Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах

Міністерство освіти і науки , молоді та спорту України Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені академіка В.Лазаряна

кафедра «Фінанси та банківська справа»

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з предмету «Фінанси»

на тему : Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально-економічних умовах

Студента 2-Ф курсу заочної форми навчання «Фінанси та кредит»

шифр 11-Ф-187к

Колінько Юлія Володимирівна

Викладач:

Головкова Л. С.

Дніпропетровськ

2013 рік

Зміст

Вступ 3 Глава 1. Характеристика та особливості державного бюджету

1.1 Роль державного бюджету як фінансової бази соціально-економічного розвитку ................................................................................................................ 5

1.2 Характеристика загальних витрат бюджету на соціальну сферу………...6

1.3 Особливості та специфіка державного регулювання в економіці України .............................................................................................................................. 9

Глава 2. Фінансування соціальних сфер в Україні

2.1 Фінансування пенсійного фонду ...............................................................12

2.2 Фінансування охорони здоров'я: український та зарубіжний досвід ..............................................................................................................................15

2.3 Фінансування освіти ...................................................................................17

Глава 3. Розвиток економіки та проблеми фінансової стабілізації

3.1 Основні напрямки соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки України ............................................................................................ 20

3.2 Проблеми фінансової стабілізації в Україні ............................................ 26

3.3 Шляхи вдосконалення фінансової системи України та механізму її функціонування ................................................................................................ 29

Висновок ........................................................................................................... 35

Додаток ........................................................................................................... 36

Література .......................................................................................................... 38

Вступ

Тема «Фінансування соціальних функцій держави в нових соціально економічних умовах» з дисципліни «Фінанси». В справжні час це найбільш актуальна проблема для нашої країни, так як бюджет соціальної сфери безпосередньо впливає на підвищення сталого економічного зростання і добробуту країни.

Мета даної роботи:

розкрити роль державного бюджету як фінансової бази соціально-економічного розвитку;
дослідити характеристику загальних витрат бюджету на соціальну сферу а також особливості та специфіку державного регулювання в економіці України;
розглянути фінансування соціальних сфер в Україні в окремих напрямках;
ознайомитися з основними напрямками соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки України.

Об'єктом дослідження є відношення, спрямовані на реалізацію соціальних функцій держави.

Предметом дослідження є фінансування соціальної сфери та безумовне виконання державою своїх зобов'язань.

Структура роботи: дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Значну частину фінансових ресурсів країни світу направляють на соціальну підтримку нужденних верств населення шляхом запровадження системи заходів правового, соціально-економічного та організаційного характеру - з тим, щоб забезпечити життя людини на належному рівні. В умовах індустріального суспільства, в яких знаходиться Україна, категорія «соціальний захист» залишається в числі інших категорій найбільш значущою і тому потребує постійної уваги, з одного боку, центральних і місцевих органів влади, а з іншого - науки, яка стає ключовим чинником економічного зростання і джерелом наповнення державного бюджету.

Актуальність питання державного регулювання соціальної орієнтації економіки зростає в сучасних умовах економічної кризи, яка негативно впливає у середньо - і довгостроковому періодах на економічну активність і на зростання добробуту населення. Зарубіжний досвід провідних країн світу свідчить про доцільність підвищення ролі держави конкретизації її функцій у реалізації соціальної політики і розширення діапазону соціалізації економіки.

Глава 1. Характеристика та особливості державного бюджету

Роль державного бюджету як фінансової бази соціально-економічного розвитку суспільства

Бюджет - це форма освіти і витрати коштів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій державної влади та місцевого самоврядування.

Державний бюджет є важливим інструментом втілення в життя економічної політики держави. Він забезпечує централізацію коштів, необхідних для вирішення основних напрямів науково-технічного прогресу, освіти резервів в загальнонаціональному масштабі. Сконцентровані в державному бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави.

Отже, озвучимо основні ролі державного бюджету в соціально-економічному розвитку суспільства:

Державний бюджет є інструментом впливу на розвиток економіки. З його допомогою держава здійснює перерозподіл національного доходу і тим самим змінює структуру суспільного виробництва, впливає на соціальні перетворення. Держава застосовує форми прямого і непрямого впливу на економіку - надає організаціям (підприємствам) субсидії, державні інвестиції, здійснює бюджетне фінансування видів економічної діяльності, які визначають науково-технічний прогрес, домагаючись у кінцевому підсумку зміни економічних пропорцій.
Державний бюджет відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем шляхом поліпшення бюджетного фінансування установ соціальної сфери освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, житлового будівництва. У перспективі роль державного бюджету у соціальних процесах повинна посилюватися. Обумовлено це тим, що бюджетні кошти в сукупності з позабюджетними фондами є фінансовою базою здійснення соціальних перетворень, переходу на вищий рівень соціального обслуговування населення країни.
Плануючи бюджетні доходи і витрати, держава концентрує в руках держави грошові кошти на проведення економічної і соціальної політики, подолання економічної кризи [7, c. 270].

Роль державного бюджету полягає ще й у тому, що він служить важливим важелем впливу на розвиток продуктивних сил суспільства, прискорення науково-технічного прогресу при вмілому використанні його коштів. Він грає важливу роль у реалізації економічної політики держави, спрямованої на підвищення життєвого рівня населення країни.

Певною мірою бюджет відображує рух валового внутрішнього продукту. В Україні з його допомогою розподіляється і перерозподіляється 27—29 % валового внутрішнього продукту (дод. 1).

Державний бюджет також відіграє важливу роль у фінансуванні загальнодержавних потреб і програм соціально-культурних заходів, фундаментальних наукових досліджень.

Відзначаючи значення (роль) державного бюджету, слід зазначити, що деякі негативні фактори не дозволяють державним і муніципальним органам виконувати ефективно і повною мірою свої функції, пов'язані з державним бюджетом. Такими негативними факторами є збиткова діяльність організацій, неплатежі за податками, бюджетний дефіцит (в окремі роки по окремих регіонах), інфляція.

Характеристика загальних витрат бюджету на соціальну сферу

В останні роки держава знизила свою роль в управлінні галузями, посилило значення самоврядування підприємств, акціонерних товариств. Незважаючи на зниження ролі держави в багатьох сферах ринкової економіки, воно об'єктивно змушене витрачати значні кошти на соціальну сферу, науку і культуру.

У результаті частка коштів, що спрямовується через державний бюджет на забезпечення соціальної сфери, науки і культури, збільшується швидше, ніж на галузі виробництва.

Необхідність розвитку науки, культури, освіти, медичного обслуговування, мистецтва визначається самим характером сучасного суспільства, яке потребує задоволенні соціально-культурних потреб. Держава повинна підвищувати роль у підтримці соціально-культурних заходів виділенням коштів з державного бюджету, збалансованістю державного бюджету.

Про те, скільки спрямовується бюджетних коштів в цілому по країні на соціальну сферу, свідчать дані ( дод. 2).

Протягом останніх років в Україні спостерігається помітне зростання так званих соц. витрат (на соц. захист та соц. забезпечення, освіту, науку, охорону здоров'я) тобто видатків бюджетів на соціальний розвиток суспільства. При цьому вагому роль у фінансуванні соціального розвитку грають соціальні видатки місцевих бюджетів. Однак, недостатньо вивченим залишається питання наскільки і як соціалізація бюджету впливає на економічне зростання та інфляцію, а саме, якою має бути допустима норма соц. витрат, яка не мала б дестабілізуючого впливу на макроекономічні параметри.

Саме тому, багатьма науковцями відзначені позитивні зрушення у сфері соц. захисту та забезпечення оцінюються з урахуванням цілого ряду негативних наслідків так званої соціальної орієнтації бюджету.

По-перше, негативно сприймається той факт, що протягом тривалого часу головний акцент робиться на підвищенні соціальних трансфертів (у деяких випадках вони навіть перевищують доходи від зайнятості), що неминуче руйнує мотивацію активної поведінки на ринку праці. З цієї причини соц. трансферти називають непродуктивними витратами.

По-друге, невиконання державою в певній мірі своїх соц. зобов'язань також є підставою для критики. Крім цього, до негативних наслідків «соціалізації» бюджету відносять і зниження інвестиційної активності.

На мою думку, соціальне направлення бюджету жодним чином не суперечить загальній стратегії розвитку країни, а навпаки, сприяють розширенню меж економічної активності і дають можливості населенню брати участь в економічній діяльності, забезпечують гідний рівень життя непрацездатним верствам населення, а також сприяють отриманню високого рівня освіти і здійснюють підтримку здоров'я нації.

