Формування економічної стратегії інноваційного розвитку

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи формування та реалізації  інноваційних стратегій підприємства…………………………………………………………...6

І.1. Сутність поняття «економічна  стратегія інноваційного розвитку»…6

І.2. Формування економічної  стратегії інноваційного розвитку………..14

І.3. Методичні підходи  до оцінки економічної стратегії  інноваційного розвитку…………………………………………………………………………..29

Висновки до розділу  І.....................................................................................35

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз і оцінка інноваційної діяльності ДП ПАТ «Хлібокомбінат №11»………………………………………………………..…..37

ІІ.1. Сучасний стан і тенденції  розвитку ДП ПАТ «Хлібокомбінат №11».37

ІІ.2. Аналіз господарської  діяльності підприємства………………………40

ІІ.3. Аналіз інноваційної діяльності ДП ПАТ «Хлібокомбінат №11»…....52

Висновки до розділу  ІІ…………….………………………………………….59

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи та напрями удосконалення формування стратегії інноваційного розвитку ………………………………………………………….61

ІІІ.1. Напрями удосконалення  формування економічної стратегії  інноваційного розвитку………………………………………………………….61

ІІІ.2. Обґрунтування вибору інноваційної стратегії для ПАТ  «Хлібокомбінат №11» …………………………………………………………..68

ІІІ.3. Вендінг як один із можливих елементів економічної  стратегії інноваційного розвитку ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11………….71

Висновки до розділу  ІІІ………………………………………………… ….75

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...77

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………… ..79

ДОДАТКИ

 

Вступ

 

Актуальність  теми визначається сутністю наукового завдання, вирішенню якого присвячена курсова робота, що полягає у виявленні і науковому обґрунтуванні шляхів удосконалення формування економічної стратегії інноваційного розвитку підприємств харчової промисловості. Значущість цього наукового завдання зумовлена тим, що в Україні навіть не створено достатньо міцного підґрунтя для запровадження основ інноваційного розвитку. Йдеться не про доцільність чи можливість створення системи підтримки технологічних змін, а про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, яка в рамках нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень була б спроможною забезпечити реальне, а не декларативне зростання інвестицій у технологічні зміни та належну мотивацію інноваційного розвитку підприємств. Щорічний обсяг інноваційної продукції, що виготовляється українськими підприємствами, є надзвичайно низьким.

Проблеми інновацій, стратегії  нововведень як комплексу заходів, спрямованих на впровадження в господарську діяльність нової техніки, технологій, винаходів постійно перебувають  в полі зору світової і вітчизняної  економічної думки. Великий внесок в розвиток класичних теоретичних  уявлень про інноваційну діяльність внесли А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Міль, Й.Шумпетер, А.Маршалл, М.Портер, Р.Нельсон, Є.Чемберлін та інші. Серед сучасних українських дослідників треба відзначити праці В.Александрової, Л.Антонюк, Ю.Бажала, А.Гальчинського, В.Гейця, М.Герасимчука, В.Семиноженка, О.Данилова, С.Захарівна, Т.Єфименка, О.Лапка, І.Лукінова та інших.

Актуальність обраної  теми зумовлюється, з одного боку, ключовим значенням ефективної економічної  стратегії інноваційного розвитку підприємств, створенні передумов  для підвищення їх конкурентоспроможності на державному і глобальному рівнях, а з другого – усе ще недостатнім  ступенем розробленості відповідної  проблематики у вітчизняній науці. На подолання зазначеного недоліку і спрямовується представлене дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретико-методологічних і прикладних засад формування економічної стратегії інноваційного розвитку. Досягнення поставленої мети обумовило необхідність розв’язання наступних задач:

    • розкрити економічну сутність інновацій як основу економічної стратегії підприємства;
    • висвітлити смислове поле інноваційної стратегії підприємства і процес її формування;
    • розкрити інноваційну політику підприємств у системі державного управління і методичні підходи до оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності;
    • здійснити аналіз і оцінку інноваційної діяльності та її ефективності на підприємствах харчової промисловості;
    • проаналізувати інвестиційні стратегії інноваційного розвитку підприємств;
    • показати роль маркетингу підприємств у реалізації інноваційної діяльності.

Об’єктом дослідження є інноваційний розвиток ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №11.

Предметом дослідження є теоретико-прикладні аспекти та практичні засади формування економічної стратегії інноваційного розвитку підприємства.

Методи дослідження. В основу методології дослідження і вирішення поставлених задач покладено сукупність дослідницьких методів.

На основі системно-аналітичного методу виконано теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених формуванню економічної  стратегії інноваційного розвитку підприємств. Для вирішення окремих  задач використовувалися також  наступні методи:

    • статистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури і ефективності інноваційної діяльності на підприємствах;
    • проблемно-орієнтований – для наукового обґрунтування стратегічних напрямів вирішення питань інноваційного розвитку;
    • економіко-математичний – для розрахунків кількісних параметрів інноваційної діяльності і обґрунтування стратегій її розвитку.

Крім того, застосовувалися  методи комплексного системного аналізу  економічних явищ і процесів.

Інформаційними джерелами  дослідження стали підручники та посібники, наукові праці, законодавство  України, інтернет-ресурси, а також аналітичні огляди й науково-методичні публікації з досліджуваної проблеми в періодичній пресі.

Обсяг і структура  роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Робота викладена на 81 сторінці друкованого тексту. До роботи додано 4  додатки.

 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ  ІННОВАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ ПІДПРИЄМСТВА.

 

І.1. Сутність поняття  «економічна стратегія інноваційного  розвитку».

 

Світовий бізнес ніколи не перебуває  в  стані  спокою,  він  або розвивається швидкими  темпами,  або дестабілізується кризовими  процесам. Разом  з  тим,  і в  першому,  і другому  випадку,  він  залишає  поза  конкуренцією  неефективне  виробництво,  витісняючи  його  із  ринку. Зміни,  що  відбуваються  сьогодні  в  світі  та  економіці  України,  все  більше  вимагають  від  керівників підприємств  стратегічного  бачення,  що  передбачає  вибір  альтернатив  і  перспектив  розвитку  власного бізнесу, прийняття  сміливих  інноваційних рішень. Формування  інноваційних  стратегій в умовах  світової  кризи покликане вирішити найважливіші стратегічні завдання: стабілізувати  та розвинути свою діяльність, зберегти своїх клієнтів та кадровий потенціал  підприємства.

Точного визначення «економічної стратегії інноваційного розвитку»  в світовій та національній науковій літературі немає. На нашу думку, для  початку необхідно дати визначення самому поняттю «інновації».

Аналіз визначень економічної  категорії інновації дає підстави зробити висновок, що залежно від  об’єкта і предмета дослідження  інновації можна розглядати:

- як зміни (Й.Шумпетер, Ю.Яковець, Л.Л.Антонюк, А.М.Поручник, В.С.Савчук та інші);

- як процес (Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Б.Твісс, вітчизняні економісти І.Школа, І.Буднікевич, О.Лапко та ін.);

- як результат (Х.Рігс, В.Хіпель, С.Покропивний).

Можна виділити два підходи  до визначення інновацій: вузький і  широкий. Згідно з першим інновація  ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом. Серед прихильників цього підходу  багато відомих економістів, зокрема, Б.Твісс, Б.Санто, Ю.Яковець, В.Хіпель, Х.Рігс та ін. Це зумовлено такими причинами:

- великим значенням науково-технічного прогресу в економічному зростанні будь-якої країни, та технологічних зрушень у виробництві; недооцінкою прогресивних явищ та процесів, що відбуваються в організації, управлінні й соціальних умовах у суспільстві;

- досить швидко досягнутими вагомими економічними результатами технологічних інновацій (порівняно з іншими видами) та можливістю їх обчислити.

