Фінансування підприємств за рахунок позичкового капіталу

Вступ

Актуальність  теми. На сучасному етапі розвитку економіки України помітно, що ефективна фінансова діяльність підприємств неможлива без постійного залучення позичкових засобів. Бо саме використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємств, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, формування різноманітних цільових фондів і, як наслідок, - підвищити ринкову вартість підприємств. Суттєвим явищем є те, що хоча основу будь-якого бізнесу становить власний капітал, на підприємствах багатьох галузей економіки обсяг використовуваних позичкових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу. Тому досить актуальним і ефективним є аналіз обсягів формування позичкового капіталу та розробка механізму його залучення провідними підприємствами України.

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити  обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш  ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

У зв’язку з  цим особливого значення набуває  проблема джерел формування та способів залучення позикового капіталу.

Теоретичні  аспекти висвітлення даної проблеми знайшли своє відображення в розробках таких вчених: Бланк І.О., Терещенко О.О., Васюк Н.І., Бобров Є.А., Мних Є.В., Онисько С.М., Партин Г.О., Селюченко Н.Є., Кірейцева Г.Г.

Метою курсової роботи є виявлення напрямків вдосконалення використання позичкового капіталу підприємства.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

• визначити сутність позичкового капіталу, його роль та джерела формування;
• провести аналіз позичкового капіталу за даними досліджуваного підприємства;
• визначити напрямків вдосконалення використання позичкового капіталу.

Предметом дослідження  є теоретичні і прикладні аспекти аналізу позичкового капіталу підприємства.

Об’єктом роботи є процес аналізу позичкового капіталу публічного акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат».

Теоретичною та методологічною основою проведеного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних економістів з питань оцінки власного капіталу підприємства, діюча система нормативно – правових актів, фінансова інформація ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат», матеріали та публікації у спеціальній та періодичній пресі.

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансування підприємств за рахунок позичкового  капіталу

1. Економічна сутність позикового капіталу підприємств та його роль в фінансово-господарській діяльності

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для  своєї діяльності потребує залучення  фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового  капіталу.

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна  структура загального капіталу є  передумовою ефективності його використання. Використання  позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Використання  позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби  в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

На сьогодні не існує єдиної точки зору щодо визначення позикового капіталу підприємства. Кожен науковець дає своє трактування  поняттю «позиковий капітал»  і  характеризує його по своєму. Одні автори наголошують на необхідності використання та залучення додаткових коштів в розвиток підприємства, а інші вчені стверджують, що підприємство повинно використовувати більше власних коштів для свого розвитку.

Крамаренко  Г.О. та Чорна О.Є. вважають, що чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють його функціонування.

Позичковий капітал − це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента [1].

Поддєрьогін А.М. до залучених коштів відносить кошти  інших кредиторів, які надаються  підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання [9].

Романенко О.Р. називає позиковий капітал  позичковий і стверджує, що це − грошові кошти власника, призначені для надання кредиту на принципах зворотності та платності у розмірі процентів до суми боргу. Джерелом позичкового капіталу є чимчасово вивільнені кошти різних підприємств, організацій та фізичних осіб, акумульованих в кредитній установі. Позичковий капітал створюється в результаті неспівпадання часу продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг з їх покупкою, придбанням [2].

Згідно з П(С)БО 2 позиковий капітал − це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [7]. Тобто зобов'язання — це обов'язок або відповідальність діяти певним чином. Це зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Філімоненко О. С. додатково залучені кошти підприємства поділяє на:

- позикові кошти − це кошти, що отримані підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей на покриття затрат виробництва.  Вони додаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути поверненні банку;

- залучені кошти − це кошти, що не належать підприємству однак у силу діючої системи розрахунків знаходяться у його обігу [3].

В економічному словнику доктора економічних наук, професора С.В. Мочерного йдеться  про те, що позиковий капітал −  це грошовий капітал власник якого надає його іншим особам на певний термін у користування за здалегідь обумовлену плату у вигляді процента. Позиковий капітал є відокремленою формою промислового капіталу, він формується із тимчасово вільних коштів, які утворюються в процесі обороту продуктивного та торгового капіталу із трудових заощаджень населення та інших джерел [8].

