Форми співучасті

 МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

 Факультет юридичний СП 

 Кафедра публічно-правових дисциплін 
 
 

 Курсова робота 

 З дисципліни: Кримінальне право 

 На  тему: Форми співучасті 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Біла  Церква

     2011 р. 

Зміст

 Ст.

 Вступ…………………………………………………………………………….3

 Розділ I. Поняття і ознаки співучасті…………………………………………5

    1.1. Об’єктивна сторона ознаки  спільності співучасті…………………….5

    1.2 . Суб’єктивна сторона ознаки спільності співучасті…………………….7

 Розділ II. Види співучасників………………………………………………….9

    2.1. Виконавець……………………………………………………………….9

    2.2. Організатор……………………………………………………………..11

    2.3. Підбурювач……………………………………………………………..15

     2.4. Пособник…………………………………………………………………17

 Розділ III. Форми співучасті у злочині………………………………………20

    3.1 Основні визначення форм співучасті………………………………….20

    3.2. Соціолого- психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті.23

    3.3 Злочинна організація…………………………………………………..25

 Висновки……................................................................................................28

 Список  використаної літератури…………………………………………….29

     Вступ

 

     Злочини вчиняються не лише поодинці . Досить часто  в одному злочині беруть участь двоє або більше осіб, які діють узгоджено  і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях  виникає питання про співучасть у злочині.

     Забезпечення  захисту інтересів громадян і  держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону, кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та інших злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, і особливо це стосується питань злочинної організації.

     Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “ Співучасть у злочині “ Загальної частини Кримінального кодексу України ( статті 26-31 ).

     Співучасть  має важливе значення в кримінальному  праві.

 1)інститут  співучасті включений до Кримінального  права для того, щоб на його  підставі визначити, як і за  що відповідають ті особи, що  безпосередньо у вчиненні об’єктивних  ознак злочину не брали участі

 2)об’єднання  зусиль двох чи більше осіб  при вчиненні злочину в принципі  підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина , що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину ( наприклад, вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб ), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання ( п.2 ч.1 ст. 67 КК).

     З огляду на подані вище факти стає очевидним  те, що детальне вивчення поняття співучасті у злочині є досить необхідним аспектом на сьогодні. Співучасть переважає у більшості вчинених злочинів, відповідно до статистики. Тому, на мою думку, удосконалення знань щодо цього інституту є досить актуальним.

     Мета курсової роботи–дослідити правову природу поняття співучасті, її види та форми.

     Предметом курсової роботи є вивчення і аналіз окремих аспектів співучасті у злочині, об’єктом виступає Кримінальний Кодекс України.

     В ході роботи над курсовою були вивчені  теоретичні аспекти, щодо вибраної теми і проаналізовані відповідні статті чинного Кримінального Кодексу України. Корисним матеріалом для дослідження були підручники, статті періодичних видань вітчизняних і зарубіжних авторів, а також аналітичні матеріали з сайтів мережі Інтернет.

 

     

Розділ  I. Поняття і ознаки співучасті 

     Згідно  ст. 26 Кримінального кодексу, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

     Співучасть  не утворює яких-небудь особливих , інших підстав відповідальності, підставою для відповідальності є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає те ,що вона може застосовуватись до будь-якого випадку вчинення злочину ,зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого в співучасті . Так, положення ст. 26 застосовується при вчиненні вбивств, грабежу, розбоїв, зґвалтувань, викрадення наркотиків , як і будь-якого іншого злочину . Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною ,яка обтяжує відповідальність і покарання .

     При розкритті змісту співучасті слід встановити його об’єктивну та суб’єктивну ознаки . 

    1. Об’єктивна  сторона ознаки спільності співучасті

     

     Об’єктивна  ознака виражається у наступному :

     1)співучасть є тільки там , де в злочині беруть участь кілька осіб (2особи або більше)

     Але не будь-яка злочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявності співучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників  досягли віку, що дозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності. Стаття 22 ККУ: кримінальній відповідальності підлягають особи , яким до вчинення злочину виповнилось 16 років – цей вік загальний; ч.2 : встановлює знижений вік відповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, зґвалтування та інші. Також необхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину ,тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними. У зв’язку з цим не може визнаватись співучастю у злочині використання малолітніх чи неосудних як виконавців злочину. В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нести кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітні ( 14 р.) чи неосудні особи. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності.

     Таким чином, участь у вчиненні одного і  того злочину двох і більше осіб, які відповідно до закону не є суб’єктами злочину, не утворює співучасті у злочині. Те саме можна сказати і про випадки , коли лише один з учасників злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні .

    2)співучасть – це діяльність спільна. Спільність має такі три моменти:

     а) злочин вчиняється загальними зусиллями  всіх співучасників . Роль, функції  кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників , кожний з них вніс у вчинення злочину  свій внесок.

