Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів

Вступ

Актуальність теми. Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Невиконання місцевими органами влади планів відрахувань до державного бюджету створює загрозу як власне фінансовій стабілізації, так і проведенню структурних реформ. Нестабільність доходної бази місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального перерозподілу державних доходів, значні відмінності в рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них потенціальне ведуть до соціальних конфліктів і політичної нестабільності. Тягар проблем, які нагромадилися, негативно позначається на розвитку регіонів.

Прийняття Законів  України «Про бюджетну систему України» і «Про місцеве самоврядування в  Україні», затвердження у 1994 р. єдиних для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, апробація різних варіантів розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним та місцевими бюджетами не привели до створення зваженої системи формування доходів місцевих бюджетів.

У сучасних демократичних  суспільствах децентралізація компетенцій  щодо розв'язання державних завдань  дозволяє досить гнучко пристосовувати надання суспільних благ і послуг до потреб як окремих громадян, так  і жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним економічним  аргументом на користь фінансової самостійності  регіональних та місцевих органів влади. Аргументом «проти» слугує необхідність створити в країні більш-менш однаковий  рівень забезпечення населення суспільними  благами і послугами. Тому багаторівневі  бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між  самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі  державних функцій між центральними і місцевими органами влади, компетенцій  щодо питань формування податкового  законодавства, а також прав в  управлінні податками і одержанні  конкретних податків до відповідних  бюджетів.

При формуванні доходів місцевих бюджетів демократичних  держав перевага може бути віддана  або принципові бюджетної еквівалентності, або принципові національної солідарності.

Все сказане  вище і зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичне підґрунтя фінансів взагалі і місцевих фінансів зокрема.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є місцеві фінанси у фінансовій системі держави.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у дослідженні і вивченні проблеми місцевих фінансів у фінансовій системі держави, а також формулювання висновків, які стосуються даної проблеми.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити суть, склад і роль фінансів;
• висвітлити проблему місцевих бюджетів як фінансової основи органів місцевого самоврядування;
• розкрити суть фінансів підприємств, установ, організацій комунальної власності.

1. Суть, склад і роль фінансів

Термін фінанси  походить від латинського «financia», що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси – це грошові  кошти, грошові обороти. Фінанси  виникли в період формування державності  і становлення товарно-грошових відносин. Вперше цей термін почав  використовуватись в XIII–XV ст. в Італії, де міста Флоренція, Венеція, Греція перетворились на провідні торгові  центри. В умовах натурального господарства переважна частина доходів держави  мала натуральний характер. В цей  період фінанси зводились до формування доходів держави і державних  видатків. Розвиток міст, ремесел, торгівлі привів до поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше приймають  грошові форми. В свою чергу, це спонукало  прискорення первісного нагромадження  капіталу.

В умовах розвитку ринкової економіки термін фінанси  став використовуватись в значенні «грошові доходи», «грошові платежі», «грошовий обіг». Разом з тим, паралельно з державними фінансами  розвиваються фінанси недержавних  підприємств, банківських установ, формуються фінансові ресурси громадян та ін. Виникають акціонерні товариства, фондові ринки, одержують розвиток цінні папери, міжнародні операції та інші важливі напрями розвитку фінансової системи. На протязі наступних  сторіч структура, функції і роль фінансів ускладнюються. Важливі зміни  в еволюції їх структури відбуваються в останні десятиріччя [15, 6].

Перехід України  від командної до ринкової економіки  супроводжується суттєвими змінами  в структурі фінансової системи. Здійснюється повернення до системи, яка  була сформована для забезпечення потреб ринкової економіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень  в колишньому СРСР. Задача розбудови  фінансів в Україні в сьогоднішні  дні – одна із складових задач  перехідного періоду. Від її вирішення  залежить поступ України до ринкових відносин.

Фінанси – це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій та ін. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності; розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

Фінанси – це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних  видатків, проведення інвестиційної  діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, проведення регулювання  економіки та ін. Підприємці ставлять за мету одержання достатніх прибутків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізацію оподаткування та ін. Для громадян провідними задачами в процесі проведення фінансової діяльності є забезпечення своєї життєдіяльності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності та ін.

Стосовно  підприємницької діяльності фінанси  можна визначити як елемент бізнесу, пов'язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької  діяльності. Нерідко в нашій економічній  літературі фінанси визначаються як економічні відносини, які проводяться  в грошовій формі і за допомогою  яких реалізуються процеси розподілу  і перерозподілу ВВП і національного  багатства. Передбачається, що такі відносини  здійснюються між певними суб'єктами, а в якості об'єктів виступають ВВП та національне багатство. Такий  підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності приймають участь різні  суб'єкти, які взаємодіють між  собою. При цьому така взаємодія  зводиться до розподілу та перерозподілу  виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.

В «Фінансовому словнику» (автори Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.) видання 2006 р. міститься таке визначення фінансів:

«Фінанси  – сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і  децентралізованих грошових фондів» [10]. Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти. Перш за все  те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникає проблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не е пасивним процесом, а вимагає активної, цілеспрямованої  діяльності. З іншого боку, фінанси  відносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якої діяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємства передбачає проведення операцій із залучення  і використання грошових коштів, емісії цінних паперів, обслуговування позик  та ін. [15, 9]

Важливим  є і те, що проведення господарських  операцій здійснюється з урахуванням  фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткувати  і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому  господарському процесі з самого його запровадження до одержання  і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу  ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і  соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних  ресурсів, розподіл ВВП і національного  багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів  управління та контролю. За допомогою  фінансів здійснюється організація  ефективного використання залучених  економічних ресурсів, створення  резервів, використання майбутніх доходів  з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Так, підприємницька діяльність в формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Він може бути створений  шляхом внесків грошових коштів, матеріальних, і нематеріальних цінностей, цінних паперів та ін. Одержані кошти використовуються для забезпечення господарської  діяльності. В процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних  ресурсів у разі їх недостатності. І, навпаки, надмірний їх обсяг, який не використовується в господарському процесі потребує зменшення. Визначення ціни продукції і умов її реалізації проводиться з урахуванням дії  фінансових факторів. Кошти, одержані від проведення фінансово-господарської  діяльності спрямовуються на заміщення  необоротних і поточних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, іншими суб'єктами господарювання, формування прибутку підприємств [15, 10].

У якості об'єктів  фінансових відносин виступають фінансові  ресурси.

Фінансові ресурси – це сукупність фондів, які приймають участь в забезпеченні діяльності суб'єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються «до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов'язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.

Фінансові ресурси  завжди є обмеженими. Тому їх залучення  потребує створення певних умов. Фінансові  ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання. Надання  фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом  з тим, фінансові ресурси можуть надаватись суб'єктам і на безповоротній  основі. Такі операції мають місце  в процесі емісії і розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної  передачі ресурсів та ін.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов'язань. Фінансові активи – це такі активи, які використовуються суб'єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та права вимоги боргу, що не віднесені до пінних паперів. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики [15, 11].

Призначення фінансів – забезпечити необхідні  умови для здійснення процесу  створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі  Це досягається шляхом створення  й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного  громадянина

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так  і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Найважливіша  роль належить фінансам на рівні господарських  структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської  діяльності, тобто одержання високої  норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної  амортизації, забезпечення великих  резервів для підтримки зростання  ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції  потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний  виробничий ефект і швидко скуповуються [8].

Резервом  щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення  обігу коштів, раціоналізації господарських  зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва  на рівні господарської структури  має свої обмеження, зумовлені обмеженістю  ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича  структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів  виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують  дещо локальну роль у господарських  процесах.

Активне й  дієве використання фінансів для  підвищення ефективності економіки  можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких  структур доповнюються відповідними фондами  на рівні держави. Йдеться про  створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або  поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати  на розвиток економіки в формі  капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних  комплексних програм. За умов перехідної економіки – це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних  робіт, створення нових видів  машин і механізмів, розробки нових  технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями  до бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд [8].

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового  забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища  в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних  структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при  розв'язанні соціальних проблем. Тут  створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів  як на рівні кожного громадянина  для покриття витрат на соціальні  цілі, так і на рівні господарських  структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних  потреб, започаткування позабюджетних  і благодійних фондів, а також  фондів фінансових ресурсів на соціальні  цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються  державою. За нинішніх умов у більшості  країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага  й послуги включають асигнування  на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охорону  здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована  класифікація подібних благ. Ринок  неспроможний забезпечити задоволення  цих потреб. Крім цього, ринкові механізми  виявилися нездатними своєчасно  й ефективно реагувати на вказані  потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної  системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про  те, що роль фінансів у задоволенні  соціальних потреб населення має  виняткове значення. Через систему  фінансів оформлюється індивідуальна  мінова угода між приватними особами  й державою. Ця угода ґрунтується  на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною  сплачувань податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою «блага – податки» триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову «ціну».

Загалом, можна  дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує  соціальну функцію суспільного  добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються  державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо [8].

У перехідний період реформування економіки фінанси  є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками  й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного  добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення  за такими напрямами:

• вдосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
• забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;
• удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян,
• запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
• створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
• посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
• оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;
• удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [8].

Отже, фінанси  слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і  використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської  діяльності, надання різноманітних  послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є  досягнення високого рівня добробуту  як держави, так і окремого громадянина.

2. Місцеві бюджети – фінансова  основа органів місцевого самоврядування

2.1 Поняття самостійності місцевого  бюджету

фінанси податок самоврядування комунальний

Із 1990 року в  Україні розпочався процес становлення  системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніх  видатків, запровадження нових способів формування доходів.

У фінансовій теорії в Україні почали пробивати  собі дорогу нові підходи до визначення змісту такого поняття, як бюджетна система.

Слід розрізняти поняття система місцевих бюджетів і бюджетна система. Поняття бюджетна система сформувалося наприкінці 20-х – 30-х роках у колишньому СРСР, коли в основному завершився процес створення бюджетів різноманітних територіальних утворень, включаючи сільські та селищні бюджети. Проблемам формування місцевих бюджетів присвячено ряд публікацій. Особливо ґрунтовні з них належать М.В. Васильєвій, Н.А. Ширкевич, Г.Б. Поляку та іншим авторам [14, 117].

