Фінансовий контроль. 2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ  1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

1.1 Поняття фінансового контролю, його принципи, види, форми методи.

1.2 Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю в Україні.

1.3 Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни в   Україні.

РОЗДІЛ     2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

2.1.  Державний   фінансовий контроль в  Україні

2.2. Сучасний  стан, проблематика, напрямки реформування  фінансового контролю в Україні

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

3.1. Удосконалення  і розвиток Державного фінансового  контролю

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ 
ВСТУП

          Актуальність теми. Характеристика державних органів, що здійснюють фінансовий контроль, є важливим питанням як у науці, так і на практиці. Актуальність теми складає ефективність ведення державою фінансового контролю. Це характерно наступним: фінансовий контроль є провідною функцією держави у веденні бюджетної політики. Дана характеристика діяльності є цілком виправданою, оскільки повнота здійснення фінансового контролю за діяльністю юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців прямо впливає на наповнення державного бюджету, а без правильно налагодженої та вчасно невдосконаленої системи фінансового контролю ефективність фінансово-господарського контролю ставиться під сумнів, оскільки наслідками можуть бути неповні надходження до бюджетів та несвоєчасне виявлення порушень законодавства, що в свою чергу не  оправдовує очікуваних результатів фінанси вого контролю .Постановка проблеми і її зв'язок із найважливішими науковими та практичними завданнями. У контексті наростання кризових явищ у практично всіх сферах економіки України проблема дотримання економічної безпеки постає досить гостро.  Оскільки процес економічної діяльності неможливий без забезпечення його достатнім рівнем фінансових ресурсів, окремого розгляду потребує фінансова безпека держави. 

Метою даної  курсової роботи є визначення ролі та кола завдань фінансового контролю,  спрямованих на забезпечення фінансової безпеки України; загроз фінансовій безпеці,  пов’язаних із недосконалою системою фінансового контролю,  та шляхів приведення національної системи державного фінансового контролю у відповідність до міжнародних стандартів з метою максимальної ефективності її функціонування. Державний фінансовий контроль є важливою функцією держави, за допомогою якої забезпечуються нормальні умови для функціонування фінансової системи. Складні економічні процеси й наслідки світової фінансової кризи показали необхідність удосконалення фінансово-бюджетної політики,  а зокрема фінансового контролю.  Його недооцінка призвела до зловживань та порушень у сфері фінансових відносин.  На сьогодні визнано, що існує необхідність розвитку системи державного фінансового контролю з огляду на об'єктивну потребу створення відповідної противаги існуючим загрозам у фінансовій системі, зокрема щодо зменшення обсягів та кількості бюджетно-фінансових зловживань та злочинів; покращення рівня фінансової дисципліни у використанні бюджетних коштів; забезпечення надходжень до бюджету податків, зборів та обов'язкових платежів; посилення відповідальності учасників бюджетного процесу та ін. Національний лісотехнічний університет України 264 Збірник науково-технічних праць Вдосконалення системи фінансового контролю в Україні може стати запорукою ефективного функціонування державних фінансів, зокрема отримання таких результатів як:  дотримання економічної безпеки держави, збалансування державного та місцевих бюджетів,  досягнення фінансової самодостатності регіонів,  секторів і галузей економіки, збільшення захищеності фінансово-економічних інтересів громадян і суспільства і як результат – процвітання держави, посилення престижу перед світовою спільнотою.  

РОЗДІЛ 1                                                                                                            ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Поняття фінансового контролю, його принципи, види, форми методи.

  Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

З визначенням сутності фінансового  контролю випливає, що його об’єктом є  процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів. Суб’єкт  контролю це носій контрольних функцій  щодо об’єкта контролю. Він як правило  визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб’єктів  фінансової діяльності.  Тобто іншими словами фінансовий контроль це перевірка  спеціально уповноваженими органами дотримання учасниками фінансових, грошових, кредитних, валютних операцій умов законодавства, норм та правил, які встановлено  законодавством  та власниками. Все  це прийнято вважати як систему фінансового  контролю. Види,форми,методи,принципи фінансового контролю представлені на Рис.1

                                                                                                               Рис.1

Види 

Форми

Методи

Принципи 

Залежно від взаємо-

відносин суб’єкта й

об’єкта контролю

• зовнішній;
• внутрішній

• попередній(превентивний);
• поточний;
• наступний(ретроспективний)

