Фінансовий моніторинг

     ЗМІСТ 

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ  В УКРАЇНІ

1.1. Поняття  та система фінансового моніторингу

1.2 Нормативно-правові  основи та організаційна структура  функціонування системи фінансового моніторингу в Україні

1.3.Суб’єкти у системі фінансового моніторингу

Розділ  ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ОБОВ’ЯЗКОВОМУ ФІНАНСОВОМУ МОНІТОРИНГУ

Розділ  ІІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     ВСТУП 

     Фінанси - це невід’ємна частина економічних відносин, а фінансовий контроль є нееід’ємною частиною фінансів. Адаптація фінансового контролю до нових умов сьогодення., на наш погляд, одна із основних проблем. Фінансовий моніторинг слід розглядати як відповідь на виклики ринку, як засіб оптимального вирішення нових проблем в економіці, як засіб перспек-тив розвитку України. Основним призначенням фінансового моніторингу є боротьба з відмиванням доходів, отриманими злочинним шляхом. Від стану фінансів, ступеня їх прозорості, ефективності використання значною мірою залежать довіра до держави з боку власних громадян та зарубіжної спільноти, умови розвитку бізнесу та інвестиційний клімат. Зробивши аналіз наукових джерел та нормативно-правових актів, хочеться звернути увагу на те, що саме фінансовий моніторинг є такою важливою формою фінансового контролю, що вона (форма) заслуговує на увагу та потребує закріплення цього на законодавчому рівні. В даній роботі автор намагатиметься викласти всі аргументи, які дадуть змогу зразуміти, що фінансовий моніторинг - це не просто засіб боротьби з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом, а - форма фінансового контролю, який являє собою контроль у сфері реалізації найважливіших державних інтересів.

     Отже, тема даної роботи є актуальною з огляду на необхідність науко-вого підгрунття для майбутнього вдосконалення нормативно-правової бази у сфері фінансового контролю, та запобігання та протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом як його форми, з метою підвищення ефектив-ності та результативності організаційно-правових основ здійснення фінансо-вого моніторингу.

     У науковій літературі питання правового забезпечення протидії легалі-зації (відмивання) доходів злочинного походження досліджували А.О. Кли-менко, В.М.Алієв, А.С.Беницький, В.Т.Білоус, Н.М.Голованов, О.В. Кальман, І.Є.Мезенцева, А.В.Савченко та інші вчені. Суттєву увагу фінансовому моніторингу приділяють такі автори як Л.В.Борець, С.Ю.Мироненко. Організаційним же питанням фінансового моніторингу відведене значне місце у наукових статтях О.Є.Користіна, О.Г.павлова, Л.Чуніхіної.

     Метою даної курсової роботи є розгляд фінансового моніторингу як форми фінансового контролю, а також дослідження організаційно-правових засад фінансового моніторингу в Україні.

     Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні завдання:

     -проаналізувати законодавство з питань запобігання та протидії 
легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;

     -визначити поняття і зміст фінансового моніторингу;

     -визначити напрямки удосконалення системи фінансового моніторингу.

     Об’єктом курсової роботи є відносини, що виникають у процесі здійснення фінансового моніторингу.

     Предметом дослідження є нормативно-правові  акти та практика їх застосування, наукові  джерела щодо фінансового моніторингу. 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття та система фінансового моніторингу 

     Особливості правового статусу банків та небанківських  фінансових установ як фінансових посередників обумовлюють виконання банками пев-них обов’язків як агентів держави при здійсненні контролю за дотриманням клієнтами законодавства. Зокрема, банки та небанківські фінансові установи допомагають уповноваженим державним органам при здійсненні контролю за дотриманням податкового законодавства, валютного законодавства. Одним із таких напрямків є запобігання відмиванню так званих «брудних» грошей, тобто, грошей, здобутих злочинним шляхом. Для цього у всьому сві-ті створено систему фінансового моніторингу, який полягає у здійсненні кон-тролю за операціями, що здійснюються фізичними та юридичними особами через фінансових посередників - банки та небанківські фінансові установи.

     Серед міжнародних документів, які передбачають запровадження сис-теми фінансового моніторингу, необхідно виділити Сорок рекомендацій Гру-пи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР). Зазначеним документом передбачено заходи, яких повинні вжити держави для недопущення та протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом. Особливо підкреслюється роль фінансових установ у цьому процесі. При цьому обов’язок вживати відповідних заходів покладається не тільки на банки, а й на небанківські фінансові установи [18, с.19].

     У законодавстві Європейського Союзу  також містяться документи, присвячені регламентації відносин у сфері запобігання та протидії відми-ванню грошей. В першу чергу, це Директива Ради від 19 червня 1991 р. № 91/308/ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою від-мивання грошей з наступними змінами та доповненнями. До кола суб’єктів, на яких покладаються обов’язки з фінансового моніторингу згідно з цією Директивою, відносяться, зокрема, кредитні та фінансові установи. У Дирек-тиві визначено, що держави-члени забезпечують, що установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, повинні здійснювати іденти-фікацію своїх клієнтів із метою додаткових доказів при вступі в ділові стосунки, особливо при відкритті рахунків чи вкладних рахунків, чи при пропозиції послуг зберігання заощаджень.

     Серед науковців існують різні точки  зору щодо визначення поняття «фінансовий моніторинг». Так, А. Клименко визначає фінансовий моніторинг як особливу форму фінансового контролю, який здійснюється уповноваже-ними державними органами у сфері фінансового контролю та суб’єктами первинного фінансового моніторингу та спрямований на виявлення операцій, пов’язаних з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом [10, с.104].

     Існують і інші точки зору вчених щодо поняття  фінансового моніто-рингу. Так А. Гаврилишин підкреслює, що фінансовий моніторинг - це су-купність заходів суб’єктів фінансового моніторингу з метою виявлення, аналізу та перевірки інформації про фінансові операції щодо віднесення їх до таких, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів неза-конного походження з наступним переданням їх правоохоронним органам [7, с.53].

     Як показують дослідження вчених та практиків, в організації фінан-сового моніторингу щодо протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом мають місце ряд недоліків. Розглянемо деякі найбільш важливі. Не можна не погодитись з Д. Охрімовським, який зазначає. Державне регулюва-ння фінансового контролю в Україні власне виражається лише наданням різним органам (міністерствам, відомствам та установам) значного обсягу прав (завдань, функцій) щодо здійснення ними контрольної діяльності. Тоб-то, значна кількість законодавчих і правових актів не тільки не забезпечують системності державного фінансового контролю, а навпаки, неефективні дублювання і паралелізм [13, с.48].

     Однією  з проблем щодо ефективного проведення фінансового моніто-рингу по попередженню, виявленню легалізації (відмиванню) доходів, одер-жаних злочинних шляхом є недосконала організація взаємодії з цього пита-ння між органами загального державного фінансового контролю та спеціаль-ними органами, які його здійснюють.

     Продовжуючи цю думку В.Білоус визначив, що незважаючи на ринкові перетворення в Україні, фінансова система та її контролюючі органи зали-шаються громіздкими, чисельними, а дії їх неузгодженими [6, с.48]. На нашу думку, одним із негативних суспільних явищ, що заважає ефективно здійс-нювати організацію фінансового моніторингу в державі є корупція. Д.М. Лук’янець підкреслює, «загальновідомим на сьогодні є те, що одними із найбільш корупційно-небезпечних органів в Україні є саме різноманітні контролюючі та правоохоронні органи». Останнім часом значно активізу-валась законопроектна діяльність з питань боротьби із корупцією, але знач-ною мірою така діяльність передбачає розширення сфери застосування ре-пресивних інструментів боротьби з корупцією і надто мало уваги при-діляється попереджувальним, не репресивним засобам [10, с.105].

     Правові засади фінансового моніторингу  визначені у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» №249-ГУ від 28.11.2002 р. Законом передбачено проведення обов’язкового та внутрішнього фінансового моніторингу [1].

     Обов’язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеці-ально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моні-торингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається су-б’єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

     Внутрішній  фінансовий моніторинг - діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до Закону, фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

     Відповідно  система фінансового моніторингу  складається з двох рівнів - первинного та державного.

     Банки та інші фінансові установи є суб’єктами первинного фінансового моніторингу. 
 Суб’єктами державного фінансового моніторингу є [8, с.41]:

     -центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяль-ністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; 
 -спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінан-сового моніторингу - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі - Уповноважений орган).

     Спеціально  уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу  є Державний комітет з фінансового  моніторингу, який діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 24 грудня 2004 р. 1527/2004. Держфінмоніторинг України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [2]. Основними завданнями Держфінмоніторингу України, зокрема, є:

     -участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансу-ванню тероризму;

     -збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу;

     -створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформа-ційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) дохо-дів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

     - налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення в установле-ному порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин-ним шляхом, і фінансуванню тероризму.

     Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на нього зав-дань, зокрема, здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмива-нню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб’єктів первинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за такими суб’єктами, та координує заходи, що проводяться в цій сфері, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які призначаються відповідальни-ми за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, сприяє виявленню в фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом, забезпечує ведення в установленому законодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу. 

1.2 Нормативно-правові  основи та організаційна  структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні 

     28 листопада 2002 року Верховною Радою  України прийнятий Закон України №249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [1].

     Після прийняття базового Закону, спрямованого на врегулювання від-носин в сфері боротьби з кримінальними доходами та фінансуванням теро-ризму, він був проаналізований експертами FATF, в результаті чого FATF висловив низку зауважень, згідно з якими Україні було рекомендовано внес-ти зміни до щойно прийнятого Закону, а також врегулювати ряд інших законодавчих питань.

     За  ініціативою Уряду терміново  розроблені та внесені пропозиції, які прийняті 24 грудня 2002 року Верховною  Радою України у вигляді Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про запобі-гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», зміст яких відповідає останнім рекомендаціям експертів FATF. Зо-крема змінено статтю Закону, яка визначає порядок ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, доповнено положеннями щодо обо-в’язку суб’єктів первинного фінансового моніторингу ідентифікувати також особу, від імені якої здійснюється фінансова операція або яка є реальним вигодо-одержувачем. Також змінено статтю, що надавала можливість суб’єк-ту пер-винного фінансового моніторингу уникати процедури надання інфор-мації Держфінмоніторингу. Зміни в статті зазначеного базового Закону зобов’я-зують працівника суб’єкту первинного фінансового моніторингу безумов-но повідомляти про всі операції, щодо яких виникла підозра, що вони здій-снюються з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом та фі-нансування тероризму. Відповідно до Закону Уповноважений орган за наяв-ності достатніх підстав вважати, що фінансова операція може бути по-в’язана з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, надає до право-охорон-них органів, згідно з компетенцією, відповідні узагальнені матеріали для порушення кримінальної справи та проведення слідчих дій. Згідно діючих в Україні Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів цим роз-в’язується питання щодо арешту та конфіскації злочинних доходів.

     12 вересня 2002 року Україна ратифікувала  Міжнародну конвенцію про боротьбу  з фінансуванням тероризму. На  її основі та з урахуванням  8 спільних рекомендацій FATF розроблені доповнення до проекту Закону «Про боротьбу з тероризмом», який прийнятий Верховною Радою України в першому читанні за основу, в частині боротьби з фінансуванням тероризму.

     16 січня 2003 року Верховною Радою  України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України». Цей Закон передбачає викладення статті 209 Криміналь-ного кодексу України «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом» у новій редакції. Запропонована редакція даної статті не тільки розширює об’єктивну сторону складу даного злочину, на що звертали увагу фахівці FATF, але й усуває всі перешкоди в притягненні до відповідальності осіб за легалізацією (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Нова стаття 209 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів в частині умисного неподання, несвоєчасного подання, або подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу органу фінан-сової розвідки та за незаконне розголошення клієнту або будь-якій третій особі вищезазначеної інформації. Зміни до Кримінально-процесуального кодексу України визнали підслідність злочинів, передбачених статтею 209 Кримінального кодексу України.