     б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним для  всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники , незалежно від ролі , яку кожний виконував у злочині. Обсяг відповідальності кожного співучасника визначається тим, що вчинив виконавець .

     в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і  тим злочином , що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок . Причому опосередкований зв’язок, тому що загальний результат досягається  лише шляхом свідомої діяльності виконавця . Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину , що вчиняє виконавець, вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин . Виконавець перетворює цю можливість на дійсність, спричиняючи необхідний наслідок . Але перетворення цієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв’язок тут має опосередкований характер . Якщо причинний зв’язок відсутній , то немає такої об’єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже і немає співучасті.[ 4.с. 35] 

    1. Суб’єктивна сторона ознаки спільності співучасті
 

     Суб’єктивна ознака цього злочину характеризується наявністю умислу та спільністю дій співучасників. Умисел – це форма вини, яка передбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементів злочину , а саме до діяння і його наслідків . Умислом співучасників повинно охоплюватись усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь , так і діянь виконавця. Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільно небезпечні діяння.

     Свідомістю  також охоплюється причинний  зв’язок між їх діями,та діями виконавця, що були зумовлені попередньою діяльністю, також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діянь виконавця. [6. с.35].

     У ст. 26 КК, міститься вказівка на умисний  характер дій співучасників , що виключає можливість співучасті в необережних  злочинах. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але  і всі співучасники повинні діяти  також умисно . Якщо одна особа діє з необережності , а інша діє умисно,- співучасть відсутня , наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство .У такому випадку особи будуть нести відповідальність окремо за свої дії .

     Спільність означає , що між співучасниками є згода (змова) на вчинення злочину, але не обов’язково це повинна бути попередня домовленість. Змова може виражатися по різному, у будь-якому разі змова, взаємна узгодженість - це обов’язкова ознака співучасті .

     Також взаємна обізнаність співучасників  не обов’язкова, виконавець як правило  не буває обізнаним із злочинною  діяльністю інших співучасників, які  надають йому сприяння в здійсненні злочину .

     Умисел  при співучасті містить у собі інтелектуальні та вольові моменти.

       Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того ж злочину , характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними ,спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату. Інакше кажучи, співучасник повинен бути поінформованим про злочинні дії інших співучасників. Така поінформованість є найважливішою ознакою співучасті ,і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину . Наприклад, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство,то співучасть відсутня , тому що , даючи рушницю, особа не була поінформована , не знала про дійсний намір вбивці . Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю ,діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри .

     Вольовий  момент умислу виявляється у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають , щоб настали наслідки ,яких своїми діями прагне досягти виконавець.

     Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бути викликана різними спонуканнями .

 

     

Розділ II. Види співучасників 

     Згідно  ст. 27 ККУ : співучасниками злочину поряд  з виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник.

       В основу нормативного визначення  та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними , та об’єктивна роль , яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину .

     Вид співучасника визначається не тільки обумовленою роллю , але і характером , і ступенем  участі кожного в  спільному для них злочині . Саме на цю обставину вказує законодавець , коли встановлює , що суд при призначенні покарання зобов’язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину .З даного випливає , що суд зобов’язаний встановити не тільки роль співучасника , але і ступінь його участі в ньому.

 [ 6.с.35]

     Отже  розглянемо докладно види співучасників . 

     2.1. Виконавець 

     Згідно  ч. 2 ст.27 : виконавцем ( співвиконавцем) є особа , яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне , вчинила злочин передбачений цим Кодексом .

     Основною  ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об’єктивна сторона складу злочину нормою Особливої  частини КК . Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину , або шляхом використання інших осіб , які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

     Виконавцем  злочину може бути особа, здатна нести  кримінальну відповідальність , тобто така , якій притаманні загальні ознаки суб’єкта ( вік кримінальної відповідальності та осудність ), а також додаткові ознаки , обов’язкові для того чи іншого злочину .

     Також із закону видно , що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб , що є неосудними та не досягли віку кримінальної відповідальності .У цих випадках має місце посередня винність . Вона має місце там, де як фактичний виконавець злочину виступає особа , що не є суб’єктом кримінальної відповідальності . Тут особа , що фактично вчинила злочин, виступає як знаряддя чи засіб вчинення злочину .У таких випадках ця особа , не несе кримінальної відповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею віку кримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, що спрямувала її дії і усвідомлювала обставини, що виключають визнання її суб’єктом злочину .

     Об’єктивна  ознака злочину може виконуватись кількома особами . У таких випадках має місце співвиконання. Співвиконавцем визнається і той , хто хоч сам не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми Особливої частини КК, але надав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр. тримав потерпілого при вбивстві, не надаючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті ).

     Суб’єктивна сторона злочину , вчиненого виконавцем, характеризується умислом . Виконавець усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального , єдиного наслідку і бажає або свідомо допускає його настання.