• ревізії;
• тематична перевірка;
• аналіз;
• обстеження

• незалежність;
• гласність;
• превентивність(попереджувальний характер);
• дієвість;
• регулярність;
• об’єктивність;
• всеохоплюючий характер

Залежно від суб’єктів  контролю й характеру контрольної  діяльності

• державний (загальнодержавний та муніципальний);
• відомчий (внутрішньо корпоративний);
• громадський;
• аудиторський (незалежний);

За ступенем охоплення  підконтрольного об’єкта 

• комплексний;
• тематичний;
• повний;
• частковий;
• суцільний;
• вибірковий

За джерелом інформації

• документальний;
• фактичний

За цільовою спрямованістю  контрольних дій

• стратегічний;
• тактичний

За місцем здійснення контролю

• безпосередньо на місці;
• дистанційний.
• Види,форми,методи,принципи фінансового контролю  
  

При формуванні системи фінансового  контролю виконуються деякі принципи, які вироблені світовою практикою, і без дотримання яких результативна  діяльність фінансового контролю неможлива. До таких принципів відносяться:

• незалежність;
• превентність (носить попереджувальний характер);
• дієвість;
• регулярність;
• об’єктивність;
• законність;
• розмежування функцій та повноважень між різноманітними органами фінансового контролю;
• підзвітність органів фінансового контролю створюючим їх органам влади чи власникам;
• гласність;
• всеохоплюючий характер;

Незалежність  фінансового контролю гарантується конституцією та відповідними законами. В межах їх компетенції органам  фінансового контролю повинні бути підконтрольними усі органи влади, починаючи з парламенту, уряду  та адміністрації президента. Незалежність забезпечується також тим, що контрольний  орган комплектується на досить тривалий термін таким чином, що підконтрольні  об’єкти  не можуть впливати на його склад, а ті хто доручили проведення перевірки  - на її можливі результати. Контрольний орган отримує із державного бюджету  необхідні та достатні для виконання покладених на нього задач, та самостійно використовує виділені йому кошти. Превентність фінансового контролю виражається в тому, що він носить попереджувальний характер стосовно можливого майбутнього фінансового злочину або зловживання фінансовими ресурсами як підприємства так і держави в цілому. Законодавчо встановлених норм та правил не достатньо для запобігання фінансових злочинів, а отже виконавчу частину вищевказаного виконує фінансовий контроль, керуючись цими же законами. Що стосується об’єктивності, то її принцип припускає, що фінансовий контроль  будується строго на фактичній та документальній основі, має справу зі звітними даними  про фінансову діяльність об’єкту контролю, які складені та затверджені  у встановленому порядку, оцінює їх всесторонньо та безпристрасно. Важливою умовою об’єктивності  виступає принцип двох підписів під документом про результати перевірки  - перевіряючої та перевіряємої сторони. Законність, як принцип фінансового контролю означає, що склад контролю визначається на основі конституції країни, законодавчих та інших документів, на основі яких здійснюється правове регулювання фінансових, грошових, валютних, кредитних відносин, банківської діяльності. В свою чергу, повноваження контрольних органів також встановлюються законодавством. Ці органи не можуть самостійно перевищувати чи обмежувати свої повноваження. Оскільки функції фінансового контролю виконують зазвичай декілька органів, важливо, щоб вони в своїй діяльності не дублювали одне одного  та не загружали перевірками одні і тіж самі об’єкти. Для цього органи  фінансового контролю координують свої дії у встановленому порядку чи по взаємній згоді. Говорячи про підзвітність, потрібно мати на увазі, що державна влада, як правило, поділяється на законодавчу та виконавчу. Таким чином в кожній із гілок влади можуть бути створені свої органи фінансового контролю, чим і визначається їхня підзвітність. Ті, хто обслуговує інтереси власників, звітують перед власниками. Принцип гласності передбачає, що результати фінансового контролю, особливо в частині використання державних коштів, повинні бути загальнодоступними, публікуватись у відкритому друці. У відношенні приватних коштів, які охороняються комерційною таємницею, застосовується публічне підтвердження законності  їх виникнення та використання, якщо таке підтвердження отримане перевіркою, а також яке публікується в засобах масової інформації. Що стосується видів фінансового контролю то на практиці та в теорії  розрізняють зовнішній та внутрішній контроль залежно від взаємовідносин суб’єкта та об’єкта контролю. Зовнішнім  називають контроль, який здійснюють спеціальні, вищестоящі  по відношенню до перевіряючого об’єкта чи незалежні від нього органи фінансового контролю. Під внутрішнім контролем розуміють контроль в межах однієї організації чи галузі, відомства силами їх структурних підрозділів та штатних співробітників. Залежно від суб’єктів, які здійснюють контроль, і характеру контрольної діяльності  розрізняють такі види фінансового контролю:

• державний (загальнодержавний, муніципальний);
• відомчий (внутрішньо корпоративний);
• внутрішньогосподарський;
• громадський;
• аудиторський(незалежний).

Державний фінансовий контроль організовується в масштабі  та на рівні усієї держави та в кожному суб’єкті цієї держави. Для цього створюються органи  державного фінансового контролю чи окремі органи влади наділяються функціями фінансового контролю. Фінансовий контроль організують і органи місцевого самоврядування. Тобто основна особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб’єкта незалежно від його відомчої незалежності і підпорядкування. Державний фінансовий контроль здійснюється для того, щоб забезпечити проведення в країні єдиної фінансової, кредитної та грошової політики, захист фінансових інтересів держави та її громадян.

Він представляє собою контроль:

• за виникненням  та використанням усіх державних коштів, незалежно від того, в якій формі вони існують  - бюджетній чи іншій;
• за діяльністю органів виконавчої влади, на які покладено практичне проведення фінансової, бюджетної, кредитної, грошової, податкової  та валютної політики;
• законності залучення  та використання засобів юридичних та фізичних осіб кредитними установами та іншими організаціями, котрим законодавчо таке право надано.

В цих цілях перевіряються своєчасність  та повнота  виникнення  державних  коштів, їх схоронність,  ефективність та цільове використання, фінансові  результати використання  державного майна, правильність та ефективність використання кредитних ресурсів, які представлені державою  чи під гарантії держави. Контроль також здійснюється за організацією грошового обігу  та ринку цінних паперів, проходженням державних коштів  в цій сфері, законністю надання  від імені держави  фінансових пільг та переваг та їх використанням, обґрунтованістю та  правомірністю  дій кредитних установ по залученню  та використанню коштів юридичних та фізичних осіб. Сюди ж відносяться  перевірка  виконання міжнародних  фінансових зобов’язань  та стану  державного внутрішнього та зовнішнього  боргу, проведення фінансових експертиз  проектів  законодавчих та інших  нормативних правових актів, які  впливають на формування та використання державних засобів, чи які передбачають видатки, що покриваються за рахунок  таких засобів. За результатами державного фінансового контролю приймаються заходи щодо забезпечення повернення  незаконно використаних коштів та надходженню доходів від їх використання у відповідні бюджети. Таким чином контролюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, страхові компанії, банки та інші кредитні організації та їх союзи, асоціації та інші об’єднання  незалежно від форм власності, органи військового управління  та військові формування, громадяни держави та іноземні громадяни, а також особи без громадянства. На діяльність громадських об’єднань, недержавних фондів та інших недержавних некомерційних організацій дія державного фінансового контролю розповсюджується в частині, яка пов’язана з отриманням, перерахуванням чи  використанням державних коштів чи управлінням ними, а також в частині наданих їм законодавством  чи органами державної влади податкових, митних чи інших пільг  та переваг. Як приклад  вищесказаного наведемо модель лінійного зв’язку між органами державного фінансового контролю.(мал. 2) Тут можна бачити, що саме фінансовий контроль є складовою державного контролю і виділяється серед інших його видів. Але наряду з тим є одним з основних видів контролю і  є частиною правового функціонування державного контролю, що базується на засадах Конституції країни. Він має свої види контролю, серед яких і державний фінансовий контроль, що являє собою складову виконавчої влади. Ця модель устрою фінансового контролю характерна для України. Вона може набувати різних структурних перетворень в залежності від того про яку господарську одиницю або державу  йде мова. Тобто законодавчо визначено  у кожній країні якою саме має бути структура фінансового контролю і яким чином її складові одиниці повинні бути у зв’язку одне з одним. Утвердження правових засад місцевого самоврядування і розширення сфери  відповідальності територіальних  громад за вирішенням місцевих справ дають підстави виділити  у складі державного фінансового контролю муніципальний контроль. Це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи. Забезпечення стабільних фінансових основ  місцевої влади  і фінансової автономії місцевого самоврядування  сприяють подальшому розвитку муніципального фінансового контролю. А з латині термін “муніципальний” означає “беру на себе тягар”.

