Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Форми безготівкових розрахунків

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..2

1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ…………………………………………………………………..4
1.1 Суть, основи організації та значення безготівкових розрахунків………..4

1.2. Поняття системи безготівкових розрахунків………………………………6

1.3 Порядок оформлення розрахункових документів…………………………9

1.4 Правовий режим регулювання основних форм безготівкових

розрахунків……………………………………………………………………….11

2 ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ………………………………………………………………………..13

2.1 Форми безготівкових розрахунків…………………………………………13

2.1.1 Розрахунки платіжними дорученнями…………………………………..13

2.1.2 Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями………………………14

2.1.3 Розрахунки чеками………………………………………………………. 15

2.1.4 Розрахунки акредитивами………………………………………………. 17

2.1.5 Розрахунки платіжними вимогами………………………………………20

2.1.6 Інкасові доручення (розпорядження)……………………………………21

2.2 Безготівкові розрахунки в Україні: проблеми та шляхи їх

удосконалення ………………………………………………………………… 22

3 РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА……………………………………………….24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………… 43

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо. Майже всі розрахунки між клієнтами здійснюються безготівковим способом за допомогою таких розрахункових документів як платіжне доручення, платіжна вимога, акредитив, вексель, чек тощо.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію та форми безготівкових розрахунків. Отже питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормальногофункціонування економіки.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження форм безготівкових розрахунків, Мета дослідження полягає у проведенні комплексного всебічного аналізу форм безготівкових розрахунків в процесі безготівкових розрахунків. Для досягнення цієї мети в процесі роботи вирішувались наступні задачі:

розгляд поняття системи безготівкових розрахунків; порядку оформлення розрахункових документів; правовий режим регулювання основних форм безготівкових розрахунків;
характеристика форм безготівкових розрахунків:
показані проблеми та шляхи їх удосконалдення.

Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у сфері безготівкових відносин при здійсненні банківських розрахунків.

Предметом дослідження є форми безготівкових розрахунків, його теоретичні основи та правове регулювання.

Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод і системно-структурний підхід до вивчення матеріалу. Їх застосування у ході дослідження дозволило виявити особливості правової природи безготівкових розрахунків і надати рекомендації щодо вдосконалення нормативних приписів чинного законодавства України. За допомогою історичного методу здійснювався аналіз основних етапів розвитку розрахункового чека як засобу розрахунків. Метод порівняльного аналізу використовувався для з’ясування переваг і недоліків регулювання відносин, пов’язаних з видачею розрахункового чека, у вітчизняній та інших правових системах. Емпіричну основу дослідження становлять положення ЦК України та інших актів поточного вітчизняного цивільного законодавства, включаючи банківські інструкції та інші нормативно-правові акти.

1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ
1.1 Суть, основи організації та значення безготівкових розрахунків

Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками.

Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку [19].

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204 [6]. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються [21].

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискоренні обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору [17].

1.2 Поняття системи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему.

Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки[10].

Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

— принципи безготівкових розрахунків;

— вимоги до організації розрахунків;

— форми розрахунків;

— розрахункові документи;

— способи безготівкових розрахунків;

— механізм контролю за станом розрахунків.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об'єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи:

— розрахунки за товарних операцій — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

— розрахунки за нетоварних операцій — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) .

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

— гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

— негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:

— прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;

— транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [9].

У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України. Серед них:

— оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації;

— вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект;

— проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків;

— інтенсифікація і прискорення розрахунків;

— чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей для одержання вищих доходів і прибутків;

— неплатежі — це справжній "тромб" кризової економіки;

— зекономлені внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва;

— підвищення самостійності господарських суб'єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті;

— грошова відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства

мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків,

які б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері .

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

1.3 Порядок оформлення розрахункових документів

При здійсненні розрахунків відповідні розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовiй формi, мають вiдповiдати вимогам встановлених стандартiв та вмiщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

а) назву документа;б) номер документа, число, місяць, рік його виписки.в) назви платника та одержувача коштiв (їх офiцiйне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України , у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовнi номери за МФО (код банку); д) суму платежу цифрами та літерами; е) призначення платежу: назву товару (виконаних робiт, наданих послуг), посилання на документ, на пiдставi якого здiйснюється операцiя (договiр, рахунок,товарно-транспортний документ та iнше), із зазначенням його номера i дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт).є) на першому примірнику (незалежно вiд способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;ж) підрозділи бюджетної класифікації а строк настання платежу (у разi перерахування коштiв до бюджету); з) суму податку на додану вартiсть (цифрами) або напис "без податку на додану вартiсть[27].

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає[30].

При цьому використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються і банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових документах.

У разi вiдмови прийняти вiд клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотній стороні напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера i виконавця, завіреними штампом банку) та повернути його клієнту.

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахунковi документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування[20].

Необхідно відмітити, що кошти списуються з рахунку платника тiльки на підставі першого примірника розрахункового документа і у разі часткової оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здiйснюються банком того ж дня, після операційного дня - банк виконує наступного дня[16].

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клiєнтами, на них, крім того, проставляється штамп "Вечірня". Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від розрахункової палати.

1.4 Правовий режим регулювання основних форм безготівкових розрахунків

Визначення поняття форм або видів безготівкових розрахунків відсутнє на рівні законодавства України. Тому поняття вказаної категорії ми можемо вивести лише із змісту чинного законодавства, в якому «форми безготівкових розрахунків» вживаються в досить різних значеннях.

В статті 341 Господарського кодексу[7] зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Водночас, у Цивільному кодексі[8] поняття «форми безготівкових розрахунків» відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття «види безготівкових розрахунків». Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву «види безготівкових розрахунків», при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Стаття 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»[4], яка має назву «форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу», підтримує позицію Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної статті, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цим же шляхом пішла й інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»[6], згідно з пунктом 1.2 якої встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, законодавством визначаються дві форми розрахунків — безготівкові та готівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки поділяються на види. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що зміни до Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» були внесені після прийняття Господарського кодексу України, колізію між статею 341 Господарського та статтею 1088 Цивільного кодексу слід вирішувати на користь останньої. Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Таким чином, згідно зі статтею 1088 Цивільного кодексу України та Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», платіжні інструменти є засобами здійснення безготівкових розрахунків.

Платіжними інструментами відповідно до чинного законодавства є: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; інші платіжні інструменти визначені законодавством. Відповідно до статті 1088 ЦК України, при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту[25].

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що під видом безготівкових розрахунків, на нашу думку, слід розуміти визначений законодавством спосіб переказу коштів через кредитні організації, що характеризується використанням певного платіжного інструменту, порядком документообігу та умовами надання коштів у розпорядження одержувача.

2 ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ

2.1 Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документiв:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями(розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України. Безготiвковi розрахунки за товари та послуги можуть здiйснюватися за допомогою банкiвських платiжних карток. Порядок використання платiжних карток визначається Нацiональним банком України.

2.1.1 Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів [5].

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також

міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують

максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання обігових коштів; запобігають

виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними

операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками[15].

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому

рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів,

обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів[14].

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо [11].

2.1.2 Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг.

Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [6]

Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в

міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності,

виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків

претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають з реальних

відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів, у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно транспортних документах тощо.

Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод).

Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.

2.1.3 Розрахунки чеками

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для

отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) . Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком,

з лімітованих і нелімітованих книжок. Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати[13].

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного

платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається

потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання

відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразкові підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек), або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь

надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку

чекодавця чи кредит).

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами [14]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, не-можливість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.

2.1.4 Розрахунки акредитивами

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно- транспортних документів за відвантажений товар .

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями.

Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця[23].

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за

відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі

постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети,

або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків

застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов

використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив

відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника .

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів.

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється[24].

Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У

такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для

нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє

тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника-отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунку [22].

Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.

Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива)[26].

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: