Формирование речевой готовности
Зміст
Вступ
Розділ 1: Теоретичні підходи щодо мовленнєвої готовності старших дошкільників
- Сутність основних понять з теми дослідження.
- Компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку.
- Значення формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі.
Висновок до розділу 1
Розділ 2: Педагогічні умови формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі
2.1. Оволодіння елементарними
мовленнєвої діяльності.
2.2. Розвиток комунікативно-
дошкільного віку.
Висновок до розділу 2
Загальні висновки
Список
використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження визначається процесом модернізації сучасної освіти України від дошкілля до випускного класу загальноосвітньої школи (“Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», “Закон про дошкільну освіту), що зумовлює подальше вивчення проблеми неперервності і перспективності насамперед перших двох ланок освіти: дошкільної і початкової школи.
Одне із провідних місць у формуванні готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі посідає мовленнєвий розвиток дітей, зокрема чисте і правильне мовлення, багатий словник, уміння вільно спілкуватись з однолітками і дорослими, із знайомими і незнайомими співрозмовниками; виявляти ініціативу у відповідних комунікативних ситуаціях; доречно використовувати етичні норми спілкування.
Мовленнєва готовність дітей як лінгводидактична проблема досліджувалася низкою російських та українських учених в різних напрямах. А саме: змістовий аспект навчання дітей 6-7 років рідної мови та мовленнєвої підготовки до школи (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Орланова Н.П., Пеньєвська Л.О., Усова О.П., Ушакова О.С. та ін.); формування граматично правильного мовлення (Арушанова А.Г., Крутій К.Л., Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В., Ніколайчук Г.І., Сохін Ф.О. та ін.); виховання звукової культури мовлення та навчання грамоти (Белякова Г.П., Ельконін Д.Б., Журова Л.Є., Іваненко А.П. та ін.); збагачення словника дітей (Гавриш Н.В., , Савельєва В.С., Ушакова О.С. та ін.); розвиток зв’язного мовлення (Богуш А.М., Ворошніна Л.В., Гавриш Н.В., Короткова Є.П., Орланова Н.П., Постоян Т.Г. та ін.); комунікативний розвиток дитини (Айдарова Л.І., Калмикова Л.О., Маркова А.К., Пироженко Т.О. та ін.).
Дослідження науковцями діяльності дошкільних закладів показали, що безпосередньо формуванню навичок мовленнєвої готовності в усіх аспектах
3
приділяється недостатньо уваги, хоча саме дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого зростання. Завдання мовленнєвої підготовки дітей до шкільного навчання зумовлюється потребою виховання компетентної особистості, здатної вільно висловлювати свої думки, підтримувати доброзичливі стосунки із соціумом, вшановувати традиції української мови.
Водночас проблема мовленнєвої готовності дітей 6-7 років до навчання у школі в її цілісному аспекті, як тих, які відвідують дошкільні навчальні заклади, так і тих, які не відвідують, не була предметом дослідження вчених, тому враховуючи актуальність даної проблеми темою курсової роботи ми обрали “Формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі”.
Наукова проблема: формування мовленнєвої компетентності старших дошкільників.
Науковий напрямок: мовленнєве виховання старших дошкільників.
Об`єкт дослідження: мовленнєва готовність дітей старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження: педагогічні умови формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі.
Мета дослідження: визначити та охарактеризувати педагогічні умови формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі.
Завдання дослідження:
- Охарактеризувати основні поняття з теми дослідження.
- Визначити компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку.
- Окреслити та охарактеризувати педагогічні умови формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі.
- Проаналізувати рівень розвитку мовленнєвих навичок дітей старшого
4
дошкільного віку.
Методи дослідження: теоретичні: вивчення психолого-педагогічної, наукової і методичної літератури щодо мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання у школі;
Структура
даної роботи. Робота складається зі
вступу та двох теоретичних розділів.
У роботі присутні висновки до кожного
розділу та загальний висновок, а також
список використаної літератури.
5
Розділ
І: Теоретичні підходи
щодо мовленнєвої
готовності старших
дошкільників
1.1. Сутність основних понять з теми дослідження
Проблема мовленнєвої підготовки дітей до навчання у школі включає поняття мовленнєва компетенція, що є однією з провідних характеристик особистості, яка формується. Особлива роль у цьому процесі відведена початковій ланці освіти, де виявляються і планомірно розвиваються здібності дитини, формуються вміння, навички та бажання вчитися, створюються умови для розвитку всіх сторін особистості, її самовираження. Важливу роль відіграє проблема наступності й перспективності дошкільної та початкової освіти. Цим зумовлюється потреба цілеспрямованої, систематичної роботи щодо загальної і мовленнєвої підготовки дитини до навчання у школі, адже мовленнєвий розвиток особистості є одним із найважливіших показників її цілісності й самодостатності.
