Формування пізнавальної активності студентів соціально-педагогічних спеціальностей
3
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАІНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ
УДК 378.147 | Допущено до захисту Протокол засідання кафедри №___від «___»________2011 р. Зав. кафедри педагогіки та психології, канд. пед. наук, ______________доц. Кайдалова Л. Г. |
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на тему:
Формування пізнавальної активності студентів соціально-педагогічних спеціальностей
Спеціальність 8.000005 « Педагогіка вищої школи»
| Виконала магістрант: ___________ Фартушна Д. В. Науковий керівник: канд. пед. наук, __________доц. Щокіна Н. Б.
|
Харків- 2011
ЗМІСТ
ВСТУП | 3 |
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ вивчення пізнавальної активності студентів у навчально-виховному процесі ВНЗ |
7 |
1.1. Специфіка навчально-професійної діяльності студентів ВНЗ | 7 |
1.2. Пізнавальна активність студентів майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ |
24 |
1.3. Чинники стимулювання пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів у різних формах навчально-виховної діяльності |
43 |
Висновки до першого розділу | 59 |
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА шляхів формування пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів |
71 |
2.1. Організація та методи дослідження | 71 |
2.2. Впровадження дидактичного комплексу засобів стимулювання пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів |
74 |
2.3. Аналіз результатів експериментального дослідження 2.4. Методичні рекомендації для викладачів щодо формування пізнавальної активності студентів майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ | 86
|
Висновки до другого розділу | 95 |
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ | 97 |
ДОДАТКИ | 99 |
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 141 |
ВСТУП
Актуальність і доцільність дослідження.
Специфіка підготовки майбутніх соціальних педагогів обумовлена цілями й особливостями їх майбутньої професійної діяльності, необхідністю здійснювати важливі функції (організаторську, яка включає організацію тієї чи іншої діяльності; прогностичну – пов’язану з характеристикою динаміки та перспектив розвитку людини, групи, мікро-середовища; попереджувально-профілактичну та соціально-терапевтичну – попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному плані; комунікативну, що полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки; правозахисну, з використанням арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів та ін.). Соціально-педагогічна діяльність має на меті розвиток та саморозвиток особистості, створення умов найбільшого сприяння та психологічного комфорту. Соціальний педагог допомагає людям у їх повсякденному житті, забезпечує консолідацію всіх сил і можливостей суспільства щодо конкретного громадянина, розвиваючи його активність як суб'єкта цього процесу. Отже, соціальна допомога повинна мати активний характер і сприяти залученню до соціально-педагогічної діяльності як самих соціальних педагогів, так і клієнтів.
Аналіз наукових джерел свідчить про те, що на сьогодні у соціально-педагогічній науці розроблені базові положення щодо змісту професійної підготовки соціального педагога, обґрунтовано значущість психолого-педагогічної підготовки для майбутньої практичної діяльності, проаналізовано досвід підготовки соціальних педагогів за кордоном (О. Андрієнко, М. Баяновська, О. Безпалько, Н. Бурая, Р. Вайнола, О. Гура, К. Дубровіна, І. Звєрєва, А. Капська, Б. Кобзар, Л. Коваль, А. Малько, С. Марченко, Г. Лактіонова, В. Оржеховська, В. Поліщук).
У працях Т. Дмитренка, А. Лютої, Ю. Мацкевич, Л.Міщик, О. Платонова, В. Приходько, Л. Пундик, С. Харченко, Л. Яковлєва досліджені теоретико-методичні основи професійної підготовки соціальних педагогів, особливості професійної підготовки соціального педагога для роботи з певною категорією клієнтів. Дослідження Л. Гончого, Н. Заверіко, О. Сорочинської, Б. Шапіро, І. Шарова, З. Фалинської розкривають окремі аспекти професійної підготовки соціальних педагогів. Проблеми розвитку та формування ініціативної особистості, активізації пізнавальної діяльності у процесі навчання знайшли також відображення у працях давньогрецьких філософів Аристотеля, Сократа, Платона, педагогів-класиків І. Гербарта, А. Дістервега, Я. Коменського, І. Пестелоцці, Г. Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського. За останні роки різні підходи до розв’язання проблеми формування пізнавальної самостійності та активності в дисертаційних дослідженнях розглядали Т. Алєксєєнко, А. Аврамчук, С. Головань, Н. Дидусь, С. Кашин, С. Кушнірук, Т. Лазарєва, В. Лозова, Н. Литвиненко, С. Марченко, Р. Олійник, Г. Остапенко, Л. Райко, В. Тюріна.
