  і динаміки доходів і видатків місцевих бюджетів), системний і  порівняння (при дослідженні фінансової забезпеченості місцевих бюджетів)

Інформаційну  базу дослідження склали законодавчі  та нормативно-правові акти, підручники, звітні дані Якимівського району.

Дослідження охоплює період з 2010 р. по 2012 р.

Курсова робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел (19 найменувань) та додатків .

Матеріали дослідження викладені на 48 сторінках комп’ютерного тексту, містять 10 таблиць та 11 рисунків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ

1.1. Місцеві  бюджети -  складова бюджетної системи

Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій органів місцевого  самоврядування в економіці вільної  конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Бюджет посідає провідне місце у фінансовій системі кожної держави незалежно  від політичної системи, адміністративного  і територіального устрою. На відміну  від інших ланок фінансової системи  він охоплює все суспільство, усіх юридичних і фізичних осіб. Економічна природа місцевого бюджету  якраз і проявляється у тому, що за його допомогою місцеві органи самоврядування намагаються надати суспільству унікальні блага  та послуги за принципом територіального  поділу, які істотно впливають  на рівень добробуту та якість життя.

Отже, поняття  місцевого бюджету можна сформулювати як фонд фінансових ресурсів, які перебувають  у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного органу місцевого  самоврядування для виконання покладених на нього функцій, передбачених Конституцією.

За своєю  формою місцевий бюджет – це основний фінансовий план органів місцевого  самоврядування, за матеріальним змістом - централізований фонд їх фінансових ресурсів.[6]

Підхід  до змісту бюджету як фінансового  плану зберігався весь період існування  незалежності України в різних законодавчих актах. Зокрема, у ст. 1 Закону України " Про бюджетну систему України ", який діяв на території України  до прийняття Бюджетного Кодексу 27 липня 2001 року, було зазначено: " Бюджет - це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим  (АРК) і місцевими Радами народних депутатів ".

Місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм  держави сферу економічних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих  грошових коштів, що знаходяться у  розпорядженні місцевих органів  влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни.

Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття "місцевих бюджетів" дозволяє охарактеризувати їх як  сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу  ВВП і національного доходу країни. [15]

Структурно  місцеві бюджети є складовою  бюджетної системи України і  поряд з державним бюджетом створюють  зведений (консолідований) бюджет України.

Місцевий  бюджет як економічна категорія має  певні, властиві лише йому особливості :

• зосередження частини національного доходу в руках органу місцевого самоврядування;
• її подальше використання на загальнодержавні потреби;
• перерозподіл національного доходу між галузями виробництва та адміністративно - територіальними одиницями.[7]

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів  місцевого самоврядування та вирішальним  фактором регіонального розвитку. Наявність  місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів  самоврядування, активізує господарську діяльність, дозволяє розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, зміцнювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви  фінансових ресурсів. У кінцевому  підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у підвищенні рівня добробуту населення. [15]

Згідно  з прийнятим 2001 року Бюджетним Кодексом України та закріплених Конституцією України норм місцеві бюджети  - бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Аналогічне тлумачення поняття місцеві бюджети і у Бюджетному Кодексі України в редакції 2010 року. Бюджети місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань (рис.1.1).[1]

Рис. 1.1 Структура  місцевих бюджетів

Рівень  впливу стану бюджету на суспільство, характер і результати цього впливу залежать від таких основних факторів:

• ступеня регламентованості бюджетного процесу;
• бюджетного устрою;
• побудови бюджетної системи.

Включення у сферу бюджетних відносин органів  місцевого самоврядування як суб'єктів  державного управління означає наділення  їх правом розпоряджатися визначеною часткою бюджетного фонду.

Ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування в  Україні " тлумачить категорію "місцевий бюджет" так: "Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) являє собою план формування і використання фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій і повноважень місцевого самоврядування".

Доходна база місцевих бюджетів відіграє особливу роль у бюджетній системі держави, зокрема:

• Доходна база місцевих бюджетів є важливим інструментом фінансового регулювання. За її допомогою виконується фіскальна функція бюджету та відбувається перерозподіл частини ВВП України.
• Доходна база місцевих бюджетів найбільш швидко реагує на зміни, що відбуваються в економічному житті даної території.
• Стабільна дохідна база місцевих бюджетів сприяє пропорційному розвитку територій. У взаємодії з доходною базою державного бюджету вона є інструментом фінансового вирівнювання. Який застосовується за допомогою різних методів бюджетного регулювання.
• З доходної частини місцевих бюджетів фінансується більшість державних витрат, головним чином соціальних. За її допомогою впроваджуються у життя більшість загальнодержавних програм, пов'язаних з розвитком господарської і соціальної інфраструктури регіону. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються різні цільові програми, насамперед соціальні (доплати на житлово-комунальні послуги, допомога ветеранам, багатодітним сім'ям тощо).
• Доходна база місцевих бюджетів має регулюючі, закріплені і власні доходні джерела її формування. Місцевим органам влади також надано право самостійно визначати напрями використання власних коштів.
• Стан доходної частини місцевих бюджетів повністю відображає політику органів місцевого самоврядування і є основним інструментом у її реалізації. Завдяки можливості самостійно визначати напрями використання власних бюджетних коштів місцева влада має можливість визначати пріоритети в розвитку даної територіальної одиниці.
• Місцевий бюджет можна розглядати також як основний фінансовий план розвитку територіальних громад.

