Фондовий ринок України

                                                                ВСТУП

На початку 90-х років  наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення  ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

         Метою роботи є аналіз  стану і розвитку міжнародного фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Завданням роботи є дослідження  питань:

• загальні поняття та види фондового ринку;
• фондовий ринок в системі міжнародних економічних відносин;
• вплив процесу  глобалізації на розвиток фондового ринку;
• сучасні тенденції розвитку світового фондового ринку;
• становлення міжнародного фондового ринку в Україні ;
• ознаки глобалізації на міжнародному фондовому ринку України;
• розвиток міжнародного фондового ринку в Україні та його вдосконалення під дією глобальних факторів.

       Предметом  дослідження є проблеми відтворювального  та інвестиційного процесів в Україні.

      Об'єктом  дослідження є фондовий ринок  України.

       Глобалізаційні  процеси, які не просто кількісно,  а й якісно змінюють систему міжнародних економічних відносин, помітно впливають на радикальну зміну інфраструктури європейського фондового ринку. Переплітаючись із внутрієвропейськими інтеграційними процесами, вони ведуть до створення специфічної ситуації. Схоже, що поступово відновлюється фінансова рівновага між Старим і Новим Світом. Причому відновлення відбувається не стільки за рахунок послаблення позицій заокеанських фінансистів, скільки у результаті підвищення можливостей їх європейських конкурентів. Три типи інституціональних інвесторів (інвестиційні та взаємні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії) знаходять серйозну фінансову підтримку в особі приватних інвесторів. У Європі нині дедалі більше людей, у яких є «зайві» гроші та які готові ризикнути ними заради того, щоб стати ще багатшими. Кількість мільйонерів у Європі – це більше 2,2 млн. людей (із 7 млн. по всьому світу), і на західну частину континенту припадає чверть від усіх індивідуальних інвестиційних фондів, розміром від 1 млн. доларів США. Наявність вільних грошових коштів зумовлена не лише високою прибутковістю західноєвропейських корпорацій і банків. Помітну роль у цьому відіграє процес ліквідації (продаж) сімейних підприємств представниками нового покоління (у Німеччині його називають erbengeneration, тобто «покоління спадкоємців», які вважають, що ліпше вкласти успадковані гроші в чужий бізнес, замість того, щоб самим займатися такою копіткою справою, як корпоративний менеджмент. Зворотним боком цього процесу є безпрецедентний інтерес найбільших інвесторів до акцій приватних компаній, що не котируються на біржах (private equity), уперше відзначений із тридцятих років минулого сторіччя, про що йдеться у звіті британської урядової комісії Мінерса (Myners report). У деяких європейських країнах, особливо в Німеччині, цей інтерес разом з іншими чинниками навіть призвів до відмови компаній від біржового котирування своїх акцій.

РОЗДІЛ 1  ФОНДОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЕКОНОМІЦІ

1.1. Загальні поняття  та види фондового ринку

     Ринок цiнних  паперiв - це частина фiнансового  ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв. Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi.

        Ринки цiнних паперiв розрiзняються  за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний. Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публiчна  реалiзацiя цiнних паперiв населенню  або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя  цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний ) ринки[12].

         Біржі посідають особливе місце  в інфраструктурі сучасної ринкової  економіки. Високоефективні біржові  технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

                Важливе значення для організації  і налагодження діяльності бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:

            Загальне керівництво діяльністю  біржі здійснює рада директорів.  У своїй діяльності він керується  статутом біржі,у якому визначаються  порядок керування біржею, склад  її членів, умови їхнього прийому,  порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента.  Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі.  Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами.  Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий.  Це комітет або комісія з листингу, що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках[3].

                  Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот.  Такою організацією є фондова біржа.  Фондова бiржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об’еднує професiйних учасникiв ринку цiнних паперiв у одному примiщеннi для проведення торгiв, створює умови для концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищення лiквiдностi ринку в цiлому. Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу, якi в даний момент є на бiржi. I вже мiж торговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй пропозицiї. Тобто фондова бiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення попиту та пропозицiї. Тому в Законi Украiни “Про цiннi папери i фондову бiржу” визначається: “ Фондова бiржа - органiзацiйно оформлений, постiйно дiючий ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiнними паперами... акцiонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правил фондової бiржi. “ Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i процедурам, внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш жорстким, нiж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та iншими нормативними документами бiржi, якi розробляються та затверджуються нею самою[1].

             Біржі можуть бути засновані  державою як суспільні заклади.  В Франції, Італії і ряді  інших країн фондові біржі  рахуються суспільними заснуваннями.  Це, правда, виражається лише в  тому, що держава надає помешкання для біржових операцій.  Біржовики рахуються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство.  Така організація бірж характерна для Англії, США.

             Фондова біржа являє собою  організований ринок цінних паперів.  При цьому значимість цього  дуже важливого інституту в  різних країнах далеко не однозначна.   Як підкреслює шведський професор  Андерс Ослунд, якщо в США і  Великобританії велика частина власного капіталу підприємств мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини ¾ узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу.  А на варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту  цінних паперів припадає на операції іноземних інвесторів. 

            Практика функціонування фондового  ринку показує, що ринок недержавних  цінних паперів розвивається  більш високими темпами.  У той же час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів.  На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д.  Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні[8].

    1.2. Фондовий ринок в системі міжнародних економічних відносин

          З розвитком ринку цінних паперів  зростає актуальність фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її складністю, різноманітністю суб'єктів і об'єктів фондового ринку. З однієї сторони, ринок насичений цінними паперами; з другої, в діяльності ринку цінних паперів бере участь значна кількість суб'єктів, які мають на меті свою користь:

• інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,
• інвестування в цінні папери як основний вид діяльності комерційної організації;
• інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через придбання пакету цінних паперів.

                Процес інвестування - це підбір портфеля цінних паперів приватними інвесторами та фінансовими інститутами. Процес інвестування в цінні папери завжди поєднується із зіставленням ризику, прийнятого на себе, та очікуваним наслідком від інвестицій. Тому досить важливо кількісно оцінити ці параметри і порівняти їх з аналогічними параметрами альтернативних вкладень. Всі ці та інші питання вирішуються із застосуванням різноманітних методів економічного аналізу. Методи аналізу цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись на дослідження макроекономічної теорії та її практичне застосування[2].

 Основною теоретичною базою для економічного аналізу цінних паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку. Згідно твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни акцій вірно відображають майбутні прибутки і характеристики ризику акцій, то вільний ринок акцій здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -гра наздогад, то неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися просто для високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвестори керуються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а не майбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовах інфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в Україні.

             Фундаментальний аналіз дозволяє  глибоко і всебічно з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової кон'юнктури.

             Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів, чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні занепадаючі галузі.

           Потенційним джерелом додаткових  інвестиційних ресурсів на підприємствах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративні облігації. Протягом 2010 року зареєстровано лише чотири емісії таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через недосконалість законодавства та ряд інших причин.

                 Забезпечення надійності операцій  із  цінними паперами — важливий еле-мент економічної структури суспільства. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти[19].

                Для організації інвестиційного  процесу дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі проведення валютних операцій.

            Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення", тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату можливих прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення нової угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скорочення часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі використання відповідно організованої системи заліку.

            "Основний ризик” полягає у  можливості неодержання продавцем  цінних паперів грошей після  того, як папери уже надійшли  покупцеві. (Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" — за назвою німецького банку, який збанкрутував у середині 1970-х років через збитки, що виникли саме з такої причини).

           "Ризик ліквідності" — це  загроза несвоєчасного отримання однією зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в борг чи продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою угод.

            Учасники ринку цінних паперів  можуть також наштовхнутися на  ризик неплатоспроможності клірингового банку. І, нарешті, на системний ризик, суть якого в тому, що невиконання зобов'язань одним фінансовим інститутом може спричинитися до виникнення проблем в інших або навіть їх банкрутства.

            Одним із заходів, який значно  зменшує перелічені ризики, є гарантовані розрахунки між учасниками угоди за принципом "поставка проти платежу".

             Розвитку ринку цінних паперів  сприяє підвищення його інформаційної відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але й багато фінансових посередників не в змозі порівняти запропоновані на фінансовому ринку цінні папери за степенем доходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фінансового ринку.

            Рейтинг – це оцінка позиції  об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та ін.

           Рейтинги цінних паперів дифіринцюються  в залежності від їх видів  (дольові, боргові, похідні). Розрізняють  також форми  публікування  рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

                 Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам комбінації літер, які означають якість цінних паперів. Для облігацій та привілеойваних акцій система рейтингів “S & P - 500” має такий вигляд:

        ААА – найвища якість (цінні  папери, які забеспечують максимальну безпеку  з точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні папери великих національних та транснаціональних компаній, здатних протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганного виконання обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)

        АА, А, ВВВ – прийнятний рівень  ризику (емітенти мають довгу  історію задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів чи виручки до боргу в них нижче, ніж у емітентів цінних паперів вищого рейтингу)

        ВВ, В, ССС, СС – затримання  з виплатою відсотків; кредитор  та відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист

         С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня, немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)

         D – повна неплатоспроможність ( компанія може знаходитись в процесі ліквідації )

         NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансові проблеми, її майбутнє під питанням)

                Для звичайних акцій система  такаж сама:

          А+ - найвищий рівень 

          А, А-, В+ -  середній рівень

          В, В- - низький рівень

          С – найнижчий рівень

          D – фірма реорганізується[8].

РОЗДІЛ 2  ФОНДОВИЙ РИНОК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

  2.1. Розвиток фондового ринку

   Спробуємо розглянути  умови виникнення  фондового ринку  в Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

   Перший етап  — це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні. Розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

   Другий етап  розвитку ринку цінних паперів  виник у зв'язку з випуском  в обіг та створенням вторинного  ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму[13].

     Розвиток  інституту приватної власності  через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

  Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

      Третій  етап розвитку фондового ринку  характеризувався такими факторами:

1) активний продаж  державою значних пакетів акцій  великих підприємств;

2) бурхливий розвиток  біржових та позабіржових систем  обігу акцій;

3) поява значної кількості  фінансових посередників, що оперували  вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних  боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок  у ролі покупців великих зовнішніх  інституціональних та приватних інвесторів[25].

             Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

    Цей період  характеризується бурхливим розвитком  інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні  можно констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

     Із розвитком  ринку корпоративних цінних паперів  отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань — як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

           Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової  інфраструктури (біржові та позабіржові  установи, агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі  професійних учасників фондового  ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток  спеціальних Державних контролюючих  установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження  до українського фондового ринку  зовнішнього венчурного капіталу.

         Основною хибою цього етапу,  на мій погляд, є переоцінка  можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

        Четвертий  етап розвитку фондового ринку в Україні, який  відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 2011р. наведена у Додатку А. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку[28].

2.2. Сучасні тенденції розвитку світового фондового ринку

                  Протягом 2011 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року  було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 2011 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн..

Обсяг  зареєстрованих емісій станом на 31.01.2011:

На  кінець 2011 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.

                  Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих  в 2011 році, перевищив обсяг випусків акцій за 2010 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств[31].