Фінансовий механізм системи соціального забезпечення населення в сучасних умовах

Зміст

С.

Вступ 3

1 Теоретико-правові основи соціального захисту населення 5

1.1 Сутність понять “соціальний захист населення” і “соціальне забезпечення” та їх види                                                                                         5

1.2 Фінансове забезпечення соціальних гарантій 13

1.3 Нормативно-правова  база регулювання системи соціального  забезпечення населення                                                                                                                18

2 Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні 23

2.1 Аналіз основних видів державної соціальної допомоги в Україні у 2008-2010 роках                                                                                                              23

2.2 Модель соціальної політики в Україні 40

2.3 Система соціального захисту населення в Україні 44

3 Механізм підвищення соціальних гарантій населення 48

3.1 Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив 48

3.2 Вдосконалення соціального захисту населення на прикладі досвіду зарубіжних країн                                                                                                                     58

Висновки 61

Список використаної літератури 65

Вступ

Сучасна політика Уряду, пов’язана з переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську  співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в  системі управління державою, складовою  якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту – це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета інтеграції України  до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Як уже зазначалось, однією з  функцій держави є недопущення  зростання соціальної напруги з  приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів  ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення  ефективної системи соціального захисту в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального  захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в  соціальній сфері.

Завдання даної курсової роботи є:

• визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:
• аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;
• оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

1 Теоретико–правові основи соціального захисту населення

1. Сутність понять “соціальний захист населення” і “соціальне забезпечення” та їх види

У сучасних умовах соціальний захист стає найважливішою функцією суспільства, всіх його державних органів  і соціальних інститутів. З'являються  і форми соціального захисту  приватного характеру – пенсійного забезпечення, медичного страхування, соціального обслуговування. Це свідчить про те, що в нашій країні з'являється багатоукладна організаційна структура системи соціальному захисту населення, в якому використовуються практично всі теоретико-правові основи, що існують в країнах з ринковою економікою, хоча вони функціонують не повністю через невирішеність ряду теоретичних і організаційних проблем.

Її ведучими, теоретико-правовими основами СЗН в даний час є пенсійне забезпечення, забезпечення соціальними посібниками, пільгами категорій населення, що особливо мають потребу, державне соціальне страхування, соціальне обслуговування. Пенсійне забезпечення – це державна регулярна грошова виплата (у розрахунку за місяць), пенсія, яка виплачується в установленому порядку певним категоріям осіб з соціальних фондів і інших джерел, призначених для цих цілей.

Пенсійні стосунки в  Україні регулюються законами «Про державні пенсії», «Про державні пенсії в Україні», «Про пенсійне забезпечення осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, і їх сімей» та інші.

Пенсії виплачуються досягши певного віку; настанні інвалідності; смерті годувальника; тривалому виконанні певної професійної діяльності – вислузі років.

Основними видами пенсій є трудові і соціальні. До трудових відноситься пенсія через старість (за віком); пенсія по інвалідності; пенсія з нагоди втрати годувальника; пенсія за вислугу років. Якщо громадяни по яких-небудь причинах не мають права на трудову пенсію, їм встановлюється соціальна пенсія. Право на пенсію на загальних підставах мають жінки після досягнення 55 років при загальному трудовому стажі не менше 20 років і чоловіків після досягнення 69 років при трудовому стажі не менше 25 років.

Окремим категоріям громадян трудова пенсія через старість встановлюється при пониженому трудовому стажі (пільгові пенсії у зв'язку з особливими умовами праці, роботою на Крайній Півночі, при неповному трудовому стажі та інші).

Фінансування виплати  пенсій здійснює Пенсійний фонд України за рахунок страхових внесків працедавців і громадян, а також за рахунок засобів бюджету України. Всі пенсії індексуються в установленому порядку у зв'язку з підвищенням вартості життя. При підвищенні мінімальних розмірів пенсій всі пенсії збільшуються пропорційно зростанню їх мінімальних розмірів. Розвиток пенсійного забезпечення здійснюється на базі концепції реформи системи пенсійного забезпечення України.

Концепція передбачає здійснення плавного переходу до нового накопичувального принципу пенсійного забезпечення із збереженням пенсійних прав, закріплених  пенсійною системою, що діє.

Реформа передбачає:

─ введення системи індивідуального (персоніфікованого) обліку страхових внесків до Пенсійного фонду України;

─ забезпечення стабільності реальної вартості пенсії, досягнення справедливої диференціації розмірів пенсії на основі трудового вкладу, встановлення постійного механізму індексації пенсій за допомогою вживання індивідуального коефіцієнта пенсіонера, виходячи із зростання середньої заробітної плати в народному господарстві країни;

─ зміцнення фінансової стійкості бюджету Пенсійного фонду України для забезпечення своєчасного фінансування виплати пенсій.

