Вступ

    Актуальність  дослідження пояснюється визначенням родинного виховання, як одного із пріоритетних напрямків реформування освіти, декларованого Державною національною програмою Освіта  (Україна ХХІ століття). Саме в сім’ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства [18, с.123-128]. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На це вказує ст. 59 Закону України «Про освіту». В статті йдеться про те, що батьки і особи, які їх заміняють, зобов’язані постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу.

    Сім’я завжди є моделлю конкретного  історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Тому сучасні  економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сімї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

    Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка  допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї права і обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в такиїх сімях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила.

    У суспільстві зростає соціальна  цінність сім`ї у вихованні та розвитку особистості дитини. Для більшості людей сім`я сьогодні являє собою необхідний життєвий осередок, який захищає індивіда від деструктивного сьогодення та продовжує виконувати соціальні функції. Така суперечливість породжує проблеми в сімейному вихованні. Однодітна сім`я займає особливе становище у цьому контексті, оскільки її функціональні параметри суттєво змінені.

    Стан  дослідження проблеми  Грунтовну основу окресленої проблеми становить педагогічна спадщина: Ш. Амонашвіллі, А. Макаренка, В.Сухомлинського, К.Ушинського.

    Заглиблювались  у історико-педагогічні дослідження  такі науковці як Н.Калиниченко Д.Федоренко, В.Федяєва.

    Увагу психолого-педагогічних взаємин, а  також проблемам та шляхам їх вирішення  в однодітних сім’ях приділяли Т.Алєксєєнко, Ю.Ашурко, Т.Кравченко, М.Міщенко, А.Ноур, В.Постовий, Л.Федорович, та інші.

    Формування  особистості молодшого школяра  в однодітних сім’ях – процес складний , відповідальний і довготривалий. Цим  питанням займалися такі дослідники як О.Докукіна, В.Каюков, Т.Ткаченко та інші.

    Слід  виокремити тих науковців , які займалися  проблемами формування особистості  на онові ціннісних орієнтацій, а  саме М.Боришевський, І.Вікторенко, К.Журба,  Н.Кононенко, В.Огороднійчук, В.Скутіна.

       Таким чином, однодітна сім`я у сучасній українській державі – явище закономірне і цілком реальне. Так само реально орієнтованими мають стати педагогічні технології, спрямовані на однодітну сім`ю та поліпшення її виховного потенціалу.

    Отже, актуальність окресленої проблеми у  педагогічній науці дійсно існує  і потребує вирішення. Саме тому нами  була визначена тема наукового дослідження «Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім’ях».

    Мета  дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні особливостей формування особистості молодшого школяра у сучасних однодітних сім’ях.

    Завдання  дослідження:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми формування особистості молодшого школяра в сім’ї.
2. Обгрунтувати сутність, зміст, поняття «однодітна сім’я» та психолого-педагогічні взаємовідносини з дітьми в однодітних сім’ях.
3. Розкрити специфічні форми, методи та засоби формування особистості молодшого школяра в однодітних сім’ях.
4. Виокремити ціннісні орієнтації щодо формування особистості молодшого школяра в сучасній однодітній сім’ї.

    Об’єкт  дослідження – формування особистості молодшого школяра в однодітних сім’ях.

    Предмет дослідження – особливості формування особистості молодшого школяра у однодітних сім’ях.

    Для розв’язання завдань та досягнення мети використовуються такі методи дослідження:

• теоретичні методи – вивчення та аналіз психологічної, педагогічної, методичної літератури та узагальнення одержаної інформації з метою дослідження сутності, змісту поняття «однодітна сім’я»;
• емпіричні методи такі як педагогічне спостереження, бесіда з метою виявлення відмінностей у формуванні особистості в однодітних сім’ях;

    Теоретичне  значення дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності поняття «однодітна сім’я» та аналізі взаємин з дітьми в однодітній сім’ї.

    Практичне значення дослідження полягає в узагальненні рекомендацій  щодо виокремлення формування особистості молодшого школяра в однодітних сім’ях, а також виокремлення ціннісних орієнтацій, які впливають на формування особистості молодшого школяра. Зміст і результати наукового дослідження можуть бути використані для розробки методичних рекомендацій щодо самостійної творчої діяльності в системі післядипломної освіти і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

    Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 

Розділ 1. Теоретичні аспекти  формування особистості  молодшого школяра  в однодітних сім’ях

1.1. Формування особистості молодшого школяра в сім’ї  як психолого-педагогічна проблема

      Людина  народжується як індивід, як суб'єкт  суспільства, з притаманними їй природніми задатками, формується як особистість  у системі суспільних відносин завдяки  цілеспрямованому вихованню.