Однак у сучасних умовах запорукою ефективної соц. політики є з одного боку надання підтримки тим громадянам, які через певні об'єктивні причини не в змозі забезпечувати свій добробут власними зусиллями, а з іншого - стимуляція ефективної економічної діяльності працездатного населення.

І основні акценти необхідно робити саме на другий напрям соц. політики. Адже в загальних рисах відомо, що інвестиції в людський капітал є надзвичайно важливою рушійною силою економічного розвитку. На мою думку, така спрямованість бюджетної політики матиме подвійний ефект: сприятиме вирішенню соц. проблем, зменшенню соц. тиску на бюджет і забезпечувати посилення тенденції економічного зростання. З метою формування моделі ефективного використання обмежених бюджетних ресурсів та максимальної їх спрямованості на фінансування соціальної сфери ми пропонуємо здійснити наступні заходи:

Удосконалити систему розподілу видаткових зобов'язань між державними та місцевими бюджетами.
Оптимізувати мережу установ, організацій та закладів соц. сфери, які знаходяться на бюджетному фінансуванні;
Змістити акценти у фінансуванні соц. сфери від кількісних показників на якісні, від виробника соц. послуг - на їх споживача;
Визначити допустиму норму витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення [5, c. 29].

Реалізація на практиці вищезазначених заходів сприятиме підвищенню життєвого рівня населення України, дасть можливість побудувати в країні ефективну соц. систему і забезпечити належне людський розвиток.

Особливості та специфіка державного регулювання в економіці України.

Україна може зберегти ринкову спрямованість своєї економіки при наступних обов'язкових умовах. По-перше, якщо буде невідкладно знижена соціальна ціна ринкових реформ, що дозволить забезпечити підтримку реформаційного курсу широкими масами, які сьогодні не тільки розчаровані в ринкових реформах, а й активно виступають проти них, пов'язуючи свою обіцянку з «переходом до ринку». Для такого зниження його соціальної ціни є реальні можливості. За словами Л. Кравчука, в Україні налічується 150 000 осіб, річний дохід яких перевищує 1 млн. грн. Уряд повинен на легітимній основі змусити представників нової буржуазії поділитися з державою тією частиною доходу, яка йде на задоволення їх особистих потреб. Це дозволить регулярно виплачувати зарплату бюджетникам і істотно підвищити посібники незахищеним верствам населення.

По-друге, якщо будуть використані незадіяні (або недостатньо задіяні) внутрішні джерела економічного зростання, які не потребують додаткових бюджетних витрат: прискорений розвиток малого і середнього бізнесу, переорієнтація грошових потоків з фінансово-банківського сектора в реальний (виробничий) сектор і широке залучення іпотечних кредитів .

По-третє, якщо, нарешті, будуть створені сприятливі умови для припливу масштабних прямих інвестицій з-за кордону.

Зрозуміло, фінансова криза обумовлює необхідність здійснення ряду термінових адміністративних заходів антикризового характеру. Йдеться про розумне обмеження вивезення валюти, про взяття під повний державний контроль виробництва алкогольних напоїв та оптової торгівлі ними, і т.п. Водночас перед Українською державою стоїть ряд гострих проблем середньо-і довгострокового характеру з регулювання перехідних процесів, по створенню такого вектора економічного розвитку, який у перспективі дозволить перейти від дикого, стихійно сформованого, нецивілізованого ринку до «соціального ринкового господарства», тобто до високоефективної та соціально-орієнтованої ринкової економіки, успішно функціонуючої в розвинених країнах Заходу і Сходу. Головна з цих проблем - первісне накопичення капіталів. Воно призвело до глибокої соціальної диференціації населення: з'явився прошарок дуже багатих людей («нові росіяни», «нові українці» або, одним словом, нувориші) і, відповідно, дуже бідних. Тому процес первісного нагромадження капіталів гостро потребує державного регулювання, що дозволить надати йому більш цивілізований характер. У чому ж полягає державне регулювання первісного нагромадження капіталів.

По-перше, держава має оптимізувати податкову систему. Податки з юридичних осіб не повинні підривати зацікавленість підприємців у зростанні прибутків. Також доцільно диференціювати податок на прибутку і ПДВ залежно від профілю господарської діяльності підприємців: щадні податки з виробників матеріальних благ і послуг повинні поєднуватися з високими податками зі спекулянтів-перекупників. Податки з фізичних осіб повинні не тільки поповнювати доходи бюджету, але і сприяти пом'якшенню соціальної диференціації, тому податки з фізичних осіб повинні стягуватися за прогресивною шкалою, різко збільшуючись у міру зростання їх доходів. Нарешті, не слід обмежуватися запровадженням декларацій про доходи, необхідна ще й сувора кримінальна відповідальність за приховування доходів у великих масштабах, як прийнято в країнах з розвиненою ринковою економікою.

По-друге, держава повинна в законодавчому порядку встановити частку доходів підприємців, яка може використовуватися на особисті потреби (покупку нерухомості в країні і за кордоном, престижних автомобілів та інших предметів розкоші) з тим, щоб переважна їх частина вкладалася у виробництво, тобто йшла на розширення і модернізацію підприємств. У цьому випадку з кожного підприємця доцільно вимагати і декларацію про витрати, ретельно контролюючи їх відповідність реальності.

По-третє, державі слід шляхом спеціальних правових норм обмежити торговельну накидку і звести до мінімуму кількість посередників-перекупників, що стоять між виробником і споживачем.

По-четверте, необхідно ввести сувору кримінальну відповідальність за створення не тільки фінансових «пірамід», але і фірм-одноденок, банків, інвестиційних фондів і фінансових компаній з незначним статутним капіталом (тобто потенційних банкрутів), а також жорстко карати за навмисне банкрутство, використовуючи майно банкрутів, насамперед, для компенсації втрат ошуканих вкладників.

Нарешті, першочерговим завданням держави є забезпечення регулярних виплат пенсій і зарплати бюджетникам. Їх багатомісячні затримки не припустимі в принципі, оскільки відкидають значну частину населення за межу злиднів і породжують активну протидію ринковим реформам.

При переході України до ринку не можна не пам'ятати про наявність тіньової економіки, яка є специфічною рисою економіки пострадянських країн і не може не вносити свої корективи в процес економічних реформ. А тіньова економіка в Україні досягла такого розвитку й поширення, що в поєднанні із загальною криміналізацією суспільства, почала загрожувати економічній і національній безпеці держави. Вона суттєво впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне і суспільне життя в Україні; і на відміну від легальної, тіньова економіка динамічно розвивається протягом останніх років.

За оцінками вчених і експертів, в 1999 роки в Україні від 40 до 60 % ВВП виробляється в тіні, а обсяг капіталу, вивезеного з України за період з 1992 року по 1997 рік склав 15 - 20 млрд. доларів [2, c. 82].

Застосування податкових та заборонених заходів з метою локалізації тіньової економіки не дало позитивних результатів, оскільки в багатьох видах тіньова економічна діяльність є захисною реакцією громадян та суб'єктів підприємницької діяльності на неможливість існування в рамках офіційної економіки і правового поля.

Подальший розвиток ринкових відносин без відповідного правового регулювання та створення надійної законодавчої бази, при збереженні тенденції розвитку тіньової економіки та втягуванні в неї все більшої кількості громадян України, створює сприятливі умови для значного зростання кількості економічних злочинів, якщо не будуть прийняті радикальні заходи з локалізації та обмеження тіньової економіки.

У той же час держава повинна всіляко боротися з тіньовою економікою. Необхідно як жорсткість відповідальності «тіньовиків» з одного боку, так і створення прийнятних умов для функціонування підприємств і громадян у рамках офіційної економіки. Необхідно пам'ятати: при нинішніх масштабах тіньової економіки вкрай утруднений перехід до розвиненого цивілізованого ринку.

Засоби державного регулювання економіки поділяються на адміністративні та економічні; останні, у свою чергу - на кошти грошово-кредитної та бюджетної політики, державного сектора в економіці.

Глава 2. Фінансування соціальних сфер в Україні

2.1 Фінансування пенсійного фонду

Розпочата ще в 2003 році пенсійна реформа далека до завершення. По-перше, пенсія не є гарантією від бідності. По-друге, система залишається соціально несправедливою як за професійною, так і за гендерною ознакою. По-третє, не відбулася детінізація заробітків і доходів у цілому. По-четверте, Пенсійний фонд України не може обійтися без дотацій з бюджету. По-п'яте, незважаючи на те, що передбачалося впровадження загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень), вона до цих пір не впроваджена. А недержавне пенсійне страхування (третій рівень пенсійної системи) як і раніше знаходиться в зародковому стані.

Кошти бюджету Пенсійного фонду України - основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України. В основу доходів бюджету Пенсійного фонду України покладаються основні макропоказники економічного і соціального розвитку держави на плановий рік, враховуються стан виконання бюджету та зміни законодавства в поточному році.

Підприємства, установи та організації України незалежно від форм власності, а також, громадяни-підприємці, що наймають окремих громадян за трудовими договорами, відповідно до чинного законодавства зобов'язані реєструватися в органах Пенсійного фонду як платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і сплачувати страхові внески.

До 2011 року джерелами утворення бюджету Фонду передусім були збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачують підприємства, установи та організації у визначеному відсотку до фонду оплати праці, а також відрахування від заробітної плати робітників, що встановлені законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та деякими іншими нормативно-правовими актами України, добровільні внески підприємств, організацій населення, надходження коштів за рахунок зменшення недоїмки із збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, кошти банків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду, відшкодування Державного бюджету, місцевих бюджетів, кошти Фонду сприяння зайнятості населення та інші надходження. З 1 січня 2011 року вступив в дію закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, а саме Пенсійного фонду.

Для того, щоб оцінити діяльність Пенсійного фонду потрібно проаналізувати динаміку складу та структури його доходів за 2008-2010 роки (дод. 3).

Пенсійному фонду у 2009 році власними зусиллями вдалося зібрати коштів на суму 99 821,15 млн. грн., що на 2 129,42 млн. грн. менше порівняно з попереднім роком. В 2010 році власні надходження збільшилися порівняно з 2009 роком на 19,56 % і склали 119 342,7 млн. грн. Такий спад власних надходжень до пенсійного фонду в 2009 році пояснюється, насамперед, кризовим становищем в країні, оскільки саме така ситуація спричинила значне скорочення робочих місць, що в свою чергу знизило надходження від сплати соціальних внесків.

Кошти Державного бюджету України склали у 2009 році 41 423,74 млн. грн., що на 7 115,28 млн. грн. білье ніж в 2008 році. Це пояснюється зменшенням власних надходжень до Пенсійного фонду в 2009 році. В 2010 році кошти Державного бюджету збільшилися до 64 086,50 млн. грн. і це свідчить про проблематичність діяльності Пенсійного фонду в даному періоді [9, с. 113].

Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у 2009 році становили 6,70 млн. грн., це на 4,29 млн. грн. менше ніж у 2008 році. У 2010 році даний показник склав 24,4 млн. грн. Зменшення надходжень з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у 2009 році спричинене знову ж таки зменшенням кількості працюючих внаслідок економічних проблем в країні.

Така ж ситуація спостерігається і з надходженням коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а саме в 2008 році кошти фонду становили 102,84 млн. грн., проте в 2009 році зменшилися на 54,07 млн. грн і склали 48,77 млн. грн. В 2010 році ситуація покращилася і кошти ФСС на випадок безробіття зросли до 111,6 млн. грн.

Загальні доходи до Пенсійного фонду протягом останніх трьох років поступово зростали і в 2009 році становили 148 415,65 млн. грн., що на 4 927,51млн. грн. більше ніж в 2008 році. У 2010 році надходження до Пенсійного фонду збільшилися на 23,68 % і склали 183 565,2 млн. грн. Звичайно таке підвищення загальних доходів є досить позитивним моментом у діяльності пенсійного фонду, проте, на жаль, воно супроводжується зростанням надходжень коштів Державного бюджету.

2.2 Фінансування охорони здоров'я: український та зарубіжний досвід

Високий рівень економіки сам по собі не гарантує аналогічних показників здоров'я, істотні зміни вносить характер розподілу прибутків у системі охорони здоров'я. Український дефіцит бюджетних коштів становить 85 % від потреб системи охорони здоров'я, що спонукає до збільшення кількості позабюджетних надходжень. Все більша частина амбулаторної та стаціонарної допомоги стає платною, що негативно впливає на її доступність населенню. За даними досліджень 90 % пацієнтів стаціонарного лікування беруть участь в його оплаті, що має надаватися системою державної охорони здоров'я. Поширеною стала практика зволікань із зверненням населення до медичних установ, збільшилася частина важких і запущених випадків захворювань через низьку платоспроможність, особливо незахищених верств населення. Кризовий стан у системі охорони здоров'я, про який свідчить фінансування нижче 5 % від валового внутрішнього продукту, спонукає до пошуку додаткових фінансових джерел, змушує 96,9 % лікувальних установ використовувати платні послуги, у тому числі і непрофільні (здача в оренду приміщень, платні автостоянки та ін.) Велике значення набуває питання знаходження оптимальної моделі фінансового забезпечення, яка гарантувала б економічну стабільність в цілому і кожного лікувального закладу окремо і дозволила б підняти медичну допомогу на більш якісний рівень. Основним фактором розвитку системи охорони здоров'я країни є джерело фінансування. Держави з відносно невеликими доходами витрачають на потреби охорони здоров'я не менше 2,5 % ВВП; у Німеччині - 10,6 %, у Франції - 9,6 %. Статистика свідчить, що наприклад в США в системі охорони здоров'я витрачається 3750 доларів на душу населення в рік, а в Україні близько 20. На сьогоднішній день у світі склалися три основних форми фінансування системи охорони здоров'я: приватна, бюджетна, страхова. Приватне фінансування, сформоване з коштів окремих осіб або групи засновників-акціонерів приватного медичного закладу, регульоване відповідним законодавством, в Україні доступно дуже обмеженій категорії населення. Бюджетна схема насамперед фінансується із загальних податкових відрахувань до державного бюджету і охоплює всі верстви населення. Така модель придбала розвиток в Канаді, Великобританії, Швеції, Італії, Німеччини. З бюджету Швеції покривається 91% витрат на охорону здоров'я, Італії – 87 %, Канади – 76 %, Німеччині – 78 %, Великобританії – 86 %. Охорона здоров'я України на 98 % фінансується за рахунок державних витрат. Система страхування здоров'я придбала найбільший розвиток у Німеччині, Франції, Австрії, Японії, Бельгії, Канаді [12, с. 76]. Створення страхових фондів, передбачала Програма діяльності Уряду на 2000-2004 роки, але на жаль поки це тільки й залишилося програмою. Розрізняють ліберальну та соціально-орієнтовану моделі медичного страхування. Для першої характерне домінування приватної власності в охороні здоров'я, працююча людина повністю оплачує медичну допомогу своїй сім'ї, а державний захист отримують лише соціально незахищені (знедолені). Друга модель характеризується вагомим впливом держави щодо цін на медичні послуги, правила страхування, забезпечення гарантій певного рівня медичної допомоги для всіх громадян. Наприклад, більшість жителів Німеччини отримують страховку по хвороби через членство в одному з 1241 статутних фондів страхування, які створені за географічними або професійним принципами. Ставка складає 13, 4 % від фонду оплати праці підприємств та організацій - страховиків. У США - фінансування на основі зайнятості: 70-90 % платять роботодавці, але це надмірне страхування, яке позбавляє прав безробітних. Фінансування за рахунок страхових внесків, забезпечить більш вагомі позиції охорони здоров'я в системі суспільних пріоритетів. Децентралізований характер фінансування створить об'єктивні економічні передумови для поліпшення здоров'я працівника, якому зручно не хворіти, щоб отримати зекономлені кошти у вигляді різних пільг. Для впровадження системи ОМС в Україні Верховна Рада прийняла Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування», які потребують доопрацювання. При наростанні платних видів меддопомоги, навантаження на державний бюджет буде збільшуватися у зв'язку зі збільшенням кількості покинутих випадків захворювань, які потребують дорогому лікуванні. Тому дана діяльність потребує упорядкування, суворому дотриманні прав пацієнтів. Таким чином перспективи реформування системи фінансування охорони здоров'я України повинні бути пов'язані з розробкою програми обов'язкового медичного страхування всіх працюючих, що буде перебувати під нормативно-правовим контролем держави. Втілення соціально-солідарного принципу, шляхом покриття витрат на охорону здоров'я незахищених верств населення, а саме дітей, студентів, пенсіонерів, безробітних, інвалідів, осіб на дійсній строковій службі, має взяти на себе уряд.