Фінансовий ринок України, проблеми та перспективи розвитку
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОНСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ 6
- Поняття фінансового ринку та його функції 6
- Структура та основні елементи фінансового ринку 10
- Класифікація фінансових ринків 15
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ 21
- Основні тенденції розвитку фінансового ринку в Україні 21
- Фінансові посередники та їх значення для функціонування національного фінансового ринку 25
- Модель розвитку фінансового ринку в Україні 30
РОЗДІЛ 3. ОСОНВНІ ЗАСАДИ
УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО
- Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні 35
- Підвищення ефективності інтеграції фінансового ринку України до світового фінансового простору 40
ВИСНОВКИ 44
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 47
ВСТУП
Актуальність теми. Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку є ключовим елементом сильного економічного середовища, який забезпечує фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів.
Фінансовий ринок виник у результаті появи потреби в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави, але крім того, він також є певним фінансовим барометром економіки, який ефективно працює при низьких темпах інфляції, стабільній законодавчій та нормативній базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві.
Враховуючи незначний період функціонування, фінансовий ринок України порівняно із ринками економічно розвинутих країн має певні недоліки, які слід усунути, але для цього необхідно ретельно дослідити тенденції, що склалися у межах вітчизняного і міжнародного фінансового ринку. Формування ефективного фінансового ринку вимагає цілісного підходу та погоджених рішень щодо стратегії його розвитку.
Розвиток фінансового ринку в Україні є невід'ємною складовою процесу економічного зростання, орієнтованого на забезпечення стабільно високих показників розвитку на довгострокову перспективу. Тому обрана тема є досить актуальною на сьогодні, адже фінансовий ринок потенційно здатний допомогти здійсненню в Україні структурної перебудови економіки, завдяки перетіканню капіталів, стати фактором економічного зростання, збільшення зайнятості, інтеграції економіки України у світове господарство.
Дослідженню проблеми розвитку фінансового ринку та його значення для економічного зростання країни приділяється значна увага як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням даної проблеми, слід виділити роботи наступних авторів: з питань місця та ролі фінансового ринку як складової фінансової системи країни – Л.М. Алексеєнко, О.І. Барановського, О.Д. Василика, В.М. Гриньової, І.О. Лютого, В.М. Шелудько, С.П. Ярошенка; з питань державного регулювання фінансового ринку – Д.П. Богині, М.О. Бурмаки, В.М. Гейця, О.Д. Данілова, Г.В. Задорожного, О.М. Іваницької, з питань розвитку фінансового посередництва –А.О. Єпіфанова, А.М. Єрмошенка, О.В. Козьменко, С.М. Козьменка, М.І. Савлука, І.В. Сала; з питань розвитку вітчизняного фінансового ринку як складової світового фінансового ринку – В.А. Кажан, Н.В. Стукало, В.С. Шафрана та ін.
Метою роботи є узагальнення теоретичних і методологічних положень забезпечення ефективного функціонування та стратегічного розвитку фінансового ринку країни.
Відповідно до мети дослідження були сформовані такі завдання:
– розкрити зміст і
– дослідити роль і місце фінансового ринку України в системі ринкових економічних відносин;
– дослідити особливості
державного регулювання
– охарактеризувати структуру фінансового ринку;
– визначити необхідні та
достатні умови розвитку
дослідити стан інфраструктури фінансового ринку.
Об’єктом дослідження є економічні відносини між суб’єктами фінансового ринку як системи.
Предметом дослідження є фінансовий ринок України в сукупності його організаційно-економічних структурованих елементів, їх взаємозв’язку і взаємозалежності.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОНСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
- Поняття фінансового ринку та його функції.
Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства [31, c. 24-26].
Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.
Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий і залучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.
На фінансовому ринку
ті, що мають вільні фінансові ресурси,
передають їх на різних умовах іншим
учасникам ринку, які опосередковано
через суб'єктів ринку або безп
Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики -- борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності – акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал – прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.
Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб'єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.
Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.
Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.
1. Забезпечують таку
взаємодію покупців та
На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо дохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.
2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.
Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники — дилери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.
Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.
3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.
Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку [6, c. 3-6].
У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку. Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання [5, c. 65].
Для того, щоб зрозуміти яким чином фінансовий ринок діє як механізм взаємодії власників заощаджень, фінансових посередників та реальних інвесторів, як відбувається мобілізація заощаджень у фінансові ресурси, необхідно з'ясувати структуру фінансового ринку.
- Структура та основні елементи фінансового ринку.
На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які як було вказано раніше, для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.
На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками — комерційними банками, а не інвесторами.
Структуру фінансового ринку подано на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Структура фінансового ринку
Основними суб'єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.
Інститути позафінансової сфери — це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи [6, c. 6-8].
Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції. Акції є важливим, але не основним джерелом фінансових ресурсів підприємницьких структур, якщо мати на увазі первинний ринок, на якому і відбувається залучення вільних фінансових ресурсів корпораціями. Основою формування корпоративних ресурсів є фінансування за рахунок кредитів, яке належить до непрямого фінансування.
Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи з об'єктивних причин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.
Населення виконує на ринку роль інвестора, коли купує ті чи інші цінні папери або запозичує кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.
Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо.
Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:
• придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);
• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;
• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;
• допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;
• консультації учасникам ринку щодо інвестування;
• управління активами інших учасників ринку.
Трансформація активів, що здійснюється фінансовими посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:
• узгодження термінів інвестицій;
• скорочення ризику через диверсифікацію;
• скорочення витрат при проведенні операцій;
• забезпечення платіжного механізму [7, c. 69-70].
Дослідження особливостей функціонування фінансового ринку в структурі ринкових відносин із застосуванням системного підходу (рис.1.2) дозволило виявити, що фінансовий ринок - це складна система, оскільки йому властиві основні системні характеристики, такі як: динамічність, структурність, цілісність, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізація, саморозвиток, керованість, динамічність, відкритість.
Рис. 1.2. Взаємодія системних елементів фінансового ринку
На формування певної моделі фінансового ринку, як складової частини фінансової системи, впливають її компоненти: історичні умови, що склалися у державі; „канали”, за допомогою яких відбувається перерозподіл капіталів; традиції корпоративного управління; корпоративні стратегії і структури.
Досвід європейських країн щодо регулювання та нагляду за функціонуванням фінансового сектору, свідчить про необхідність постійного вдосконалення форм і моделей державного регулювання і нагляду за фінансово-кредитними установами. У загальному вигляді моделі державного регулювання фінансовим сектором економіки можна поділити на чотири основні типи: інституційний контроль, контроль за напрямками діяльності, функціональний контроль і єдиний регулятор.
На практиці частіше зустрічаються змішані моделі державного регулювання фінансового ринку, що є синтезом найбільш ефективних і значущих елементів регулювання для умов, що склалися. При цьому вплив держави на ринки, що формуються, значно вищий, ніж на розвинених ринках індустріальних країн, вищі регулятивне навантаження і ступінь необхідної підтримки, якої потребує ринок, вищий вплив перспективної і поточної макроекономічної політики [30, c. 28-30].
- Класифікація фінансових ринків.
Існування різних підходів до класифікації фінансових ринків обумовлено наявністю на ринку різних інституцій, як суб’єктів ринкових відносин та специфікою та різноманітністю фінансових активів, що виступають товаром на даних ринках. Розглянемо основні підходи до класифікації і, відповідно, основні види та типи фінансових ринків за різними класифікаційними ознаками.
1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.
2. За терміном обігу фінансових активів, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів (рис. 1.3).
На грошовому ринку здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки оборотного капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні та характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.
Рис. 1.3. Класифікація фінансових ринків за терміном обігу фінансових активів
Ринок капіталів призначений
для довгострокового
В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприємницькі структури і населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.
3. Залежно від того,
чи нові фінансові активи
На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку: ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов'язані з перерозподілом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.
Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є досить обмеженим, для інших – практично відсутнім. Для таких фінансових активів, як акції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки розвинений вторинний ринок, а й наявність спеціалізованих бірж для торгівлі цими активами. Вторинного ринку кредитів в Україні практично немає. У країнах з розвиненою ринковою економікою вторинний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінансовими посередниками інновацій на ринку інструментів позики.
4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливим чином організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем – фінансові посередники – мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять [14, c. 122-123].
На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни. Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, а облігаціями – на позабіржовому.
5. Якщо взяти за
характерну ознаку для
Рис. 1.4. Класифікація фінансових ринків за умовами емісії та механізмом обігу фінансових активів
Внутрішній ринок є ринком фінансових активів, емітованих резидентами певної країни, які перебувають в обігу в межах цієї країни. Прикладом цінних паперів, що перебувають в обігу на внутрішньому ринку України, є акції, облігації та векселі, емітовані вітчизняними підприємствами, облігації місцевих позик тощо.
Зовнішній ринок – це ринок, на якому нерезиденти пропонують свої цінні папери до продажу резидентам певної країни. В цьому випадку цінні папери відповідають законодавству країни, де вони розміщуються чи пропонуються до продажу. Такі цінні папери називаються іноземними цінними паперами. Цінні папери, які перебувають в обігу на цьому ринку, називають іноземними цінними паперами. Ринки іноземних цінних паперів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.
На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є еврокредити, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти – ф'ючерси, форварди, опціони, свопи.
Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні процеси на них сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн у регулюванні процесів на національних фінансових ринках [25, c. 77-81].