Фінансовий контроль

ТЕМА: ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ І ЙОГО РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМІСТ

ВСТУП

В побудові нової економічної системи в Україні одне з провідних місць належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і управління ними формуються відносини між усіма суб’єктами економіки.

Оскільки кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспільних інтересів та потреб, то кожний громадянин і держава надзвичайно зацікавлені в їх ефективному використанні. Звідси об’єктивно виникає потреба в управлінні фінансовими ресурсами, а відтак і фінансового контролю на підприємстві.

Фінансовий контроль – це організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень у сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних завдань і запобігання кризовим ситуаціям, які можуть призвести до банкрутства.

У практиці країн із розвиненою ринковою економікою значного поширення набула нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, що застосовується у великих компаніях із розгалуженою мережею або в холдінгових компаніях, яка називається «контролінг». Сьогодні система контролінга поступово починає запроваджуватися і на вітчизняних підприємствах. У загальній системі контролінгу виділяється один з основних його блоків – фінансовий контролінг.

Фінансовий контролінг – це контролююча система, яка забезпечує концентрацію контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних (планових) та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень із нормалізації процесу управління фінансами підприємства.

Побудова системи фінансового контролю базується на таких основних принципах:

• спрямованість системи фінансового контролінгу на досягнення фінансової стратегії підприємства;
• багатофункціональність фінансового контролінгу;
• орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні показники;
• відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу та фінансового планування;
• своєчасність, простота та гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;
• економічна ефективність запровадження фінансового контролінгу на підприємстві.

Питання фінансового контролю досліджувалось багатьма українськими економістами, проте ступінь вивчення теми фінансового контролю в Україні ще не досить високий, деякі питання висвітлені неповно і мають неоднозначне трактування.

В даний час існує необхідність впровадження контролю на багатьох українських підприємствах, оскільки зберігаються проблеми в області управління: низька оперативність інформації; складнощі з розділенням змінних і постійних витрат; відсутність контролю за досягненням цілей підприємства.

Метою даної роботи є висвітлення сутності фінансового контролю та визначення його ролі у забезпеченні фінансової дисципліни на підприємстві.

Основними завданнями є вивчити та описати питання фінансового контролю та фінансової дисципліни на підприємстві, провести аналіз ефективності використання фінансового контролю на підприємстві, визначити перспективні напрями вдосконалення фінансового контролю і його ролі у забезпеченні фінансової дисципліни.

Об’єктом досліджень в роботі є вивчення ролі фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни на підприємстві.

Предметом досліджень курсової роботи є фінансовий контроль на підприємстві.

В роботі були застосовані методи порівняння, aнaлiзу тa синтезу.

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА ЙОГО ВАЖЕЛІ

1.1 Зміст, значення і сутність фінансового контролю

Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком суспільства. Характерним є ототожнення фінансового контролю з контрольною функцією фінансів. І.А. Бєлобжецький наголошує, що фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси – можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, хоча і зазначає при цьому, що однозначно трактувати поняття «контрольна функція фінансів» і «фінансовий контроль» не можна. Такої думки дотримується і Мельничук В.Г. [12, с.43].

Різні погляди на поняття і суть фінансового контролю мають і сучасні дослідники. Так, О.Д.Василик трактує фінансовий контроль як функцію управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об’єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання [3, с.84].

За О.П. Кириленко, фінансовий контроль – це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання засобів грошових коштів [6, с.17].

Шевчук В.О. пропонує таке визначення фінансового контролю: «...фінансовий контроль – це діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв’язаних з цим матеріальних цінностей» [15,с. 16].

Вичерпне визначення даного поняття пропонує І.Стефанюк: «Фінансовий контроль – це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об’єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконалення управління економікою» [13, с. 129]. Дане визначення досить оригінальне і найбільш точно характеризує поняття фінансового контролю.

Неоднозначність визначення поняття фінансового контролю науковцями дає привід для того, щоб звернутися до законодавчих документів, які б могли узгодити погляди на дане питання.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України «Про Державну податкову службу в Україні», «Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» [17,18,19,20].

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України «Про фінансовий контроль в Україні», який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

Контроль на підприємстві проводиться за операціями, які виконує підприємство, за документацією, якою воно користується, за активами, що є у розпорядженні підприємства. Методами фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Кожний з цих методів поділяється на часткові способи і прийоми, які дають змогу розв'язувати певні проміжні завдання.

Таким чином, використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому [11, с. 15].

Для досягнення високих фінансових результатів і управління процесом їх формування важливе значення має організація фінансового контролю на підприємстві.

Метою фінансового контролю, перш за все, є зміцнення фінансової дисципліни, забезпечення економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових коштів на підприємстві для досягнення ефективного результату [11, с. 18].

1.2 Вплив важелів фінансового  контролю на фінансову дисципліну

Фінансові важелі разом з фінансовими методами є найактивнішими елементами у структурі фінансового механізму організації економіки будь-якої держави, і, зокрема, України [8, с. 37]. Розглянемо структуру фінансових важелів в економіці України.

Таблиця 1.1

Основні фінансові важелі в економіці України

Як видно із табл. держава має достатньо фінансових важелів для регулювання економіки. В рамках однієї статті неможливо розкрити специфіку застосування всіх зазначених фінансових важелів, а тому ми зупинимося на такому з них, застосування якого не потребує надмірних фінансових зусиль для держави. На нашу думку таким фінансовим важелем виступають податки. Зважуючи на особливості стану економіки України, тобто кризового стану, а також враховуючи можливу тривалість цього стану і наявну політичну розстановку сил в країні, саме диференціюючи ставки різних податків сьогодні можливо в досить короткому періоді добитися позитивних змін.

Уряд України підготував редакцію податкового кодексу. Пройшло більше десяти років від появи його першого варіанту. Тоді Кодекс пройшов дві процедури розгляду у Верховній Раді (1999 і 2000 рр.). Але, нажаль, через політичні неузгодженості цей важливий правовий документ ще не ухвалений до тепер. Сьогоднішня ситуація в Україні потребує надзвичайних зусиль з боку науковців і практиків для ухвалення такого Податкового кодексу, який би гарантував стабільний розвиток підприємництва, створив би умови для максимального виходу економіки з тіні, забезпечував би захист вітчизняного товаровиробника та інше. Важливо також повернути довіру населення до банківських установ [8, с.43].

У Новому Податковому кодексі враховані зарубіжні стандарти оподаткування. В першу чергу це стосується оподаткування фізичних і юридичних осіб. В Україні сьогодні різниця в ставках оподаткування прибутку підприємств і доходу громадян складає 10%. Ця різниця повинна зменшуватися.

Враховуючи надзвичайну фіскальну важливість трьох основних податків у державі: податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб і податку з прибутку підприємств, саме від правильності встановлення ставок цих податків і, чи не найважливіше, суворого контролю за їх дотриманням залежить виконання Державного бюджету і відповідно тих функцій, що покладені на державу. Не є секретом, що адміністрування ПДВ в країні не є ефективним. Спроби багатьох Урядів навести порядок у справлянні цього податку не дали результатів. Таким чином, в країні друга важлива функція фінансів – контрольна функція, не виконується. А, отже, зводиться нанівець і перша функція фінансів – розподільна [14, с.16].

Виникає питання – чи потрібно змінювати Податковий кодекс, якщо заздалегідь відомо, що він не буде виконуватися? Це питання відкидається.

Податковий кодекс треба ухвалювати, але заодно запроваджувати найстрогіший контроль за його виконанням.

Особливе місце в Податковому кодексі має бути присвячене подальшому розвитку сільського господарства та виробництва в Україні. Складається дивна ситуація: Україна володіє третиною світового чорнозему, але існуюча система господарювання, включаючи і оподаткування, призвела до того, що частина продуктів, і в першу чергу цукор, картоплю та ін. наша країна змушена імпортувати. В державі має діяти закон, згідно якого вся земля, яка придатна для сільського господарства, повинна постійно працювати. Маючи такий могутній потенціал, як чорнозем і працьовитий український народ, Україна при відповідному фінансовому механізмі організації управління сільським господарством могла би не тільки забезпечувати своїх громадян необхідними продуктами, а й експортувати їх. За невміння експлуатувати земельні угіддя, так само як і за невміння управляти будь-яким підприємством необхідно нести сувору відповідальність і покарання.

Податковий кодекс – це стратегічний документ, проте в ньому мають бути передбачені ситуації, пов'язані з кризою. У кодексі на період кризи повинна бути відображена еластична поведінка Уряду до суб'єктів господарювання: лібералізація кредитних відносин, право на податкові канікули та ін.

Як відомо в економіці багатьох, в тому числі і провідних держав світу, використовують оптимальну структуру підприємництва: у різні періоди різні підприємницькі структури розвиваються неоднаково. Очевидно, що під час рецесії великий бізнес переживає реструктуризаційні перетворення і, як правило, саме малий бізнес має найбільші шанси на виживання. На жаль, в Проекті останнього варіанту Податкового кодексу це не передбачено. Якщо зважити, що економіку України очікує друга, глибша хвиля кризи, яка може бути наслідком, як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, то стає очевидним необхідність особливого відношення до подальшого розвитку саме малого бізнесу. Державі потрібна нова економічна політика, яка би увібрала все позитивне, що відбулося в Україні і те, що діється в світі [14, с.17].

Особливе місце в Податковому кодексі мають зайняти пільги. Загалом податковий принцип регулювання економіки передбачає однакові умови для всіх платників податків, а отже пільги мають надаватися у виняткових умовах, найперше це для працюючих інвалідів (і їх роботодавців) і для малого бізнесу.

Отже, в Україні для ефективного використання податку, як одного з найактивніших фінансових важелів для управління економікою, необхідно здійснити комплекс заходів: 1) спростити систему відшкодування з ПДВ і одночасно ввести суворі міри контролю за процесом адміністрування цього податку; 2) передбачити диференціацію ставок ПДВ, враховуючи як вид продукції, так і основне коло їх споживачів; 3) розробити схему поступового вирівнювання ставок податку з доходів фізичних осіб і прибутку підприємств. Враховуючи сучасну ситуацію, коли різниця в ставках цих податків становить 10 %, логічним було би в перспективі цю ставку встановити на рівні 20 % як для юридичних, так і для фізичних осіб; 4) згідно світових стандартів оподаткування логічно було би повернення до диференціації ставок як податку з доходів фізичних осіб, так і податку з прибутку підприємств. Цей перехід має бути науково обґрунтованим і здійснюватись тільки тоді, коли економіка держави повністю вийде з рецесії за умов дотримання суворого контролю за цими процесами; 5) логічним було би підвищення акцизів на алкогольні напої, тютюнові вироби та нафтопродукти [14, с.18].

Врахування даних пропозицій і дотримання основних принципів оподаткування дасть змогу податкам виконувати не тільки фіскальну функцію, а і активно впливати на економічні процеси в державі, регулювати розвиток підприємництва, дасть змогу зменшити рівень тінізації економіки, що загалом позитивно відобразиться на підвищенні добробуту населення.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Моївське сільське споживче товариство - організація громадян, які проживають або працюють в населених пунктах с.Маївка, с.Бабченці, с.Букатинка, с.Вила-Ярузьські, с.Нове Життя, с.Стипне Чернівецького району Вінницької області, та на основі добровільності членства і взаємодопомоги об’єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Споживче товариство вважається створеним, набуває права юридичної особи, здійснює господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації, має самостійний баланс, печатку та штампи з своєю назвою. Місце знаходження споживчого товариства - с. Моївка, Чернівецького району    Вінницької області.

Споживче товариство на добровільних засадах входить до складу Чернівецької районної спілки споживчих товариств, дотримується зобов’язань членів спілки, визначених її статутом та має право вільного виходу з неї.

Споживче товариство делегує спілці, членом якої воно є, частину своїх повноважень та виконання окремих  функцій

Для зміцнення зв’язків споживчого товариства з пайовиками у його складі створюються органи громадського самоврядування і контролю на кооперативних дільницях дільничні кооперативні комітети, комісії кооперативного контролю, які покликані залучати пайовиків до управління громадською та господарською діяльністю споживчого товариства, розвивати його зв’язки з органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями і установами різних форм власності, здійснювати контроль за роботою підприємств споживчої кооперації, які знаходяться на території дільниць.

Основними цілями і завданнями споживчого товариства є [2, с.11]:

- задоволення потреб  своїх членів в товарах та  послугах, сприяння розвитку їх  трудової і соціальної активності, зростанню добробуту і культурного рівня;

- захист прав та інтересів  членів споживчого товариства  і обслуговуваного населення  як споживачів щодо забезпечення  їх якісними товарами та послугами;

- збереженням власності  в споживчій кооперації, захист  соціальних  економічних та майнових інтересів;

- розвиток мережі торгових  виробничих заготівельних та  інших  підприємства співпраця з органами виконавчої влади і сільськогосподарськими товаровиробниками в створенні інфраструктури аграрного ринку;

- забезпечення ефективності господарсько-фінансової діяльності, підвищення продуктивності праці працівників, їх соціальний захист шляхом збереження і створення нових робочих місць, впровадження нових технологій та передового досвіду, розвиток трудового суперництва, підготовка і перепідготовка кадрів;

- дотримання основних  принципів і методів кооперативної діяльності, широке впровадження самоврядування і кооперативної демократії;

- активне залучення  населення у члени споживчого  товариства.

 Для виконання цілей  і завдань споживчим товариством здійснюються такі види діяльності:

- роздрібна і оптова  торгівля продовольчими і непродовольчими товарами сільськогосподарською продукцією, сировиною, ліками і медпрепаратами, матеріалами, обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами, торгівля нерухомістю;

- громадське харчування;

- закупівля у населення  і товаровиробників усіх форм  власності сільськогосподарської  продукції, сировини, дикорослих плодів, ягід, грибів, лікарсько-технічної сировини, чорного і кольорового металобрухту, інших видів вторинної сировини, виробів підсобних підприємств і промислів;

- виробництво продовольчих  і непродовольчих товарів, сільськогосподарської  продукції, будівельних матеріалів,  тари тощо;

- відгодівля великої  рогатої худоби, свиней, овець, птиці, кролів, вирощування зернових культур, овочів, фруктів, кормів,  квітів, насіння тощо;

- надання послуг сільськогосподарським  товаровиробникам щодо забезпечення  їх засобами малої механізації, мінеральними добривами, отрутохімікатами, насінням з обробітку землі;

- здача в операційну  оренду об’єктів  нерухомості, транспортних засобів, обладнання, устаткування, іншого майна;

- організація транспортного  господарства і надання послуг;

- організація та проведення  аукціонів, ярмарків, виставок-продажу;

- інші види діяльності  не заборонені чинним законодавством України.

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів у яких правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності споживчого товариства.

Споживчому товариству належить на праві власності як юридичній особі  майно, яке необхідне для здійснення статутних завдань.

Об’єктами права власності споживчого товариства є майнові комплекси, будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина і матеріали, грошові кошти, цінні папери та інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного призначення, продукти інтелектуальної і творчої праці.

Об’єкти права власності споживчого товариства можуть перебувати у спільному володінні товариства та спілки споживчих товариств, підприємств, організацій або установ інших форм власності, а також фізичних осіб (членів споживчих товариств та інших громадян); їх частка у власності визначається взаємними угодами (договорами).

Майно споживчого товариства утворюється за рахунок внесків його членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, робіт, послуг, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

Споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління й загальні засоби  (збори уповноважених  пайовиків, правління відповідно до їх компетенції, визначеної Статутом).

Загальні збори членів споживчого товариства (збори уповноважених) можуть передавати право володіння, користування та розпорядження власністю правлінню споживчого товариства, за виключенням права продажу основних засобів, їх безоплатної передачі юридичним і фізичним особам, надання в оренду, заставу або позику, обміну і  безкоштовного користування.

Власність споживчого товариства є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законами нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчого товариства на цілі не пов’язані з його статутною діяльністю.

Споживче товариство як юридична особа має повну господарську самостійність: розробляє програми (плани) свого економічного і соціального розвитку, розглядає і затверджує їх на загальних зборах (зборах уповноважених) пайовиків.

Споживче товариство в економічній діяльності:

- відкриває в будь-якій  установі банку поточні  та  інші  рахунки, включаючи валютні, розпоряджається коштами, що є  на цих рахунках;

- списання коштів з  рахунків споживчого товариства  та його підприємств може проводитися  тільки з їх згоди або за рішенням судових органів;

- одержує в установах  банків, у підприємствах і організаціях  кредити та позички з повною  відповідальністю за дотримання  кредитних договорів і розрахункової  дисципліни;

- установлює, відповідно  до законодавчих актів України, міжнародні зв’язки з організаціями зарубіжних країн, створює з ними спільні підприємства та здійснює зовнішньоекономічну діяльність;

- користується кредитами  банків України, зарубіжних банків, комерційним кредитом в іноземній  валюті та погашає їх за рахунок валютних коштів, одержаних від реалізації продукції, що імпортується, або інших власних коштів;

- зараховує валютну  виручку на валютний банківський  рахунок і самостійно її використовує;

- приймає від своїх  індивідуальних і колективних  членів, від членів інших споживчих товариств і працівників системи споживчої кооперації України, а також від інших юридичних і фізичних осіб додаткові пайові внески на формування фінансових ресурсів споживчого товариства та його підприємств з наданням їм права одержання гарантованих відсотків на них;

- створює (реорганізовує, ліквідовує) для здійснення своїх  статутних завдань підприємства, організації фінансово-розрахункові  центри страхові товариства, кредитні  спілки та інші підприємства, діяльність яких не суперечить законам України;

- придбаває майно державних  підприємств та підприємств, заснованих  на інших Формах власності, а  також інше майно та майнові  права;

- одержує в установленому  чинним законодавством порядку  земельні ділянки;

- вступає як засновник  або учасник до господарських товариств, кооперативних, інших підприємств, асоціацій, об’єднань для розв’язання господарських і соціальних завдань.

Споживче товариство в соціальній діяльності:

- сприяє забезпеченню  зайнятості населення шляхом  створення додаткових робочих місць, розширення мережі підприємств, застосування гнучкого режиму праці, професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників, перед усім тих, які є його членами;

- гарантує своїм працівникам  оплату праці відповідно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску інші умовила також соціально-економічні гарантії, передбаченні чинним законодавством України;

- забезпечує для працівників  безпечні умови праці та несе  в установленому законодавством  порядку відповідальність за шкоду, заподіяну їхньому здоров’ю та працездатності;

- для охорони здоров’я  і профілактики захворювань своїх  працівників може створювати або використовувати наявні у споживчій кооперації лікувально-профілактичні, санаторне-курортні й оздоровчі заклади.

Споживче товариство покриває за рахунок доходів від господарсько-фінансової діяльності та інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.

Доходи (чистий прибуток) споживчого товариства після розрахунків з бюджетом можуть спрямовуватись на:

- виробничий розвиток;

- дивіденди членів споживчих  товариств на їх обов'язковий  пайовий та інші внески і  закріплену за ними частку  майна споживчого товариства