Місцеві органи влади під час формування доходної частини своїх бюджетів, подібно до держави, у сфері своєї  компетенції здійснюють також і нормативне (правове регулювання соціально-економічної діяльності. Тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів. Але лише в межах своєї компетенції.[15]

Доходна частина у фінансах місцевих органів  влади є також і фіскальним інструментом. Вона дозволяє забезпечувати  ці органи ресурсами для розв'язання завдань, що на них покладаються. Таким  чином можна засвідчити, що існує  як державний тиск так і тиск місцевих органів влади на суб'єкти господарювання та населення певної території. Але  разом з тиском на них відбувається надання соціальних благ та пільг  за рахунок делегування повноважень  місцевим органам влади. Різниця  між тиском першої і другої форми  у тому, що межі фіскальної діяльності місцевих органів регулюються державою, хоча місцеві органи влади формально, згідно до Конституції України, повинні  мати певну самостійність. Місцеві  органи влади можуть застосовувати  досить вагомі важелі економічного і  соціального регулювання.

У сучасних умовах місцеві органи влади повинні  забезпечувати комплексний підхід розвитку територій, пропорційний розвиток виробничої і невиробничої сфери  на підвідомчій території. Це призводить до подальшого розширення і зміцнення  фінансової бази регіональних органів  влади.

1.2. Фінансове  забезпечення органів місцевого   самоврядування

Фінансові ресурси місцевих органів влади  виступають як централізовані та децентралізовані грошові фонди цільового призначення. Вони формуються і використовуються в процесі розподілу і перерозподілу  національного багатства країни. Саме фінансові ресурси місцевих органів влади забезпечують реалізацію функцій господарської та соціальної спрямованості територій. Практика здійснення місцевого самоврядування доводить, що самоврядування є реальним тільки у разі володіння необхідними  фінансовими та матеріальними ресурсами  для ухвалення самостійних рішень, задоволення потреб мешканців, виконання  поставлених завдань. [7]

Джерела фінансування потреб органів місцевого  самоврядування різноманітні, та за фіскальним і соціально-економічним значенням з-поміж них виділяються доходи місцевого бюджету, позики, фінансові ресурси комунальних підприємств, фінансові ресурси населення, інвестиції, цільове фінансування регіональних програм з Державного бюджету, позабюджетні фонди і міжбюджетні трансферти (рис.1.2.)

Рис.1.2 Джерела формування фінансових ресурсів місцевих органів влади

Нині  вирішальне значення для забезпечення фінансової основи місцевого самоврядування мають здебільшого доходи місцевих бюджетів. Вони виконують важливу  роль у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації, також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Отже, саме місцеві бюджети – це запорука ефективної праці органів місцевого самоврядування.[7]

 Доходи  місцевих бюджетів формуються  з різних джерел, причому порядок  їхнього формування залежно від  джерела регулюється різними  законодавчими актами, але суть  формування цих різних джерел  одна-податкові чи неподаткові  надходження від підприємств  усіх форм власності та від  населення, які об'єднуються у  фінансові ресурси і зосереджуються  в місцевому бюджеті. Основним  джерелом формування фінансових  ресурсів місцевих бюджетів є  податки. Положення ст. 61 п. 4 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні "декларують, що  " самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами ".[3]

Рис.1.3 Доходи місцевих бюджетів

Власні  доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішеннями.

Власними  можна вважати лише такі доходи місцевих бюджетів, які відповідають таким вимогам:

• доходи територіально локалізовані;
• безпосередньо залежать від діяльності органів місцевої влади, повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд.

Закріплені  доходи - це доходи, які на постійній основі закріплюються за певним місцевим бюджетом ( податок з доходів фізичних осіб. Державне мито, плата за ліцензії, за державну реєстрацію, торгові патенти та ін.). Закріплені доходи зміцнюють самостійність місцевих бюджетів.

Закріплення доходів за бюджетами місцевого  самоврядування здійснено на засадах:

• забезпечення стабільності і передбачуваності надходжень для довгострокового прогнозування доходів бюджетів;
• встановлення  взаємозв'язку між обсягами податків, що сплачуються на території, та рівнем бюджетних послуг, які отримує платник податку;
• закріплення переліку доходів за бюджетами місцевого самоврядування, які мають стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування податкової бази та мають стабільну базу оподаткування.

Доходна частина місцевих бюджетів складається  з доходів, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. У Бюджетному кодексі  вводиться поняття " кошика доходів  місцевого самоврядування" для  бюджетів територіальних громад ( сіл, селищ, міст та їх об'єднань). Кошик доходів  визначається як сукупність доходних джерел, що закріплені на постійній  основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні трансфертів  цим бюджетам( ч. 2 ст. 64).

Доходами, що враховуються при визначенні обсягів  міжбюджетних трансфертів (кошик № 1), вважаються такі, які закріплені державою за місцевим бюджетом для  забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими  нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, переданих державою, то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання).[4]

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які  враховуються при визначенні обсягів  міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

• 25% податку на доходи фізичних осіб, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
• 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх  об'єднань;
• плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
• реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється районними державними адміністраціями;

Таке  розмежування найперспективнішого  джерела наповнення бюджетів місцевого  самоврядування покликане забезпечити  певну доходну незалежність бюджетам міст районного значення, сіл та селищ.

Доходами, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (кошик № 2), вважаються такі, що повністю залишаються в розпорядженні  відповідного бюджету та не враховуються у розрахунках обсягів дотації  вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного  законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади. Склад власних доходів так  званого "другого кошика" визначено  у статті 69 Бюджетного кодексу.

Структура власних доходів бюджетів місцевого  самоврядування, що не враховується при  визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, така:

• 25% фіксованого податку на доходи від підприємницької діяльності;
• податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.
• платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
• плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
• плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (крім плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами);
• місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки;
• фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
• частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань;
• плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);
• штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;
• адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
• надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;
• плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;
• інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

Малий бізнес, що розвивається на території місцевих громад, відіграє визначальну роль у наповненні цього кошика. Саме він є платником місцевих податків і зборів та інших власних надходжень місцевого бюджету.

1.3. Видаткові повноваження органів місцевого самоврядування

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні  цілі, що пов'язані з реалізацією  програм.

До прийняття  Бюджетного Кодексу Рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність для території.[1]

Остаточне закріплення переліку бюджетних  послуг (закладів) за видами бюджетів визначає відповідальність конкретних органів  влади за надання цих послуг. Розподіл функціональних повноважень між  окремими рівнями влади й управління є основою розмежування видатків між бюджетами.

До видатків,які  здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на :

1) органи місцевого самоврядування  сіл, селищ, міст районного  значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту;

б) загальну середню освіту (навчально-виховні  комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" за умови, що загальноосвітній навчальний заклад - I ступеня);

3) сільські, селищні та міські  палаци і будинки культури, клуби,  центри дозвілля, інші клубні  заклади та бібліотеки.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на :

1. місцеву пожежну охорону;
2. позашкільну освіту;
3. соціальний захист та соціальне забезпечення:

• програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• місцеві програми соціального захисту окремих  категорій населення;
• програми  соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;

4. місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5. культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6. програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7. місцеві програми  з розвитку фізичної культури і спорту;
8. типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;
9. транспорт, дорожнє господарство:

•   регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями  

    органів місцевого самоврядування;

• експлуатацію дорожньої системи місцевого значення ( в

   тому числі роботи, що проводяться  спеціалізованими  

   монтажно-експлуатаційними підрозділами);

•   будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг

    місцевого значення;

10. заходи з організації рятування на водах;
11. обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12. програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13. управління комунальним майном;
14. регулювання земельних відносин;
15. інші програми, затверджені відповідною радою.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах  кошти відповідних бюджетів для  виконання власних повноважень.

Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Всі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.[15]

Таким чином, з усього викладеного можна зробити  такі висновки:

1. Економічні відносини є головною ознакою доходної бази місцевого  бюджету і розкривають її природу та значення у процесах відтворення;
2. На формування доходної бази місцевих бюджетів впливають різні фактори: економічні, соціальні та політичні;
3. Для досягнення позитивного результату при проведенні економічних реформ, слід сформувати ефективну законодавчу базу та зменшити вплив таких негативних факторів, як бюрократизм, корумпованість державних чиновників, асиметричність розвитку регіонів;
4. Формування доходної бази місцевих бюджетів за аспектами децентралізації за певних умов є ефективнішим від централізації бюджетних коштів у державному бюджеті та сприяє економічному зростанню. Місцеві органи влади розташовані безпосередньо біля споживачів суспільних благ і, таким чином, здатні оптимально виробляти та розподіляти ці блага.