Севастопольський інститут банківської  справи

      Української академії банківської справи

      Національного банку України

        Кафедра фінансів та кредиту 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА

      з дисципліни

      «ГРОШІ  ТА КРЕДИТ»

      на  тему: «Система гарантування вкладів фізичних осіб» 
 

      Виконав: студент ІІ курсу групи ФK – 91            ___________А.А. Кожухар

                                                                                      Залікова книжка № _______ 

      Перевірив : канд. екон. наук, доцент                   ____________В.П. Марчук 
 
 
 

      Структура та оформлення відповідає

      вимогам ДСТУ 3008-95                                          ______________________ 
 

      Севастополь – 2011

      ЗМІСТ

      Вступ 

      РОЗДІЛ  І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ 

      1.1 Сутність банківських вкладів та їх гарантування 

      1.2 Основні принципи гарантування вкладів 

      1.3 Законодавче регулювання гаранутвання вкладів 

      РОЗДІЛ  ІІ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ СИСТЕМ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ 

      2.1 Фонд гарантування вкладів ізичних осіб. Аналіз діяльності, проблеми 

      2.2 Досвід розвинутих країн з гарантування вкладів фізичних осіб 

      2.3 Пропозиції щодо вдосконалення системи гарантування вкладів 

      ВИСНОВКИ 

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

      ДОДАТКИ  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ  І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ 
 

      1.1 Сутність банківських вкладів  та їх гарантування

      Основним  джерелом банківських ресурсів є  вклади. Проте на сьогодні в економічній  літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «вклад». Так, у  Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів під  цим поняттям розуміють «кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою» [Посилання 1]. У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» дається таке визначення вкладу: «Депозит (вклад) — кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент» [Посилання 2]. В «Экономической энциклопедии» наголошується, що банківський вклад (депозит) — це «зобов’язання банку, який отримав безпосередньо від вкладника (депозитора) або третіх осіб на адресу вкладника грошову суму (вклад), повернути суму вкладу і виплатити проценти на неї» [Посилання 3]. У «Большом бухгалтерском словаре» під банківським вкладом розуміються грошові кошти юридичної або фізичної особи в національній або іноземній валюті, розміщені на рахунку в банку [Пос. 3]. У «Финансово-кредитном словаре» вклади визначаються як грошові кошти населення, підприємств та організацій, внесені для зберігання у банки та ощадні каси на визначених умовах [Пос. 4]. У деяких підручниках поняття «вклад» і «депозит» ототожнюються, однак останнє є ширшим [Пос. 5].

      Слід  зазначити, що згідно з Законом України  «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», можна зробити визначення вкладу – як коштів в готівковій або безготівковій формі у  валюті України або в іноземній  валюті, які відповідно до законодавства  України розміщені вкладником на договірних засадах на визначений строк  зберігання або без зазначення такого строку на іменних рахунках у учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи залучені таким учасником у формі випуску, тобто емісії, іменних ощадних,  у формі депозитних, сертифікатів і підлягають виплаті вкладнику  відповідно до законодавства України  та умов договору. [ЗУ ФГВФЗ].

      Наведені  та інші існуючі визначення поняття  «вклад» дають змогу зробити такі висновки:

      1. У кожному з них підкреслюється, що предметом угоди банківського вкладу є грошові кошти.

      2. Не можна погодитися з твердженням,  що грошові кошти вносяться  до банку на зберігання. Поняття  «зберігання» передбачає зобов’язання  повернути ті самі речі, що були здані на зберігання. Отже, покладення на банк обов’язку повернути ті самі купюри, що були отримані ним від клієнта, на відміну природі грошових знаків. Більше того, у такому разі банк перестав би бути банком і перетворився б на сховище грошей. Слід зазначити, що грошові кошти на рахунок вкладника можуть надходити не лише у готівковій, а й у безготівковій формі. А також, зберігання не передбачає внесення зберігачем плати особі, що здала майно на схов; у підприємницькому зберіганні плата повинна вноситися особою, яка здала майно на зберігання, зберігачеві (вкладник — банку). Отже, характеризуючи банківський вклад, потрібно виходити з того, що вкладник вимагає повернення суми банківського вкладу, а не самого вкладу.