Різновид  фінансового контролю за якого органи виконавчої влади повинні  контролювати і відповідають за правильність використання виділених їм державних коштів називається відомчим контролем. Він поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого фінансового контролю  належать:

• перевірка законності господарських та фінансових операцій;
• контроль за використанням матеріальних та фінансових ресурсів;
• перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;
• правильність постановлення бухгалтерського обліку, а також достовірність  бухгалтерської звітності;
• проведення перевірок на підвідомчих  підприємствах та організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль проводиться економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо), а на приватних підприємствах їх власниками. Об’єкт контролю – господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера покладено відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові державні фонди, за цільове і ефективне  використання бюджетних асигнувань. В акціонерних товариствах внутрішньогосподарський контроль проводять контрольно-ревізійні комісії.

Що стосується громадського фінансового контролю, то його здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються , наприклад в Україні, при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах. Одним із найголовніших видів фінансового контролю являється аудит. Він являє собою незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах, або іншими словами підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, платіжно-розрахункової документації, податкових декларацій та інших фінансових зобов’язань та вимог економічних суб’єктів, а також по наданню інших аудиторських послуг. Аудиторською діяльністю мають право займатись  фізичні особи – аудитори та юридичні особи – аудиторські організації (фірми) незалежно від форми власності, в тому числі іноземні та створені спільно з іноземними фізичними чи юридичними особами. Єдиним обмеженням є те, що аудиторська фірма  не може бути акціонерним товариством відкритого типу, аудитори та аудиторські фірми не займаються ні якою підприємницькою діяльністю окрім аудиторської та іншої, пов’язаної з нею діяльністю.

Для того, щоб займатись аудиторською діяльністю, громадянин повинен отримати у встановленому  порядку атестат. Після цього  він може надавати  аудиторські  послуги чи в складі аудиторської фірми чи самостійно в якості індивідуального підприємця. Фірма та приватний підприємець, для початку роботи повинні отримати ліцензію на здійснення   аудиторської діяльності, їх включають у державний реєстр  аудиторів і аудиторських фірм. У 1993 році в Україні було прийнято Закон “Про аудиторську діяльність”, який визначає правові засади здійснення  аудиторської діяльності в Україні  і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення  достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторська перевірка може бути обов’язковою та ініціативною. Обов’язкова перевірка проводиться у випадках, які прямо встановлені  законодавством, чи за дорученням органів влади, яким таке право надане. Вона передбачена для певного переліку підприємств і організацій, зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян  або залучення чи торгівлю цінними паперами  (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів. Аудиторські перевірки також можуть проводитись за ініціативи керівництва або власників підприємства, його засновників, акціонерів. Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватись у вигляді консультацій  з питань організації бухгалтерського обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, у тому числі і податкового. Аудиторські фірми – це комерційні організації і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудиторською організацією. Під час проведення перевірок аудитори самостійно визначають форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору  із замовником, професійних знань та досвіду. Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи  для проведення перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти наявність грошових коштів, майна, інших цінностей. Поряд з цим аудитори зобов’язані належним чином  надавати аудиторські послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності, зберігати в таємниці інформацію, отриману під час аудиту.  До правил, які торкаються відповідальності аудитора, відносяться стандарт з підготовки листа-зобов’язання  аудиторської організації про згоду на проведення аудиту, документованого аудиту, діям аудитора при виявленні перекручення бухгалтерської звітності. Все це направлено на те, щоб аудиторська перевірка  кваліфіковано вирішувала  задачі, які перед нею поставлено. З метою забезпечення  об’єктивності і неупередженості  в  проведенні аудиторських перевірок  чинним законодавством забороняється проведення таких перевірок  аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва , засновником чи працівником (те саме – стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати  проведення аудиторської перевірки  оформлюються аудиторським висновком, який є офіційним документом  і має бути засвідченим  підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений  висновок стосовно достовірності звітності  підприємства, її повноти  і відповідності  чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської  діяльності. Це документ, який має юридичне значення для  усіх юридичних та фізичних осіб, органів  державної  влади та управління, органів місцевого  самоврядування  та судових органів. Висновки за результатами перевірки, яку  проведено за дорученням  державних  органів, прирівнюється до висновку експертизи, яку призначено  у  відповідності  з процесуальним  законодавством. Аудиторський висновок складається з трьох частин: ввідної, аналітичної та підсумкової.Ввідна частина має в собі дані про аудиторську організацію(аудиторі) – адресу, повне найменування, дані про ліцензію, номер розрахункового рахунку, фамілії, імена та по-батькові аудиторів, які приймали участь у перевірці. В аналітичній частині висновку вказується  найменування економічного суб’єкта, період перевірки, результати експертизи організації бухгалтерського обліку, складання звітності та стану внутрішнього контролю, факти виявлених аудиторською перевіркою порушень, які впливають на достовірність обліку  та звітності  та, які можуть нанести збиток  власникам економічного суб’єкта, держави  та іншим. Підсумкова частина  - це запис про те, що аудитор (аудиторська організація) підтверджує достовірність  бухгалтерської (фінансової) звітності економічного суб’єкта. Однак  якщо в ході  перевірки виявлені аудитором суттєві порушення не були усунуті, робиться запис про неможливості підтвердження достовірності обліку. Аудиторський висновок  в цілому надається замовнику аудиту (власникам чи керівництву економічного суб’єкта, державному органу). Зацікавленим особам  економічний суб’єкт  повинен надавати  тільки заключну частину  аудиторського висновку. Якщо зацікавлена особа із-за того, що аудиторський висновок  був неякісним, понесло втрати, то винуватому аудитору (аудиторській організації) можна пред’явити претензії в судовому порядку.

 Щодо  форм то державний фінансовий контроль здійснюється в формі попереднього, поточного та подальшого контролю. Попередній контроль  - це перевірка на стадії складання та розгляду проектів формування і використання державних коштів  установами та організаціями, які існують за рахунок державних коштів  чи які претендують на отримання фінансової допомоги, бюджетних кредитів, фінансування інвестицій, цільових та інших програм, а також отримання   державних гарантій. Тобто проводиться до здійснення фінансових операцій. Поточний контроль здійснюється безпосередньо  в процесі формування та використання державних засобів  з ціллю оперативного усунення  порушень, що мають місце. Тобто проводиться у процесі фінансових операцій. Подальший контроль представляє собою контроль за підсумками формування та використання державних коштів з встановленою періодичністю  чи в одноразовому порядку  з метою перевірки правильності та ефективності використання наданих коштів, затвердження звітів про їх використання, оцінки діяльності об’єктів контролю. Тобто проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року. Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Ревізія представляє собою метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку   і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Вона являє собою систему обов’язкових контрольних дій. Перевірка ж здійснюється з метою докладного вивчення окремих ділянок  фінансово-господарської діяльності  підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Вона являє собою одиничну контрольну дію.

Ревізії бувають:

      -   комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності, а саме:

     - операції з грошовими коштами;

     -   розрахункові та кредитні операції;

     -   розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

      - правильність планування та розходування засобів на утримання бюджетних установ, формування та використання ними позабюджетних коштів;

     - схоронність основних засобів та нематеріальних активів та операцій з ними;

    - збереження виробничих запасів, товарно-матеріальних цінностей та операцій з ними;

  -  інвестиційні операції;

  -  розрахунки з оплати праці та нарахування податків;

  -  формування собівартості продукції (робіт, послуг);

  - формування фінансових результатів;

  - організацію  та стан бухгалтерського обліку  та внутрішнього (відомчого) обліку.

  -  часткові(що охоплюють лише її окремі сторони);

  - тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);

  -  планові і позапланові;

  - суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).