В авторській програмі А. Богуш, навчання мови вперше розглядається як мовленнєва і художньо-мовленнєва діяльність, що грунтується на принципах наступності й перспективності щодо змістового аспекту мовленнєвої підготовки дітей до школи.
Наступність - це вищий щабель розвитку. За образним виразом М. Львова, це «погляд зверху вниз», тобто обізнаність педагогів з програмами й методиками навчання і виховання дітей у дошкільному навчальному закладі, з їх результатами з метою врахування отриманих знань у подальшій роботі початкової школи.
Перспективність, за виразом М. Львова, - це «погляд знизу вгору», тобто обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання та виховання учнів початкової школи. Це той показник, який дає змогу визначити адекватні віку орієнтовні показники засвоєння
6
дошкільниками знань, умінь і навичок.
Мовленнєву готовність дітей до школи досліджували як російські
(Л. Айдарова, А. Арушанова, Г. Бєлякова, Д. Ельконін, Л. Журова, А. Маркова, Л. Пеньєвська, Ф. Сохін, С. Струніна, О, Ушакова та ін.), так і українські вчені (А. Богуш, М. Вашуленко, А. Іваненко, Л. Калмикова, Н. Шиліна та ін.).
Л. Дейниченко відзначає, що однією з важливих проблем із погляду готовності дітей до навчання у школі, є вивчення всіх аспектів їхнього мовленнєвого розвитку. Автор, досліджуючи проблему розвитку форм і функцій мови, дійшла висновку, що найсприятливішою ситуацією для розвитку й усвідомлення регулювального мовлення є спільна навчальна діяльність дітей під керівництвом дорослого.
Ф. Сохін одним із завдань мовленнєвої підготовки дітей до школи визначив формування свідомого лінгвістичного ставлення до мови і мовлення. Засвоєння дошкільниками рідної мови передбачає формування практичних мовленнєвих навичок, удосконалення комунікативних форм і функцій мовленнєвої діяльності, а також формування усвідомлення мовленнєвої дійсності, що можна назвати «лінгвістичним розвитком дитини». На думку автора, усвідомлення мовлення під час підготовки до як за змістом висловлювання, так і за вибором мовних засобів.
Науковці виокремлюють поняття: мовленнєва підготовка (Богуш А.М., Калмикова Л.О., Пеньєвська Л.О. та ін.) і мовленнєва готовність (Богуш А.М., Вашуленко М.С. , Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П та ін.) дітей до навчання у школі.
Л. Калмикова зазначає, що поняття «мовленнєва підготовка» використовується у двох значеннях:
1) загальна мовленнєва підготовка – розвиток навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування;
7
2) спеціальна мовна (мовленнєва) підготовка – пропедевтика вивчення мови, початкове усвідомлення її знакової системи, формування основ спеціальних умінь у галузі читання, письма, аналіз мовних явищ.
Мовленнєва підготовка охоплює увесь період перебування дітей у дошкільних навчальних закладах і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Отже, мовленнєва підготовка - це змістовий аспект навчання рідної мови.
Під мовленнєвою готовністю дітей до школи вчені (Богуш А.М., Вашуленко М.С. , Гербова В.В., Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П.) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища.
Мовленнєва підготовка дітей до школи передбачає навчання мови і розвиток мовлення дитини, що не зводяться тільки до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Мова і мовлення обслуговують та поєднують усі інші види діяльності дитини і така взаємодія різних видів діяльності передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Вона охоплює весь період перебування дітей у дошкільному навчальному закладі і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.
У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетентність, що включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну та комунікативну. Мовна компетентність – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склались історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Під мовленнєвою компетентність вчені (Богуш А.М., Пентилюк М.І.) розуміють уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях
8
(висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.
Кінцевим результатом сформованості мовної і мовленнєвої компетенцій є комунікативна компетенція. Комунікативна компетенція – це комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування (Богуш А.М.).
Комунікативну готовність – це комплексне застосування дитиною мовних і немовних засобів (міміка, жести, рухи) з метою комунікації; вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних навчальних і соціально-побутових ситуаціях; уміння самостійно орієнтуватись у ситуації спілкування, ініціативність спілкування; вміння приймати, вирішувати самостійно мовленнєве завдання.
Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, які сприяють швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим.
Мовленнєво-комунікативна підготовка дітей до школи стимулює інтелектуальну, емоційно-вольову, мотиваційну готовність дошкільнят та їх готовність у сфері спілкування. Вона передбачає достатню адаптацію дітей до умов шкільного навчання, нових програмних вимог щодо засвоєння норм і правил мови, мовленнєвих дій, потрібних для опанування мовленнєвими уміннями.
Отже, мовленнєва готовність дітей до школи це наявність у них певної суми знань і уявлень про довкілля; достатній лексичний запас, обізнаність з формулами мовленнєвого етикету, образними виразами, прислів’ями, приказками, загадками; оволодіння чистою і правильною звуковимовою,
9
граматичною
правильністю мовлення; вміння послідовно,
логічно і зв’язно
1.2. Компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку
Розвиток мовлення дітей
А. Богуш та Н. Шиліна виділяють такі компоненти мовленнєвої готовності дітей до школи:
- знання про навколишню дійсність;
- змістова сторона мовлення;
- рівень розвитку мовленнєвих навичок (достатній словник, правильна звуковимова, граматична правильність мовлення, діалогічне й монологічне мовлення);
- висока мовленнєва активність дітей;
- якість мовленнєвих відповідей;
- оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності [1].
10
Змістовою стороною мовленнєвої діяльності є формування різних видів компетентностей. За визначенням А. Богуш, чинниками мовленнєвої компетентності є когнітивно-мовленнєва, поетично-емоційна, виразно-емоційна, оцінно-етична та театралізовано-ігрова компетентність[1].
Готовність дитини до навчання у школі визначається рівнем її мовленнєвого розвитку.
Рівень розвитку мовленнєвих навичок дітей старшого дошкільного віку включає:
- правильна звуковимова;
- достатній словник;
- граматична правильність мовлення;
- діалогічне й монологічне мовлення.
Одним із провідних напрямів
мовленнєвого розвитку дітей дошкільного
віку, як зазначає А.М.Богуш, є своєчасно
організована робота щодо виховання
звукової культури рідного мовлення,
що є міцним підґрунтям для подальшого
успішного навчання читання та письма
дітей у школі.
Як стверджує А.М.Богуш, звукова культура
мовлення є складовою частиною загальної
мовленнєвої культури. За визначенням
ученої, звукова культура мовлення – це
полікомпонентне утворення, яке охоплює
такі чинники: чітка артикуляція звуків
рідної мови, фонетична та орфоепічна
правильність мовлення, мовне дихання,
сила голосу, темп мови, фонематичний слух
та засоби інтонаційної виразності (наголоси,
логічні паузи, ритм, тембр, мелодика).
О. Лещенко, О. Максаков, О. Соловйова, Є. Сухенко, М. Фомічова та ін. визначають звукову культуру мовлення як фонетично правильну і чисту вимову звуків рідної мови; орфоепічно правильна вимова слів і фраз за допомогою наголосу, інтонації, паузи і відповідного темпу, що відповідають нормам літературної вимови; чітка дикція, розвинений фонематичний слух, правильне мовленнєве дихання, вміння контролювати силу голосу;
11
інтонаційна виразність мовлення.
Передумови виховання звукової культури мовлення у дітей такі:
- розвиток на різних етапах дитинства слухового й мовленнєво-рухового аналізаторів;
- розвиток фонематичного слуху;
- гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мовлення, носоглотки; правильне мовлення оточуючих;
- змістовність життя дітей у дошкільному навчальному закладі;
- наявність дидактичного матеріалу, активна мовленнєва практика дітей;
- спільна робота дошкільного закладу і сім'ї у вихованні звукової культури мовлення.
Д. Ельконін називає усвідомлення звукової культури мовлення основним якісним новоутворенням психічного розвитку дітей п'яти років. За твердженням ученого, розвиток усвідомлення матеріальної сторони мовлення у дошкільному віці є вирішальним моментом його засвоєння саме тому, що воно підвищує можливості орієнтування дитини у складних співвідношеннях граматичних форм. Означене новоутворення є однією з істотних передумов нового етапу в оволодінні звуковою системою мови, етапу, що пов'язаний з навчанням грамоти - читання і письма. За Д. Ельконіним, у дошкільному віці дитина досягає такого рівня розвитку мовлення, коли воно стає не тільки засобом спілкування та пізнання, а й предметом вивчення. [2].
Отже, поняття «звукова культура мовлення» - вельми складне і багатоаспектне. Воно охоплює фонетичну правильність мовлення (сприймання і розрізнення фонем на слух, артикуляцію звуків; звуковимову) і загальні мовленнєві навички (дикцію, темп і ритм мовлення, тембр, силу голосу, наголос, дихання, орфоепічну правильність мовлення). Розвиток сприймання мовлення і формування правильної звуковимови становлять онтогенетичне первинне завдання розвитку мовлення.
12
Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння, соціальне закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв'язний текст. Водночас у дітей має вироблятися вміння свідомо обирати зі словникового запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише граматично правильним, а й виразним. Слово забезпечує зміст спілкування. Усне чи писемне мовлення можливе лише за наявності достатнього словникового запасу.
Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя - найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповільнюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці шести - семи років кількість слів складає 3500-4000 слів.
Однак важливим є не кількісне накопичення словника, а його якісний розвиток, адже усвідомлення дитиною значення слів позначається на загальному рівні її психічного розвитку, зокрема на інтелектуальному. У старшому дошкільному віці відбувається активне формування орієнтацій щодо смислу слова, що є необхідною умовою повноцінного мовленнєвого розвитку та засвоєння дитиною значення багатозначних слів.
Формування словника у дошкільному віці відбувається постійно в різних видах діяльності через активне пізнання дитиною довкілля та спілкування з тими, хто її оточує. Методи стимулювання лексичного розвитку можна поділити на дві великі групи: методи і прийоми збагачення словникового запасу та методи сприяння освоєнню дітьми смислу слова та активізації словника.
13
К. Ушинський зазначав, що граматична правильність мовлення має стати звичкою: «Граматична правильність досягається в перші роки навчання, коли дитина легко і зручно засвоює ті навички і звички, що складають основу правильного мовлення... Граматична правильність мовлення є не тільки знання, а й звичка» [2].
Граматична правильність мовлення - це дотримування в процесі спілкування основних граматичних норм, сформульованих у вигляді правил. Це норми словотворення частин мови, відмінювання і дієвідмінювання слів, узгодження, побудови речень певної структури, а також норми керування, що засвоюються практично.
О. Гвоздєв зауважує, що наприкінці дошкільного віку дитина вже добре володіє рідною мовою: «Досягнутий до кінця дошкільного віку рівень оволодіння рідною мовою є дуже високим. У цей час дитина вже настільки оволодіває всією складною системою граматики, що мова, яку вона засвоює, стає для неї справді рідною. І дитина отримує завдяки мові досконале знаряддя спілкування і мислення» [2].
Наприкінці дошкільного віку завершується засвоєння дитиною граматичної будови рідної мови.
Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту (С. Рубінштейн). Зв'язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості.
Розвиток зв'язного мовлення передбачає формування діалогічного і монологічного мовлення.
Під діалогічним мовленням розуміють спілкування як контакт між
14
людьми, що забезпечує взаємодію, інформаційний, афективно-оцінний обмін може відбуватися на вербальному та невербальному рівнях.
Монологічне мовлення - це більш складний, довільний, організований вид мовлення, що потребує спеціального навчання (О. Леонтьєв, Л. Щерба).
У дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення досягає досить високого рівня. Під час спілкування вони можуть давати точну, коротку або розгорнуту (залежно від ситуації) відповідь, зрозумілу для навколишніх людей. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі висловлювання, формулювати запитання. Характер діалогу дітей певною мірою залежить від змісту їхньої спільної діяльності (Г. Леушина, М. Лісіна).
Отже, до компонентів мовленнєвої готовності дітей до школи відносять:
- знання про навколишню дійсність;
- змістова сторона мовлення;
- рівень розвитку мовленнєвих навичок (достатній словник, правильна звуковимова, граматична правильність мовлення, діалогічне й монологічне мовлення);
- висока мовленнєва активність дітей;
- якість мовленнєвих відповідей;
- оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності.
1.3 Значення формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до навчання в школі
Найбільш значущим для дітей старшого дошкільного віку є перехід в новий соціальний статус: дошкільник стає школярем. Якість учбової діяльності залежатиме від того, наскільки була сформована мовленнєва готовність в дошкільному періоді.
15
Формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до школи справляє великий вплив на весь подальший процес навчання дитини в школі. Наявність у старших дошкільників навіть незначних відхилень у мовленнєвому розвитку веде до серйозних проблем в засвоєні програм загальноосвітньої школи.
Для формування мовленнєвої