      3. Викликає зауваження положення  про те, що кошти надаються в управління банку. Виходячи з того, що поняття «управляти» означає спрямовувати діяльність, роботу кого-небудь (чого-небудь), можна стверджувати, що вкладник не може втручатися в діяльність банку (крім укладення між клієнтом і банком трастової угоди) та визначати напрями використання залучених коштів.

      4. Потрібно визначитися з поняттями  «вклад» і «депозит». В економічній  літературі поняття «банківський  депозит» часто використовується  у таких випадках: коли вкладником  є не фізична, а юридична  особа; коли йдеться про грошові  кошти, внесені до банку на  чітко визначений строк; коли  предметом банківських депозитів  є не лише грошові кошти,  а й цінні папери. У цьому  зв’язку слід мати на увазі,  що згідно з чинним законодавством  України терміни «депозит» і  «вклад» є тотожними, тобто  банківський депозит може мати  форму грошових коштів.

      5. Грошові кошти можуть бути  внесені до банку як безпосередньо  вкладником, так і третьою особою, у валюті України або в іноземній  валюті.

      6. Депозитна угода може бути  укладена не лише на визначений  строк (строковий вклад), а й  на умовах отримання суми вкладу  за першою вимогою (вклад до  запитання) чи інших умовах, які  не суперечать чинному законодавству,  зокрема за настання (дотримання) визначених обставин (умов). [Пос. 2]

      З огляду на зазначене сутність банківського вкладу можна сформулювати так: банківський  вклад — це грошові кошти в  готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній  валюті, які розміщені власником  або третьою особою за рахунок  і за дорученням власника на рахунках у банку на договірних засадах  на визначений строк або без зазначення такого строку і підлягають виплаті  вкладникові (або за його дорученням іншій особі), як правило, з процентом.

      Найповніше  розкрити сутність вкладу дає змогу  класифікація їх за різними ознаками. Одні з ознак з’явилися давно, пройшли певну апробацію практикою  і стали класичними для більшості  банків країн з розвиненою ринковою економікою, інші — виникли недавно, у зв’язку з розвитком і  вдосконаленням банківської практики. За незначних змін умов уже відомих, класичних видів вкладів з’являються  нові види вкладів, які повніше враховують потреби вкладників. На жаль, до цього  часу ні в економічній літературі, ні в чинному законодавстві України  чіткої та повної класифікації банківських вкладів немає.

      Слід  розглянути окремі ознаки класифікації банківських вкладів, які, на думку, суттєво впливають на організацію залучення банками грошових коштів юридичних і фізичних осіб (рисунок 1) [Пос.6].

      Рисунок 1 – Ознаки класифікації банківських вкладів

      Залежно від категорії вкладника вирізняють вклади фізичних та юридичних осіб. Категорії вкладників за своїм складом  є неоднорідними, а тому їх, у свою чергу, можна класифікувати формою власності, видом підприємства, організаційно-правовими  формами підприємства, резидентністю, галуззю економіки, сектором економіки, видом економічної діяльності тощо.

      Стосовно  секторів економіки розрізняють  вклади: фінансових корпорацій; нефінансових корпорацій; органів державного управління та підвідомчих їм некомерційних  організацій, які утримуються за рахунок бюджету; домашніх господарств; некомерційних організацій, які  обслуговують домашні господарства.

      За  ознакою резидентності розрізняють  вклади резидентів і нерезидентів.

      Залежно від форми власності виокремлюють вклади, що належать вкладникам з державною  і недержавною формами власності. Останні можуть бути вкладами приватними, колективними, юридичних і фізичних осіб-нерезидентів.

      Зважаючи  на вид підприємства, розрізняють  депозити підприємств: приватних; колективних; господарських товариств; комунальних; державних; підприємств на власності об’єднання громадян.

