Форма і зміст господарських договорів
План
Вступ
Актуальність теми дослідження. В сучасних економічних умовах України цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин.
Держава встановлює особливі вимоги
щодо здатності суб’єктів
У вітчизняній юридичній науці комплексного дослідження з даної проблематики не проводилось, хоча деякими науковцями, такі як Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва, були досліджені окремі питання дійсності правочинів (договорів). В цілому на доктринальному та нормативному рівнях поняття дійсності господарських договорів та умови дійсності господарських договорів і досі залишаються невизначеними. Це певним чином робить несталим господарський обіг, нестійкими господарсько-договірні відносини, ускладнює встановлення одноманітної практики вирішення господарських спорів з цих питань.
Основу правового регулювання господарсько-договірних відносин становлять Господарський кодекс (надалі – ГК) України та Цивільний кодекс (надалі – ЦК) України, в яких предмет регулювання в частині дійсності/недійсності правочинів (договорів) певною мірою співпадає. Водночас, в цих кодексах не вироблено єдиного підходу щодо регулювання зазначених питань, більш того, між кодексами наявні суперечності та неузгодженості. Негативно відображається на правозастосовчій діяльності також те, що залишились не узгодженими з ГК України та ЦК України й спеціальні нормативні акти, які регулюють господарсько-договірні відносини. Цим обумовлюється необхідність подальшого удосконалення діючого законодавства в частині регулювання договірних правовідносин та приведення у відповідність до цих кодексів інших спеціальних нормативних актів.
Вищезазначені обставини зумовили вибір теми роботи і визначають актуальність і науково-практичне значення дослідження для розвитку науки діловодства.
Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договорові властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їх (договорів) розмежування застосовують доктринальну і нормативну класифікації господарських договорів, основною яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз регулювання господарсько-договірних відносин, наукових досліджень з проблематики господарських договорів.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:
- з’ясувати цінність
- дати теоретичне
визначення дійсності
- обґрунтувати поділ умов дійсності господарських договорів на суб’єктивні та об’єктивні умови дійсності;
- дослідити здатність суб’єктів
господарювання до укладення
господарських договорів як
- з’ясувати питання законності змісту господарських договорів та відповідності форми господарських договорів вимогам закону як об’єктивних умов дійсності господарських договорів.
Об’єктом дослідження є особливості укладання (зміни), виконання, дії та припинення дії (розірвання) господарських договорів.
Предметом дослідження є питання господарських договорів, практика їх застосування.
Методи дослідження. Дослідження побудоване на застосуванні діалектичного методу пізнання, історичного, системного, формально-логічного, порівняльно-правового методів.
Діалектичний метод пізнання та історичний метод дозволили нам дослідити розвиток правового регулювання господарсько-договірних відносин та становлення законодавства в сфері господарсько-договірних відносин. На основі системного методу досліджені умови дійсності господарських договорів шляхом їх поділу на суб’єктивні та об’єктивні умови; підстави визнання господарських договорів недійсними. Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері господарсько-договірних відносин (соціальна цінність господарських договорів, дійсність господарських договорів, законність змісту господарських договорів, господарсько-договірна здатність тощо). На основі порівняльно-правового методу проведено аналіз наукових позицій українських та зарубіжних вчених, положень національного та міжнародного законодавства щодо питань дійсності/ недійсності правочинів договорів, господарських договорів.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки, які викладені в працях А.А. Алексєєва, О.А. Беляневич, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, О.М.Вінник, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Г.Л.Знаменського, Н.С.Кузнєцової, Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, Б.І. Пугінського, Н.В. Рабінович, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Халфіної, В.П. Шахматова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та інших науковців.
Розділ 1. Теоретико-методологічна засади господарського договору
Загальна характеристика господарських договорів
Термін “господарський договір” широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвячена ціла глава - 20 “Господарські договори” (статті 179-188).
Категорії договір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.
Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського кодексу) регулюються:
а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів;
б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітального будівництва; перевезення вантажів та ін.
Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві [ 14, c. 73-74].
Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарські правовідносини між двома або більше суб'єктами, змістом яких є їхні договірні майнові зобов'язання Діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір - це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі суб'єкти.
Як спеціальна законодавчо-правова
категорія господарський
По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ та організацій, які не обслуговують виробництво й обіг, і є допоміжними.[ 5, c. 23-24]
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню.В теорії такі договори визначаються як плановані.[7, c. 42-43]
Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.
Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називають регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.
По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу та п. 1 ст. 179 Господарського кодексу суб'єктами господарських договорів є організації - юридичні особи (підприємства, установи, організації), у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також громадяни-підприємці.
Отже, господарський
договір - це майнова угода господарюючого
суб'єкта з контрагентом, яка встановлює
(змінює, припиняє) зобов'язання сторін
у сфері господарської і
Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання - це врегульоване правом господарське відношення, внаслідок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).[ 12, c. 35]
Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).
Таким чином,
з одного боку, господарський договір
є лише частковою підставою виникнення
господарських зобов'язань. У цьому
розумінні категорія
1.2. Класифікація і система
Основними документами, якими з 1 січня 2004 року регулюється договірне право в господарській діяльності підприємств в Україні, є:
• Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV зі змінами та доповненнями;
• Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV зі змінами та доповненнями.
Відповідно до статті 3 ГК під господарською діяльністю розуміємо діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.[2, c.4-5]
Господарська діяльність може здійснюватись як з метою одержання прибутку (підприємництво), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
При безпосередньому здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання виникають майнові та інші відносини, які у свою чергу приводять до виникнення майнових та інших прав та зобов'язань.
Згідно зі статтями 175 ГК та 509 ЦК майново-господарські зобов'язання — це правовідносини, внаслідок яких одна сторона повинна вчинити певну господарську дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати її виконання.
Слід зауважити, що в процесі управління господарською діяльністю можуть виникати також:
• організаційно-господарські відносини між юридичними (фізичними) особами та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, на приклад, засновником, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта, тощо. Внаслідок таких відносин одна сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а друга сторона має право вимагати виконання обов'язку (ст. 175 ГК);
• соціально-комунальні відносини — зобов'язання щодо подання господарської допомоги у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подання іншої господарської допомоги з метою розв'язання місцевих проблем.
Оскільки основу господарської діяльності насамперед становлять саме майнові відносини, розглянемо докладніше, як слід оформлювати такі відносини.
Як правило, майнові відносини, що приводять до виникнення прав і обов'язків сторін, мають бути зафіксовані в договорі. Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 179 ГК при складанні договорів, за якими виникають майнові зобов'язання, необхідно керуватися правилами, встановленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами [13, c. 16-18].
Відповідно до статті 626 ЦК договір — це домовленість двох або більше сторін, яка є обов’язковою до виконання, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права та обов'язки виникають із дій, що передбачені актами цивільного законодавства, основу якого становить Конституція України. Актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК.[ 3, c.184]
Відповідно до статті 6 ЦК сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 7 ЦК цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичай — це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин, не суперечить договору або актам цивільного законодавства. Звичай може бути зафіксованийу відповідному документі. На підприємстві можуть бути зафіксовані певні звичаї у таких документах, як Інструкція з діловодства, Правила внутрішнього трудового розпорядку тощо. Наприклад, може бути записано, що перш ніж подавати документ на підпис керівникові, його має завізувати головний бухгалтер.[ 3, c. 5-6]
Майнові договори піддаються класифікації за різними ознаками. Приміром, за кількістю учасників та виникненням зобов'язань договори можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. При цьому договори можуть бути платними та безплатними. Крім того, за юридичною спрямованістю договори поділяють на основні, після укладення яких виникають права та обов'язки, а також попередні, публічні та договори приєднання.[ 9, c. 48-49]
Публічний договір (ст. 633 ЦК) — це договір, згідно з яким одна сторона (підприємець) бере на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів (ви-конання робіт або надання послуг) кожному, хто до неї звернеться. Таким вважається договір, умови якого однакові для всіх споживачів (за винятком осіб, які мають право на певні пільги). Причому при відмові підприємця від укладення публічного договору споживач може в судовому порядку зажадати відшкодування завданих йому збитків. Наприклад, до публічних договорів належать договори роздрібної купівлі-продажу, перевезення пасажирів транспортом загального користування тощо.[3, c.185-186]
Договір приєднання (ст. 634 ЦК) — це договір, умови якого встановлює тільки одна сторона (у своїх формулярах або інших стандартних формах), а друга — лише погоджується на запропоновані умови, оскільки змінити їх не має права. Таким чином, друга сторона не бере участі в розробці умов договору. Наприклад, договором приєднання є договір прокату.[ 3, c.186]
Попередній договір (ст. 635 ЦК) —
це письмова угода сторін про укладення
в майбутньому будь-якого
Тобто, складаючи той чи інший договір, підприємство має враховувати особливості виникнення зобов'язань та їх виконання для певного виду договору.
Крім цього, слід зауважити, що договори можна розподілити на «поіменовані», тобто прямо зазначені в нормах цивільного і господарського права (Додаток 1), та «непоіменовані» — договори, які прямо не вказуються в ГК та ЦК. Відповідно до статті 628 сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів {змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору[6, c. 56-59].
У тому разі коли підприємство планує укласти договір, який прямо регулюється нормами цивільного або господарського права («поіменований»), радимо звернутися до певної статті ЦК або ГК і врахувати у тексті майбутнього договору особливості, передбачені чинним законодавством.
1.3. Зміст та умови договору
Відповідно до статті 628 ЦК зміст договору становлять:
• умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;
• умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Слід також зауважити, що відповідно до пункту 5 статті 179 ГК зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню. Відповідно до статті 13 ГК державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від форми власності. Договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються господарські відносини, є державним контрактом.[2, c.11-12]
Умови договору можна розділити на:
• істотні — умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди;
• типові (звичайні) — умови, які передбачено в нормах цивільного права;
• випадкові — умови, які є нехарактерними для договорів певного типу, але включені в договір за погодженням сторін.
Розглянемо докладніше всі ці умови.
Істотні умови
Відповідно до статті 181 ГК та статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, в противному разі такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Як зазначалось, істотними є умови, які:
• визначені такими за законом (згідно зі статтею 631 ЦК та 180 ГК такими умовами є предмет, ціна, строк дії договору);
• необхідні для договорів певного виду.
Також істотними є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін потрібно було досягти згоди.
Таким чином, складаючи договір для оформлення тієї чи іншої господарської операції, передусім необхідно визначити і зафіксувати саме істотні умови залежно від виду договору.
Наприклад, умови про предмет договору мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору.
Слід зауважити, що визначення істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного виду договору. Щоб правильно скласти договір, необхідно звернутися до спеціальних норм (Додаток 1), які регулюють договори того чи іншого виду. Наприклад, ми вже згадували, що відповідно до статті 284 ГК істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди, термін договору, розмір орендної плати, умови про порядок використання амортизаційних нарахувань, умови про відновлення орендованого майна та його повернення.
Типові умови
Відповідно до статті 630 ЦК договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту.
Відповідно до статті 179 ГК Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.[ 2, c.104-106]
Випадкові умови договору
До таких умов можна віднести умови, передбачені чинним законодавством і в конкретному договорі змінені сторонами, та умови, про які у законодавстві не згадується (які законодавством не регулюються).
Згідно зі статтею 203 ЦК дійсним договір може бути лише в разі дотримання таких умов:
• зміст договору не може суперечити нормам ЦК іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (тобто договір має відповідати певному виду договору, зазначеному в ГК, ЦК, інших законодавчих актах, або їх елементам, якщо договір змішаний, та загальним вимогам до договорів);
• сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (тобто усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними).
• волевиявлення сторін договору має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі;
• договір має укладатися у формі, встановленій законом[8, c. 15-18].
1.4. Форма господарського договору
Відповідно до статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Тобто договір може укладатися в письмовій або усній формі за вибором сторін. Чинним законодавством може бути передбачена нотаріально засвідчена форма для деяких видів договорів.[ 4, c.188]
Відповідно до статті 206, 208 ЦК усно можуть укладатися:
• договори, які повністю виконуються сторонами у момент їх укладання, за винятком договорів, які підлягають нотаріальному засвідченню та/або державній реєстрації, а також договорів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність;
• договори фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (20 х 17 грн.).
Юридичній особі, що розрахувалася за товари та послуги на підставі усного договору з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних коштів.
У письмовій формі укладаються договори:
• між юридичними особами;
• між фізичною та юридичною особами, крім випадків, коли момент укладення договору збігається з моментом його виконання;
• між фізичними особами на суму, що перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у 20 разів, крім випадків, коли момент виконання договору збігається з моментом його виконання.
Крім того, у письмовій формі вчиняються інші правочини, щодо яких така форма встановлена законом.
Відповідно до статті 207 ЦК договір вважається укладеним у письмовій формі, якщо:
• його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Звертаємо увагу на те, що договір вважається укладеним у письмовій формі і тоді, коли фактично повний текст умов договору не зафіксовано в якомусь одному документі;
• воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;
• він підписаний його стороною (сторонами).
Договір підписують особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюють печаткою. Використання при підписанні договорів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.[15, c.45-47]
Слід звернути увагу, що, згідно зі статтею 640 ЦК, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідне також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному засвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального засвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального засвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.[ 10, c.28]
Тобто для визнання договору укладеним, крім виконання вимог про узгодження сторонами істотних умов, необхідно також виконання вимоги щодо нотаріального засвідчення для деяких договорів або про попереднє виконання певних умов (дій), які становлять зміст цих договорів.
Відповідно до статей 209, 210 ЦК договір, укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному засвідченню і державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю сторін ( Додаток 2).
1.5. Порядок укладання та
Порядок укладення договору регламентує глава 53 ЦК та стаття 181 ГК
Укладенню договору передує пропозиція про його укладення. Договір укладається лише в тому разі, якщо на пропозицію однієї сторони щодо укладення договору (оферту) надійде відповідь про прийняття пропозиції (акцент) від другої сторони.
Відповідно до статей 641-646 ЦК кожна із сторін майбутнього договору може зробити пропозицію в усній або письмовій формі. Така пропозиція має містити істотні умови договору і виражати намір особи вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Крім того, пропозиція може містити вказівку на строк для відповіді на неї.[3, c.188-190]
Особа, якій адресована пропозиція, в межах встановленого строку може надати відповідь про її прийняття або вчинити дії відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (відвантажити товари, надати послуги, виконати роботи, сплатити відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір. Ці дії вважаються прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначено в адресованій пропозиції або не встановлено законом. [6, c. 39-40]