У широкому розумінні інновації  розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових  продуктів, послуг, організаційно-технічних  і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру. Тобто ця категорія властива інтелектуальній та виробничій практиці людини і являє собою діяльність, у процесі якої:

- формуються явища і нові продукти, послуги, які комерціалізуються в господарську діяльність;

- удосконалюються вже створені людиною об’єкти матеріальної сфери;

- розробляються методи, засоби, форми організаційного, економічного, соціального та юридичного характеру.

Прихильниками цього напряму  є М.Портер, П.Друкер, Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Ю.Морозов та ін. [5, с. 14].

На наш погляд, інновації  – це результат інноваційної діяльності, реалізований у вигляді нових  або вдосконалених продуктів  чи послуг, впроваджених на ринку, а  також техніко-технологічних, наукових, організаційних і соціально-економічних  нововведень, що використовуються в  практичній діяльності. Метою інновації є підвищення конкурентоспроможності фірми, товару і послуг і підвищення за рахунок цього прибутку фірми.

Наступним кроком має бути визначення такої дефініції як стратегія. Стратегія - це взаємозв’язаний комплекс дій, які здійснює фірма для досягнення своїх цілей з урахуванням  власного ресурсного потенціалу, а  також факторів і обмежень зовнішньо  середовища. За іншими джерелами, стратегія - це об’єднаний план, що зв’язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її діяльності. Всі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою.

 Особливості стратегії  як економічного плану:

- стратегія дає визначення основних напрямків і шляхів зміцнення, зростання і змін через концентрацію зусиль на певних пріоритетах;

- стратегія - це основа для вироблення стратегічних планів, проектів і програм, а також основних критеріїв, що використовуються для вибору найбільш обґрунтованих ефективних та необхідних планів, проектів і програм з наявного переліку для подальшого виконання, відкинувши все те, що несумісне із загальною стратегією;

- стратегія змінюється, коли досягнуто певних параметрів;

- стратегія формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точної інформації;

- стратегія постійно уточнюється у процесі діяльності, чому сприяє добре налагоджений зворотній зв’язок у системі управління;

- підприємство у своїй діяльності керується системою стратегій (стратегічним набором), оскільки воно є багатоцільовою системою і може використовувати різні шляхи (стратегії) досягнення різних цілей;

- стратегія - це основа для формування і змін організаційної структури;

- стратегія - це фактор стабілізації відносин, тому що дає змогу відчути контроль за ситуацією і знизити невизначеність процесів, що відбуваються у зовнішньому і внутрішньому середовищі.

 Стратегія - це не  абстрактна річ. Вона являє  собою сильну ділову концепцію  (бізнес-концепцію) і набір конкретних  дій, спроможних створити реальні  конкурентні переваги, які здатні  зберігатися тривалий час.

Наступним етапом у формуванні розуміння основної дефініції (економічної  стратегії інноваційного розвитку) буде визначення інноваційної стратегії. Щодо трактування поняття «інноваційна стратегія» є багато підходів і відповідно протиріч між ними. Так, А. Шегда виділяє таке поняття, як «стратегія інновацій», під якою розуміється зосередження зусиль підприємства на пошук принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але невідомих дотепер видів продукції, методів організації виробництва, способів стимулювання персоналу тощо [19]. А. Тітов інноваційну стратегію трактує як функцію технологічних можливостей (внутрішніх і зовнішніх), ринкових цілей, а також конкурентних позицій підприємства [20]. У своїй праці [2] Л. Антонюк, А. Поручник та В. Савчук вважають, що метою інноваційної стратегії є ефективне освоєння нових товарів, послуг, збільшення обсягів виробництва й експорту наукомісткої продукції на міжнародні ринки. На їх думку, інноваційна стратегія характеризується взаємопов’язаним комплексом дій, які спрямовані на зміцнення життєздатності і конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. С.М.Ілляшенко у своїй праці [21] використовує поняття «інвестиційна стратегія інноваційного розвитку», яка розглядається як динамічний процес ресурсного забезпечення підприємства, що розвивається (насамперед, на базі нових технологій, нових способів організації виробництва і управління, нових товарів і способів їх реалізації та ін.), в умовах зовнішнього середовища, що змінюється. А.В. Гриньов використовує термін «стратегія розвитку інноваційної діяльності на підприємстві», під якою розуміє систему довгострокових концептуальних установок розподілу ресурсів між складовими його інноваційного розвитку, а також їх перерозподілу при змінні внутрішніх і зовнішніх умов функціонування [22]. К.П. Янковський та І.Ф. Мухарь вважають, що інноваційна стратегія – це цілеспрямована діяльність з визначення найважливіших напрямків розвитку підприємства, вибору пріоритетів перспективного розвитку, виробленню вимог до нього і до комплексу заходів для досягнення перерахованих цілей [23]. Фатхутдінов Р. А. визначає інноваційну стратегію як складову частину загальної стратегії організації, яка являє собою цілеспрямовану діяльність з визначення пріоритетів перспективного розвитку організації і їх досягнення, в результаті чого забезпечується нова якість виробництва і управління [4, с. 109].

