Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фондові біржі: види та функції

Міжрегіональна академія управління персоналу

Інститут міжнародної економіки та інформаційних технологій ім. Святої Великої княгині Ольги

Курсова робота на тему:

Виконала студентка

Мішенко Я.М

Гр. Е-9-08 Б1 МЕБ

Спеціальність

Міжнародна економіка та банківська справа

Науковий керівник

Доц. Коломійченко Н.І.

Київ 2010

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………..3

Сутність та значення фондових бірж………………………………………...5
Визначення ринку цінних паперів…………………………………………....8

3. Економічна роль фондових бірж у фінансовій системі країни……………13

4. Функції фондової біржі……………………………………………………….17

Біржова система в Україні……………………………………………………27

Висновки……………………………………………………………………………...31

Список використаних джерел……………………………………………………….33

Вступ

Фондова біржа — це організована форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей. На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери — не що інше, як різні форми його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціальне важливі сфери, які найбільше його потребують.

Відповідна роль фондових бірж супроводжується високими вимогами до неї. Згідно із законодавством Україні, юридичні особи, створенні як організаційно оформленні централізовані ринки з фіксованою торговою площадкою та електронною торгово-інформаційною мережею, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами, мають право називатися фондовою біржею тільки у разі виконання ними цілого ряду вимог. Від біржі вимагається забезпечення ефективного функціонування системи інформації про цінні папери та умов їх оберту на території України. На біржах повинна бути дотримана професійна етика. І звичайно ж потрібне бездоганне виконання уставу та правил фондових бірж.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є об'єктивні умови й особливості формування і функціонування фондових бірж.

Об'єкт дослідження - фондові біржі в країнах та ринок цінних паперів

Мета дослідження - вивчити виникнення бірж в Україні, функції фондових бірж, дати оцінку розвитку та діяльності фондових бірж.

Актуальність цієї роботи для мене, як майбутнього спеціаліста з фінансів, полягає у глибокому теоретичному вивченні, розгляду проблематики та знайомстві з одним з найважливіших інструментів ринкової економіки — фондовою біржею. У даній курсовій роботі дана оцінка розвитку та динаміка основних показників фондових бірж в Україні до теперішнього часу, що може бути використано при базовому теоретичному вивчені функціонування фондових бірж.

Мета цієї роботи - спроба розглянути і проаналізувати роботу фондової біржі; зрозуміти її структуру і на яких принципах вона існує; що треба, для того, щоб цінні папери потрапили на біржу; як проходить торгівля цінними паперами; як біржа формує свої прибутки; розповісти про ринок цінних паперів і можливі операції з ними.

1.Cутність та визначення фондової біржі

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.[4]

Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII століттях фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалася крахом шахрайських, фіктивних підприємств, чиї акції стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств - вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша - в Англії). Вони виступали формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона дозволяла деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, їх акції емітували ся досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними - і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.

Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.

Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.[4]

В Україні фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно, інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі.[14]

Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності стосовно цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 тис. грн.

За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.

Правила, за якими функціонує фондова біржа, повинні передбачати:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

і) інші положення, що стосуються діяльності біржі.

Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.

Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.[2]

На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.

Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, виходячи з національних, економічних та інших особливостей. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.

Моноцентрична біржова система - абсолютно домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром країни, інші функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Так, наприклад, в Англії у центрі біржової діяльності знаходиться міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система діє і в інших країнах, зокрема, у Франції та Японії.[8]

Поліцентрична система передбачає при функціонуванні основної, тобто найсильнішої з точки зору фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою питомою вагою біржового обороту. Така система біржової діяльності характерна для Австралії, Німеччини, Канади.

У США склалася біржова система, яка акумулювала основні ознаки як моноцентричної, так і поліцентричної системи. Так, при пануванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні фондові біржі функціонують у межах загальнодержавної системи.

2. Визначення ринку цінних паперів

У структурі фінансового ринку особливо вирізняється ринок цінних паперів. Таку назву він дістав тому, що об’єктом купівлі-продажу на ньому є дуже специфічний товар — цінні папери.