Реформування пенсійного забезпечення дозволить перетворити  його на ефективний елемент системи соціальному захисту населення. Іншою організаційно-правовою формою соціальному захисту населення є забезпечення соціальними посібниками, пільгами категорій населення, що особливо мають потребу.

У сучасних умовах в країні число соціальних виплат і пільг  складає понад 1000, вони встановлені  більш ніж для 200 категорій громадян, чисельність осіб, що претендують на їх здобуття, досягає майже 100 мільйонів чоловік (інваліди, ветерани, діти, безробітні та інші). За допомогою соціальних посібників і пільг забезпечується реалізація соціальних гарантій громадян, повніше враховуються індивідуальні ситуації і наявність таких обставин, як бідність, сирітство, незахищене материнство, безробіття, тривала хвороба та інші.

Практика виплати соціальних посібників, що в той же час склалася, недосконала. Не вдалося забезпечити справедливість використання засобів, що виділяються на ці цілі, надавати їх адресний, повніше використовувати можливості регіонів в зміцненні фінансової бази забезпечення соціальних гарантій. Тому ці питання в даний час є центром уваги державних і інших органів, установ соціального обслуговування.

Обов'язкове державне соціальне  страхування – це засіб відшкодування  соціальної риски і засіб соціального  перерозподілу з врахуванням  принципу соціальної справедливості. Державне соціальне страхування  – це встановлена державою і регульована  нормами має рацію система матеріального забезпечення працівників в старості, в разі тимчасової або постійної втрати працездатності членів сімей працівників (при втраті годувальника), а також охорони здоров'я працівників і членів їх сімей.

Державне соціальне  страхування здійснюється за рахунок спеціальних фондів, що утворюються з обов'язкових внесків працедавців і (в деяких випадках) працівників, а також дотацій бюджету на матеріальне забезпечення працівників і членів їх сімей. Внески, призначені на державне соціальне страхування, сплачують підприємства, організації, окремі громадяни, що використовують працю найнятих робітників в особистому господарстві, а також працівники зі свого заробітку.

Забезпечення по державному соціальному страхуванню підрозділяється  на грошові виплати, матеріальні блага і послуги. У сучасних умовах стали очевидними необхідність реформування всієї системи соціального страхування.

Вдосконалення соціального  страхування передбачає:

─ звільнення державних соціальних позабюджетних фондів від невластивих їм виплат, відділення страхових платежів від податків;

─ введення диференційованих розмірів страхових внесків на державне соціальне страхування залежно від міри небезпеки, шкідливості, тягаря роботи і стану умов праці;

─ посилення особистої участі громадян у фінансуванні і управлінні системою соціального страхування;

─ розвиток добровільних форм соціального страхування за рахунок засобів громадян і доходів підприємств і інше.

Це дозволить перетворити  соціальне страхування на найважливішу надійну складову частину системи соціального захисту населення. Соціальним обслуговуванням є широкий спектр соціально-економічних, медико-соціальних, психолого-педагогічних, соціально-правових, соціально-побутових і інших соціальних послуг і матеріальної допомоги, проведення адаптації і реабілітації громадян, що виявилися в складній життєвій ситуації.

Динамічний поступ України  в напрямі докорінних демократичних  змін дістав потужну підтримку в  Конституції як основному закону держави, яка дає чітку правову  регламентацію суспільних відносин, цивілізованого вирішення проблем взаємовідносин особи, суспільства, держави.

Виходячи з положень Конституції, статті 46, держава зобов'язується вжити відповідних заходів, спрямованих  на соціальний захист громадян, які  б забезпечували належний рівень життя [9, стаття 46].

Під соціальним захистом ми розуміємо систему економічних, соціальних та організаційних заходів, які здійснюються державою для підтримки малозахищених верств населення: пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян.

Існуючій системі соціального  захисту все ще притаманні риси, успадковані від радянської системи. Проте такі безумовні елементи колишньої  системи як повна зайнятість та дотації  на товари та послуги зазнали серйозного впливу економічних реформ.

Офіційна система соціального захисту має вирішувати набагато більше проблем, ніж раніше, особливо тих, що стосуються бідності та безробіття. Соціальний захист населення спрямований не тільки на боротьбу з бідністю, шляхом організації невідкладних персональних допомог бідним, а й на запобігання бідності, надавши можливість людям створити засади соціального захисту під час свого активного періоду життя.

Основними завданнями соціального  захисту в Україні є:

─ забезпечення мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом, встановленим Верховною Радою України;

─ задоволення належного рівня охорони здоров'я та освітньо-культурних потреб задля всебічного розвитку особистості;

─ захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян;

─ вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Реалізація цих завдань  можлива лише за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіттям, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо [9, С.231].

Основними видами соціального  страхування і захисту населення  є :

─ пенсійне страхування;

─ соціальне страхування;

─ пільги ветеранам війни та праці;

─ допомога сім’ям з дітьми;

─ пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

─ утримання установ соціального забезпечення.

Головною рисою системи соціального захисту в адміністративно-розподільчій економіці, було те, що вона базувалася на обов’язковій участі громадян у суспільному виробництві. Обов’язковість праці виключала питання про безробіття. Питання про страхування від безробіття просто не існувало. Значна кількість соціальних пільг в адміністративно-розподільчій економіці надавалася працівникам в натуральній формі. Це стосується насамперед, дитячого відпочинку, таборів відпочинку, баз відпочинку, санаторіїв – профілакторіїв. Безкоштовно надавались медичні послуги. Квартирна плата компенсувала лиш незначну частину витрат на створення і отримання житла.

Сучасна система соціального захисту України базується на старому фундаменті, який сформувався ще за часів радянської влади. В 2003 році прийнято новий пенсійний закон, який передбачає перехід системи пенсійного забезпечення до системи соціального страхування. Було розширено допомогу сім’ям і підвищено пенсії. В 1992 році створено Пенсійний фонд України, який вперше згодив заробітну плату із розміром допомоги, того ж року почала функціонувати Служба зайнятості населення. В русі комплексних заходів по соціальному захисту населення продовжувався процес підвищення розмірів всіх видів соціальних виплат, розширилось коло осіб, які користуються матеріальною підтримкою держави. Це було закріплено прийнятим цілого ряду законів. (“Про зайнятість населення”, “Про мінімальний споживчий бюджет”, “Про основи захищеності інвалідів”, “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та інші)

Щодо пенсійного забезпечення в Україні, то законодавство базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Законами про пенсійне забезпечення визначаються:

─ види пенсійного забезпечення;

─ умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

─ пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на пенсійні виплати;

─ джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

─ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

─ організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи  мають:

− громадяни України, які застраховані та досягли встановленого пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону “Про пенсійне забезпечення”.

− особи, яким до дня набрання чинності була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

− пенсія за віком;

− пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

− пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних  пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

− довічна пенсія з установленим періодом;

− довічна обумовлена пенсія;

− довічна пенсія подружжя;

− одноразова виплата.

Державна соціальна допомога призначається  на шість місяців і визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї  та її середньомісячним сукупним доходом.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття тощо). 

Соціальний захист в Україні  має такі основні цілі:

─ забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою; 

─ протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю. 

Основними функціями  соціального захисту в Україні  є наступні: 

─ реабілітаційна, покликана пом’якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ; 

─ превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ. 

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

Соціальне страхування  — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом; 

Соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту. 

Соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація  впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха. 

2. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних  заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного  доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).

Форми і методи соціального  захисту населення повинні забезпечити  задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні  не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Державні соціальні  стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у  порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України.

Особливістю соціального  захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах.

Соціально-економічні гарантії — це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних  потреб громадян на рівні соціальне  визнаних норм та нормативів.

Рисунок 1.1 - Класифікація соціальних нормативів

Нормативи споживання —  розміри споживання в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення — визначена кількість предметів  довгострокового використання, яка  є в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території  мережею закладів освіти, охорони  здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Нормативи доходу — розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Нормативи раціонального  споживання — рівень споживання товарів  та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання — соціальне прийнятий  рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи  — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або  забезпеченості для всього населення  або окремих соціальних груп.

Державні нормативи  у сфері житлово-комунального господарства включать:

− граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово - комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

− показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного  обслуговування та зв'язку належать:

− норми забезпечення транспортом загального користування;

− показники якості транспортного обслуговування;

− норми забезпеченості  населення послугами зв'язку.

Державні соціальні  нормативи у сфері охорони здоров'я включають:

− перелік та обсяг гарантованої медичної допомоги громадян;

− показники якості надання медичної допомоги;

− нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

− нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

− перелік та обсяг послуг, що надаються державними та комунальними закладами дошкільної, загально-середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

− нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

− нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

− нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Основні напрями здійснення соціальних гарантій:

а) держава повинна  гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

− нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;

− помірні податки;

− невтручання у підприємницьку діяльність.

б) держава повинна  гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:

− здобуття загальної освіти;

− виховання дітей і підлітків;

− підготовка кадрів;

− організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

в) держава повинна  сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

− пенсії;

− різні види допомоги;

− стипендії;

− грошові виплати та їхня індексація;

− пільги в оподаткуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка та виконання державного та місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій та соціальної сфери.

Державна цільова підтримка  місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей  окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавче визначеному рівні.