Важливе значення при виборі інноваційної стратегії відіграє вдала  інноваційна політика. Інноваційна  політика — спосіб дій, спрямованих  на досягнення цілей інноваційного  розвитку підприємства.

Інноваційна  стратегія  – один  із  засобів досягнення цілей організації,  який  відрізняється  від інших  засобів  своєю  новизною,  передусім  для  даної  організації,  для  галузі  ринку,  споживачів, країни в цілому. На  кожному  рівні  управління (національна  економіка,  регіон,  підприємство)  інноваційна  стратегія  має  свої  особливості.  Наприклад,  на  макрорівні  вона  пов’язана  з  впровадженням новітньої  техніки  і  технології,  появою  нових  видів  інтелектуальної  діяльності,  тобто  з радикальними  інноваціями. На  моно-  і мікрорівнях – з загальною стратегією  суб’єктів,  рівнем їхньої інноваційності або готовності до змін. Інноваційна стратегія обов’язково мусить бути стратегією розвитку, адже саме розвиток покладений у суть інноваційної діяльності.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових  продуктів,  технологій  і  послуг;  застосування  нових  методів  НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових  організаційних структур; застосування нових  видів  ресурсів  і  нових  підходів  до  використання  традиційних  ресурсів.  Відносно внутрішнього  середовища  інноваційні  стратегії  поділяються на кілька  великих  груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення  і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові,  трудові,  інформаційні,  матеріально-технічні);  організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління) [2, c. 356]. Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є  також однією зі складових економічної  стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів  і засобів пошуку науково-технічних  досліджень, ресурсної політики для  їх реалізації.

Обмежені  ресурси  і  матеріально-технічна  база мають  використовуватись  таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов’язано з вибором певної лінії поведінки  з  деякої  кількості  альтернатив.  Для  того,  щоб  в  умовах  невизначеності  вибрати  її оптимальний  варіант, необхідно мати  комплекс правил для прийняття  інноваційних рішень,  які максимізують  або  мінімізують  очікувані  результати,  а  також  враховувати  інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І.  Ансофф  виокремлює  чотири  групи правил, що  визначають  напрями дій при визначенні інноваційної стратегії [12, c. 120–122].

1) правила, які використовуються  для оцінки діяльності фірми  тепер і в майбутньому; 

2) правила, за якими  складаються стосунки фірми з  її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології  фірма розроблятиме, яким чином  досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими  стратегіями; 

3) правила, згідно з  якими встановлюються відносини  та процедури всередині фірми; 

4) правила, за якими  фірма провадить оперативну діяльність.

Як свідчить теорія  і  практика,  інноваційні стратегії  через свої особливості є, з одного боку, ефективним  управлінським  інструментом,  а  з  іншого –  створюють  низку  проблем  в  управлінні організацією. Інноваційні  стратегії:

-  прискорюють постійний  розвиток організації в умовах  ринку; 

-  забезпечують  переваги  в  конкуренції  на  основі  лідерства  в  технології,  якості  продукції, послуг;

-  визначають позицію  на ринку, набір основних товарних  ліній; 

-  сприяють лідерству  в цінах; 

-  створюють основу  для суспільного визнання фірми  (організації).

На рисунку (Рис.1.1) показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

Інфраструктура  є  важливим  чинником,  що  забезпечує  розроблення  стратегії  та  її  логічне завершення.  Якщо  не  вистачає  ресурсів,  кваліфікації  менеджерів,  відповідної  організаційної структури, інноваційна  стратегія не може бути реалізована.

Рис. 1.1.  Інфраструктурне  забезпечення інноваційної стратегії

З іншого боку, інноваційні  стратегії створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні умови, серед них, зокрема:

-  підвищений  рівень  невизначеності  кінцевих  результатів   за  строками,  витратами,  якістю  й ефективністю,  що  потребує  розвитку  такої  специфічної   функції,  як  управління  інноваційними  ризиками;

- підвищення інвестиційних  ризиків проектів і особливо  довгострокових, що потребує пошуку  більш ризикових інвесторів;

- збільшення потоку змін  в організації, реалізація будь-якої  інноваційної стратегії пов’язана  з неминучістю  перебудови (реструктуризації)  організації,  оскільки  зміна   в  системі  будь-якого елементу  веде до змін стану всіх  інших. 

Інноваційна стратегія націлена на формування глобальних змін в  економічній  ситуації та пошуку масштабних рішень, спрямованих  на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства [10]. 

Співставляючи  інноваційні  стратегії  підприємства  з  класичними  еталонними  стратегіями, можна визначити  їх кореляцію зі:

1)  стратегією  розвитку  продукту (група  стратегій   концентрованого  росту);  за  цією  стратегією підприємство  розвивається в традиційній для  себе галузі;

2)  стратегією  диверсифікації.  Підприємство  розширює  свою  діяльність  і  в  інших   галузевих напрямках, більш перспективних  та доходних.

Однак, відмінною ознакою  для інноваційної стратегії є  її новизна, передусім, для даної  організації, для галузі  ринку, споживачів, країни в цілому. 

 Інноваційний розвиток  підприємства це складний соціально-економічний  процес, в ході якого удосконалюються  наявні виробничі сили на основі  засвоєння та впровадження у  практику господарювання новітніх  досягнень науки і техніки.  Рушійними силами цього процесу  виступають зростання та ускладнення  ринкових можливостей підприємства, виникнення нових, більш продуктивних  технологій виробництва, форм  і методів організації, управління, збуту продукції тощо. Ознакою  перспективних можливостей інноваційного  розвитку підприємства є його  інноваційний потенціал як узагальнююча  характеристика сукупності наявних  ресурсів підприємства, що визначають  його спроможність до створення,  свідомого пошуку та відбору,  впровадження досягнень науки  і техніки (нововведень-інновацій). Інноваційний потенціал відображає  ступінь досконалості продукції  та виробничої бази підприємства, який визначається результатами  первинного засвоєння інновацій  та науково-технічного циклу в  цілому.

Характерна особливість  процесу інноваційного розвитку підприємства полягає у наявності  чітко виражених циклічних закономірностей  здійснення процесів виникнення, відбору, сприйняття, впровадження та поширення  інновацій.  На Рис.1.2 (Додаток А) розглянуто послідовність, в якій в сучасних умовах відбувається процес інноваційних трансформацій підприємства. Основними факторами, що обумовлюють циклічність розвитку зазначеного процесу, є науково-технічний прогрес, який втілюється у створенні та удосконаленні виробничо-технологічної основи підприємства, та ринкові можливості підвищення конкурентоспроможності виробника, використання яких надає доступ до конкурентних переваг над іншими учасниками ринку.

Світовий історичний досвід незаперечно доводить, що ефективний і стійкий розвиток підприємств  у різних сферах бізнесу досягається  за рахунок оперативного використання у своїй господарській діяльності відкриттів, винаходів, і інших інновацій, що забезпечують стратегічні конкурентні  переваги на ринку.

Підприємства, що здійснюють упровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів товарів, методів організації виробництва, збуту товарів і т.д.

Отже, інноваційна стратегія  – це проект (модель) проведення головних інноваційних дій, необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які націлені на оновлення окремих компонентів  виробництва, реалізації та споживання продукції [3, с. 381].

Інноваційна стратегія є  складовою загальної економічної  стратегії розвитку.

Отже, економічну стратегію  інноваційного  розвитку  підприємства  можна  визначити  як  систему планових дій, що спрямовані на успішне виконання місії підприємства та досягнення його довгострокових цілей і дають змогу забезпечити високу ефективність здійснення підприємством різних видів інновацій, шляхом створення сприятливих умов його зовнішнього та внутрішнього середовища або вигідного пристосування до реальних їх умов, базуючись на ефективному акумулюванні, поділі і використанні ресурсів підприємства та оптимізації всіх інших процесів, пов’язаних з його діяльністю. 

 

І.2. Формування економічної  стратегії інноваційного розвитку.

 

Підприємство без ясної  й ефективної стратегії розвитку - це не бізнес, а набір активів, обтяжених  зобов'язаннями. Для того щоб не тільки вижити, але і підсилити свої конкурентні  позиції на ринку, необхідно займатися  стратегічним плануванням на професійному рівні. Стратегічне планування - це вироблення стратегії за допомогою  комплексу формалізованих процедур, що спрямовані на побудову як моделі майбутнього  компанії , так і програми переходу з поточного стану до цієї моделі. Весь комплекс робіт з розробки і  впровадження стратегії розвитку компанії можна умовно розбити на наступні великі блоки (етапи):

- аналіз інвестиційної  привабливості галузі;

- розробка сценарного  прогнозу розвитку галузі;

- прогноз зміни кон'юнктури  попиту та пропозиції на внутрішніх  і зовнішніх ринках;

-  аналіз конкурентної  позиції компанії в галузі (міцності  бізнесу);

- фінансова оцінка стратегічних  альтернатив; формування майбутнього  образу компанії; розробка стратегічних  цілей і задач; 

- комплекс робіт із упровадження стратегії.

Інноваційна  стратегія  характеризується  взаємопов’язаним  комплексом  дій,  спрямованих  на зміцнення  життєздатності  і  конкурентоспроможності  суб’єктів  підприємницької діяльності.  Її  вибір  фахівці  вважають найважливішою  складовою циклу інноваційного  менеджменту. Зазначимо, що будь-які  стратегічні кроки  організації  мають  інноваційний  характер,  оскільки  вони  так  чи  інакше  ґрунтуються  на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах.

Розробка  та  виведення  інновацій  на  ринок  підприємством  потребують  попереднього стратегічного  аналізу  із  використанням  наукових  методів  і  підходів  для  прийняття  аргументованого рішення.  З  врахуванням  усіх  існуючих  методик  та  підходів  до  формування  стратегії,  потрібно визначити модель формування  інноваційної  стратегії  розвитку  підприємства. 

Для формування та реалізації інноваційної стратегії необхідно:

  • керівникам підприємства мати інноваційне мислення;
  • мати персонал творчого складу і високої кваліфікації;
  • гарне знання ринку і маркетингових методів;
  • мати можливість розподілу ризику;
  • обґрунтовано вибрати ефективну інновацію;
  • скласти план і провести велику організаторську роботу з впровадження нововведення.

На умови і зміст  формування інноваційної стратегії  впливають [5]:

  • позиція керівництва щодо інновацій (нововведень);
  • система управління інноваціями;
  • сфера фундаментальних і прикладних досліджень;
  • оцінка результатів;
  • відкриття;
  • патенти;
  • інвестиції;
  • інноваційний потенціал фірми.

Інноваційні стратегії створюють  особливо складні умови для проектного, фірмового і корпоративного управління. До таких умов відносяться:

  • підвищення рівня невизначеності результатів;
  • підвищення інвестиційних ризиків проектів;
  • потік змін в організації (у зв’язку з інноваційною реструктуризацією);
  • посилення протиріч у керівництві організації.