Формування і використання прибутку підприємств

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра «Фінанси і кредит»

КУРСОВА РОБОТА

Тема: «ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ»

Виконала:

студентка 2-го курсу

групи МСФ 1/08

Лапіда Анастасія

Науковий керівник:

Присяжнюк А.Ю.

Київ 2010

ВСТУП

У Законі України «Про під­приємства в Україні» записано:

«Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який здійснює ви­робничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальню­ючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». Цими нормативними положен­нями визначається роль і місце прибутку в економіці підпри­ємства.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю то­варно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового дохо­ду, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріала­ми, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джере­ла доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту спла­чується у формі заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економіч­ну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення ка­піталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти тракту­вання прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового про­цесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Економічна сутність, види та функції прибутку підприємства

Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток є важливим джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства.

Як економічна категорія прибуток відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва. На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після ви­рахування зі суми доходів підприємства суми пов'язаних з ними витрат.

Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Економічна сутність прибутку є однією зі складних і диску­сійних проблем у сучасній економічній теорії.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Прибуток — це перевищення доходів над витратами,а перевищення витрат над доходами називають збитком.

З економічної точки зору прибуток — це різниця між грошовими надходженнями і грошовими витрами. З господарської точки зору прибуток — це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Табл.1.1. Економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток

Бухгалтерський прибуток (обліковий) — різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що віп враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

BP = TR — EC,                                 (1.1)

де ВР — бухгалтерський прибуток;

TR — загальний доход;

ЕС — явні витрати.

Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

EP = TR — TC,                                  (1.2)

де  ЕР — економічний прибуток;

ТС = ЕС + IC;

IC — неявні витрати.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але який він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток повинний бути досить високий, щоб існуючі підприємства залишалися в даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь. Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання управлінської праці в даній галузі.

Отже, NP — економічні витрати і частина загальних економічних витрат фірми. NP — це плата менеджеру за те, щоб не допустити відтоку його капіталу з даної галузі в іншу. Нормальний прибуток є неявним чинником витрат, призначених для оплати на управлінську працю.

Прибуток як найважливіша економічна категорія ринкових відносин виконує низку функцій:

1. Прибуток є критерієм і показником ефективності діяль­ності підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак підприємству потрібен не прибуток взагалі, а конкретний його розмір для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власника підприємства, його працівників і кредиторів. Розмір прибутку залежить від багатьох факторів, що будуть розглянуті нижче.

2. Прибуток має стимулюючу функцію. Виступаючи кінце­вим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств, прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, добробут яких залежить від розміру та від прийнятого в національній економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподатковування. Прибуток у рин­ковій економіці — основне джерело приросту власного капіта­лу, оскільки рішення про дивідендну й інвестиційну політику приймаються тільки з орієнтацією на розмір прибутку, що зали­шається у підприємства після оподаткування. З іншого боку, прибуток також є рушійною силою і джерелом відновлення вироб­ничих фондів та продукції, що випускається. І нарешті, прибу­ток є джерелом соціальних благ для членів трудового колективу, оскільки з його залишку здійснюються матеріальне заохочення, надання соціальних пільг, утримання об'єктів соціальної сфери.

3. Прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується для різних цілей, ви­ значених видатковою частиною бюджету і затверджених у зако­нодавчому порядку.

Таким чином, прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі поєднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної виробничої діяльності. Результат цього — вироблена продукція (надані послуги), що стає товаром за умов її реалізації.

1.2 Формування прибутку підприємства

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Рис.1.2. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні

На рис.1.2. наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток є економічною категорією, що виражає певні економічні виробничі відносини з приводу формування та використання сукупного національного продукту, вартості та доданої вартості.

Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

      продаж (реалізація) продукції

      продаж іншого майна

      позареалізаційні операції.

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, який відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД - Sвир - ПДВ - Азб, де                   (1.3)

ВД - виручка;

Sвир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівників;

ПДВ - податок на додану вартість;

Азб - акцизний збір.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР - Sрнв – Sн,   де                           (1.4)

ВР - виручка;

Sрнв - собівартість реалізованої продукції за неповними витратами;

Sн - витрати, що не включені в собівартість, а віднесені на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

2) Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр - Ц прид,    де                             (1.5)

Цпр - ціна продажу;

Цприд - ціна придбання.

3) Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д - Sп.р.,   де                                      (1.6)

Д - дохід;

Sп.р. - витрати на виконання.

Прибуток від реалізації продукції є звичайно головною складовою частиною балансового прибутку підприємства. Для його зростання підпри­ємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального неза­довільного фінансового стану підприємств досягати досить складно.

Прибуток або збиток від іншої реалізації може мати місце у підприємства головним чином від реалізації про­дукції, робіт, послуг підсобних, допоміжних та обслугову­ючих виробництв (наприклад, реалізація на сторону власних послуг своїх ремонтних, транспортних цехів, про­дукції підсобного сільського господарства тощо). Сюди ж відносяться фінансові результати від реалізації зайвих для підприємства сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних цінностей із складу оборотних активів.

Якщо підприємству вдається реалізувати матеріальні цінності дорожче, ніж ціна їх придбання (з урахуванням накладних видатків по їх зберіганню, транспортуванню тощо) воно одержує прибуток, і навпаки. При реалізації будівель, споруд, передавальних пристроїв (тобто об'єктів основних засобів 1-ї групи за класифікацією, прийнятою Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») сума перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю реалізованого об'єкта вважається прибутком (і включається до складу валових доходів), а сума пере­вищення балансової вартості об'єкта над виручкоію являє собою збиток (і включається до складу валових витрат). Такий порядок визначення прибутку або збитку не поширюється на інші основні засоби підприємств.

Прибутки і збитки від позареалізаційних операцій явля­ють собою різні надходження коштів, видатки і витрати які прямо не пов'язані з реалізацією товарної продіукції та інших товарно-матеріальних цінностей.

Перш за все, всі суб'єкти підприємництва мають право володіти корпоративними правами, тобто правами влас­ності на частку (пай) у статутних фондах інших юридичних осіб через придбання акцій акціонерних товариств, внески коштів до статутних фондів спільних підприємств тощо Таке розміщення фінансових ресурсів дає змогу підприємству одержувати прибутки поза процесом реалізації то­варної продукції та іншої реалізації.

Серед інших позареалізаційних прибутків : значну питому вагу звичайно складають доходи від застосування всілякого роду фінансових (штрафних) санкцій до контр­агентів за порушення господарських угод, чинних і правил розрахунків. Мова йде про штрафи, пеню, неустойки та інші види санкцій, які одержані від партнерів, або відносно яких є рішення суду, арбітражу чи іншого відповвідного органу про їх надходження. Так, чинне законодавство України передбачає штрафи за недопоставку продукції, порушення строків поставки, асортименту і якості про­дукції. У цій справі фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами прово­дять роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників, зокрема, слідкує за своєчасним оформленням документів для розгляду в арбітражних судах справ про стягнення санкцій з тих, хто порушує умови договорів і не сплачує самостійно, як належить за законом, штрафів, неустойок, пені та ін.

У складі позареалізаційних прибутків підприємство може, зокрема, мати (крім тих, про які йшлося вище):

- прибуток, що є результатом операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару і цінами, які використовуються у розрахунках при повер­ненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари; прибуток минулих років, що виявився у звітному році; надходження штрафів від банків за затримку проход­ження платіжних документів понад нормативного терміну (порядок сплати цих штрафів введений із метою підви­щення відповідальності комерційних банків за організацію розрахунків у народному господарстві); надходження боргів, списаних у попередніх звітних періодах як безна­дійні, списання кредиторської заборгованості між підпри­ємствами недержавних форм власності, якщо термін позовної давності такої заборгованості минув, надходжен­ня процентів від вкладення фінансових ресурсів у облігації, процентів від внесків вільних коштів у банківські депозити тощо.

До складу позареалізаційних прибутків включається також сума індексації вартості основних засобів у зв'язку з інфляцією, яка вважається капітальним доходом.

У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані (що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку, одержану з початку року, і суму використаного прибутку. Нерозподілений (невико­ристаний) прибуток поточного та минулого років входить у загальну суму балансу, будучи частиною фінансових ресурсів підприємства.

При перевищенні суми видатків підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення в балансі підприємства. З 1997 року в 1 розділі пасиву балансу «Джерела власних і при­рівняних до них коштів» підприємства вказують суми балансових збитків (минулих і звітного років). На суму балансового збитку зменшується підсумок першого роз­ділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами Украї­ни момент реалізації визначається за датою відвантаження про­дукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного ви­конання (надання) таких або за датою зарахування коштів покуп­ця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законо­давчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбува­ється насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на бан­ківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження това­рів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою часто призводить до потреби використати оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому — до погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собі­вартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна об­сягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки при­бутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, за­лишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки зміню­ються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за змі­ни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на при­буток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. От­же, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьо­му сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що спроможність підпри­ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обся­ги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

1.3 Розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Рис.1.3. Структурно-логічна схема розподілу й використання
прибутку підприємства відповідно до національних положень
(стандартів) бухгалтерського обліку.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Рис.1.4. Схема використання прибутку підприємства

Використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб’єктом господарювання згідно із Законом України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 1 липня 2004 року. Відповідно до цього Закону державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося в основному суто економічними інструментами, зокрема зменшенням суми податку на прибуток (до 25%).

Державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється також зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку для утримання й експлуатації об’єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об’єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку, а також витрат на благодійну діяльність.

Чистий прибуток розподіляється і використовується відповідно до статуту підприємства і установчих договорів.

Відповідно до принципових (головних) напрямків використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1)           прибуток, що використовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо;

2)           прибуток, що залишився на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток).

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Сучасна господарська практика передбачає наступні напрямки використання чистого прибутку.

1.Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію обладнання, реконструкцію і модернізацію діючого виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).

Це один із найвагоміших напрямків використання чистого прибутку, що забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві. Пропорції розподілу чистого прибутку залежать від конкретних обставин, завдань, які ставить перед собою підприємство.