Для проведення ревізії чи перевірки  встановлюється визначений  строк. Вони можуть проводитись силами одного ревізора  чи групи (бригади) ревізорів, в необхідних випадках з залученням експертів зі спеціальних питань. Ревізія – це найбільш ефективний та достовірний  метод фінансового контролю особливо для цілей  наступного контролю, тому що  за наявності на об’єкті, що перевіряється, усіх необхідних документів може дати вичерпну відповідь  про використання засобів  в періоді, що перевіряється. Саме тому, коли розглядаються так звані економічні злочини, призначається ревізія фінансово-господарської діяльності об’єктів, якими зацікавлене слідство  в цілому чи по основним питанням цієї діяльності.

Із-за великого об’єму матеріалу, який належить до перевірки, та необхідності  затрати  значного проміжку часу  на практиці найчастіше призначаються перевірки  конкретних питань. Ревізія та перевірка обов’язково проводяться за програмою (переліку основних питань), котра затверджується керівником, який призначив  ревізію, чи іншою посадовою особою за його дорученням. Програма повинна бути виконана  повністю, однак в ході роботи  ревізори самостійно визначають необхідність  та можливість застосування  тих чи інших ревізійних дій, прийомів та способів отримання інформації, аналітичних процедур, які забезпечують  надійну можливість збору доказів, що потребуються. Але в будь-якому випадку, для того, щоб отримати доказові відповіді   на поставлені в програмі питання, ревізор повинен провести ряд дій, котрі для кожної ревізії  та перевірки однакові і обов’язкові. Починають ревізію зазвичай  з перевірки установчих та реєстраційних документів організації. Потім переходять до вивчення  та аналізу планових, звітних, бухгалтерських та інших документів. Тут ревізор повинен встановити  законність і правильність операцій, які відображено в документах, чинність самих документів, відповідність їх встановленим формам, безпомилковість розрахунків, які в них записані. Ця робота продовжується практично в ході усієї ревізії. Одночасно ревізор  повинен упевнитись  в дійсності здійснення тих чи інших операцій, отримання чи видачі вказаних в документах грошових коштів та матеріальних цінностей, фактичного виконання робіт  чи надання послуг. Він робить це шляхом зіставлення бухгалтерських записів з обліку з виправдувальними (первинними) документами та відповідними  вихідними даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по затратах  грошових коштів  та матеріальних цінностей. В цих же цілях прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів, документів і даних з записами, які маються в організації, що ревізується, з документами і даними, які знаходяться  в тих організаціях, від котрих отримано  чи яким видано грошові кошти, матеріальні цінності  та документи, виписки з банку по рахунках організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках. При організації зустрічних перевірок  часто виникає необхідність  удаватися до допомоги колег-ревізорів, які працюють на території  інших суб’єктів, просити перевірити документи, які знаходяться в тамтешніх організаціях. Вони зобов’язані  надавати таку допомогу. Щоб отримати   необхідні докази, ревізору доводиться користуватись  і методами фактичної перевірки – потребувати проведення  інвентаризації, займатись з участю спеціалістів  перерахунком, зважуванням та обміром сировини, матеріалів та готової продукції, оцінкою якості продукції та дотримання технологій. Це потрібно для того, щоб встановити  дійсні витрати, правильність списання сировини та оприбуткування готової продукції, дотримання норм природного збитку при зберіганні  та транспортуванні  матеріальних цінностей, отримати інші підтвердження.

Одним із найважливіших розділів ревізії  – перевірка дотримання встановленого  порядку ведення бухгалтерського  обліку грошових коштів та матеріальних цінностей, організації їх охорони  та забезпечення схоронності. Тут використовують рахункові перевірки бухгалтерських звітів  та балансів для встановлення  достовірності звітних даних, виявлення  та ліквідація перекручення та помилок, оцінюють обґрунтованість та правильність розрахунків  та даних для визначення звітних показників  роботи організації, фондів заробітної плати, рівня собівартості робіт та послуг. Перевірка правильності    та повноти нарахування та уплати податків – непрямий обов’язок ревізора, але якщо він в ході ревізії зустрінеться з якими-небудь порушеннями в цьому відношенні, він повинен поставити питання про передачу матеріалів в податкові органи. При проведенні ревізії обов’язкова перевірка стану внутрішнього контролю в організації. Хороша постановка внутрішнього контролю сприяє успішній діяльності організації і може допомогти вирішенню задач ревізії. В сучасних умовах все частіше організації ведуть облік з використанням повної чи часткової комп’ютерної обробки даних. Суттєво, що для проведення ревізії в таких умовах  ревізори повинні  володіти певною підготовкою чи використовувати роботу експертів. Результати ревізії (перевірки), як правило, оформляються актом, котрий підписують ревізуючі, керівник та головний бухгалтер організації, яка ревізується, а в необхідних випадках – раніше працюючий в ревізуємій організації керівник та головний бухгалтер, до часу роботи яких відноситься період, охоплений перевіркою. В декотрих випадках, які визначено нормативними документами, процедура підписання  акту керівником  та головним бухгалтером може бути  замінена процедурою їх ознайомлення зі змістом акту.

Акт ревізії – документ, який має  чітко визначені параметри. Він  повинен мати відповіді на всі  питання, які поставлені в програмі ревізії. У змісті акту ревізії ревізуючі органи повинні дотримуватись об’єктивності, точності використовуємих даних та описів виявлених фактів, ясності і грамотності викладення. Результати  ревізії вилагаються в акті  на основі перевірених даних та фактів, які підтверджено документами, результатами проведених зустрічних перевірок та перевірок дійсності здійснення операцій, інших ревізійних дій, висновків спеціальних експертиз та залучених спеціалістів, пояснень посадових та матеріально-відповідальних осіб. Не допускається включення в склад акту ревізії висновків ревізуючи та інших осіб, припущень та фактів, які не підтверджено документами, даних із слідчих матеріалів та посилань на показання, які було дано слідчим органам, не пере провірених ревізуючими органами  матеріалів внутрішнього (відомчого) контролю.   В акті ревізії перевіряючі не повинні давати правову та морально-етичну оцінку дій посадових та матеріально-відповідальних осіб ревізуємої та інших організацій, кваліфікувати їх вчинки, наміри та цілі, застосовувати поняття та фрази, які мають свідомо оціночний чи звинувачувальний сенс. Акт ревізії складається із тексту акту та додатку до нього, на які маються посилання в тексті (документи, копії документів, пояснення посадових та матеріально-відповідальних осіб). Обов’язково в акті ревізії  приводиться повне найменування перевіряємої організації зі вказанням відомчої приналежності, її фінансові та інші реквізити, загальні дані про її діяльність. Вказують період та строки проведення  ревізії, ким та на якій підставі вона проведена. Довідково повідомляється, коли і ким проводилась попередня ревізія, що зроблено в організації за попередній період  по усуненню виявлених недоліків та порушень.Основний зміст акту – це виявлені факти порушень законодавства та інших нормативних правових актів, які регламентують фінансово-господарську діяльність організації; конкретні приклади та суми нецільового використання коштів державного бюджету за статтями  бюджетної класифікації, розкрадань, нестач, інших зловживань посадових та матеріально-відповідальних осіб. В акті слід показати  загальний розмір документально підтвердженого збитку, який виявлено ревізією, інші наслідки розкритих порушень, фамілії, посади осіб, якими вони допущені, дані про застосування штрафних санкцій за нецільове  використання бюджетних коштів

1.2. Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю в Україні.

Державний фінансовий контроль вирішує складні  та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації. Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні показані на Рис.2

Загальний контроль

Спеціалізований контроль

Верховна  Рада

Кабінет Міністрів

Національний  Банк

Рахункова Палата

Міністерство  Фінансів

Фонд Державного Майна

Інші органи виконавчої влади.

Державний департамент  фінансового моніторингу

Державна  Податкова служба

Державна Контрольно-Ревізійна  служба

Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку

Уповноважений орган  виконавчої влади у сфері регулювання  ринків фінансових послуг

Державне  Казначейство

Державна  Митна служба

Дирекції державних позабюджетних  цільових фондів

Рис.2 Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних  органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль під  час визначення основних напрямків  бюджетної політики , розгляду проекту  державного бюджету на новий бюджетний  рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і  затвердженню звіту про виконання  державного бюджету за минулий бюджетний  період, прийняття законодавчих актів  щодо виконання бюджету.

Контроль  за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами  виконавчої влади покладений на спеціально створену рахункову палату ВРУ. Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і Державна контрольно-ревізійна та Державна податкова служба, яка до речі  була відокремлена від Міністерства фінансів України  і набула статусу окремого міністерства. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів. Кожна з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання.