Фінансовий облік отриманих і виданих авансів

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ  ЗАСАДИ ОБЛІКУ ОТРИМАНИХ І ВИДАНИХ  АВАНСІВ

1.1 Економічна  сутність, визнання та види авансів

Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в  рахунок виконання зобов'язань  по контракту [7,с.10-11].    

У ряді випадків підприємства під поставку матеріальних цінностей  або під виконання робіт (послуг), а також при оплаті продукції  і робіт, прийнятих від замовників за частковою готовністю, можуть видавати аванси.  

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу покупцю сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту. 
 Аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. Це повний або частковий платіж. Здійснюючи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за деякий час до надходження товару [10,с.12-13].  

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді  певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. 
Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Для обліку грошових розрахунків за авансами передбачено субрахунки 681 “Розрахунки за авансами одержаними” і 371 “Розрахунки за виданими авансами” при отриманні (здійсненні) передоплати. Інструкцією № 291 передбачено використання цих субрахунків для чіткого розмежування дебіторів та кредиторів підприємства.  

Аванс є доказом, що засвідчує факт наявності зобов’язання (доказова функція – підтверджує факт укладання договору), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція).

Проте, аванс  не може бути завдатком, який визнано одним із способів забезпечення виконання зобов’язання (забезпечувальна функція). Після виконання продавцем (виконавцем) своїх зобов’язань перед покупцем (замовником) – поставки матеріальних цінностей або виконання робіт чи надання послуг – сума авансу зараховується в рахунок остаточної сплати за відповідним договором на поставку матеріальних цінностей або виконання робіт чи надання послуг.

Передоплата (попередня  оплата) – оплата за матеріальні цінності, які фактично є в наявності у продавця, але не передані покупцю, або за вже виконані виконавцем, але не передані замовнику роботи чи послуги. Передоплата є своєрідною гарантією платоспроможності покупця (замовника). Вона відкидає сумніви продавця (виконавця) у можливості покупця (замовника) розрахуватися з ним, на відміну від авансу, який перш-за-все виступає не гарантією, а фінансуванням витрат продавця (виконавця), пов’язаних з виконанням зобов’язань перед покупцем (замовником).

Часто буває  складно відрізнити аванс від  передоплати, тому що межа між ними – умовна, нечітка. Для питань бухгалтерського та податкового обліку різниця між цими поняттями не має принципового значення.    

Авансові платежі постачальникам та іншим підприємствам оформлюють платіжними дорученнями, в яких міститься посилання на укладений договір. Підтвердженням проведених платежів є виписка банку. Зарахування оформлюється розрахунком (довідкою) бухгалтерії . 

Отже, аванси –  це грошова сума, отримана продавцем  від покупця (замовника) відповідно до договору, для поставки матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг, фактично – під зобов’язання продавця (виконавця), які ще не почали виконуватися, в рахунок майбутніх платежів.

У ст.4 Закону України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» розкрито сутність одного з основних принципів бухгалтерського обліку – принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження грошових коштів.

У п.5 П(С)БО 15 «Дохід»  зазначено, що дохід визнається під  час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання власного капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінку доходу може бути достовірно визначено. Отже, збільшення активу внаслідок надходження коштів чи зменшення зобов’язання внаслідок виконання робіт, надання послуг, чи відвантаження товарів можна визнати доходом та збільшити власний капітал лише в тому періоді, в якому відбувається фактична передача результатів робіт чи відвантаження товарів.

Таким чином, отримані аванси не визнаються доходами. У п.6.3 та 6.4. П(С)БО 15 «Дохід» зауважено, що не визнаються доходами такі надходження  від інших осіб, як сума попередньої  оплати продукції (товарів, робіт, послуг) та сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).

Одержані від  замовника аванси  до складу доходів  підрядчика не включаються, а обліковуються у складі його зобов’язань. Відповідно до п.11 П(С)БО 11 «Зобов’язання» поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів включають до поточних забов’язань. Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди [3].

Зовсім інакше трактування авансів у податковому  обліку. У ст.11.3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата  зарахування коштів від покупця  (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата  відвантаження товарів, а для  робіт (послуг) – дата фактичного  надання  результатів робіт  (послуг) платником податку. Отже, аванси одержані відносяться до валового доходу у податковому обліку.

Особливим є  порядок віднесення до складу валового доходу авансів і передоплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту). Під терміном «довгостроковий договір» розуміють будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати) [2].

Аналітичний облік за рахунком 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться в розрізі  окремих одержувачів грошових коштів у вигляді авансових платежів (за кожним дебітором) [5,с.10].  

Суб’єкти малого підприємництва, котрі сплачують єдиний податок, не є платниками податку на прибуток підприємств (ст.6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»), отже, вони можуть володіти основними засобами, але не основними фондами. Таким чином, якщо замовником виступає платник єдиного податку, то підрядна організація не може застосовувати довгостроковий порядок оподаткування і зобов’язана отримані аванси у повному обсязі відносити до валового доходу.

Аванси, перераховані замовником підрядчику, відображаються в обліку замовників за схожою методикою. У п.6 П(С)БО 16 «Витрати» зазначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Згідно з п.9 даного П(С)БО попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг не визнається витратами й не включається до звіту про фінансові результати.

На противагу  положенням (стандартам) бухгалтерського  обліку, у ст.11.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;
• або дата оприбуткування платником податку товарів а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Отож, аванси сплачені замовниками відносяться до їх валових витрат.

Можна зробити висновок, що аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. На рахунку 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться облік розрахунків за виданими авансами під поставку матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), а також з оплати продукції та робіт, прийнятих замовником за частковою готовністю. А на рахунку 681 “Розрахунки за авансами одержаними” ведеться облік одержаних.

1.2 Нормативне забезпечення фінансового обліку отриманих і виданих авансів

Порядок та форми фінансового обліку отриманих та виданих авансів визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива підстава виникнення авансів, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

Основними джерелами  інформації щодо ведення фінансового обліку отриманих і виданих авансів є:

Облік авнсів регламентується Законами України, національними П(С)БО, наказами, положеннями, постановами, інструкціями та іншими нормативними документами, які забезпечують законне ведення обліку. Законодавчо-нормативні акти, які регулюють облік авансів та їх короткий зміст наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Законодавчо–нормативне  регулювання обліку авансів

Таким чином, нормативне забезпечення обліку виданих і отриманих авансів, відображає та забезпечує його законне ведення. Законодавча система України намагається регулювати правильний облік авансів фінансового обліку. Це полегшує роботу працівників бухгалтерської сфери, оскільки чітко розписують всі права, норми і порядок. До нормативної бази час від часу вносяться зміни, тому користувачі бухгалтерської інформації повинні завжди слідкувати за різними поправками в законодавстві.

1.3  Авансові  платежі у міжнародній практиці

У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є  найбільш вигідною формою для експортера. Аванс — це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.        Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.  У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

• продавець не впевнений у платоспроможності покупця;
• економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;
• при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;
• при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);
• у разі досить тривалих строків дії контракту.     Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту (замовлення), так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї. Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальну суму контракту або попередня оплата. У цьому разі експортер достатньо захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможним заплатити за товар, який йому вже відвантажений. Аванс на загальну суму контракту також означає, що експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, виплату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо. Більше того, попередня оплата звільняє постачальника від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ним.        З іншого боку, аванс, навіть у розмірі відповідного відсотка від суми контракту, слугує засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих покупцем за контрактом. У разі відмови прийняти замовлений товар постачальник має право отриманий ним аванс використати на відшкодування збитків.         До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. Крім того, порушення виконання зобов’язань експортера за контрактом може статися у вигляді недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування і транспортування, що може призвести до визнання товару некондиційним. У такому разі імпортер ризикує втратити аванс (або повернути його через тривалий час за рішенням суду) і матеріальну компенсацію. Авансовий платіж також означає, що імпортер кредитує поставку на відповідний період, до того як він фізично отримає товар у своє розпорядження.      Від авансу необхідно відрізняти завдаток і відступні. Завдаток, як і аванс, видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі невиконання умов договору контрагентом, що дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо ж невиконання зобов’язань за контрактом виявиться з боку сторони, що отримала завдаток, то ця сторона зобов’язана повернути його у подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договір, від відшкодування збитків іншій стороні.         Відступні являють собою обумовлену в договорі суму, сплативши яку контрагент звільняється від взятих на себе зобов’язань за контрактом без відшкодування додаткових збитків іншій стороні. Таким чином, якщо аванс і завдаток спонукають контрагентів до своєчасного виконання договору, то відступні, навпаки, при відповідних обставинах можуть послабити стимули до виконання контракту.      Авансовий платіж у розмірі загальної вартості контракту використовується, коли:
• валютне законодавство й органи валютного контролю країни покупця допускають авансові платежі у розмірі 100% вартості контракту;
• відсутні державні обмеження або заборона на імпорт/експорт товарів;
• імпортер має вдосталь ліквідних ресурсів для здійснення авансового платежу;
• ціна товарів, що купуються за допомогою авансової форми розрахунків, відносно невелика в загальному обороті коштів імпортера. У міжнародній торгівлі розрахунки у формі авансу на загальну вартість контракту використовуються відносно рідко, що пояснюється трьома основними причинами. По-перше, у зв’язку з посиленням конкуренції товаровиробників і наповненням товарного ринку рядом товарів сформувався стійкий «ринок покупця» й експортери змушені пристосовуватись до інтересів імпортерів при оплаті товарних поставок. По-друге, експортери переважно мають справу не безпосередньо з кінцевими споживачами або великими операторами ринку, а з посередниками, які здебільшого не мають достатньо власних ресурсів для 100% попередньої оплати. По-третє, самі продавці не завжди погоджуються на цю форму розрахунків, оскільки вона обумовлює надання імпортеру значних фактичних знижок. Статистика свідчить, що авансові платежі за зовнішньоторговельними контрактами у підсумку можуть знизити реальну ціну товару на 5—7% за рахунок знижки, яку отримують покупці.           На відміну від міжнародної практики, в Україні при розрахунках за імпортом головною вимогою іноземного партнера є отримання авансу на загальну вартість контракту, що пов’язано з недовірою до держави в цілому. При цьому, здійснюючи авансовий платіж, український імпортер практично кредитує іноземного партнера за контрактом, у багатьох випадках не вимагаючи знижки до продажу ціни товару за наданий кредит. Якщо ж умова знижки ціни все ж включається до контракту, то реально вона зовсім не відповідає тим втратам, яких зазнають українські підприємства при 100-відсотковому відволіканні своїх обігових коштів.  Авансові платежі, що покривають лише частину суми контракту, досить поширені в міжнародній торгівлі. При цьому основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5—10% вартості контракту сплачуються у формі авансу, а решта — у формі відкритого рахунку або акредитива. Іноді авансові платежі безпосередньо здійснюються в межах акредитивів (при використанні акредитива «з червоним застереженням»).     Світова практика свідчить, що авансові платежі, як правило, становлять 10—30% суми контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від призначення авансу. Так, якщо видається завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, то він дорівнює зазвичай 10—15% суми контракту. Аванс імпортера на виконання спеціального замовлення або поповнення обігового капіталу експортера досягає 30—50% сумі контракту. Водночас аванс як форма розрахунків за контрактами з довгостроковим партнером або на основі міждержавних угод може досягати 100% суми контракту. Іноді в контракті передбачається сплата авансу кількома внесками: наприклад, 10—20% вартості замовлення — при підписанні контракту і 15% — після подання технічної документації. Цей метод має назву поетапних платежів.  Аванс сплачується протягом відповідного строку з дати підписання контракту. При постачаннях складних видів машин і обладнання з великим строком виробництва контракт набуває чинності після переказу покупцем авансу, який виплачується протягом 30—90 днів з дати підписання контракту. У контракті також обумовлюється, через який проміжок часу після сплати авансу буде здійснено поставку товару. Як правило, аванс реалізується через банківський переказ (також використовуються й інші інструменти — чеки).    Розмір оплати за отримання авансу визначається обумовленою в договорі ставкою у відсотках річних, при цьому відсотки на користь покупця нараховуються з дня переказування авансу до дати реальної поставки товару. Однак частіше відсоткова ставка у контракті не вказується, а враховується сторонами при узгодженні ціни товару, тобто через зниження ціни на розмір витрат, пов’язаних з наданням авансу.  Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути своєчасно зафіксована в контракті. При поставці товару партіями аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатися при кінцевих розрахунках. Аванс раціонально погашати у відповідній частці від кожної поставки. У цьому разі можливі два способи: пропорційний, коли при кожній поставці погашається частина авансу, відповідна його частині у вартості товару, і прогресивний, коли відсоток погашення авансу з кожною новою поставкою пропорційно зростає.  При інших рівних умовах для імпортера більш вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера. Для експортера більш вигідно, якщо аванс погашається при розрахунках за останнє відвантаження товару, оскільки цей спосіб забезпечує найбільш тривале користування авансом і повністю страхує від можливих втрат у разі відмови покупця від наступних партій товару. Оскільки авансовий платіж пов’язаний для покупця зі значним ризиком, при його використанні він часто вимагає виставлення на себе гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу або гарантії необхідного виконання контракту).       У міжнародний практиці, особливо в країнах Західної Європи, авансові платежі і тим більш попередня оплата не користуються широкою популярністю. Все більша частина угод укладається на умовах розстрочки платежу.           На відміну від європейських країн, в Україні авансові платежі застосовуються значно частіше. Це обумовлюється такими причинами:
• по-перше, українські підприємства ще тільки набувають відповідного досвіду у зовнішньоторговельній діяльності і є новачками на світових ринках. З боку іноземних фірм до них мало довіри, і тому фірми вимагають 100-відсоткових авансових платежів;
• по-друге, самі українські підприємства недостатньо юридично захищені, і це змушує їх перестраховуватись, вимагаючи 100-відсоткового авансу від своїх покупців. Наполягаючи на авансовому платежі, вони обмежують кількість потенційних партнерів, а також зменшують свій прибуток за рахунок зниження ціни товару. Крім того, відповідно до Інструкції Державної податкової адміністрації України «Про порядок відрахування і сплати податку на додану вартість», авансові платежі, отримані українськими підприємствами від іноземних і вітчизняних осіб у рахунок майбутнього експорту товарів, робіт і послуг, оподатковуються на додану вартість. Винятками є лише авансові платежі за товари, які не оподатковуються ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість».        Це означає, що підприємство-експортер повинно відволікати з обігу і перераховувати до бюджету частину коштів від отриманих авансів до моменту фактичного відвантаження продукції на експорт. З іншого боку, у разі непоставки товару експортер може відчути труднощі з поверненням покупцеві отриманого авансу в повній сумі через затримку або неможливість повернення з бюджету раніше перерахованих коштів [1,с.64-69].           Отже, можна зробити висновок, що у міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера. До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. У міжнародний практиці авансові платежі не користуються широкою популярністю. Все більша частина угод укладається на умовах розстрочки платежу.            

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК ОТРИМАНИХ І ВИДАНИХ АВАНСІВ НА ТзОВ «Агротехніка»

2.1 Економіко-організаційна  характеристика  ТзОВ «Агротехніка»

Організаційно-економічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва:

1. Послідовний технологічний зв’язок,  якому притаманна відкрита мережа  зв’язків між виробництвами,  що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кілька етапів. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

2. Паралельний технологічний зв’язок,  що являє собою мережу зв’язків  з розгортанням виходів з першої  виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

Саме цей тип технологічного зв’язку виробництва притаманний  ТзОВ «Агротехніка».

3. Послідовно-паралельний  технологічний зв’язок — це  мережа зв’язків з різними  входами вихідної сировини у  ряд виробництв з послідовним  розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна  для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної  мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Система внутрішньогосподарського ринку - це механізм економічних (товарно- грошових) відносин, які забезпечують ефективне  функціонування підприємства на основі економічного інтересу внутрішньогосподарських підрозділів в кінцевих результатах діяльності. В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги [21, 24].

Планування діяльності підрозділів  здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської  діяльності підрозділів та базується  на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити  причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів  щодо усунення недоліків і поширення  позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому. 
Встановлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний механізм створюється  відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме: мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці; мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва; 
мотиваційного механізму підприємництва.

Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Як показують численні соціологічні дослідження, переважним є мотиваційний механізм праці, в якому схильність особистості до праці має більшу мотиваційну цінність, ніж спонукання до праці, а останнє — більшу цінність, ні примушення до праці.

Мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва спрямований передусім на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції.

Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання  та досягнення успіху в умовах конкуренції  в коротко- і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень [23, 228].

Таким чином, особливості  кожної з наведених складових  внутрішнього економічного механізму  визначають характер діяльності підприємства як системи та створюють умови для досягнення поставлених цілей.

На ТзОВ «Агротехніці»  безумовно дотримуються всіх цих  складових для досягнення своїх  цілей, для ефективного функціонування підприємства і одержання відповідних  результатів. Також, особливу увагу приділяють такій складовій як мотивація своїх працівників. Адже максимально ефективне і точне виконання своїх обов’язків працівником забезпечує приблизно 30% досягнення максимально високих результатів діяльності підприємства за мінімальний термін.

Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко  визначених та науково обґрунтованих  принципів.

Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення  цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продукцію, на яку у даний момент є попит споживача.

 Принцип безперервності  і надійності виявляється у  створенні таких організаційно-господарських  та технічних умов, за яких  досягається стійкість і безперервність  заданого режиму виробничого  процесу. Вирішення цього завдання забезпечується: надійністю та злагодженістю функціонування як самої управляючої системи та її органів, так і об’єкта, яким управляють; наявністю зворотного зв’язку між усіма компонентами управляючих органів та об’єктів управління; визначеними процедурами та конкретними заходами усунення відхилень, що виникають в процесі роботи.

Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а  й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов’язує у часі дії людей, кількість, ассортимент і якість ресурсів, що витрачаються.

Демократичний принцип  розподілу функцій управління ґрунтується  на методах і правилах суспільного  поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який: краще за інших інформований про стан справ на відповідному об’єкті; найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення; може нести матеріальну, юриди-

чну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації. 

Принцип науковості та обґрунтованості  методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.

Проаналізуємо показники  фінансової діяльності підприємства для  відображення результатів функціонування ТзОВ «Агротехніка» за 2008, 2009, 2010 роки. Для цього зробимо аналіз ліквідності  підприємства, аналіз ділової активності підприємства та аналіз рентабельності підприємства.

Потрібно зазначити, що ТзОВ «Агротехніка» у 2008 році мала назву  ТзОВ «Агрокоміндустрія». У 2009 році вона перейменувалася на ТзОВ «Агротехніка». У зв’язку з цим і була змінена  вся фінансова звітність підприємства. тому показники, які будуть розраховуватись на основі 2008, 2009, 2010 років матимуть певні неточності, що пов’язані зі зміною даних фінансової звітності підприємства.

Під ліквідністю активу розуміється його здатність до трансформації у грошові засоби. Ступінь ліквідності активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність [7].

Таблиця 2.1

Фактори впливу на ліквідність підприємства

Для визначення ліквідності  ТзОВ «Агротехніка» визначемо такі показники: коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності та чистий оборотний капітал.

Таблиця 2.2

Аналіз ліквідності ТзОВ «Агротехніка» 2008-2010 рр.