Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Формування граматичної системи мовлення у дітей із ЗНМ

ЗМIСТ

ВСТУП…………………………………………………………………… 2

РОЗДIЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ.

Поняття про загальне недорозвинення мовлення……………………. 5

Рівні ЗНМ. Причини виникнення та логопедична робота……………. 7

1.3. Особливості формування граматичних категорій у дітей з ЗНМ……. 10

Висновки…………………………………………………………………….. 14

РОЗДIЛ 2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З КОРЕКЦІЇ ГРАМАТИЧНОГО СТРОЮ МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ЗНМ.

2.1. Обстеження граматичної будови мови……………………………….. 15

2.2. Система корекційної-розвиваючої роботи з дітьми (3 рівень ЗНМ).. 19

2.3. Динаміка розвитку граматичного ладу мовлення у дошкільників із ЗНМ

3 рівня………………………………………………………………………….. 22

Висновки……………………………………………………………………. 25

ВИСНОВОК…………………………………………………………... 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………...… 28

ВСТУП

Своєчасне формування граматичного компонента мовної системи дитини є найважливішою умовою його повноцінного мовного і загального психічного розвитку, оскільки мова і мовлення виконують провідну функцію у розвитку мислення і мовного спілкування, у плануванні та організації діяльності дитини, самоорганізації поведінки, у формуванні соціальних зв'язків, у прояві найважливіших психічних процесів - пам'яті, сприйняття, емоцій.

Розвиток граматичного ладу в онтогенезі описано в роботах багатьох авторів: А. Н. Гвоздьова, Д. Б. Ельконіна, С.М. Цейтлін, Ф.А. Сохіна, А.М. Бородич, В.В. Гербовою, Т.А. Маркової, А.А. Леонтьєва та ін

На думку дослідників, оволодіння граматичним строєм мови здійснюється на основі пізнавального розвитку, у зв'язку з освоєнням предметних дій, ігри, праці та інших видів дитячої діяльності, опосередкованих словом, у спілкуванні з дорослим і дітьми. Формування граматичних конструкцій є «спонтанним» процесом; дитина «витягує» мову, його граматичну систему з фактів сприйманої мови, в якій мова виконує комунікативну функцію і представлений несистемно. «Спонтанність» розвитку зовсім не означає відсутність педагогічного керівництва, передбачає таку взаємодію дорослого і дитини, при якому останній - справжній суб'єкт діяльності, самостійно, активно діє й освоює людські взаємини, навколишній предметний світ і мову. Разом з тим в цій ситуації важлива роль дорослого, який відгукується на активність дитини, створює матеріальні умови, педагогічну середу, сам активно звернений до дитини, залучаючи його у спільну діяльність, у спілкування. Педагогічний вплив на цей процес саморозвитку має враховувати логіку та провідні тенденції природного оволодіння мовою.

Дане положення набуває особливої цінність і значимість, а також і суттєві додаткові аспекти в разі мовної патології, а саме загального недорозвинення мови, яке визначається як мовна аномалія, при якій страждає формування всіх компонентів мовної системи: словника, граматичного ладу, звуковимови, зв'язного мовлення у дітей з нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом /

Вивчення загального недорозвинення мови присвячені роботи багатьох дослідників (Р. Е. Левиной; Н. С. Жукової, Т. Б. Філічева, Г. В. Чиркін; Р. І. Лалаева, Н. В. Серебрякової та ін.) Автори виділяють порушення граматичної будови мови як одне з найбільш важливих в структурі цього мовного порушення. При цьому вони відзначають, що граматичні форми словозміни, словотворення та синтаксису з'являються у дітей з ЗНМ в тій же послідовності, що і при нормальному мовному розвитку.

Характерною особливістю оволодіння граматичною будовою мови у дітей з ЗНМ є більш повільний темп засвоєння.

Діти з мовною патологією відчувають труднощі й у виборі граматичних засобів вираження думки, і в їх комбінуванні.

У промові дітей з ЗНМ спостерігається велика кількість помилок на узгодження, управління, найбільш поширені з яких, як зазначають Лалаева Р.І. Серебрякова Н.В. наступні: неправильне вживання деяких форм іменників множини («братчики»), змішання закінчень іменників чоловічого та жіночого роду в непрямих відмінках («висить горіха»), заміна закінчень іменників середнього роду в називному відмінку закінченням іменників жіночого роду (дзеркало - «дзеркалі» ), відмінювання іменників середнього роду як іменників жіночого роду, неправильні відмінкові закінчення слів жіночого роду з основою на м'який приголосний («ні меблів»), помилкові наголоси в слові, помилки в безприйменниковим і місцевому управлінні («кладе дров»), неправильне узгодження іменника і прикметника, особливо в середньому роді («небо синє"), неправильне узгодження дієслів з іменниками.

Порушення граматичного строю мовлення при ЗНМ викликані несформованістю мовних узагальнень, які можуть носити як первинний характер, наприклад при алалії, або вторинний, при дизартрії.

Порушення формування граматичних конструкцій ускладнюють процес шкільного навчання дітей, оскільки граматичний лад, на думку В.В. Виноградова, є «організуючим центром мови». Своєчасна ж корекція даних порушень мовного розвитку є необхідною умовою готовності дітей до засвоєння шкільних знань.

У зв'язку з цим, проблема формування граматичних засобів мовлення у дітей з мовними порушеннями займає важливе місце в сучасній логопедії, питання про методику їх розвитку та корекції є одним з актуальних.

Таким чином, актуальність дослідження особливостей граматичної будови мови у дітей з ЗНМ зумовлена як складністю онтогенезу граматики дитини, поширеністю даного мовного порушення серед дітей дошкільного віку, так і значісмостью даної проблеми для подальшого шкільного навчання

Об'єкт дослідження: граматична система мовлення у дітей дошкільного віку з ЗНМ.

Предмет дослідження: рівень сформованості граматичної системи у дітей з ЗНМ.

Мета даного дослідження: вивчення особливостей формування граматичної системи мовлення у дітей з ЗНМ.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

Проаналізувати логопедичну, психолого-педагогічну, психолінгвістичну літературу з проблеми дослідження.
Виявити особливості формування граматичної системи мовлення у дітей з ЗНМ.
Розробити напрямки і зміст логопедичної роботи з формування граматичної системи мовлення у дітей з ЗНМ.

Гіпотеза дослідження: Оволодіння граматичною будовою мови дошкільників з порушенням мови буде ефективним, якщо в системі корекційного навчання застосувати індивідуально-диференційований підхід, заснований на рівні мовного розвитку і ступеня сформованості мовлення дошкільнят при наступних умовах:

- Діагностичний дослідження

- Підбір методик

- Використання ігрового і наочного матеріалу відповідного віку і рівню розвитку дитини

- Система роботи.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду, педагогічний експеримент, для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс теоретичних і практичних методів дослідження: аналіз філософської, психологічної, педагогічної, науково-методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення соціального та педагогічного досвіду.

РОЗДIЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ.

Поняття про загальне недорозвинення мовлення

В сучасній логопедії термін «недорозвинення мовлення» використовується для позначення якісно більш низького рівня сформованості тої чи тої мовленнєвої функції або мовленнєвої системи в цілому. Недорозвинення мовлення, як зазначає О. Корнєв, не є самостійною нозологічною одиницею У медичному смислі цього поняття, цілісним однорідним розладом із єдиним патогенезом та механізмами. Зазвичай це сукупність декількох синдромів, які відрізняються за механізмами.

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей як з нормальним психофізичним розвитком, так й з різними психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження кіркових гностичних та моторних зон, зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і виховання дітей. Порушуються різні компоненти мовленнєвої діяльності: звуковимовна сторона, фонематичні процеси, лексична і граматична будова. Первинна патологія мовлення дітей з ЗНМ гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню інтелекту. Проте у міру формування словесного мовлення й усунення власне мовленнєвих труднощів їх інтелектуальний розвиток наближається до норми.

Під загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ) у дітей із нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом розуміють таку форму мовленнєвої аномалії, при якій порушено формування усіх компонентів мовленнєвої системи, які відносяться як до звукової, так ідо смислової сторони мовлення.

При цьому найсуттєвіші недоліки виявляються під час засвоєння і використання дітьми категорії лексики та граматики рідної мови ( Г. Жаренкова, Р. Лалаєва, Р. Лєвіна, В. Орфінська, Є. Соботович, Л. Спирова, Л.Трофименко, Т. Філічева, Г. Чіркіна та інші).

Поняття загального недорозвинення мовлення базуються на прогресивній думці про можливість єдиного педагогічного підходу до різних за єврею етіологією виявленням недорозвиненості мовлення у дітей, виходячи з конкретного стану мовного розвитку дитини.

Загальне недорозвинення мовлення може спостерігатися при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афізії, а також ринолалії, дизартрії – у тих випадках, коли виявляється одночасно недостатність словникового запасу, граматичної будови і фонетико-фонематичного розвитку.

У дітей які мають порушення інтелекту, слуху, зору, недорозвинення мовлення має вторинний характер, або виступає як другий первинний самостійний дефект (наприклад у дітей із інтелектуальною недостатністю або алалією).

В перше теоретичне обґрунтування загального недорозвинення мовлення було сформульовано в результаті багатоаспектних досліджень різних форм мовленнєвої патології у дітей дошкільного та шкільного віку, які були проведені професором Р.Левіною та співробітниками НДІ дефектології (Г. Каше, Г Жаренкова, Н. Нікашина, Л. Спірова та інші) у 50-60 роках минулого сторіччя.

Недорозвинення мовлення має різне походження і відповідно різну структуру аномальних виявлень. Але у всіх дітей із загальним недорозвиненням мовлення є типові відхилення, які вказують на системне порушення мовленнєвою діяльності. Вони обумовлені несформованістю або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих психологічних і фізіологічних механізмів при первинно збереженому слуху та інтелекті. Однією із провідних ознак є пізній початок мовлення, при якому перші слова з являються у 3 – 4 роки, а іноді і після 5-ти років. Мовлення таких дітей малозрозуміле, спостерігаються недостатня мовленнєва активність, яка без спеціального навчання поступово значно знижується. Усе розмаїття мовленнєвого недорозвинення умовно представлене рівнях: від повної відсутності мовлення або белькоту до розорного мовлення, але з елементами фонетичного або лексико-граматичного недорозвинення. Виявлення таких типових відхилень у смисловій та вимовній стороні мовлення дітей різних клінічних категорій дозволило на основі психолого-педагогічної класифікації мовленнєвих вад об’єднувати їх у групи з метою спільної корекційно-логопедичної роботи.

Рівні ЗНМ. Причини виникнення та логопедична робота.

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом порушуються усі компоненти мови: лексика, фонетика, граматика. Мовленнєвий недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку.

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Мовленнєві компоненти спілкування вкрай обмежені. Цей рівень характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самим комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення.

Відсутнє розуміння значень граматичних категорій. При сприйманні зверненої мови домінуючим виявляється лексичне значення. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Відмічається нестійке фонетичне оформлення. Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку. Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.

Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя.

Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій.

Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій:

ext-align:justify"> — змішування відмінкових форм ( „їде машину” замість на машині);

— часте використання іменників у називному відмінку, а дієслова в інфінітиві або у формі 3-ї особи однини та множини теперішнього часу;

— у використанні числа та роду дієслів, при змінюванні іменників за числом („пат стіця” – п’ять стільців);

— відсутність узгодження прикметників з іменниками, числівників з іменниками.

Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисленних спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука). Проявляється дисоціація між здібністю правильно вимовляти звуки в ізольованому положенні та їх використанням у спонтанному мовленні.

Типовими залишаються також ускладнення в засвоєнні звуко-складової структури. Часто при правильному відтворенні контуру слів порушується звуконаповненість: перестановка складів, звуків, заміна або пропуск складів.

Третій рівень мовленнєвого розвитку характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвитку.

На даному етапі діти вже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складнопідрядні та складносурядні речення.

Покращується стан звуковимови, відтворення слів різної складової структури. У дітей вже немає труднощів у називанні предметів, дій, ознак, якостей, добре знайомих їм з життєвого досвіду. Вони можуть вільно розповідати про свою сім’ю, про себе, складають невеличкі розповіді.

Однак, більш глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє з’ясувати, що усі компоненти мови: лексика, граматика, фонетика, - залишаються недорозвиненими.

У вільних висловлюваннях переважають прості поширені речення, майже не використовуються складні конструкції.

Відмічаються аграматизми: помилки в узгодженні числівників з іменниками, прикметників з іменниками в роді, числі та відмінку.

Розуміння зверненої мови значно розвивається та наближується до норми. Відмічається недостатнє розуміння змін значення слів за допомогою префіксів, суфіксів; спостерігаються труднощі в розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа та роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, часові та просторові відношення.

Недостатній розвиток фонематичного слуху та сприймання призводить до того, що у дітей самостійно не формується готовність до звукового аналізу та синтезу слів, що згодом не дозволяє їм успішно оволодіти грамотою без допомоги логопеда.

Причини ЗНМ

Під час внутрішньоутробного розвитку:

• інтоксикації

• токсикоз

• порушення кровообігу плоду

Під час пологів:

• мозкові крововиливи, гематоми

• асфіксія

• пологові травми

У ранньому віці дитини:

• травми голови

Логопедична робота

При першому рівні ЗНМ:

• розвиток розуміння мовлення

• розвиток наслідування

• розвиток зорової та слухової уваги, памяті

При другому рівні ЗНМ:

• Розвиток звукової сторони мовлення

• Розвиток складової структури

• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)

• Розвиток граматичної будови

• Накопичення словникового запасу

• Розвиток фразового мовлення

При третьому рівні ЗНМ:

• Практичне засвоєння лексичних та граматичних засобів мовлення

• Удосконалення зв'язного мовлення

• Формування правильної звуковимови

• Підготовка до навчання грамоти

1.3. Особливості формування граматичних категорій у дітей з ЗНМ

Граматичні форми словозміни, словотворення, типи пропозицій з'являються у дітей з ЗНМ, як правило, у тій же послідовності, що і при нормальному мовному розвитку. Своєрідність оволодіння граматичною будовою мови дітьми з ЗНМ виявляється в більш повільному темпі засвоєння, в дисгармонії розвитку морфологічної і синтаксичної систем мови, семантичних і формально-мовних компонентів, в спотворенні загальної картини мовного розвитку. Аналіз мовлення дітей з ЗНМ виявляє у них порушення в оволодінні як морфологічними, так і синтаксичними одиницями. У цих дітей виявляються труднощі як у виборі граматичних засобів для вираження думок, так і в їх комбінуванні.

Порушення граматичного ладу мови при ЗНМ обумовлені недорозвиненням у цих дітей морфологічних і синтаксичних узагальнень, несформованістю тих мовних операцій, у процесі яких відбувається граматичне конструювання, вибір певних мовних одиниць та елементів з закріпленою у свідомості дитини парадигми та їх об'єднання в певні синтагматичні структури.

Оволодіння морфологічної системою мови передбачає різноманітну інтелектуальну діяльність дитини: дитина повинна навчитися порівнювати слова за значенням і звучанням, визначити їх відмінність, усвідомлювати зміни в значенні, співвідносити зміни у звучанні зі зміною його значення, виділяти елементи, за рахунок яких відбувається зміна значення, встановлювати зв'язок між відтінком значення або різними граматичними значеннями і елементами слів (морфемами). Наприклад: ніж - значення одиничності; ножі - значення множинності; ножем - значення гарматна.

Розвиток морфологічної системи мови тісно пов'язане з розвитком не тільки синтаксису, але й лексики, фонематичного сприйняття.

Порушення формування граматичних операцій призводить до великої кількості морфологічних аграмматизмів у мові дітей з ЗНМ. Основний механізм морфологічних аграмматизмів полягає в труднощах виділення морфеми, співвіднесення значення морфеми з її звуковим чином.

У роботах багатьох дослідників (Н. С. Жукова , В. А. Ковшиков, Л. Ф. Спірова, Є. Ф. Соботович С. Н. Шаховська Т. В. Філічева та ін) виділяються наступні неправильні форми поєднання слів у реченні при ЗНМ:

1) неправильне вживання родових, числових, відмінкових закінчень іменників, займенників, прикметників (копає лопата, червоний кулі, багато ложков);

2) неправильне вживання відмінкових і родових закінчень кількісних числівників;

3) неправильне узгодження дієслова з іменниками і займенниками (діти малює, вона впав);

4) неправильне вживання родових і числових закінчень дієслів у минулому часі (дерево впала);

5) неправильне вживання прийменниково-відмінкових конструкцій (під столу, в будинку, з склянка).

При цьому у дітей виявляються як загальні, так і специфічні аграматизми (оказіональні форми). Загальні окказіоналізми характерні як для нормального, так і для порушеного мовного розвитку.

У процесі оволодіння практичної граматикою у дітей спостерігаються різноманітні аграматизми, так звані окказіональние форми. Основним мовним механізмом оказионализмів є «гіпергенералізація» (за Т. Н. Ушакової), тобто зайве узагальнення найбільш частотних форм, формоутворення за аналогією з продуктивними формами. При цьому основною тенденцією, що виявляється при словозміні, є уніфікація основи в парадигмі словозміни.

Можна виділити наступні види оказионализмів при формоутворенні (за С. Н. Цейтлін).

1. Уніфікація місця ударного складу, тобто закріплення наголосу за певним стилем у слові. Так, у різних формах іменників зберігається наголос вихідного слова (стола немає, багато поїздів).

2. Усунення біглості голосних, тобто чергування голосного з нулем звуку (леви, пені, молоток, шматок, багато сестр).

3. Ігнорування чергувань кінцевих приголосних (юшки, текст, багет, сусіди).

4. Усунення нарощення або зміни суфіксів (друг - друзі, ком - коми, стілець - стілець, кошеня - кошеняти, диво - чудо, дерево - дерево).