Колектив авторів  Онисько С.М. і Марич П.М. називають  позиковий капітал «залученими  джерелами» і надають таке ж визначення цього поняття, як і Філімоненко  О.С. залученим коштам, тобто це грошові ресурси,  які не належать підприємству, однак в результаті функціонування діючої системи розрахунків знаходяться у його користуванні [4].

Залежно від  строків виконання зобов’язань  Терещеннко О.О.  позичковий капітал  поділяється на довгостроковий і поточний. Під довгостроковими зобов’язаннями, на його думку, слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно  розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або  повинні бути погашені протягом 12 місяців  з дати складання балансу [5].

Група авторів  Коваленко Л.О. та Ремньова Л.М. вважають, що ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів, їх використання в обороті підприємства зумовлене, з одного боку, об'єктивною необхідністю, а саме: невідповідністю у часі між надходженнями коштів та витратами, сезонністю виробництва, впровадженням інвестиційних проектів, які потребують значних обсягів вкладень на декілька років. З другого боку, за допомогою позикових коштів забезпечується розширення виробничо-господарської діяльності, оновлення технічної бази, використання ефекту фінансового левериджу тощо. І надають таке визначення позикового капіталу − це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [6].

З розглянутих  визначень позикового капіталу, можна  зробити висновок про те, що позиковий  капітал − це додаткові грошові  кошти без яких, в сучасних умовах господарювання, не може обійтися жодне  підприємство.

У зв’язку з існуванням великої кількості видів позикового капіталу, їх групування може здійснюватися за різними ознаками, які представлені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація  позикових коштів за основними ознаками

Продовження табл. 1.1

Призначення позикового капіталу суб'єкта господарювання - підвищення ефективності основної діяльності та інвестування розвитку. На залучення  позикового капіталу у чинному українському законодавстві існує суттєве обмеження: забороняється надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів, для внесення платежів у бюджет та позабюджетні фонди.

Існують два  головних об'єктивних чинника існування  позикових коштів в капіталі суб'єкта господарювання:

1. Розбіжність  термінів виготовлення продукції  (робіт, послуг), пере-дання її  споживачеві і надходження оплати  обумовлює тимчасове переривання грошового потоку підприємства, що означає розрив у наявності оборотних коштів. Переривання грошового потоку за своїм характером буває очікуваним (плановим) внаслідок особливостей технології виробництва (сезонності, тривалості виробничого циклу) або незапланованим внаслідок непередбачених факторів бізнесу. Тимчасова недостатність обігових коштів, як правило, покривається короткостроковими (до 1 року) позиками.

2. Економічне  зростання вимагає розширення  або модернізації виробничої  бази з відповідним рівнем капіталомісткості інвестиційних проектів, що, як правило, одним самофінансуванням не можливо повністю забезпечити. Саме тому для реалізації інвестиційних програм розвитку крім власних фондів розвитку виробництва, залучається довгостроковий позиковий капітал.

Джерела запозичення  капіталу в країнах із розвиненим фінансовим ринком відзначаються значним  різноманіттям, що забезпечує реальний доступ до запозичень усім формам підприємництва.

Суб'єкт господарювання залучає позиковий капітал згідно з розробленої та затвердженої власниками підприємства політикою запозичень (позиковою політикою), яка формулюється у складі загальної фінансової політики підприємства.

Політика запозичень суб'єкта господарювання - це елемент  фінансової політики, що узгоджує з  головними фінансовими цілями підприємства структуру капіталу в частині співвідношення власних і позикових засобів, структуру позикових засобів у частині співвідношення довгострокового, середньострокового і короткострокового запозичення, а також визначає оптимальні інструменти запозичення. Позикова політика підприємства своєю обов'язковою складовою має економічне обґрунтування вибору джерел запозичень, тобто здійснення розрахунків вибору:

- між довгостроковим банківським  кредитуванням, кредитуванням шляхом  випуску облігацій або фінансовим лізингом;

- між короткостроковим  банківським кредитуванням, факторингом  або залученням товарних кредитів.

Доцільність конкретного  запозичення виявляється з огляду на такі характеристики позики, як її ціна порівнянно з середньоринковою вартістю кредитних ресурсів та рентабельністю від реалізації проекту, який фінансується цією позикою. Політика запозичень підприємства своєю складовою має заходи по запобіганню ризиків запозичень, які різняться щодо короткострокового та довгострокового запозичень.

1.2 Джерела формування та способи залучення позикового капіталу

Для будь-якого  підприємства принципове значення має  віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, то дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість капіталу.

Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і поточних зобов’язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів [1].

Згідно з  П(С)БО 11, зобов’язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [2].

На рис. 1 наведено склад зобов’язань та характеристика їх елементів.

Рис. 1. Склад зобов’язань підприємства

Залучений капітал, у вигляді позикових коштів можливо здобувати, використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення [3]. Способи залучення позичкового капіталу узагальнено на рис. 2.

Способи залучення

позикового  капіталу

                                       Зовнішні                                        Внутрішні

             Кредитування                   Емісія фондових                     Реалізація внутрішніх

                                                            інструментів                                      резервів   

                                        Облігації        Векселі        Інші цінні папери

Рис. 2. Способи залучення позикового капіталу

Отже, є два  способи залучення позикового капіталу [4-5], які в свою чергу можуть мати різні джерела формування. Зовнішні джерела позичкових коштів складаються з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис. 3) .

Рис. 3. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

Внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, утворюються за рахунок відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 4).

Рис. 4. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

Згідно  з П(с)БО 2, під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більше 12 календарних місяців.

Довгострокові зобов’язання, відповідно, довгостроковий позичковий капітал підприємства можна  класифікувати за такими видами:

• позики банків та інші позики, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;
• довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;
• відстрочені податкові зобов’язання;
• довгострокові векселі видані;
• довгострокові зобов’язання з фінансової оренди i оренди цілісних майнових комплексів;
• інші довгострокові зобов’язання, зокрема, відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.

Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок  таких видів зобов’язань:

• короткострокові кредити банків;
• поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);
• векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);
• кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);
• поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);
• поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету;
• поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);
• поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);
• поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язану з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паєм, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);
• поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторську заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);
• інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками та ряд інших).

До  складу позичкового капіталу відносяться  також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів відносяться доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Враховуючи  вищевикладене можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать такі

• банківські (фінансові) кредити;
• кошти, залучені в результаті емісії облігацій;
• комерційні позики.

Однією з форм залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати, облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення та процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією у встановлений термін.

Погашення облігацій може здійснюватися у грошовій формі  або майном відповідно до рішення про їх випуск.

Товариство може випускати  облігації, які забезпечені відповідним майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення. Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови двох річних балансів.

Облігації можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника.

Товариство не може розмішувати  облігації, які можуть концентруватися в акції, якщо кількість, оголошених акцій належить, відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення капіталу. Ці витрати пов’язані із сплатою процентів за кредитами і позиками.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками [7]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій, привілейованих акцій, фінансових векселів, інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови  формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

- залучення додаткового  капіталу завжди супроводжується  збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов’язано з кредитним і процентним ризиком;

- вартість позичкового  капіталу пов’язана з оцінкою  кредитоспроможності позичальника  з боку банку. Чим вища кредитоспроможність підприємства за оцінкою кредитора, тим нижча вартість залученного капіталу, оскільки кредит під мінімальну процентну ставку надається тільки першокласним позичальникам;

- урахування впливу суми, пов’язаної з обслуговуванням  боргу (проценти за кредит), впливає на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що виплати по обслуговуванню боргу відносять до витрат виробництва і цим збільшують валові втрати і зменшують податок на прибуток.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. Однак вона спричиняє зниження вартості підприємства, а отже і обсягу випуску продукції і як наслідок зниженню прибутку підприємства. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового  лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має врахувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого – використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.