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку. Цінний папір — це своєрідний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому стосовно зазначеного виду документа порядку.[4]

З переходом до ринкової економіки в Україні почали з’являтися акції, облігації з купонами, сертифікати, інші види цінних паперів; виникли акціонерні товариства, фондові біржі, комерційні банки, що оперують цінними паперами. Проте ринок цінних паперів як частина загального фінансового ринку має пройти ще довгий шлях становлення і вростання в ринкову економіку, що формується.

За природою цінні папери — це боргові зобов'язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, перед особами, які купують такі документи. Зобов’язання передбачають виплату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків. Таким чином, випускаючи і реалізуючи цінні папери, організація одержує суму реалізації в борг від того, хто її придбав. Цінні папери завжди містять якесь майнове право, здійснення якого можливе тільки за умови їх пред’явлення. Ця ознака юридичного характеру є єдиною для всіх видів цінних паперів. Суть її полягає в тому, що цінність паперу звичайно підкріплена майновим комплексом, який стоїть за нею, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.

Випуск цінних паперів — важливе джерело залучення коштів для нових підприємств, мобілізації додаткового капіталу для вже існуючих підприємств, а також поповнення державного і місцевого бюджетів. Це своєрідний канал фінансування інвестицій.[4]

Зазначимо, що запровадження різних видів цінних паперів у фінансово-грошовий обіг дає можливість без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів, зосередити їх на найважливіших ділянках виробництва. Напрями інвестування, тобто вкладення коштів, визначаються на ринку попиту і пропозицій можливістю отримання для інвесторів великого прибутку за рівного ризику вкладень. Випуск цінних паперів найчастіше й зосереджений у тих галузях і сферах, які обіцяють принести великий прибуток. Але перед тим як такий прибуток буде одержано, підприємцю доводиться вкласти у справу початковий, стартовий капітал. Цей капітал можна одержати і залучити саме за рахунок цінних паперів.

Особливого значення в Україні випуск цінних паперів дістав в умовах переходу державних підприємств у колективну і приватну власність шляхом приватизації. Основною формою, головним способом приватизації є акціонування.

Приватизація державних і муніципальних підприємств спроможна додати стимулу розвитку ринку цінних паперів. Він може забезпечувати вкрай потрібне переливання фінансових ресурсів, а цінні папери стають ефективним інструментом взаємного кредитування. Іншу частину фінансового ринку становить ринок банківських позичок. Комерційні банки звичайно видають короткострокові позички (щонайбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) або взагалі у безстрокове користування (акції). Цьому поділу фінансового ринку відповідає розподіл капіталу на оборотний та основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки дають посередникам ринок цінних паперів позички для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринок цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Частиною ринку цінних паперів, можна вважати грошовий ринок, на якому обертаються короткострокові (до року) боргові зобов’язання, переважно казначейські векселі (білети). Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти. Без грошового ринку не може бути повнокровного фінансового ринку.[4]

Як і інші ринки, ринок цінних паперів складається з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна—державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо ринку цінних паперів є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло).

Завдання ринку цінних паперів ( РЦП ) — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.[8]

Вирішити це завдання неможливо без участі посередників — брокерів та інвестиційних дилерів, які діють на РЦП. Тільки вони знають, у якому стані перебуває РЦП, коли, на яких умовах і які цінні папери випускати. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім’я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.

У країнах з ринковою економікою брокери й інвестиційні дилери так само необхідні, як банкіри або бухгалтери. Мало того, це престижна і високооплачувана професія. Нею займаються як окремі особи, так і фірми. Саме вони визначають обличчя сучасного інвестиційного бізнесу. Головною фігурою на РЦП є велика фірма, що інтегрує у своїй роботі брокерські та дилерські операції.

Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної, загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше — інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерськими фірмами. Ключовою тут є назва “інвестиційний банк ”, яка вказує на те, що фірма має справу не з комерційним кредитом, а з інвестиціями у фінансові вклади.

Оскільки прибуток посередників залежить від обсягу торгівлі цінними паперами, вони не чекають, коли з’явиться клієнт, а шукають його самі. Цей невпинний пошук не дає можливості заощадженням “залежуватися ” у потенційних покупців цінних паперів. У кожного посередника є клієнтура, з якою у нього встановлюються відносини особистої довіри і повної гласності (у противному разі бізнесу не буде). Свого агента на ринку цінних паперів має як велика корпорація, що розпоряджається мільярдами, так і пересічний клерк, який бажає вигідно розмістити власні невеликі заощадження.

Перейдемо до розгляду цінних паперів. їх поділяють на акції, облігації і похідні від них цінні папери.

Акції випускають корпорації; випуск акцій — це спосіб створення корпорації. Акція робить її утримувача власником частини майна корпорації, її співвласником. Випускаючи акції, корпорація набирає фінансової сили, що дає їй можливість здійснювати великі інвестиційні проекти. Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, який називається дивідендом. Дивіденд варіює залежно від розміру прибутку, пропорції між тією часткою, що зберігається, і тією, що йде на споживання, від інвестиційної політики корпорації та інших чинників. Дивіденд може зовсім не виплачуватися. Власник акцій має також інші господарські права, наприклад право голосу і право бути обраним у керівництво корпорації.[7]

Облігації випускають як корпорації, так і уряд. Той, хто випускає облігації, зобов’язується виплатити у визначений строк і позичку (амортизацію), і позичковий відсоток, що становить, знову-таки, частину прибутку, одержаного завдяки позиці. На відміну від дивіденду відсоток залишається незмінним або незначно варіює у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називають цінними паперами з фіксованим прибутком, або, як раніше казали, твердо дохідними паперами. Відсоток виплачується рівними порціями протягом усього терміну дії позики. За деякими облігаційними позиками відсоток офіційно не нараховується (облігація не має купонів), а виплачується як різниця між ціною, за якою облігації купуються в момент погашення, і ціною, за якою їх продано.

Як бачимо, акції та облігації мають різні інвестиційні якості, тобто неоднакову привабливість для інвесторів. Облігації, як правило, забезпечують більше збереження заощаджень, ніж акції, і тому більш привабливі для людей обережних, консервативних. Особливо це стосується державних облігацій, забезпечених усією економічною силою держави, її величезною платоспроможністю. Однак власники облігацій звичайно позбавлені можливості примножувати свій капітал і швидко нарощувати прибутки, яку мають власники акцій. Водночас володіння акціями небезпечне фінансовими втратами. Тому акції привабливі для інвесторів прогресивних, готових ризикувати заради одержання високих дивідендів. Акції та облігації можуть бути взаємно оборотними, конвертованими, тобто акції можна у певних випадках обміняти на облігації і навпаки.

Отже, для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визначається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша частина прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери. Пропозиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обставина. Пропозиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробництво, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція практично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.

Отже, тільки знявши підприємства з державного постачання і перебудувавши державні банки на комерційні можна дати імпульс розвитку ринку цінних паперів.

3. Економічна роль фондових бірж у фінансовій системі країни

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у якості посередників, операції купівлі - продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних крамарі цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Парижська, Гонконгська і біржа Куала Лумпур. Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.

Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш можливе формування поліцентричної біржової системи, при котрої приблизно рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так сталося в Канаді, де лідирують біржі Монреалю і Торонто, в Австралії - біржі Сіднея і Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний - він настільки великий, що знайшлося місце і для загальновизнаного лідера - Нью-йоркської фондової біржі, і для ще однієї значної біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі, - Американської фондової біржі, і для провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але вони залишилися досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США доводиться класифікувати як побудовану за змішаним типом.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у країні. У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, а залишившиєся 20% разкідані по семи дрібним біржам. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, всі інші - на інших більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Диво" уявлялося в тому, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. У Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, правда, виражається лише в тому, що держава дає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США. Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного і технологічного ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності вона керується статутом біржі, у якому визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їх прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет по прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їх клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але деякі із них обов'язкові. Це комітет або комісія з лістінгу, що розглядає заявки на включення акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.