      З огляду на спосіб оформлення вкладу розрізняють  вклади, оформлені шляхом: укладення  договору банківського вкладу; видачі ощадного чи депозитного сертифіката. Тобто власник коштів замість  відкриття депозитного рахунка  може придбати ощадний (депозитний) сертифікат банку.

      За  належністю вкладника до певної галузі економіки виокремлюють вклади підприємств: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі та громадського харчування, культури та мистецтва, освіти тощо. Це дає змогу  банкам за формування та розміщення вкладів  ураховувати особливості кругообігу обігових коштів вкладників, оподаткування  тощо.

      За  характером розпорядження вклади поділяють  на: іменні, тобто такі, що належать певній особі; на пред’явника (анонімні) — за ними для внесення та вилучення  коштів не потрібні ніякі відомості  про вкладника і зразок його підпису; кодовані — за ними операції здійснюються з допомогою підпису-коду, встановленого  самим вкладником. Документи, за якими може бути ідентифікована особа вкладника, зберігаються в сейфі відповідального працівника банку, доступ до якого мають лише вповноважені особи банку.

      Залежно від можливості одержання вкладником додаткових послуг і пільг від  розміщення коштів на вклади розрізняють: чисті вклади — вкладник не одержує  ніяких додаткових послуг чи пільг; вклади з правом одержання пільгового кредиту  або використання вкладу як застави; вклади з можливістю одержання додаткових безоплатних послуг; вклади з іншими послугами та пільгами.

      За  формою, в якій вкладник одержує  дохід від депозитного розміщення коштів, вирізняють вклади з доходами в грошовій та грошово-речовій формах. У першому випадку вкладник одержує  дохід у вигляді депозитного  процента в грошовій формі, у другому  — дохід виплачується як грошима, так і товарами, що користуються підвищеним попитом у населення. Виплата вкладникам доходів товарами відбувається, як правило, за умов товарного  дефіциту, коли існує невідповідність  між платоспроможним попитом  населення на окремі товари, з одного боку, і обсягами їх виробництва  та роздрібного товарообігу —  з іншого. Іноді окремі банки з  метою розширення клієнтської бази пропонують вкладникам «додатковий» дохід  у вигляді регулярного проведення розіграшів призів за номерами депозитних угод (особових рахунків). Це відбувається у випадках, коли розмір депозитного процента банку суттєво не відрізняється від того, який виплачують інші банки по аналогічних видах вкладів.

      Виходячи  з оподаткування доходів по вкладах  виокремлюють неоподатковувані вклади — податки з одержаних доходів  вкладником не сплачуються, та оподатковувані вклади — податки сплачуються  згідно з чинним законодавством. Оподаткування  доходів по вкладах негативно  впливає (і щодо вкладника, і щодо банку) на залучення коштів на вклади. Воно може спричинити підвищення розміру  депозитного процента, а відповідно й розміру плати за операції і послуги, здійснювані чи надавані банками. Більше того, і банки, і клієнти починають пошуки шляхів уникнення (чи зменшення втрат) від оподаткування. Для цього, зокрема, розробляються нові чи вдосконалюються існуючі фінансові інструменти.

      Зважаючи  на вік вкладника, розрізняють вклади: на дітей (осіб до 16 років), молодіжні (осіб від 16 років до 28 років); осіб зрілого  віку (від 28 до 45 років); осіб перед пенсійного віку (від 45 років до 55—60 років); осіб пенсійного віку. Розподіл вкладників за цим критерієм дає змогу  банкам ураховувати особливості  кожної з вікових груп. Звичайно, він є умовним, оскільки в кожній віковій групі потреби, запити, смаки, вподобання можуть суттєво різнитися  залежно від відмінностей у рівні  доходів, сімейного стану, освіти, професійного статусу тощо. Однак у більшості  випадків однозначним є те, що з  переходом від однієї стадії життєвого  циклу до іншої посилюється ймовірність  важливих подій. Так, молодь після 16 років  починає думати про набуття вищої  освіти, одруження, придбання житла  тощо. Люди середнього віку після одержання  вищої освіти, обзаведення житлом починають заощаджувати кошти з  метою зайнятися власним бізнесом, організувати власний відпочинок тощо. Вкладники перед пенсійного та пенсійного віку відкладають кошти з метою, зокрема, отримання доходів, які  б давали змогу після виходу на пенсію підтримувати звичний рівень життя тощо. Цьому сприяє законодавство  про пенсійне забезпечення, яке, зокрема, передбачає можливість відкриття пенсійних  рахунків.