     6 лютого 2003 року Верховною Радою  України прийнято Закон Укра-їни «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (від-миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цей Закон передбачає узгодження норм законів «Про банки і банківську діяльність» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з нормами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відми-ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цим Законом встановлено, що банки і фінансові установи повинні ідентифікувати своїх клієнтів, які проводять фінансові операції. Банкам і фінансовим установам надається пра-во одержувати відповідну інформацію про клієнтів від органів державної влади і відповідних управлінь. Зазначеним Законом передбачаються зміни до базового закону в частині встановленої єдиної суми по обов’язково-му фінансовому моніторингу на рівні 80 тисяч гривень. Також, більш чітко виписана норма щодо звільнення від відповідальності працівників первин-ного фінансового моніторингу за законне надання інформації, що носить банківську та комерційну таємницю, органу фінансової розвідки. Доповнено базовий закон новою статтею щодо політичної незалежності Уповноваже-ного органу, яка чітко встановлює, що використання Уповноваженого органу в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Забороня-ється також діяльність у цьому органі партій, рухів й інших громадських об’єднань, що мають політичні цілі.

     Відповідно  до останньої чинної редакції Закону України «Про запобі-гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», легалізація (відмивання) доходів - це вчинення дій з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядження дохода-ми або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

     Обов’язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціаль-но уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніто-рингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єк-тами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України [5, с.39].

     Внутрішній  фінансовий моніторинг - діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінан-сових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (від-миванням) доходів.

     До  легалізації (відмивання) доходів цим  Законом відносяться дії, спря-мовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами. 

     1.3.Суб’єкти у системі фінансового моніторингу 

     Законодавство України в сфері запобігання  та протидії легалізації (від-миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає наступну органі-заційну структуру системи фінансового моніторингу [19, с.16]:

     -державний фінансовий моніторинг;

     -первинний фінансовий моніторинг.

     Суб’єктами державного фінансового моніторингу є [17, с.190]:

     -центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяль-ністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

     -спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінан-сового моніторингу - центральний виконавчої влади із спеціальним статусом (Уповноважений орган).

     Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

     -банки, страхові та інші фінансові установи;

     -платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

     -товарні, фондові та інші біржі;

     -професійні учасники ринку цінних паперів;

     -інститути спільного інвестування;

     -гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

     -підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

     -підприємства і об’єднання зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

     -інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

     З 1 січня 2005 року, згідно з Указом Президента України від 24 грудня 2004 року, на чолі державного фінансового моніторингу  знаходиться Дер-жавний комітет фінансового моніторингу України (ДКФМУ), який є центра-льним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, функції якого чітко визначені базовим Законом та Положенням, як спеціального Уповнова-женого органу в цій сфері. Він є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в Державному казначействі та печатку. ДКФМУ є абсолютно незалежною від політичних процесів державною уста-новою, яка підпорядковується безпосередньо Президенту та Кабінету Міні-стрів України. Ніякі політичні партії та групи не мають впливу на призна-чення керівника ДКФМУ, заступників та його повсякденну діяльність в цілому. Протягом 2010 року Держфінмоніторингом забезпечувалась стабіль-на робота його центрального апарату та розбудова регіональної мережі. З 2007 року в режимі промислової експлуатації працює Єдина державної інфо-рмаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму [20].

     Суб’єкти державного фінансового моніторингу (за винятком Уповнова-женого органу) зобов’язані [17, с.192]:

     -вимагати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань та обов’язків, передбачених цим Законом;

     -проводити перевірку стану організації професійної підготовки праців-ників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, вживати заходів, передбачених цим Законом;

     -під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог актів законо-давства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів та фінансуванню тероризму, вживати в установленому законодавством порядку заходів, передбачених цим Законом;

     -інформувати Уповноважений орган про виявлені випадки порушення законодавства суб’єктами первинного фінансового моніторингу;

     -забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб’єктів первин-ного та державного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

     -погоджувати з Уповноваженим органом будь-які нормативні докумен-ти, що стосуються питань, пов’язаних з виконанням вимог цього Закону;

     -надавати Уповноваженому органу інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації щодо особистого життя громадян), в порядку, визначеному законодавством.

     Завданнями  Уповноваженого органу є:

     -участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансу-ванню тероризму;

     -збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу;

     -створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформа-ційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) до-ходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

     -налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

     -забезпечення в установленому порядку представництва України в між-народних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмива-нню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

     Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань:

     -розробляє комплексні програми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню теро-ризму;

     -бере участь у розробленні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України та її реалізації;