З кінця 30-х  років під бюджетною системою в колишньому СРСР почали розуміти сукупність державного (союзного), республіканських (союзних республік) та місцевих бюджетів, яка утворює єдине ціле. Основним принципом побудови цієї системи  став так званий принцип єдності. Згідно з ним бюджети нижчих територіальних рівнів були складовою бюджетів вищих  територіальних рівнів. А всі разом  вони входили до складу союзного бюджету. Остаточне об'єднання місцевих бюджетів з державним бюджетом СРСР завершилось  у 1938 році, після чого місцевих фінансів не стало.

Процес становлення  інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні в 90-х роках  розвивається з великими труднощами. Незважаючи на декларацію принципу самостійності  місцевих бюджетів, термін бюджетна система було покладено в основу назви двох редакцій основних бюджетних законодавчих актів у 1990 і 1995 роках. Термін бюджетна система України, використовується і в тексті нової Конституції України.

Враховуючи  принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, доцільніше було б уживати  термін система бюджетів України. Термін бюджетна система фактично не використовується в бюджетному законодавстві розвинутих зарубіжних країн. Не використовувався він і в колишній царській Росії та в радянську епоху періоду НЕПу.

Термін, система місцевих бюджетів, відображає сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного. Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів. Це бюджети територіальних громад та інших органів місцевого самоврядування, а також бюджети державних утворень, які є суб'єктами федерацій. Наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у СІЛА, суб'єктів федерацій у Російській Федерації і т. ін.

В унітарних  країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

Конституція України не визначила характеру  республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати  місцевими, оскільки у правовій унітарній  державі може бути лише один державний  бюджет – бюджет центрального уряду [14, 119].

Місцевий  бюджет може розглядатися в трьох  аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади  отримують легітимне право на розпорядження певними фондами  грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним  атрибутом будь-якої самостійної  територіальної одиниці, наділеної  відповідним правовим статусом.

Нині в  Україні місцеві бюджети перебувають  у стадії еволюції. У 1990 році вперше виникло таке поняття як бюджети  місцевого самоврядування. У тому ж році, після утворення Автономної Республіки Крим, постало поняття  республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Система місцевих бюджетів в  Україні тепер включає республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міські бюджети міст обласного значення, районні (районів у містах), міські бюджети міст районного значення, сільські та селищні бюджети.

Крім цих  бюджетів, в Україні є ще й система  так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання. До місцевих зведених бюджетів в Україні  відносять бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста  з районним поділом, бюджет району.

Відповідно  до Закону «Про бюджетну систему України» [3] бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет автономії  та бюджети районів і міст республіканського  підпорядкування цієї автономії. Бюджет області складається з обласного  бюджету та бюджетів районів і  міст обласного підпорядкування [14, 120].

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети  міст районного підпорядкування, бюджети  селищних і сільських рад. Бюджет міста з районним поділом об'єднує  міський бюджет та бюджети районів  у місті. Законом встановлено, що бюджет міста, на території якого  перебувають адміністративне підпорядковані йому інші міста, села та селища, об'єднує  бюджети цих адміністративних одиниць. Аналогічно їх об'єднує бюджет району в місті, на території якого розміщено  подібні адміністративні одиниці.

Сукупність  усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів, є  зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Принципово  важливе питання – організація  бюджету низової територіальної одиниці. Закон України «Про місцеві  ради народних депутатів, місцеве і  регіональне самоврядування» [4] надав  усім міським, сільським і селищним радам право створювати власні бюджети. Згідно із Законом України «Про місцеве  самоврядування в Україні» [8] від 21 травня 1997 р. право на утворення місцевих бюджетів належить усім територіальним громадам. Це право передбачає і Конституція України. Таким чином, потенційно кількість місцевих бюджетів в країні може бути збільшено з 12 тис. до більш ніж 30 тис.

У той же час  чинний поки що Закон «Про бюджетну систему України» визначає інший  порядок вирішення цього питання. Згідно із ст. 2 цього Закону, «селищні і сільські бюджети створюються за рішеннями районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази» [3].

Це положення  суперечить законодавству України  про місцеве самоврядування, нормам Конституції України.

Як уже  зазначалося, реалізація цього конституційного  положення може призвести до значного зростання чисельності низових  бюджетів, що не має виправдання  з погляду доцільності та ефективності. Перш ніж це робити, слід визначити  перелік територіальних громад та їхні раціональні параметри.

Враховуючи  конституційне закріплення статусу  територіальної громади і суперечності в законодавстві, доцільно розробити  окремий законодавчий акт, який врегулює систему місцевих бюджетів. Цей закон  має базуватися на новому законодавстві  про територіальний устрій держави.

Нині у  складі системи місцевих бюджетів України  функціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети  міст Києва і Севастополя, 442 бюджети  міст обласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних бюджети (районів у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [14, 121].

Система місцевих бюджетів України нині остаточно  ще не сформована. Завершення цього  процесу буде важливим кроком у сфері  будівництва місцевих фінансів, їхньої інституціалізації.