      Залежно від виду валюти, в якій залучаються  кошти у вклади, розрізняють вклади в національній та іноземній валютах. Чинне валютне законодавство  України обмежує використання валютних вкладів як їх власниками, так і  банками. Останні повинні здійснювати  розміщення коштів у валютні активи або конвертувати валюту у гривню, враховуючи при цьому вимоги НБУ  та відповідні види ризиків.

      Виходячи  із можливостей капіталізації нарахованих  процентів виокремлюють вклади з  простими та складними процентами. Найбільш поширеними і традиційними є вклади, за якими нараховуються  прості проценти, хоча банки залежно  від ситуації на грошовому ринку  здійснювали нарахування і виплату  вкладникам складних процентів.

      За  характером визначення розміру процента вклади бувають: з фіксованою процентною ставкою; з плаваючою процентною ставкою та безпроцентні. Використання банками вкладів з плаваючою  процентною ставкою більш ризиковане, потребує наявності висококваліфікованих спеціалістів, уміння прогнозувати ситуацію в економіці та на грошовому ринку, наявності відповідних об’єктів для розміщення коштів, залучених  на таких умовах, тощо. Тому найпоширенішими  є вклади з фіксованою процентною ставкою.

      Залежно від періодичності виплати процентів  за вкладами розрізняють вклади з  виплатою процентів: за період, тобто  через певний час після залучення  банками коштів; авансом, тобто водночас із внесенням коштів на вклад; за запитом, тобто у зв’язку із закриттям  вкладного рахунка. Виплату процентів  наперед (авансом) банки пропонують клієнтам з метою компенсації втрат від інфляції. Однак реально за внесення вкладу вкладник не отримує проценти, оскільки номінальна сума депозиту перевищуватиме суму, фактично отриману від вкладника на суму сплачених авансом процентів. Отже, на дату залучення вкладу виконується таке бухгалтерське проведення: на суму отриманих коштів дебетується рахунок «Каса» чи інший відповідний рахунок; на суму сплачених авансом процентів дебетується рахунок «Витрати майбутніх періодів»; на суму номіналу депозиту кредитується відповідний депозитний рахунок.

      За  характером вилучення коштів вклади поділяються на такі: з попереднім повідомленням про вилучення; без  попереднього повідомлення про вилучення; з обмеженнями у вилученні  коштів. Умова попереднього повідомлення про вилучення суми вкладу обумовлюється  в депозитному договорі, причому  переважно за строковими вкладами. Це повідомлення дає змогу банку  рефінансувати свої активи за рахунок  додаткового залучення коштів або  в інший спосіб і таким чином  зменшити операційні витрати та не допустити порушення нормативних  вимог регулювальних органів. Крім того, управління активами і пасивами банків вимагає від останніх зваженого підходу до вилучення коштів з депозитних рахунків. Усе частіше в депозитних договорах передбачається умова попереднього повідомлення про вилучення коштів, причому не лише за строковими вкладами.

      Для клієнтів з великими грошовими оборотами  банки пропонують VIP-обслуговування або «personal banking». Це передбачає співпрацю між клієнтом і банком, зокрема з питання управління грошовими потоками клієнта. Банки можуть брати участь у розробленні бізнес-планів клієнтів, допомагати у розробленні фінансових схем, радити, як краще використати тимчасово вільні кошти тощо. Це дає банкам змогу точніше підтримувати власну поточну ліквідність. Однак такі партнерські відносини між українськими банками та клієнтами не набули відповідного розвитку.