5. Відсутність супплетивизм при формоутворенні (людина - люди, дитина - дитини, кінь - коненята).

При цьому вибір оказиональної флексії відбувається з парадигми форм одного і того ж граматичного значення; «помилковий вибір функціонального елемента завжди відбувається всередині необхідного функціонального класу або підкатегорії. Послідовність засвоєння граматичних форм визначається ступенем їх семантичної протиставлене: якщо в основі граматичних форм лежать ясні, доступні когнітивному розвитку семантичні протиставлення, дані граматичні форми легко диференціюються.

Так, наприклад, рано засвоюється диференціація єдиного і множини називного відмінка, так як протиставлення «один» і «багато» не становить труднощів навіть для дитини раннього віку.

Поряд з оказіональними формами, характерними як для нормального, так і для порушеного онтогенезу у дітей з ЗНМ, виявляються і специфічні аграматизми.

Якщо в нормі відбувається змішання формально-знакових засобів переважно всередині одного граматичного значення, всередині однієї функції, то у дітей з ЗНМ спостерігаються змішування флексій різних значень.

У процесі словозміни у дітей з ЗНМ недостатньо функціонують процеси «генералізації», м. тобто виявлення правил та закономірностей морфологічної системи мови та їх узагальнення в процесі породження мови. Для процесів формоутворення дошкільнят з ЗНМ характерна мовна асиметрія, тобто відступ від регулярності в будові і функціонуванні мовних знаків.

У дошкільнят з ЗНМ спостерігається велика кількість змішань морфем, тобто морфемного парафазії, не тільки семантично близьких, а й семантично далеких, що не входять в парадигму морфем одного і того ж значення.

Серед форм словозміни у дошкільників з ЗНМ шестирічного віку найбільші труднощі викликають прийменниково-відмінкові конструкції іменників, відмінкові закінчення іменників множини, зміна дієслів минулого часу за родами (особливо узгодження в середньому роді), узгодження прикметника з іменником у роді, числі і відмінку.

Специфічною особливістю мови дітей з ЗНМ є велика залежність від лексичної семантики, ступеня знайомленості слова, від звукосладові структури слова, від типу пропозиції.

Характерною особливістю мови дітей з ЗНМ є одночасне існування двох стратегій засвоєння граматичного ладу мови:

- Засвоєння слів у тому нерозчленованому, цілісному вигляді (на основі механізмів імітації);

- Оволодіння процесом розчленування слів на складові його морфеми (на основі механізмів аналізу та синтезу), яке здійснюється у дітей з ЗНМ більш уповільненими темпами.

Отже, загальне недорозвинення мови - різні складні мовні розлади, при яких у дітей порушене формування всіх компонентів мовної системи, при нормальному слуху та інтелекті.

Описані прогалини у розвитку фонетики, лексики та граматичного ладу, в розвитку уваги, пам'яті, вербально-логічного мислення, зорового та мовного аналізу і синтезу у дітей виявляються більш чітко при навчанні в школі, створюючи великі труднощі в оволодінні письмом, читанням і навчальним матеріалом. Особливо багатоаспектний і складними у дітей з ЗНМ, на нашу думку, є порушення граматичного ладу мови, а саме недоліки в засвоєнні граматичних конструкцій, що і зумовило вибір теми нашого дослідження.

Висновки

Провідним механізмом формування граматичного ладу мовлення є оволодіння дитиною закономірностями мови, мовними узагальненнями, що дозволяє трансформувати сенс у мовні дії.

Граматичні операції процесу породження мовлення є надзвичайно складними і припускають досить високий рівень розвитку аналітико-синтетичної діяльності.

Формування граматичного ладу мови відбувається у загальному руслі мовного (мовного) розвитку, та форми і методи педагогічного керівництва повинні враховувати поетапний характер загального мовленнєвого розвитку, насамперед етапи формування форм мови (діалогу і монологу), перехід від дослівної сенс-семантичної системи до ситуативної вислівної мимовільної мови (з якої в подальшому розвивається як діалог, так і монолог), до освоєння діалогічної форми мови з однолітками як сфери мовної самодіяльності дітей.

При формуванні граматичної будови мови дитина повинна засвоїти складну систему граматичних закономірностей на основі аналізу мови оточуючих, виділення загальних правил граматики на практичному рівні, узагальнення цих правил і закріплення їх у власному мовленні.

Граматичне структурування висловлювання відбувається на етапі внутрішнього програмування і розгортання програми спочатку на рівні глибинних семантико-сінаксіних структур, потім - виконавської ланки і, нарешті, в блоці контролю, звірення задуму і виконання, виконання і еталонів.