Фінансовий потенціал підприємства
ВСТУП
«Розвиток промисловості визначає спосіб життя, і перспективи більшої частини населення» [8,ст..25], що особливо актуально для України, оскільки основою її економіки є крупні промислові підприємства. Саме від їх ефективної і стабільної роботи залежить розвиток економіки і суспільства в цілому зараз.
Перехід до ринкової економіки диктує жорсткі умови існування підприємств, одним з яких є конкуренція. Саме не конкурентоспроможність української продукції висунула проблему їх переходу на інтенсивний шлях розвитку, який припускає виявлення і ефективне використання ресурсів підприємства. Крім того, «більшість українських підприємств мають застарілі, як у фізичному, так і в моральному плані устаткування, ... і недостатній об'єм грошових коштів для оновлення основних фондів.»[8,ст..35]. Рішення даних проблем здійснюється за допомогою економічного аналізу.
Фінансова сторона діяльності підприємства має важливе значення, тому аналіз і діагностика фінансового потенціалу і його ефективне використання є невід'ємною частиною економічного аналізу.
Розробкою методик аналізу
і діагностики фінансового
Проте, аналіз літератури
по даній темі виявив відсутність
єдиного методу проведення оцінки фінансового
потенціалу, а також недостатнє опрацьовування
існуючих методів. Таким чином, проблема
ефективного аналізу і діагност
Існує декілька визначень фінансового потенціалу, які різні в його трактуванні, але схожі в його суті.
До фінансового потенціалу можна застосувати визначення дане у Великій Радянській Енциклопедії, де «потенціал» визначається як «…засоби, запаси, джерела, що є в наявності і що можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану; рішення будь-якої задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області».
Фомин П.А. і Старовойтов М.К. дають сучасніше
трактування: « Фінансовий потенціал підприємства
- це відносини, що виникають на підприємстві
з приводу досягнення максимально можливого
фінансового результату». Також його можна
визначити як «… характеристику фінансової
незалежності підприємства, його фінансової
стійкості і кредитоспроможності»[10,ст..
Крім того, якщо виходити з методики оцінки, «фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва (прибутковість, ліквідність, платоспроможність), потенційні інвестиційні можливості».
У зв'язку з вищевикладеним, фінансовий потенціал можна визначити як фінансові ресурси, з приводу яких виникають відносини на підприємстві з метою досягнення його ефективного функціонування (високих показників ліквідності, прибутковості, платоспроможності, стійкості і інших фінансових показників).
Аналіз різних трактувань фінансового потенціалу дозволяє визначити основну мету його оцінки: визначення не використовуваних ресурсів і їх застосування для досягнення максимально можливого ефективного рівня функціонування підприємства.
Як було відмічено вищим, на даний момент немає єдиної методики аналізу і діагностики фінансового потенціалу підприємства, тому був проведений аналіз декількох пропонованих методик. В результаті були виявлені загальні риси, які дозволять надалі створити єдину методику оцінки фінансового потенціалу. Загальні риси методик аналізу фінансового потенціалу:
1.Основне джерело фінансової інформації – бухгалтерський звіт.
2.Робиться розрахунок і аналіз основних фінансових показників: прибутковість, ліквідність, стійкість та інші.
3.Порівняння отриманих результатів з даними минулого періоду або інших підприємств.
Таким чином, можна зробити висновок, що викладені етапи аналізу фінансового потенціалу є основою більшості методик, отже, існує можливість створення єдиної методики. Проте, слід відмітити, що при аналізі методик було виявлено багато відмінностей між ними.
Відмінності досліджених
1.Використання одного або набору показників.
2.Застосування різних методів розрахунку.
3.Наявність або відсутність ділення підприємства на підсистеми при аналізі.
В результаті, можна зробити висновок, що кожна методика носить індивідуальний характер. Таким чином, при розробці загальної методики аналізу фінансового потенціалу слід спиратися на загальні риси і враховувати відмінності, тому що таким чином буде можливість враховувати індивідуальність роботи окремого підприємства і мети, що переслідуються при проведенні аналізу.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1. Сутнісна характеристика потенціалу підприємства
1.1. Загальна характеристика потенціалу підприємства
Термін “потенціал” у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова “potentia” і означає “потужність, сила, приховані можливості”.
Таким чином, терміни “потенціал”, “потенційний” означають наявність у кого-небудь (будь-то окремо взята людина, первинний робочий колектив, суспільство в цілому) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.
У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити три напрямки.
Представники першого
Друга група авторів розглядає потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва.
Учені третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, - це цілісне уявлення про єдність структури і функції об’єкта, вияв їх взаємозв’язку.
Основний зміст поняття “
Потенціал підприємства характеризується чотирма основними рисами.
1 риса. Потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин.
2 риса. Можливості будь-якого
3 риса. Потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу до його використання з метою виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-комерційної системи.
4 риса. Рівень і результати
реалізації потенціалу
Специфіка комплексної оцінки полягає в тому, що її отримують за гармонізації результатів комплексного економічного аналізу. У ній містяться узагальнені висновки про діяльність об’єкта, які базуються на принципі системності. З. Ковачов рекомендує розглядати процес оцінки за такими основними елементами: а) об’єкт оцінки; б) суб’єкт оцінки; в) критерій; г) показник (система); д) одиниці (шкала) вимірювання; е) оцінка. Основні елементи перебувають між собою у відповідному зв’язку і відповідних відношеннях. Процес оцінки відбувається також у певній послідовності і потребує чіткої організації. З урахуванням цих вимог нами розроблено механізм процесу оцінювання потенціалу підприємства.
Беручи загалом, оцінка — це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об’єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.
У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання.
Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю думку, багато науковців, з-поміж яких можна назвати А. Г. Аганбегяна, припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їхній погляд, обов’язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують ще й інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання. Так, А. К. Семенов пише з цього приводу: «Головна причина цього — складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин».
У теоретичній
суперечці відносно питання про
оцінку ефективності діяльності господарської
системи з допомогою загального синтетичного
(інтегрального) показника чи з допомогою
групи, системи показників ми поділяємо
погляди тієї групи дослідників, яку очолюють
Б. П. Плишевський, Г. M. Сорокін, Н. А. Хрущ,
котрі дотримуються верховенства системи
показників, не вимагаючи обов’язкового
їх зведення до єдиного показника. Адже
сконструйований на будь-яких принципах
загальний синтетичний показник оцінки
ефективності діяльності господарської
системи і її елементів не може охопити
або, точніше, урахувати всі умови перебігу
процесу виробництва, рівень його організації.
Незалежно від волі та бажання дослідника
зведення застосовуваних показників у
синтетичні, інтегральні й інші за використання
якісно різнорідних або різноспрямованих
показників може призвести (або призводить)
до суперечливості чи несумісності окремих
елементів такого показника.
Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. На наш погляд, структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:
- загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;
- забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
- наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;
- можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;
- можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.
Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.
Дехто рекомендує оцінювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства через чисельність промислово-виробничого персоналу. Але більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов’язане з оцінкою вартості його елементів. Проте і цей метод не такий універсальний, як видається на перший погляд. Визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим способом і великою мірою умовності, оскільки для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або рівень її складності визначаються знаннями, практичними навичками й іншими людськими особливостями, такими як спритність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються вимірюванню.
Оцінка вартості потенціалу підприємства — це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.
В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:
- підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;
- визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;
- визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;
- реструктуризація підприємства;
- розроблення плану розвитку;
- визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;
- укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;
- установлення бази оподаткування;
- прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);
- здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.
1. Оцінка вартості майна проводиться за:
а) продажу певної частки нерухомості;
б) отримання кредиту під заставу частини нерухомості;
в) страхування нерухомого майна і визначення у зв’язку з цим його вартості;
г) передавання нерухомості в оренду;
д) оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства;
е) оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.
2. Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:
а) продаж окремих одиниць обладнання;
б) оформлення застави;
в) страхування рухомого майна;
г) передавання машин, обладнання в оренду;
д) організація лізингу машин, обладнання;
е) визначення амортизаційних відрахувань;
є) оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства;
ж) за реалізації інвестиційного проекту.
3. Оцінка вартості гудвілу проводиться за:
а) передання або продажу іншому підприємству;
б) надання франшизи іншим компаньйонам;
в) визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств;
г) використання гудвілу як внеску до статутного капіталу;
д) за визначення вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.
1.2. Структура фінансово-економічного потенціалу підприємства
Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.
Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються й відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування.
До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.
Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.
Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його слід також трактувати як сукупність функціонуючих ресурсів, які здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є полі структурною системою. До його складу входять:
- потенціал землі та природнокліматичні умови – можливості підприємства щодо використання сукупних природних багатств у господарській діяльності;
- потенціал основних фондів – наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства;
- потенціал оборотних фондів - це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці, які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення й витратах майбутніх періодів;
- потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб;
- потенціал технологічного персоналу – здатність працівників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.
Фінансовий потенціал –це обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, який знаходиться в його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.
Інвестиційний потенціал – головна складова фінансового потенціалу – наявні та приховані можливості підприємства щодо простого й розширеного відтворення.
Потенціал відтворення – сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу. Які знаходяться у розпорядженні підприємства, можуть бути додатково залучені та використані для простого й розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.
Суб’єктні складові пов’язані із суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального використання об’єктних складових.
До суб’єктних складових потенціалу підприємства відносять:
Науково-технічний потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва: науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, які є у розпорядженні підприємства для вирішення науково-технічних проблем.
Управлінський потенціал – це навички та здібності керівників усіх рівнів менеджменту щодо формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найбільш загальному вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.
Потенціал організаційної структури управління – загально корпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює у собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.
Маркетинговий потенціал – це максимальна можливість підприємства щодо систематизованого та планомірного спрямування всіх його функцій (визначення потреб і попиту, організації виробництва, продажу та після продажного обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал – максимальна продуктивність (функціональна спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо переміщення в просторі та руху в часі: персоналу – перевезення співробітників, розміщення їх по службових приміщеннях, переміщення згідно з часовим графіком роботи; матеріалів і готових виробів – транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків – передача, обробка, збереження і трансформація.
Окреме місце в структурі потенціалу займають трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціал, їх не можна однозначно віднести ані до суб’єктних, ані до об’єктних складових.
Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Дане поняття дозволяє, по-перше, оцінити ступінь використання потенційних можливостей як окремо узятого працівника, так і їхньої сукупності, що необхідно для активізації людського фактора, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого і уречевленого факторів виробництва.
Інфраструктурний потенціал – збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.
Інформаційний потенціал
– це єдність організаційно-
Інформаційно-обчислювальний потенціал – комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і наявність спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємством у різних галузях людської діяльності. [9,ст..25],
Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є:
- комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;
- ускладнення розв'язуваних проблем і об'єктів; зростання кількості зв'язків між об'єктами;
- динамічність ситуацій, що змінюються;
- дефіцитність ресурсів;
- підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;
- глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації;
- посилення ролі управлінського фактора.
Потенціал підприємства характеризується властивостями, типовими для будь-якої економічної системи: цілісністю, взаємозв'язком і взаємодією елементів, складністю, комунікативністю, ієрархічністю, множинністю опису, здатністю до розвитку, альтернативністю форм функціонування та розвитку, пріоритетом інтересів системи глобального рівня, пріоритетом якості, потужністю.
Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:
- Блочно-модульна структуризація.
- Функціональна структуризація.
Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу.
Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Такий підхід упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи.
Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:
- технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);
- технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);
- кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);
- просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);
- інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);
- ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);
- фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній).
Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:
- планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;
- реалізації - має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху;
- контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов'язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.