      Залежно від строку та порядку вилучення  коштів розрізняють вклади до запитання, строкові та умовні. Умовними є ті вклади, за оформлення яких встановлюється будь-яка  умова видачі. Ці вклади вносяться  на ім’я іншої особи, яка зможе  розпоряджатися вкладом тільки у  разі дотримання нею зазначених умов. Такими умовами можуть бути, наприклад, досягнення повноліття або закінчення навчального закладу. Умова за вкладом  не повинна суперечити закону або  містити неясності, які можуть утруднити  виплату вкладу. Для одержання  умовного вкладу потрібно крім інших  документів пред’явити й документ, який засвідчує виконання зазначеної умови. Різновидом умовних вкладів  є гарантійні вклади, тобто кошти, які банк-кредитор залучає на вклад  з метою захисту себе від кредитного ризику. Вкладник гарантійного вкладу має право на одержання кредиту  в межах розміру депозиту без  додаткового забезпечення.

      За  призначенням вклади поділяються на: до запитання; строкові; ощадні. Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, є високоліквідними, розміщуються в банках на поточних і контокорентних рахунках і можуть у будь-який час на вимогу клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю, у безготівковій чи готівковій формі. Кошти, розміщені на поточному рахунку, вкладник може вилучити в межах кредитового залишку, а розміщені на контокорентному рахунку — не лише вилучити, а отримати ще й банківський кредит. Нестабільність вкладів до запитання обмежує можливість використання їх банками, тому депозитний процент власникам таких вкладів виплачується низький або не виплачується зовсім.

      Для покриття своїх витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк може стягувати з клієнта комісійну  винагороду, яка може утримуватися з депозитного процента. Деякі  банки не стягують комісії з безпроцентних  поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче завчасно обумовленого рівня. Незважаючи на те, що кошти до запитання  дуже ліквідні, їх сумарні стабільні  залишки на поточних рахунках дають  банкам змогу користуватися ними з вигодою для себе.

      Стимулюючи  приріст вкладів до запитання, банки  підвищують якість обслуговування клієнтів і пропонують їм додаткові послуги. Це досягається різними шляхами, зокрема: придбанням власниками коштів до запитання ощадних сертифікатів чи банківських векселів; застосуванням  пластикових карток і заставних  депозитів; інформаційно-консультативним  обслуговуванням клієнтів, розробленням і реалізацією «продуктів» фінансового  інжинірингу.

      Говорячи  про гарантування цих самих вкладів, то слід сказати про те що на сам  перед, в Україні існує спеціальний  фонд щодо гарантування вкладів фізичних осіб, тобто вкладників комерційних  банків – Фонд гарантування вкладів  фізичних осіб, Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду. [ЗУ ФОНД].

        У разі розміщення вкладником в одному учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кількох вкладів Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, у розмірі загальної суми вкладів за станом на день настання недоступності вкладів, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої цієї статті.

      Якщо  вкладник має вклади у кількох  учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, які в подальшому реорганізувалися шляхом їх злиття, приєднання або перетворення в один банк - юридичну особу, Фонд гарантує відшкодування коштів за цими вкладами до закінчення строку дії договорів  за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганізації. Вклади, залучені після реорганізації учасників (тимчасових учасників) Фонду, гарантуються Фондом у загальній сумі, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої цієї статті.

      Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню. Відшкодування  вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

      Таким чином, можна зробити висновок, що вклади є важливим джерелом формування банківських ресурсів. Однак їм притаманні певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів  пов’язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. Це не дає їм змоги у разі потреби оперативно залучати грошові кошти для здійснення активних операцій та передбачених платежів. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. І нарешті, слід ураховувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону, незважаючи на вади, притаманні депозитному залученню коштів, банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових, нетрадиційних для них операцій і послуг. Ці операції і послуги сприятимуть подальшому розвитку та вдосконаленню ресурсної бази банків.