Вивчення праць вчених свідчить, що професійно-педагогічна культура (система знань, умінь та особистісних якостей) фахівців, які здійснюють соціально-педагогічну роботу, не може бути нав’язаною ззовні, сформованою у результаті педагогічного впливу. Вона може бути набута лише за умови активної життєвої позиції майбутнього фахівця, постійного прояву ініціативи під час навчання, прагнення до знань та самовдосконалення. Виходячи з цього, особливо важливою стає активізація пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів під час їх навчання у ВНЗ.
Аналіз практики підготовки фахівців у педагогічних вищих навчальних закладах (ВНЗ) переконує в недостатній ефективності традиційного типу навчання щодо підвищення якості підготовки спеціалістів через притаманний йому інформаційно-догматичний метод організації викладання. Суперечності між вимогами, що постають перед фахівцями в сучасних умовах, та рівнем їх готовності до професійної діяльності, між потребою особистості в освіті та можливостями освіти задовольнити цю потребу, вимагають утвердження нових підходів до організації навчально-виховного процесу в педагогічних ВНЗ для розв’язання проблеми стимулювання пізнавальної активності студентів, зокрема майбутніх соціальних педагогів, під час їх професійної підготовки.
Таким чином, актуальність проблеми, її недостатня наукова розробка та потреби практики зумовили вибір теми магістерського дослідження.
Об’єкт дослідження – пізнавальна активність студентів-майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ.
Предмет дослідження – активні методи формування пізнавальної активності студентів майбутніх соціальних педагогів.
Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність упровадження активних методів навчання для стимулювання пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів.
Відповідно до поставленої мети дослідження сформульовано наступні завдання дослідження:
1. Розкрити специфіку навчально-професійної діяльності майбутніх соціальних педагогів.
2. Визначити сутність, критерії і рівні сформованості пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ.
3. Обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність упровадження активних методів навчання, як умови стимулювання пізнавальної активності студентів майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було розроблено програму дослідження, у якій передбачено використання комплексу взаємопов’язаних теоретичних та емпіричних методів:
- теоретичні: аналіз, порівняння, класифікація і узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; педагогічне моделювання для прогнозування умов ефективного формування пізнавальної активності, узгодження навчальної діяльності з критеріально-контрольною;
- емпіричні: спостереження, бесіди, анкетування і експертна оцінка для констатації стану предмета дослідження та діагностики процесу формування інтегративних якостей пізнавальної активності студентів;
- методи математичної статистики для визначення якісних і кількісних показників сформованості пізнавальної активності студентів.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ вивчення пізнавальної активності студентів у навчально-виховному процесі ВНЗ
1.1. Специфіка навчально-професійної діяльності студентів ВНЗ
У педагогічній науці терміни "пізнання", "пізнавальна активність", "навчально-пізнавальна активність" виникли в процесі дослідження таких явищ, як учіння, навчання, навчальна діяльність. У працях вчених (Л. Виготський, А. Леонтьев, С. Рубинштейн та ін.) зазначається, що діяльність виступає як явище залежне від активності суб’єкта, тобто активність є важливою якістю особистості. Аналіз наукових поглядів дає підстави стверджувати, що діяльність є однією з основних категорій психолого-педагогічної науки. На думку цих дослідників, діяльність – динамічна система активної взаємодії суб'єкта зі світом, під час якої суб'єкт цілеспрямовано впливає на об'єкт, за допомогою чого задовольняє свої потреби, свідомо й цілеспрямовано змінює світ і себе. По своїй суті діяльність – вища, притаманна тільки людині, форма активності, психологічна динамічною структурою якої є: мета – мотив – засіб – результат [4]. Вчені звертають увагу, що діяльність складається з низки дій. Дослідники розрізняють діяльність практичну і діяльність теоретичну, що, у свою чергу, розділяються на низку різноманітних видів діяльності [4].
Діяльність відіграє провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців. Поняття «діяльність студента» є інтегрованим, бо його зміст поєднує у собі різні види діяльності: навчальну, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін. [21, С. 7].
У сучасному тлумаченні специфіки навчання підкреслюється не стільки наявність взаємодії викладача та студентів, скільки якість такої взаємодії, а саме: вміла організація i стимулювання активної пізнавальної дiяльностi тих, хто навчається. Саме активна взаємодія (i безпосередня, i опосередкована) викладача зi студентами (учнями) є, на думку багатьох дослiдникiв (А. Есаулов, І. Лернер, В. Паламарчук, О. Савченко, І. Харламов та ін.), визначальною у розкритті сутності навчання.
У межах нашого дослідження викликає інтерес вивчення результатів навчальної діяльності. Л. Виготський, С. Рубінштейн розглядали навчання як процес набуття знань, умінь і навичок, на відміну від розвитку – поступу здібностей, отримання нових якостей. Навчання (научання) розуміється у науці також як процес набуття і закріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Тоді знання, уміння та навички, що є результатом навчання, розглядаються вже як елементи індивідуального досвіду [32]. Отже, навчатися – означає діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань.
На основі аналізу праць вчених (Л. Виготський, В. Лозова, С. Рубінштейн, Г. Троцко,), навчання студента ми можемо розглядати як складний процес реалізації навчальної діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду (насамперед у вигляді інтелектуальних операцій і теоретичних понять), необхідних способів дій, які реалізуються через уміння.
Аналіз праць вчених (Л. Подоляк, В. Юрченко) показує особливості навчальної діяльності студента. Серед яких слід відзначити наступні:
1. Засвоєння наукової інформації і набуття практичного досвіду має професійну спрямованість, тобто розглядається як підготовка до майбутньої професійної діяльності, виконання важливих соціальних функцій, оволодіння необхідними для цього знаннями, уміннями та навичками, розвиток особистості фахівця;
2. Предметом діяльності студента є вивчення науки в її розвитку, оволодіння процесом формування наукових знань і методами самої науки, ознайомлення з її проблемами, завданнями і підходами до їх розв'язання, а також засвоєння способів професійної діяльності і змісту соціальних ролей дорослої людини, яка працює;
3. Особливі засоби діяльності (наукова література, підручники і методичні посібники, Інтернет і мультимедійні засоби, лабораторне обладнання і технічні засоби навчання, реальні й теоретичні моделі майбутньої професійної діяльності, спілкування з ровесниками, викладачами та представниками професії;
5. У навчанні студента суттєво збільшується питома вага самостійної роботи (самостійний пошук навчальної інформації, анотація і конспектування наукової літератури, виконання практичних завдань, здійснення професійних функцій під час проходження практики, проведення наукових досліджень тощо);
6. Поєднання навчального і наукового процесів, самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із дослідницькою їх роботою (курсові, дипломні, магістерські роботи) під керівництвом викладачів;
7. Навчання у вищій школі – процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності, надзвичайно високого інтелектуального напруження, зосередженості уваги, мобілізації вольових зусиль і підвищеної працездатності, самоорганізації, раціонального розподілу часу на навчання і відпочинок;
8. Складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може призводити до психічного перевантаження, психофізіологічного напруження, виникнення стресових ситуацій (особливо під час екзаменаційної сесії).
Виходячи з аналізу психологічних досліджень (М. Гамезо, Р. Гурін, І. Кулагина, Л. Орлова, Т. Осипова, Є. Петрова, А. Семенова, Л. Фрідман [7; 9; 30; 31; 35; 34; 39; 40], можемо стверджувати, що навчання як пізнавальна діяльність має також психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.
Пізнавальна активність студентів у процесі навчання у вищій школі, може гальмуватися низкою чинників. Серед них важливе місце займають суб’єктивні (пасивність особистості, характерологічні особливості студентів та викладачів, лінь, апатія та інші негативні стани особистості, а також інші), що є причиною неуспіху у навчанні.
На думку Ю. Бабанського, причини невстигання у навчанні можна розподілити на домінуючі і супутні, а також на причини внутрішнього (щодо студентів) плану, тобто такі, що пов’язані з дефектами внутрішньої основи реальних навчальних можливостей, і зовнішнього (щодо студентів) плану, які викликані недоопрацюванням саме з боку викладачів. До причин внутрішнього плану можна віднести: а) проблеми з розвитку мислення та інших властивостей і якостей інтелекту студентів; б) нестачу знань, умінь, навичок через пропуски студента, його недоопрацювання навчального матеріалу з окремих предметів; в) негативне ставлення до навчання; г) недорозвиток вольових рис; д) неадекватна самооцінка [3, С. 192-209].
Проте, серед чинників гальмування пізнавальної активності студентів у процесі навчання у вищій школі є не тільки суб’єктивні, а й об’єктивні, зумовлені самою природою навчально-виховного процесу. Розглядаючи ці об’єктивні чинники гальмування студентської пізнавальної активності у навчальній діяльності, слід відзначити той факт, що традиційно вітчизняна вища школа орієнтувала студентів не на самостійне здобуття інформації, а на сприймання знань через викладача, що й зумовило переважно безініціативне, пасивне ставлення молодих людей до навчання.
За твердженням вчених [29, С. 70], сьогодні професія вимагає від фахівця з вищою освітою не тільки знати специфічну термінологію, яка притаманна професії, загальну теорію науки й застосовувати її при аналізі конкретних виробничих проблем. Фахівцю потрібно розуміти, а ще (і це в багатьох професіях) знати мову символіки, умовних позначень тощо; володіти понятійним апаратом тієї галузі науки, з якої студенти готуються стати фахівцем, вміти оперувати абстрактними поняттями, підкоряти свою діяльність законам науки; знати факти, їх класифікацію та вміти їх пояснювати відповідно до законів науки; уміти бачити, пояснювати і вирішувати виробничі проблеми на основі здобутих знань. Тому нині так потрібно створювати майбутнім фахівцям умови для самостійного пошуку знань і набуття соціального досвіду.
Щоб засвоїти необхідні знання, уміння, навички, оволодіти усіма вимогами, студент повинен цілеспрямовано, свідомо вчитися, опанувати всіма формами самоосвіти, щоб продовжувати працювати над собою і після закінчення ВНЗ, бо, на думку вчених (Ю. Бабанський, В. Беспалько, Т. Дмитренко, В. Онищук, В. Паламарчук, І. Харламов), освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобувати знання протягом усього життя.
Особливо це стосується підготовки соціальних педагогів – фахівців, що забезпечують інтеграцію цілеспрямованих і середовищних впливів на особистість, що розвивається, а також стимулюють розвиток суб'єктної позиції людини в цьому процесі, що регулює взаємини в системі «особистість-сім'я-
На думку вчених [11; 24; 37] система знань соціальних педагогів містить психологічні, педагогічні, соціологічні, методологічні, культурологічні, історичні, економічні, правові, екологічні, валеологічні та інші знання. Система підготовки передбачає також формування умінь: комунікативних, прогностичних, діагностичних, організаційних, управлінських. Вони допомагають зробити знання дієвими, перевірити важливість, необхідність, міцність знань, вільно орієнтуватися в соціальних ситуаціях, приймаючи правильні рішення. Про сформованість професійного компоненту (системи знань і системи умінь) свідчить професійна компетентність педагога, його педагогічна майстерність і технологічна різноманітність при вирішення соціальних конфліктів, завдань, ситуацій. Проте, для соціального педагога не менш важливе значення мають особистісні якості. Це, зокрема, стриманість, вимогливість, врівноваженість, спостережливість, толерантність, повага до людини, комунікативність (уміння швидко встановлювати контакти з людьми), доброзичливість, справедливість, альтруїзм, емпатійність (співчуття) та багато інших.
У цьому розумінні першочергове значення в інформаційному базисі підготовки соціальних педагогів є відповідність положенням філософії, педагогіки, соціології, психології, які мають пряме відношення до процесу соціалізації та реалізації соціальної позиції та природи особистості.
Соціальна педагогіка – це проектування і побудова технологій, що мають відношення до соціалізації та соціального аспекту самореалізації; з іншого – це надання практичної допомоги. Для здійснення першого аспекту необхідна методологічна підготовка соціальних педагогів. Щодо другого аспекту, то він потребує значної уваги до практичної роботи і передбачає активність студента як універсальну умову засвоєння змісту підготовки.
Останнім часом у Харківському регіоні спостерігається постійне зростання контингенту студентів, які отримують підготовку за спеціальністю «Соціальна педагогіка», що зумовлюється підвищенням суспільних вимог до рівня соціального розвитку і захисту людини. Соціальна педагогіка – нова галузь вітчизняної науки та професійної діяльності, офіційне визнання якої відбулося в Україні лише у 90-х роках ХХ ст. і ще не завершилося остаточно. Відзначено, що вчені-засновники вітчизняної соціальної педагогіки в основному є представниками інших галузей педагогічної науки. Ще й сьогодні, майже через 20 років після виходу соціальної педагогіки на професійний рівень, бракує фахівців – вчених та викладачів зі спеціальною базовою освітою. Аналіз забезпеченості вищих закладів освіти Харківського регіону науково-педагогічними кадрами, які отримали вищу освіту у галузі соціальної педагогіки показує, що рівень забезпеченості ними залишається недостатнім. Це зумовлює необхідність у підготовці більшої кількості студентів, здатних здійснювати ефективну наукову роботу з вирішення соціально-педагогічних проблем, впроваджувати наукові підходи до підготовки майбутніх соціальних педагогів, займатися розробкою та оновленням науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу вищих закладів освіти.
У Харківському регіоні підготовкою фахівців зі спеціальності «Соціальна педагогіка» займаються Харківська державна академія культури і Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, що здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності «Соціальна педагогіка» за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Загальна кількість фахівців за освітньо-кваліфікаційний рівнем «магістр», яку щорічно випускають ці навчальні заклади, становить 20 осіб.
У Харківському гуманітарно-педагогічному інституті здійснюється така ступенева підготовка соціальних педагогів: «молодший спеціаліст» – «бакалавр» – «спеціаліст». Підготовка майбутніх соціальних педагогів здійснюється за денною та заочною формами навчання і має двосесійний режим форм контролю знань, умінь і навичок студентів. Заняття проводяться у формі лекцій, семінарських і практичних занять, колоквіумів. На заняттях проводяться: реферування, дискусії, обговорення проблемних питань, складання проектів, програм, планів соціально-педагогічної діяльності, опорних конспектів, схем та ін. Пріоритетні позиції відводяться індивідуально-пошуковим методам оволодіння предметами. У зв’язку з упровадженням кредитно-модульної системи важливе місце відводиться організації самостійної роботи студентів в опануванні основами наук. Підсумковий контроль проводиться у формі іспитів або у формі комбінованого тесту, який застосовується з метою перевірки сформованості конкретних навичок і вмінь. Рубіжний контроль проводиться у формі заліку чи екзамену згідно із навчальним планом.
Пріоритетними у навчанні майбутніх соціальних педагогів є поглиблене вивчення фахових методик з кожного розділу програми, а також практична підготовка, яка передбачає педагогічну практику на базі кращих навчальних закладів, соціально-педагогічних та соціальних установ м. Харкова.
Випускники Харківського гуманітарно-педагогічного інституту – фахівці з новим педагогічним мисленням, конкурентоспроможні, озброєні навичками практичної роботи з сучасною молоддю, які володіють знаннями нормативної бази щодо захисту прав дитини, закономірностей функціонування закладів соціальної і освітньої сфер, бачать життя у всій його складності і різноманітності, розуміють вікові та індивідуальні особливості соціального розвитку людини, уміють втілити загальні ідеї соціального виховання у конкретній технології. Про високий рівень теоретичної, методичної та практичної професійної підготовки студентів-майбутніх соціальних педагогів свідчать численні відгуки і листи-подяки начальників управлінь та відділів освіти районних державних адміністрацій області, районних рад міста Харкова, директорів загальноосвітніх навчальних закладів, завідувачів дошкільних навчальних закладів, директорів соціальних служб і центрів.
Зміст та рівень підготовки студентів-майбутніх фахівців з соціальної педагогіки у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті відповідає державним вимогам, задекларованим у таких нормативних документах, як «Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого педагогічного навчального закладу» та «Освітньо-професійна програма». Випускник Харківського гуманітарно-педагогічного інституту відповідає державним вимогам щодо професійної компетентності, визначених соціально важливих властивостей та якостей; випускник посідає визначене державними стандартами місце в структурі науки і освіти країни; характеристика соціально-виробничої діяльності випускника відображає заявлену мету освітньої та професійної підготовки; зміст та рівень підготовки студентів відповідає потребам ринку праці і відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з боку держави та окремих замовників.
За останні три роки кількість студентів, які отримують освіту за спеціальністю «Соціальна педагогіка», зросла майже утричі. Нині в інституті за цією спеціальністю навчається 274 студенти денної і 150 – заочної форм навчання.
Визначальними для розробки програми соціальної педагогіки в ХГПІ були мета, перспективи, інтелектуальні і особистісні характеристики студентів – майбутніх соціальних-педагогів. Крім того, зверталася увага не лише на формування у студентів певного багажу знань, але і на розкриття їх потенційних здібностей до самостійної діяльності, вміння знаходити відповіді на поставлені життям запитання. Оволодіння системою знань, необхідних для вироблення навчальних вмінь і навичок, доповнювалося необхідністю їх формування через гуманістичні механізми саморозвитку і самоорганізацію особистості, що є основою та результатом прояву пізнавальної активності. Студенти здатні до самоорганізації своєї свідомості лише при звертанні викладача до їх творчих здібностей. Головним фактором становлення основ самоорганізації виступала розробка педагогічних умов, які створюють сприятливе середовище для актуалізації ціннісного потенціалу особистості. Як пріоритетна розглядалася особистісна структура мотивування, яка визначає ефективність розгортання основ самоорганізації як найгуманнішого засобу становлення суб’єктності.
Взагалі за період становлення соціальної педагогіки в Україні було накопичено певний досвід: розроблено методологічні питання соціальної педагогіки, поняття про професійно-педагогічну культуру соціального педагога: систему знань, умінь, професійних та особистісних якостей, які повинен здобути та розвинути майбутній фахівець у процесі навчання; кодекс етики соціального педагога, що містить комплекс принципів та правил, які студент має засвоїти під час підготовки, і якими повинен користуватися у професійній діяльності; мету, функції та напрями такої діяльності та ін.
У зв’язку з цим, вивчення дисципліни "Соціальна педагогіка" спрямовано на формування у студентів професійно-педагогічних знань, умінь та навичок майбутнього соціального педагога у галузі соціально-педагогічної науки та практичної діяльності.
Курс "Соціальна педагогіка" пронизаний ідеями природовідповідності, гуманізації й демократизації, що є відбиттям суті найгуманнішої у світі професії – соціально-педагогічної. У процесі засвоєння навчального матеріалу створені умови для розвитку творчої особистості студентів на основі гуманістичної спрямованості роботи викладача, його постійної співпраці з майбутніми фахівцями. Застосування різноманітного змісту, адекватних йому форм і методів роботи дозволить кожному студенту здійснити функціонально повну сукупність видів діяльностей: розпізнавання, оцінювання, перетворення. Якщо предметом аналізу виступає соціально-педагогічна ситуація, діяльність розпізнавання спрямована на виявлення соціально-педагогічних проблем, суб'єктів ситуації, протиріч між ними та з оточуючим світом; діяльність оцінювання – на аналіз характеру, причин та наслідків ситуації або розробку її моделі, а діяльність перетворення – на проектування засобів соціально-педагогічного впливу, що можуть змінити характер і наслідки ситуації. Надбання студентами відповідних знань та вмінь дозволить їм грамотно здійснювати всі необхідні види управління соціально-педагогічною діяльністю, створить умови для самореалізації особистістю своїх потенційних творчих якостей, подолання негативних впливів середовища, що заважають саморозвитку й самоствердженню.
Базою для оволодіння знаннями та вміннями з соціальної педагогіки передує вивчення таких дисциплін як «Вступ до спеціальності», «Соціологія», «Культурологія», «Загальна педагогіка», «Загальна вікова та педагогічна психологія». Знання та вміння, надбанні студентами у ході засвоєння дисципліни, у свою чергу складають основу для вивчення курсів – «Технологія діяльності і методика роботи соціального педагога», «Основи соціально-педагогічних досліджень», «Теорія і історія соціального виховання» та багатьох інших.