     При вчиненні злочину кількома виконавцями ( співвиконання ) необхідно, щоб із суб’єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного із виконавців.

     Без виконавця немає співучасті , тому що тільки він вчиняє задумане , він  реалізовує , завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець – визначальна , центральна фігура в співучасті.

     2.2. Організатор 

     Організатором злочину є особа , яка вчинила хоча б одну з таких дій :

     1) організувала вчинення злочину  ( злочинів) ; 2) керувала підготовкою  злочину (злочинів) або його ( їх) вчиненням ; 3) утворила організовану  групу чи злочинну організацію  ; 4) керувала організованою групою  чи злочинною організацією ; 5) забезпечувала  фінансування організованої групи  чи злочинної організації ; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ( ч.3 ст.27 КК) .

     Організатор злочину – найбільш небезпечна фігура серед співучасників.

     Отже, організація вчинення злочину ( злочинів) полягає у діях , які спрямовують , об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку. Дії по організації злочину полягають у : а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів ; б) розподілі обов’язків між ними ; в) визначенні об’єкта , предмета посягання ; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання , на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину . Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п.

     Припинення  діяльності організатора на етапі організації  вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину .

     Керування підготовкою злочину  передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів,тобто на:

  • підшукування або пристосування засобів чи знарядь ;
  • підшукування співучасників ;
  • замовлення вчинення злочину ;
  • усунення перешкод ;
  • інше умисне створення умов для вчинення злочину .

     Керування підготовкою злочину охоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності ), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів ( організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів та ін.), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів вчинення злочину, слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом .

     Керування вчиненням злочину  передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання. Воно може полягати у :

     - наданні настанов конкретним  учасникам злочину, щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону чи забезпечують виконання таких дій ;

     - координації дій співучасників  ( їх розстановка на місці вчинення  злочину, визначення послідовності вчинення дій ) ;

     - забезпеченні прикриття злочинних  дій співучасників .

     Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або перед самим його початком. Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця . За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК , яка передбачає відповідальність за вчинення злочину без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор , а в другому - як виконавець , пособник чи підбурювач , її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку .

     Утворення організованої групи  чи злочинної організації - сукупність дій по організації (формуванню, заснуванню,створенню) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів.

     Дії, щодо утворення організованої групи чи злочинної організації, за своїм змістом є близькими до дій щодо організації злочину. Однак основне завдання , яке стоїть перед організатором у цьому випадку є іншим – створити ( заснувати ) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності.

     Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості ) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності.

     Управління  процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації передбачає: вербування нових членів таких об’єднань ; розподіл функціональних обов’язків їх членів ; планування вчинення конкретних злочинів , та здійснення злочинної діяльності взагалі ; організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання .

     Управління  процесом здійснення злочинної діяльності включає в себе : визначення мети та напрямів такої діяльності , конкретних завдань , що висуваються перед групою чи організацією ; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення ; об’єднання і координацію дій окремих учасників.

     Керування організованою групою чи злочинною  організацією може здійснюватись у  формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

     У випадках коли дії організаторського  характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК.

     Забезпечення  фінансування злочинної  діяльності організованої  групи чи злочинної  організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо.

     Воно  може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації ( придбання техніки, зброї, оренду чи придбання приміщень ), так і вчинення конкретного злочину ( придбання та пристосування знарядь і засобів вчинення злочину ).

     Організація приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації являє собою організацію переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину , слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом . Організація приховування такої діяльності може виражатись в організації:

  1. легалізації доходів , отриманих злочинним шляхом ;
  2. підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними заходів до викриття учасників групи та притягнення їх до відповідальності;
  3. проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади з метою забезпечення зв’язків для злочинної діяльності ;
  4. виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни ;
  5. збуту предметів , здобутих злочинним шляхом ;
  6. маскування слідів злочину ;
  7. знищення знарядь та засобів вчинення злочину ;
  8. фізичного знищення потерпілих , свідків злочинної діяльності. [5. с.35]

     З об’єктивної сторони організаторська  діяльність повинна відповідати  вимогам спільності . Дії організатора завжди причинно пов’язані з тим  злочином , що вчиняє виконавець.

     Суб’єктивна сторона діянь, що вчиняються організатором , характеризується тільки прямим умислом. Він усвідомлює характер дій, які повинні бути виконані співучасниками, передбачає їх злочинні наслідки і бажає їх настання. Організатор несе відповідальність за всі злочини , вчинені членами організованої групи чи злочинної організації , якщо ці злочини охоплювались його умислом. 

     2.3. Підбурювач 

     Підбурювачем визнається особа , яка умовлянням , підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

     Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину .

     Підкуп  – це надання чи обіцянка надати особі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину . Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства , коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду .