Форми власності підприємств в Україні

                                                                                                                                              55

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

Розділ 1. Підприємство - «фірма» - основна ланка виробничої діяльності

1.1. Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва.........................................6

1.2. Форми підприємницької діяльності, правові аспекти................................15

1.3. Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності.................23

Розділ 2. Трансформація форм власності й особливості діяльності підприємств у сучасній економіці

2.1. Основи аналізу відносин власності..............................................................27

2.2. Новітні тенденції у розвитку відносин  власності.......................................33

Розділ 3. Особливості діяльності підприємств в різних формах власності в Україні

3.1. Поняття, види та організаційні форми підприємств в Україні..................40

3.2. Особливості правового регулювання відносин власності в Україні……..46

ВИСНОВКИ...........................................................................................................51

Використана література.......................................................................................53

Вступ

Актуальність дослідження. Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Соціально-економічна трансформація економіки України сформувала комплекс теоретичних і практичних проблем з приводу радикальної зміни відносин власності. Актуальність проблеми формування і економічної реалізації власності привертала і привертає увагу вітчизняних і зарубіжних вчених.

У зв’язку з несприятливими політичними подіями і, як наслідок, незавершеним і недосконалим законодавством, підприємництво переживає протягом багатьох років незалежності нашої держави суттєву кризу. Звичайно, частково відбувається пожвавлення, але цей процес незначний. Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку.

Дослідження проблеми власності від її виникнення до сучасного стану дозволяє констатувати, що процес її розгляду йшов від правової інтерпретації до економічного обґрунтування категорії власності. Еволюція економічної думки у сфері теоретичних основ власності знайшла своє відображення у наукових працях зарубіжних авторів різних поколінь і напрямів. Теорії, які формувалися одними школами, доповнювалися і розвивалися іншими. Так, теорія власності, яку було запропоновано К. Марксом, доповнюється концепцією прав власності, що відноситься до сучасного неоінституціоналізму. Основи останньої закладені у роботах А. Алчіана, А. Оноре, Г. Демсеця, Р. Коуза. Значимими є праці Б. Сорде, Дж. Ю. Стиглиця, К.Р. Макконнелла, С.Л. Брю.

У той же час залишаються дискусійними питання про сутність державної власності, форми її економічної реалізації. Необхідність дослідження відносин власності, яка диктується економічною практикою, знаходить реалізацію у роботах таких українських і російських економістів, як Абалкін Л., Балацький Є., Венедиктов А., Гальчинський А., Геєць В., Гриценко А., Дементьєв В., Дмитриченко Л., Задорожний Г., Іноземцев В., Канов А., Колганов М., Колесов Н., Кошкін В., Ларцев В., Левіта Р., Мочерний С., Нурєєв Р., Покритан А., Хохлов Н., Хубієв К., Чаусовський О., Чухно А., Шкредов В.

Діяльність підприємств регулюється Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей класифікації видів підприємств в Україні за формами власності. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути поняття, види та організаційні форми підприємств;

- вивчити економічну сутність відносин власності;

- провести аналіз відносин власності;

- проаналізувати сучасний рівень розвитку підприємств різних форм власності в Україні.

Предмет дослідження: класифікаційні ознаки підприємств за формами власності.

Об’єкт дослідження: підприємства різних форм власності.

Теоретичною та методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних дослідників.

Інформативною основою дослідження є закони України, праці українських і закордонних фахівців в області маркетингу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

При проведенні даного дослідження були використані наступні методи:

1)            методи збору та узагальнення інформації;

2)            методи спостереження;

3)            метод групування;

4)            таблично-графічні методи;

д)     метод аналізу.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Підприємство - «фірма» - основна ланка виробничої діяльності

1.1Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва

Уява про підприємництво формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалося залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його [19, 9].

Розуміння підприємництва і підприємця як посередника (підприємець-“антрепренер”) панувало в середні віки і вжилося в подвійному значенні: як організатор масових видовищ чи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємця того часу – організаторський хист, тобто організація конкретної справи в межах виділених ресурсів [19, 9].

Як науковий термін поняття “підприємець” було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали – за невідомою.

Француз К. Бодо пішов далі Річальда Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток – мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва [5, 9].

Основними мотивами підприємницької діяльності американський вчений П. Дракер називає привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, створення нових цінностей і т. д. [15, 181-182].

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відігравав відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця – почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці – люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначилось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству [5, 9].

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці айстро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вивчені теорії економічного розвитку капіталізму в центр “людського фактора” він поставив підприємця, в якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у ХХ ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників [5, 10].

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємства таким чином[10, 233]:

1.                  Як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багато на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю.

2.                  Як організатора, який уміє об’єднати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей.

3.                  Як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Довгий час поняття “підприємець” ототожнювалось із поняттям “власник”. Однак, із другої половини ХІХ століття появилася необхідність чітко окреслити відмінність між підприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулося відособлення капіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частіше переходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденція посилилася із виникненням корпоративної форми підприємств, яка включає строгий зв'язок між підприємцем і власником [19, 9].

Цікаво просліджувати еволюцію терміну “підприємець” та “підприємство” [5, 10-11]:

-                     1725 р. Річард Кантильйон: підприємець – людина, яка діє в умовах ризику;

-                     1797 р. Карно Боро: підприємець – це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

-                     1876 р. Френсіс Уокер: слід розглядати тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

-                     1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець – це новатор, який розробляє нові технології;

-                     1961 р. Девід Маккеланд: підприємець – це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

-                     1964 р. Пітер Друкер: підприємець – це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

-                     1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

-                     1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

-                     1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємство – ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультативну та іншу діяльність, операції з щінними паперами тощо;

-                     1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво – це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній підприємницій ідеї.

Підприємництво тлумачать як [6, 284]:

-                     соціально-організовану діяльність, що є різновидом творчості;

-                     особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;

-                     особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху;

-                     вміння організувати власний бізнес;

-                     спосіб життя або дій;

-                     особливий вид діяльності, в основі якого лежить інновація;

-                     різновид господарської активності людей.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одно­осібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці тер­міни вживатимемо як ідентичні.

Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття «підприємництво» розглядається як різноаспектне, тобто існують різні визначення щодо його змісту:

1)            підприємництво є економічною категорією, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, спрямованої на те, щоб забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід, підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;

2)            підприємництво – це тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;

3)            підприємництво є господарським мистецтвом, тобто це постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін, які можуть забезпечити комерційний успіх;

4)            підприємництво – метод економічного мислення, властивий людям, здатним до підприємства, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем.

Згідно до Господарського кодексу України підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність, здійснювану окремими фізичними та юридичними особами з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку [5, 42]. Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної або юридичної особи.

Розуміння сутності підприємництва пов'язано з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до наступного:

1)                 підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку;

2)                 розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок;

3)                 підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на збільшення обсягів виробництва; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку економіки в цілому;

4)                 підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів.;

5)                 підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Із зазначеного вище можна сказати, що підприємницька діяльність грає важливу роль в економічному розвитку країни.

Підприємництво, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:

1)            ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;

2)            систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;

3)            власним ризиком підприємця – він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності;

4)            метою підприємницької діяльності, тобто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва під свою майнову відповідальність.

Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути лише той суб'єкт, який здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [19, 10].

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

1)            військовослужбовцям;

2)            службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

3)            представникам органів державної влади та управління;

4)            громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. У більшості випадків головною метою підприємницької діяльності можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання максимально можливого прибутку. Виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Це є основним соціально-економічним аспектом мети будь-якого.

Отже, згідно з легальним визначенням поняття «підприємництво» є дві мети підприємницької діяльності: мета досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.

Знання про те, як поділяються підприємства на класифікаційні групи за певними ознаками в реальному економічному середовищі, має стати в нагоді під час вибору, наприклад, системи оподаткування, вибору стратегії розвитку бізнесу тощо. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: мета і характер діяльності, форма власності майна, належність капіталу, правовий статус і форма господарювання, галузево-функціональний вид діяльності, технологічна і територіальна цілісність, розмір за чисельністю працівників. Класифікацію за цими ознаками наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств за певними ознаками

Розглянемо більш детально види підприємств за наведеними ознаками.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства [7, 44].

Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так, приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.

За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль, такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб. Усі інші підприємства визнаються середніми. Класифікація за належністю підприємств до певного галузево-функціонального виду діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх груп (видів).

1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6].

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

1)            цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

2)            спосіб формування стартового капіталу;

3)            методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

4)            організаційна форма та методи управління підприємством;

5)            законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

6)            форми власності майна, що використовує підприємець;

7)            форма організації виробництва тощо.

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства та корпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цих організаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.ємнионкой сектор

Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємництва