Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінансовий ринок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія бухгалтерського обліку, фінансів та кредиту

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему:

Виконала:

студентка ___ курсу ___ групи

економічного факультету

___________________________

Керівник:

викладач___________________

Харків

2011

Зміст

Вступ 3

1. Фінансовий ринок у системі економічних відносин 5

1.1 Сутність фінансового ринку 5

1.2 Суб’єкти фінансового ринку 7

2. Характеристика інструментів фінансового ринку 11

2.1. Інструменти кредитного ринку 12

2.2 Інструменти фондового ринку 18

2.3 Інструменти валютного ринку 23

3. Практична частина 28

Висновки 36

Список використаної літератури 37

Вступ

У фінансовій системі держави чільне місце займає фінансовий ринок як важлива сфера фінансових відносин яка сприяє ефективному функціонуванню інших сфер і ланок фінансової системи країни. Роль фінансового ринку у сучасній економіці полягає в акумулюванні заощаджень та тимчасово вільних фінансових ресурсів і використанні їх для забезпечення потреби у грошовому капіталі як фізичних осіб, так і підприємницьких структур, організацій та держави.

Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки.

Фінансовий ринок являє собою багатофункціональну систему, що сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства.

Характерною особливістю сучасного економічного розвитку є активізація процесів трансформації фінансового середовища, зокрема стрімкий розвиток світового фінансового ринку. Україна як невід’ємна частина світового господарства продовжує взаємодіяти з міжнародними фінансовими ринками.

1.Фінансовий ринок у системі економічних відносин

1.1 Сутність фінансового ринку

Функцiонування ринкової економiки грунтується на функцiонуваннi рiзноманiтних ринкiв, якi можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукцiї (товарів та послуг) та ринки трудових i фiнансових pecypcів. На ринку фiнансових pecypciв зустрiчаються такi підприємства, в яких у процесi господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх дiяльностi, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використанi для iнвестицiй. Саме на ринку фiнансових pecypciв, або фiнансовому ринку, вiдбувається перелив коштiв, при якому вони перемiщуються вiд тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує iнвестицiй. При цьому, як правило, кошти спрямовуються вiд тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тiльки пiдвищенню продуктивностi та ефективностi економiки в цiлому, а й полiпшенню економiчного добробуту кожного члена суспiльства.

Головне завдання фінансового ринку полягає у трансформації незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

Сутність фінансового ринку, як і будь-якої іншої економічної категорії, системи, чи явища, знаходить прояв і виконаних ним функціях.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

активної мобілізації тимчасово вільних фінансових ресурсів з різноманітних джерел;
ефективного розподілу акумульованого капіталу між багато чисельними кінцевими споживачами;
визначення найефективніших напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері щодо забезпечення високого рівня його доходності;
формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб’єктивніше відображають співвідношення між попитом та пропозицією на фінансові ресурси;
здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;
створення умов для мінімізації фінансових ризиків;
прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.

Фінансовий ринок є поняттям збірним, узагальненим. На практиці воно характеризує широку систему окремих видів фінансових ринків з різноманітними сегментами. Фінансовий ринок оперує різноманітними фінансовими інструментами, обслуговується специфічними інститутами, має доволі розгалужену фінансову інфраструктуру.

В умовах ринкової економіки для суб’єктів підприємницької діяльності основним джерелом вільних грошових коштів для фінансування капіталовкладень є фінансовий ринок, що забезпечує ефективний перерозподіл капіталу в рамках економічної системи, формування матеріального базису економічного зростання та починає відігравати визначну роль у розширеному відтворенні суспільного виробництва. Фінансовий ринок посідає надзвичайно важливе місце у структурі ринкової економіки, оскільки саме на ньому зустрічаються суб’єкти господарювання, котрі відчувають дефіцит коштів і потребу в додаткових інвестиціях, та власники заощаджень, які можуть бути використані для фінансування капіталовкладень. Ц процесі опосередкованого фінансовим ринком руху фінансові ресурси набувають специфічної форми фіктивного капіталу, що уречевлюється у фінансових активах.

1.2 Суб’єкти фінансового ринку

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають.

Передача в користування фiнансових pecypciв на фiнансовому ринку оформляється тим чи iншим фiнансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється вiдповiдними iнструментами позики - борговими цiнними паперами (облiгацiями, векселями, ощадними сертифiкатами тощо) або рiзними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в aкцioнepний кaпiтал, така операцiя оформляється iнструментами власностi - акцiями. Платою за нaдaнi в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акцiонерний капiтал - прибуток у виглядi дивiдендiв i капiтaлiзований прибуток, що направляється на збiльшення власного капiталу корпорацii.

Оскiльки передача в користування капiталу вiдбувається через продаж фiнансових активiв, якi вiдображають права на отримання доходу на вкладений капiтал, фiнансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають i купують фiнансовi активи. Фінансовий ринок являє собою систему економiчних та правових вiдносин, пов'язаних iз купiвлею-продажем або випуском та обiгом фiнансових активiв. Суб'єктами цих вiдносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вiльнi фiнан-cовi ресурси, ті, якi потребують iнвестицiй, та фiнансовi посередники, якi на стабiльнiй, впорядкованiй основі забезпечують перерозподiл фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку (див. Рис. 1.1.)

Осiб, якi iнвестують кошти в дiяльнiсть iнших суб'єктiв ринку, купуючи певнi фiнансовi активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів - акцiй, облiгaцiй, депозитiв тощо. Тих, хто залучає вiльнi фiнансовi ресурси через випуск та продаж iнвecторами фiнансових активiв, називають емітентами таких активів. Кожен фiнансовий актив є активом інвестора - власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.

Рис. 1.1. Структура суб’єктів фінансового ринку

Торгiвля фiнансовими активами мiж учасниками ринку вiдбувається за посередництвом рiзноманiтних фiнансових iнститутiв. Саме вони забезпечують неперервне функцiонування ринку, розмiщення серед інвесторів нових та обiг на ринку емiтованих ранiше активiв. Наявнiсть на фiнансовому ринку великої кiлькостi фiнанасових посередникiв з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції мiж ними, а отже, зниженню цiн на рiзнi види фiнансових послуг. Чим бiльш розвинений та конкурентний фiнансовий ринок, тим меншою є винагорода фiнансових посередникiв за наданi iншим учасникам ринку послуги. Фiнансовi посередники є необхiдними учасниками фiнансового ринку, якi забезпечують iнвecтopaм оперативне вкладення коштiв у фiнансовi активи та вилучення коштiв з процесу iнвестування. Учасникам ринку, якi потребують iнвестицiй, фiнансовi посередники допомагають залучити кошти за вiдповiдну своїй конкурентнiй позицiї плату. Чим вища конкурентна позицiя позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фiнансовими ресурсами.

Фінансові ринки, по відношенню до суб’єктів які надають та отримують фінансові послуги, виконують ряд важливих функцій:

Фінансові ринки забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни та фінансові активи, що урівноважують попит i пропозицію на них, при цьому.

На фінансовому ринку кожен iз iнвecтopiв має певнi мiркування щодо дохiдностi та ризикованності своїх майбутнiх вкладень у фiнанcовi активи. При цъому, звичайно, ним враховується iснуюча на фiнансовому ринку ситуацiя: мiнiмальнi процентнi ставки та piвнi процентних ставок, що вiдповiдають рiзним рiвням ризику. Емiтенти фiнансових активiв, для того щоб бути конкурентоспроможними на фiнансовому ринку, прагнуть забезпечити iнвecтopaм необхiдний рiвень дохiдностi їх фiнансових вкладень. У такий спосiб на ефективно дiючому фiнансовому ринку формується рiвноважна цiна на фiнансовий актив, яка задовольняє й інвесторів i емітентів, i фiнанансових посередникiв.

Фiнансовi ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фiнансових активів i тим самим пiдвищують лiквiднiсть цих aктівів.

Викуп у інвесторів фiнансових активiв забезпечують фiнансовi посередники - дилери ринку, якi в будь-який момент, коли це потрiбно інвесторам, готові викупити фiнансовi активи, що їм належать. Чим ефективнiше функцiонує фiнансовий ринок, тим вищу лiквiднiсть він забезпечує фiнансовим активам, що перебувають в обiгу на ньому, оскiльки будь-який інвестор може швидко i прак-тично без втрат у будь-який момент перетворити фiнансовi активи на готівку.

Фiнансовi посередники завжди готові не тiльки викупити фiнанcовi активи, а й продати їх інвесторам у разi потреби. 3дiйснюючи на постiйнiй основні викуп i продаж фiнансових активiв, фiнанcовi посередники не тiльки забезпечують лiквiднiсть фiнансових активiв, що є в обiгу на ринку, а й стабiлiзують ринок, протидiють значним коливанням цiн, якi не пов'язанi зi змiнами в реальнiй вapтocті фiнансових активiв та змiнами в дiяльностi емітентів цих активiв.

Фiнансовi ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторiв (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцiй та iнформацiйнi витрати.

Фiнансовi посередники, здiйснюючи великi обсяги операцiй з інвестування та залучення коштiв, зменшують для учасникiв ринку ви-трати i вiдповiднi ризики вiд проведення операцiй iз фiнансовими активами. Як на ринку акцiй та облiгацiй, так i на кредитному рин-ку саме посередники вiдiграють вирiшальну роль у перемiщеннi капiталiв. Особливо помiтна ця роль при фiнансуваннi посередниками корпорацiй, що мають не найвищий кредитний рейтинг, i кiлькiсть яких є значною в ycix країнах cвiту. Фiнансовi посередники зменшують витрати через здiйснення економiї на масштабi операцiй i вдосконалення процедур оцiнювання цiнних паперiв, емітентів та по-зичальникiв на кредитному ринку.

2. Характеристика інструментів фінансового ринку

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Основними інструментами на фінансовому ринку є готівкові гроші, банківські кредити, цінні папери. За окремими видами фінансових ринків розрізняють певні інструменти, що обслуговують їх.

За терміном обігу розрізняють такі фінансові інструменти:

• короткострокові (з періодом обігу до одного року), вони найчисленніші й призначені для обслуговування операцій на ринку грошей;

• довгострокові (з періодом обігу понад рік) так звані безстрокові фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлюється (наприклад, акції); ці фінансові інструменти обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на такі:

• без подальших фінансових зобов'язань, тобто інструменти, за якими подальші фінансові зобов'язання не виникають; як правило, вони є предметом безпосередньо фінансової операції і при їх передаванні покупцеві продавець не несе щодо них додаткових фінансових зобов'язань (наприклад, валютні цінності, золото);

• боргові, що характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем й зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка (якщо ця винагорода не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладами боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки.

За видами грошових активів фінансовий ринок поділяється на: кредитний ринок, ринок цінних паперів та валютний ринок.

2.1. Інструменти кредитного ринку

Категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту.

Ринок кредитних ресурсів - це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності і строковості.

Кредитний ринок - найважливіший і найстаріший сегмент фінансового ринку.

Суб’єктами ринку є:

кредитори;
держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів;
постачальники.

Учасниками ринку кредитних ресурсів є: комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інституції.

Кредитний ринок забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб’єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Так, централізація фінансових ресурсів у інституційних інвесторів на фондовому ринку є лише проміжним кроком у їх переміщенні до суб’єктів господарювання, де після придбання вони будуть використовуватись як власні. Це дуже важливі структури, які призначені для централізації окремих роздрібнених, часто незначних за розмірами, коштів та для їх раціонального розміщення. Однак їх роль, хоча і важлива, проте істотно обмежена, бо вони — лише фінансові посередники.

Кредитна система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит, як форма фінансових відносин, відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему.

Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня належить центральний банк, до другого — комерційні. На центральний банк покладаються дві основні функції — емісія грошей, що є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської системи — ліцензування банківської діяльності й банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, будучи банком банків, та обслуговування уряду — організація касового виконання бюджету і обслуговування державних запозичень.

Комерційні банки є головними інституціями банківської системи та ринку грошей. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних коштів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних і фізичних осіб (див. рис. 2.1.). За сферою діяльності, яка визначає місце банку на грошовому ринку, комерційні банки поділяються на універсальні й спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють усі види банківських операцій для будь-яких клієнтів.

Рис. 2.1. Комерційні банки

Комерційні банки — це насамперед фінансові посередники.

У розрахунках між суб’єктами господарювання, фізичними особами та державою вони забезпечують надійність і своєчасність руху грошових потоків. Від налагодження розрахунків залежить стабільність економіки та ритмічність діяльності підприємств. У торгівлі фінансовими ресурсами банки забезпечують, з одного боку, концентрацію всіх тимчасово вільних коштів, а з іншого — їх раціональне та ефективне розміщення. Крім того, банки можуть виконувати посередницькі функції в операціях з цінними паперами та довірчі операції.

Джерелами формування ресурсів є власний капітал банку, цільові надходження, залучені та запозичені кошти. Цільові надходження — це кошти, які банк використовує за дорученням, наприклад на фінансування бюджетних капітальних вкладень чи обслуговування кредитних ліній інших банків. Залучені кошти являють собою залишки на поточних рахунках клієнтів, депозитні вклади і сертифікати, випущені облігації і векселі, а запозичені — ресурси, що куплені у центральному банку та на міжбанківському ринку. Власні ресурси є стабілізуючою основою діяльності банків і створюються з огляду на необхідність забезпечення їх надійності. Наприклад, в Україні встановлено мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 1 млн. євро. Потужність банківської системи, її роль і місце у фінансовій системі та економіці країни визначаються обсягом ресурсів, які концентруються в комерційних банках.

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;
монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;
кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;
регулювання та нагляд за банківською діяльністю;
встановлення правил проведення банківських операцій;
ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів. Розмір обов’язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов’язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов’язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички - короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит).

Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, власних зобов’язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов’язань.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків. Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

2.2 Інструменти фондового ринку

Виникнення та обіг капіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається ніби - то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої - його відображення у цінних паперах.

Цінні папери - це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку.

У відповідності з законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;
цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначено такі види цінних паперів:

акції;
облігації внутрішніх державних та місцевих позик;
облігації підприємств;
казначейські зобов’язання підприємств;
ощадні сертифікати;
векселі;
приватизаційні цінні папери;
інвестиційні сертифікати;

Поява цього різновиду капіталу пов’язана з розвитком потреби у залученні все більшого об’єму кредитних ресурсів внаслідок ускладнення та розширення комерційної та виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику.