Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Формування психологічної готовності старших дошкільнят до навчальної діяльності

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі.

Проблема психологічної готовності до школи останнім часом стала дуже популярною серед дослідників різних спеціальностей. Психологи, педагоги, фізіологи вивчають і обґрунтовують критерії готовності до шкільного навчання, сперечаються про вік, з якого найдоцільніше починати навчання дітей в школі, та за гендерними особливостями дітей дошкільного віку.

Бурхливий інтерес до вказаної проблеми виник в нашій країні в результаті переходу на навчання з шести років, психологічно-педагогічних проблем, що виникли при навчанні шестирічок.

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства. Від визначення її сутності, показників готовності, шляхів її формування залежить визначення цілей і змісту навчання і виховання в дошкільних установах та успішність наступного розвитку і навчання дітей у школі.

Проблема психологічної готовності до школи для психології не нова. Багато педагогів, Бітянова М.Р.[3], ГуткінанаН.И.[16], Максименко [18] та ін. психологи пов'язують успішність шкільного навчання в психологічних станом дитини. Л.І. Божович[5], В.В. Давыдов [9], Гільбух Ю.З [12], та ін., провели комплекс психологічних досліджень та вивчили структурні компоненти психологічної готовності.

З теоретичного та практичного дослідження данної проблематики, ми визначили науково – практичне значення та недостатню розробленість проблеми психологічної готовності до навчальної діяльності у гендерному аспекті, нами було обрано тему дослідження: «Гендерні особливості психологічної готовності дошкільнят до навчальної діяності».

Об’єкт – складові компоненти психологічної готовності дітей дошкільного віку до навчальної діяльності.

Предмет – гендерні особливості психологічної готовності до навчання у школі

Мета дипломної роботи є теоретичне обґрунтування проблеми психологічної готовності до навчальної діяльності та практичне дослідження гендерних відмінностей психологічної готовності дошкільнят до навчання у шкільному закладі.

Гіпотеза дослідженя полягає в припущенні, що особливості психологічної готовності дітей до навчальної діяльності залежить від гендерних відмінностей дітей дошкільного віку.

Задачі:

Висвітлити історико-теоретичні погляди видатних науковців на проблему готовності дітей до вступу у школу.
Дати аналіз поняттю психологічної готовності до школи дітей дошкільного віку.
Охарактеризувати структурні елементи психологічної готовності до навчання.
Обґрунтувати залежності психологічної готовності навчання до школі старшого дошкільника від його гендерної приналежності.
Визначити основні методи діагностики психологічної зрілості до навчання дітей старшого шкільного віку
Проаналізувати основні проблеми, та вказати шляхи вирішення, психологічної незрілості дітей до навчальної діяльності.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося в період з 1.03.2011 по 20.03.2011р. на базі дитячого садку № 139, м. Миколаїв.

У дослідженні брали участь 20 дітей, 10 хлопчиків та 10 дівчаток, віком від 5 - 6 років.

Методи експериментального дослідження. На підставі параметрів трьох аспектів шкільної зрілості: інтелектуальної, емоційної і соціальної ми застосували комплекс діагностичних методів: бесіда на тему: «Чи любиш ти навчатися?», тест шкільної зрілості А.Керна -Я.Йїрарсика, методика діагностика пізнавальної активності дошкільника «Розкажи мені», діагностика емоційного ставлення старшого дошкільника до себе та своїх ровесників - методика «Дві хатки».

Теоретичне і практичне значення результатів. З теоретичної точки зору актуальність дипломної роботи заключається в методологічному та систематичному вивчені теми дослідження, та теоретичному обґрунтуванні і практичному підтвердження ролі гендерних відмінностей дітей дошкільного віку в психологічної готовності до навчання в школі. З практичної точки зору значущість дослідження полягає в тому, що нами систематизований комплекс психологічних рекомендацій та вправ щодо попередження та подолання проблем готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в початковій школі. Результати дослідження з даної теми можуть бути використані педагогами і психологами дошкільних та установ у підвищенні рівня психологічної готовності дітей дошкільних установ.

Структура бакалаврскої роботи. Робота складається зі вступу, двух розділів, висновків, списку використаної літератури (38 найменувань) та додатків. Основний зміст роботи викладено на __ сторінках комп’ютерного набору. Робота містить 3 таблиці, 2 рисунків. Загальний обсяг дипломної роботи – ___ сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

Історія становлення проблеми психологічної готовості дітей до навчання у школі

В нашій країні педагогічною проблемою є і залишається питання готовності дітей шестирічного віку до навчання у школі. Первинний план швидкого переходу на загальне навчання з шести років не вдався не тільки тому, що далеко не у всіх школах могли створити необхідні для учнів цього віку гігієнічні умови, але і тому, що не всіх дітей можна навчати в школі з 6-ти років.

Прихильники раннього навчання посилаються на досвід зарубіжних країн, де в школу починають ходити з 5 — 6 років. Цілком вірно, за кордоном діти починають ходити в школу з 5 — 6 років, але навчання за шкільною програмою, як правило, починається тільки з 7 років. І американські, і англійські школи мають підготовчий ступінь, де учні 5—6 років готуються до систематичного шкільного навчання. У класах підготовчої школи педагоги не проходять з дітьми конкретні предмети, а займаються з ними різноманітними видами діяльності, адекватними даному віку (грають, малюють, ліплять, співають, читають книги, вивчають основи рахунку і вчать читати). При цьому заняття проходять у вільній манері спілкування, що допускає безпосередню поведінку дитини, що знову-таки відповідає психологічним особливостям її віку.

Дослідження учнів, що навчаються за програмою 1 — 3 років, тобто з семи років, показує, що діти, підготовлені до школи, нормально справляються з цією програмою. Значить, справа не в тому, щоб механічно розтягнути об'єм матеріалу, що викладається, а в тому, щоб учень міг ефективно засвоїти пропоновані йому знання. Як показує практика, навіть додатковий рік навчання з 6 до 7 років мало що дає учневі, якщо він не готовий до шкільного навчання. І тут встає проблема психологічної готовності до школи. Для психології ця проблема не нова. У зарубіжних дослідженнях вона знайшла своє місце в роботах, що вивчають шкільну зрілість дітей Вицлак Г. [10], Равен Дж. [39], Шеллер Ч. [48].

Американські дослідники цієї проблеми в основному цікавляться інтелектуальними можливостями дітей в найширшому сенсі. Це знаходить віддзеркалення у вживаних ними батарейних тестах, що показують розвиток дитини в області мислення, пам'яті, сприйняття і інших психічних функцій.

У радянській психології детальне опрацьовування проблеми готовності до шкільного навчання, своїм корінням що йде з праць Л.С. Виготського, міститься в роботах Л.І. Божович[5], В.В. Давыдов [24], Е.Е. Кравцовой [29].

У роботах Л. І. Божович (1968) виділяються декілька параметрів психічного розвитку дитини, що найістотніше впливають на успішність навчання в школі. Серед них певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння, достатній розвиток довільної поведінки і інтелектуальної сфери. Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення ,,внутрішня позиція школяра”, що являє собою сплав пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні на новому рівні [5].

Д.Б. Ельконін, обговорюючи проблему готовності до школи, на перше місце ставив сформованість передумов до учбової діяльності. До найбільш важливих передумов він відносив уміння дитини орієнтуватися на систему правил в роботі, уміння слухати і виконувати інструкції дорослого, уміння працювати за зразком і деякі інші. Д.Б. Ельконин підкреслював, що при переході від дошкільного до шкільного віку, діагностична схема повинна включати діагностику як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного [36].

Н.Г. Салмина (1988), як показники психологічної готовності до школи виділяє:

1) довільність як одну з передумов учбової діяльності;

2) рівень сформованості семіотичної функції;

3) особові характеристики, що включають особливості спілкування (уміння сумісне діяти для вирішення поставлених завдань), розвиток емоційної сфери і ін.

Окремою особливістю цього підходу є розгляд семіотичної функції як показника готовності дітей до школи, причому ступінь розвитку даної функції характеризує інтелектуальний розвиток дитини.

У роботах Е.Е. Кравцовой при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний акцент робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяються три сфери відношення до дорослого, до однолітка і до самого собе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами учбової діяльності [29].

У всіх дослідженнях, не дивлячись на відмінність підходів, признається факт, що ефективним шкільне навчання буде тільки в тому випадку, якщо першокласник володіє необхідними і достатніми для початкового етапу навчання якостями, які потім в учбовому процесі розвиваються й удосконалюються.

Роботи Л.И. Божович і Д.Б. Ельконина були присвячені виявленню того нижчого рівня актуального розвитку першокласника, без якого неможливе успішне навчання в школі. Здається, що тут знову суперечність з теорією про ,,зону розвитку”. Якщо рівень актуального розвитку декількох дітей нижчий, ніж передбачено програмою, то навчання не потрапляє в їх,,зону найближчого розвитку” і вони відразу ж стають такими, що відстають.

Поняття та структура психологічної готовності дітей до шкільного навчання

Соціально-психологічна готовність дитини до шкільного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми, підкоряючись вимогам дитячої групи, поступаючись партнерам спілкування і захищаючи інтереси та гідність власних. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер.

Психологічна готовність дитини до школи — здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язання завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілкування, розвиток риторики, рухової координації. Особливо складним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони переживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами [8, с. 85].

Розглянемо структуру психологічної готовності дитини до шкільного навчання:

1.Пізнавальна готовність дошкільника до систематичного навчання

Основний критерій пізнавальної готовності не тільки і не стільки в резерві знань і уявлень. Готовність до шкільного навчання з боку інтелектуального розвитку дитини полягає у рівні розвитку пізнавальних процесів, у якісних особливостях дитячого мислення. З цього погляду бути готовим до шкільного навчання означає: вміти виділяти істотне; порівнювати, бачити подібне й відмінне; міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки [17, с.59].

Розумова готовність включає певний рівень розвитку сприйняття, пам'яті, мислення та певний запас знань про навколишній світ.

Під інтелектуальною зрілістю розуміють диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з фону; концентрацію уваги; аналітичне мислення, виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам’ятовування уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і семсомоторна координація. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мірі відображає функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційно-вольова готовність дитини виконувати вимоги школи

Наступний параметр готовності дитини до шкільного навчання — міра її довільності в організації своєї пізнавальної діяльності.

Діяльність дітей 6—7 років не завжди зберігає цілеспрямований характер. Так, діти виявляють високу наполегливість, терпіння і винахідливість у досягненні привабливих для них цілей, а якщо мета важка, незрозуміла, то діти легко гублять її, переключаються на щось інше. Лише з розвитком розуміння обов'язковості навчальних ситуацій фактор безпосереднього інтересу втрачає своє значення, хоча і зберігає мотивувальну силу [16, с.8].

Про рівень розвитку свідомої організації дитиною своєї діяльності говорить процес виконання різних завдань за зразком (аплікація, ліплення). Низька цілеспрямованість сприйняття, недостатня уважність виявляються в якості виконання, приводять до порушення співвідношень елементів за формою, величиною, кольором, розміщенням у просторі.

У процесі взаємин дітей-ровесників виховуються їх вольові якості: бажання зробити щось корисне, приємне іншому, формується здатність жертвувати особистими бажаннями заради інтересів інших людей, докладати зусиль до спільної справи.

Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов'язане з новими обов'язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих переживань є діяльність. За переживаннями лежить світ потреб дитини у співвідношенні з можливостями їх задоволення. Ставлення дитини до навчання залежить від того, якою мірою навчання виявилося засобом реалізації її прагнення до нового суспільного статусу.

Позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності (робота для мами, сестрички, на виставку, змагання).

Важливо використовувати такі прийоми, як заохочення, схвалення; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати позитивне, ніж негативне. Разом з тим, надмірно самовпевнених дітей потрібно вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність переживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань — радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву. Важливим аспектом емоціональної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орієнтуючись при цьому на нову позицію школяра [19, с.46].

Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілкування, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. Під кінець дошкільного віку у дошкільника вже сформовані основні елементи вольових дій, необхідні для виконання певної діяльності. Дошкільник здатен поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, якi досліджували волю у дiтей, у дошкільному вiцi вони успішно досягають мети за наявностi ігрових мотивацій, коли їх поведiнку оцiнюють однолітки (командна гра).

Про вольову готовність дошкільників свідчать високий рівень довiльностi їхніх рухів i поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використаннi навчального приладдя, пiдтриманнi порядку на письмовому столi, партi, у портфелi. Довiльнiсть поведiнки у навмисному заучуваннi вiршiв, можливості побороти певне бажання, вiдмовитися від гри заради iншої справи наприклад допомогти матері. Здатнiсть пiдкорити свою поведiнку поставленiй метi має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає здатнiсть стримувати свої iмпульсивнi дiї, зосереджуватися на виконуваному завданнi, слуханнi мови старшого тощо.

Емоційно-вольова зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання [19, с.64].

3.Соціально-психологічна готовність дитини до школи

Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взаємини з педагогом та однолітками.

Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'язку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно дорослого — позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набувають цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і відпрацьовувати її для обговорення з іншими людьми [17, с.65].

У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбільшою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровесниками, враховувати їхні бажання, залагоджувати непорозуміння, дружити, допомагати (істинний лідер).

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками і уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання[22, с.23]

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчання. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.

1.3.Психологічна характеристика розвитку особистості та стан пізнавальної діяльності дошкільнят

У школі дитина переходить до систематичного засвоєння основ наук, наукових понять, що спричиняє особливий розвиток пізнавальної сфери дошкільника.

У 6-річному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. На 25—30% поліпшуються гострота зору, розрізнення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори — червоний І синій), розвивається фонематичний слух, рука використовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду [10, с.23].

Активнішим, довільнішим, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Упродовж дошкільного віку збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хв.), дитина поступово вчиться керувати своїм зором, рукою, використовує спеціальні прийоми детального обстеження предмета. Змінюється роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, використовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що бачать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше зауважують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих.

Як і раніше, активно розвивається наочно-дійове мислення. До завершення дошкільного віку формується образно-мовне мислення (спирається на образи уявлень і реалізується за допомогою слів), яке поступово набуває певної самостійності (відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язування пізнавальних завдань). У зв'язку з цим підвищується роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними об'єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірковувати. Основним у цей період є наочно-образне мислення [12, с.23].

Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини (3000—5000 слів). Крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислівники, вставні слова, значно краще володіє граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Триває розвиток і внутрішнього мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке, виокремлюючись із практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.

До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точність відтворення інформації. У 6—7-річних дітей домінує смислова пам'ять, завдяки якій вони запам'ятовують значно більше, ніж раніше. Характерна особливість пам'яті дошкільника полягає у легкому запам'ятовуванні того, що викликає сильне враження, тому потрібно бути дуже тактовним у спілкуванні з ним, щоб необережним словом не відмежувати потрібних для нього і його розвитку об'єктів. Важливо, щоб діти весь час збагачувалися зрозумілими, корисними знаннями, потрібними їм для ігор, бесід, малюнків, без яких неможливий їх подальший розумовий і моральний розвиток. Старші дошкільники вже можуть використовувати прийоми запам'ятовування, намагаються зрозуміти матеріал, повторювати його. Однак мимовільне запам'ятовування і надалі залишається найпродуктивнішим [13, с.232].

Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна також і здатність зосереджуватися: вони часто відволікаються з будь-якого приводу. Попри те, у 6 років починає розвиватися довільна увага: дошкільники вже виокремлюють потрібні для їхньої діяльності об'єкти, вчаться бути уваленими. Водночас розвивається та набуває більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому віці. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак, при цьому швидко виснажуються. Уява дошкільників характеризується багатством проявів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів[14, с.24].

Удосконалюється психічна діяльність дитини. Наприкінці дошкільного віку багато психічних процесів контролюються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. Однак ця саморегуляція у 6-річних дітей ще недосконала: вони часто порушують дисципліну, їх поведінка піддається миттєвим бажанням, рухи досить імпульсивні. З огляду на це дорослі повинні постійно дбати про формування у дитини організованості, зібраності, дисциплінованості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя дошкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почуттів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст дій, а й відповідно переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, співчуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати почуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість правил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. У цей період важливо не допустити формування неадекватної (завищеної, заниженої) самооцінки. Діти старшого дошкільного віку вже переживають почуття патріотизму.

Гра як провідний вид діяльності дошкільника поступово замінюється учбовою діяльністю. Проте слід зазначити, що навчальна діяльність шестирічних дітей повноцінно реалізується лише у грі. Серед її форм найбільш ефективними є сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. Прийняття та виконання правил вимагають від першокласників свідомого керування своєю поведінкою. Починає діяти механізм підпорядкування мотивів, у процесі гри формуються елементи довільності .

Характерна особливість психіки дошкільників — висока емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко змінюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти нерідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій [41].

На завершенні дошкільного періоду у дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від спільної з дорослими діяльності діти переходять до самостійного виконання їх вказівок. Водночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльності, взаємин дорослих. Виникають нові відносини з однолітками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформовані до цього віку якості особистості забезпечують нормальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність малюка до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання є комплексною характеристикою дитини, у якій відображений розвиток психічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя і формуванню навчальної діяльності.

Отже, дошкільний вік - перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців організувати якісне навчання.

1.4. Гендерні особливості дітей дошкільного віку

Коли ми говоримо про дівчинок і хлопчиків, ми постійно маємо на увазі існування розбіжностей в їх психології і поведінці. Наявність таких відмінностей було виявлено та обґрунтовано в емпіричних досліджень вчених В.В.Абраменковой (1987), Р.Бэрона, Д.Ричардсона (1997), В.Е.Кагана (1987, 1989), А.В.Либина (1999), И.И.Лунина (1986), Т.И.Юферовой (1985).

Виділяють дві сфери, в яких були виявлені розбіжності: когнітивна сфера особистісного розвитку і сфера соціальної поведінки. У когнітивній сфері можна вважати встановленим факт наявності статевих відмінностей в вербальних, просторових і математичних здібностей. У жінок краще розвинені вербальні здатності, а у чоловіків - просторові і математичні. В соціальному поведінку чоловіка характеризуються більш високим рівнем розвитку таких рис, як агресивність і домінантність, а жінки - дружелюбність і контактність.[4]