      В українському тлумачному словнику поняття «формування» означає надавати чому-небудь певної форми. Термін «особистість» - це конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки [14, с.861].

      А. Кузмінський подає своє трактування  терміну «формування», як складного  процесу становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю, проте завершеність цього процесу можна говорити лише умовно [42, с.247].

      За  В. Омеляненком особистість —  людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного [55, с.17].

      Формування  особистості за дослідженням Г. Щербан.—  становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку [84, с.14].

      В. Ягупов подає своє поняття формування особистості — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина [85, с.341].

      Формування  особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

       Серед різних соціальних факторів, що впливають  на становлення особистості, одним  з найважливіших є сім'я . Традиційно сім'я - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в сім'ї і, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість сім'ї обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються основи особистості [27, с.57-58].

       У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, дідусями, бабусями й іншими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватися структура  особистості.

       У родині формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання  дітей збагачує особистість дорослої людини, підсилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається в батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, що свідомо виховують також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярної, незважаючи на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги [9, с.68-73].

       У житті кожної людини батьки грають більшу й відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поводження, з їхньою допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх своїх діях. Ця тенденція усе більше підсилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з батьками і його прагненні бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дитини, то вони поводяться так, що всі їхні вчинки й дії в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над своїм поводженням, за відношенням до інших людей, увага до організації сімейного життя дозволяє виховувати дитини у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному й гармонічному розвитку [80, с.25-26].

       Важливу роль у формуванні особистості молодшого  школяра відіграють батьківські установки (див. додаток А).

       Сім'я впливає на особистість не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Більшу роль грають у родині взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах того самого покоління (чоловіками, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Родина як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожний з них своїми особистими якостями, своїм поводженням впливає на життя родини. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти формуванню духовних цінностей її членів, впливати на мету й життєві установки всієї родини [69, с.29].

       Сім'я  має свою структуру з певну  соціальними ролями її членів: чоловіка й дружини, батька й матері, сина й дочки, дідусі й бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині. Ступінь участі дитини в житті родини може бути найрізноманітнішої, і залежно від цього родина може робити на дитину більший або менший вплив.

       Сім'я відіграє колосальну роль у житті й діяльності суспільства. Функції сім'ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків стосовно суспільства. Сім'я як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби й виконує важливі соціальні функції [86, с.31-36].

       Ролі  батьків всеосяжні й багатогранні. Батьки відповідають за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини й необхідність забезпечення йому умов для розвитку спричиняють певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, роль батьків поширюються й на формування особистості дитини, миру його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного "Я".

       Гармонічний розвиток особистості дитини зв'язано  не тільки із присутністю й активною діяльністю в родині кожного з  батьків, але й погодженістю їхніх  виховних дій.

       Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозуміти й осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між батьками порушується, коли найближчій дитині люди (особи), що є його опорою, перебувають у сварці, так до того ж він чує, що це відбувається із причин, що стосується його, то він не може почувати себе впевнено й у безпеці. А звідси й дитяча тривога, страхи й навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами родини. І особливо важливо для нього розуміти, як дорослі ставляться до нього.

       У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток дитини як особистості можна прискорити, зробити більше успішним, а ніж використовувати покарання й заборони. Якщо все-таки виникає нестаток у покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості повинні випливати безпосередньо за його провиною, що заслуговує. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за яку дитина покарана, доступно йому пояснена. Дуже суворе може викликати в дитини страх або озлобити його. Будь-який фізичний вплив формує в дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує [4, с.22].

     Отже, сім'я є природним середовищем  первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

     З перших днів появи дитини на світ сім'я  покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

     Оскільки  мета виховання підростаючого покоління  — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

     На  думку Стельмаховича М. «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання  у сім'ї передбачає зміцнення  здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, —  зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста тощо. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [73, с.11].

     Духовно-моральне виховання передбачає формування у  дітей високої духовності та моральної  чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

     Правильно поставлене розумове виховання в  сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення  знань як бази для формування наукового  світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

     Реалізуючи  ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у  дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

     Тому, ефективність виховання дитини в однодітній сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дитини і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

     Важливим  у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

    Виховний  вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а  й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни [3, с.20-24].

     Дієвим  чинником сімейного виховання є  спільна трудова діяльність батьків  і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

     Успіх сімейного виховання значною  мірою залежить від організації  домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

     Провідну  роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає  на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без  материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

     Не  меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції  батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом  для дітей.

     «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть [46, с.427-428].

     Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак  це не означає, що батьки повинні перекладати  на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

     Саме  дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання  у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

     Клевченя  М. та Красневська Г. виокремлює певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини:

     1. Наявність усіх форм життєдіяльності  людини, що реалізуються 
через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, 
мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль 
ства чи окремих його соціальних верств.

     2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування 
саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке 
добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

     3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з 
різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації 
дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей 
поза сім'єю.

     4. Переважно емоційний характер  зв'язків між членами сім'ї,  що 
базуються на любові й симпатії [30, с.35].

     Особливо  важливими для розвитку особистості  дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків: прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість), що задають емоційний тон стосунків, і терпимість (самостійність, воля) — стримування (контроль), що визначають переважаючий у сім'ї тип контролю і дисципліни.

1.2. Сутність поняття  «однодітна сім’я»  та її види

      У суспільстві   зростає соціальна  цінність сім`ї у вихованні  та розвитку особистості дитини. Для  більшості людей  сім`я  сьогодні  являє  собою  необхідний життєвий  осередок,  який  захищає  індивіда  від  деструктивного сьогодення та продовжує виконувати соціальні функції. Така суперечливість породжує проблеми в сімейному вихованні. Однодітна сім`я займає особливе становище у цьому контексті, оскільки її функціональні параметри суттєво змінені.

      З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків.

      Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жінку), дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини [19, с.121-124].

      Розкриття змісту ключового поняття окресленої проблеми дослідження вважаємо за необхідне почати розглядати із поняття «сім’я».

      Так, у великому тлумачному словнику сучасної української мови «сім'я» трактується як мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості [ 16, с.542].

      Ширшим  тлумаченням є вислів  О. Докукіної  сім'я – як «об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості» [20, с.6].

      В. Каюков подає своє розуміння сім’ї.  Сім’я –  це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [29, с.12].

      Зокрема, однодітна сім’я – це сім’я, де виховується одна дитина, як правило батьки усю свою ласку, любов, тепло дають своїй дитині, задовольняють усі її інтереси, потреби, дуже часто виконують певні її завдання, які б вона могла виконати сама. Зазвичай, батьки возвеличують свою дитину, говорячи їй, що вона є найкращою серед усіх. І у дитини вибудовується підвищена самооцінка, вона може зневажливо, байдуже, а інколи і егоїстично ставитися до інших [10, с.68].

       Незаперечним  є той факт, що сім’я, в тому числі й однодітна, є мікромоделлю суспільства. На мікрорівні вона виступає як соціальна група, на макрорівні – як соціальний інститут. Інститут сім’ї не є сталим, він постійно змінюється відповідно до змін і розвитку потреб суспільства. Характер і структура сім’ї залежать від конкретних соціально-історичних умов. Змінюються форми сім’ї, деякі її функції, з’являються нові типи сімей, але все одно сім’я залишається однією з головних клітин суспільства, будучи вільним союзом, що заснований на коханні, співробітництві, спільному ведені домашнього господарства і вихованні дітей [77, с.40-42].

    Дослідник А. Коваль виділяє такі типи однодітних сімей:

• класична сім’я – це сім’я, яка складається з батька, матері, які перебувають у шлюбі і виховують спільну рідну дитину;
• сім'я змішана, або знову створена (з подружнім ядром, один з батьків є для дитини нерідним, можуть бути спільні діти);
• сім'я неповна, яка первісно була побудована на основі зареєстрованого шлюбу. До цього типу належать сім'ї, де є один з батьків (розлучений або вдівець) і дитина. У неповних сім'ях досить часто присутній співмешканець матері, доволі часто такі співмешканці змінюються. Іноді неповна сім'я складається з матері, дитини і їх рідного батька, з яким втім мати офіційно розлучена, але який зареєстрував дитину;
• сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу, яка складається з матері, дитини, рідного батька;
• материнська сім'я, у складі якої:

а) мати, яка ніколи не була в шлюбі, дитина;

  б) мати, дитина від чоловіка, який є біологічним батьком і утримує та опікає їх, але має іншу сім'ю;

  в) мати, дитина і чоловік, який не є їх батьком, але утримує та опікає їх;

  • прабатьківська сім'я, в якій дитину виховують бабуся і дідусь 
або хтось один. Ланцюг «батьки» відсутній через смерть, розлучення, 
ув'язнення, позбавлення батьківських прав [31, с.76].