Формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій та їх роль у забезпеченні фінансової стійкості банку

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ  Київський національний економічний університет  ім. В. Гетьмана 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Банківські операції»

на тему: «Формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій та їх роль у забезпеченні фінансової стійкості банку»  
 
 
 
 
 

Виконав: Рибалка Павло,

студент КЕФ, 2 група,

4 курс, спец. 6508/1 

Науковий  керівник:

доцент, к.е.н. Білошапка В.С. 
 
 

Київ  – 2011 

Зміст

Вступ

І.   Сутність категорії формування банківських резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій.

1. Визначення категорії, зміст.

2. Основні погляди на механізм формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій.

ІІ.  Особливості формування резервів банками України.

1. Особливості законодавства України, що регламентує формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій.

2. Процесуальні особливості формування резервів.

3. Обслуговування сформованих резервів під активні операції комерційних банків.

ІІІ. Проблеми формування банківських резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій В Україні.

1. Проблема об’єктивного  визначення рівня ризиків від  проведення активних операцій  банку.

2. Проблема віднесення  витрат на формування  банками резервів на покриття

ризиків від  проведення активних операцій до валових  витрат

3. Проблема забезпечення  кредиту (оцінка покриття, види  покриття, реалізація забезпечення).

4. Інші проблеми  формування резервів (іноземний  капітал, відмивання коштів і  т.д.).

ІV. Методичні рекомендації щодо оптимізації формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ 

     Банківська  система України є невід’ємною частиною вітчизняної економічної системи. З огляду на останні події у господарстві країни, системного значення набуває високий рівень безпеки функціонування банківських установ.

     Для України кожний рік стає якщо не життєвим випробуванням, то, як мінімум, доброю, серйозною боротьбою із різного роду кризами. Для банківських установ 2008 - 2010 роки стали епохальними - яскравим прикладом того, до чого можуть призвести необачні дії на грошово-кредитному ринку країни. Треба сказати, що специфічна активна діяльність банків є складним об’єктом дослідження у всіх її можливих аспектах.

     Одним з них є створення банками  спеціальних резервів на покриття ризиків  від проведення активних операцій. Про сутність та розвиток такої діяльності, статистичні дані та аналіз проблем  – нижче.

     Актуальність  даної тематики обумовлена серйозними вадами, що їх завдала світова фінансово-економічна криза (як сукупність різних факторів), для фінансового результату банків, їхнього кредитно-інвестиційного портфелю, рівня фінансової стійкості та платоспроможності. Ще однією умовою можна назвати рівень чуттєвості передавального грошово-кредитного механізму економіки.

     Слід  сказати, що світова практика знає багато регулятивних важелів та методів, які  регламентують формування банками  таких резервів, що їх було запроваджено у вигляді різних нормативних актів центральними регулюючими органами країн. Вітчизняний Регулятор також має декілька адміністративних інструментів регулювання формування банками резервів. Але жоден з них не може претендувати на звання найбільш ефективного та раціонального.

     Дана робота розкриває сутність, особливості та проблеми процесу та результату формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій. Показано роль процесу формування резервів у забезпеченні фінансової стійкості банку.

    Доречність  даної праці полягає в розкритті можливих вигод та втрат для банків, що несе в собі ефективне формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій.

    Основними об’єктами вивчення у даній праці  виступає існуючий (дійсний за законодавством) механізм формування резервів та методології, що їх використовують самі комерційні банки країни (розуміння законодавства).

    Метою даної роботи є розкриття існуючих та пошук нових опцій покращення та оптимізації процесів та результатів формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій комерційними банками країни.

    Головною  особливістю роботи є послідовний  аналіз кожного з етапів процесу формування резервів, причому у праці зроблено наголос більше на практичному, ніж теоретичному аспекті такого процесу. 
 
 
 

     Сутність  категорії формування банківських резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій 

     Основою категорії формування резервів під активні операції є, в першу чергу, результат дії передавального грошово-кредитного механізму. Якщо зазвичай розглядається механізм впливу кредитно-інвестиційних операцій банку на інші сектори економіки, то зараз нам слід кинути свій погляд у зворотному напрямку.

     Не  тільки банк може впливати на економіку  країни. Логічно, що існує і зворотній зв'язок. Негативні наслідки цього зворотного впливу і спричиняють існування такого явища у банківській діяльності, як формування резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій.

     Формування  банківськими установами резервів під  ризики від проведення активних операцій є складною економічною категорією. А суть поняття походить від категорії ризику (в даній роботі розуміються «кредитний ризик» «ризик дебіторської заборгованості» та «ризик цінних паперів»). Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями., а ризик цінних паперів є таким, що пов'язаний з вкладанням коштів у цінний папір, що проявляється у вигляді втрати економічної вигоди від утримання цінного папера.

     Тому, з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків.

     Отже, резерв для відшкодування можливих втрат за активними  операціями  банків можна визначити як спеціальний  фонд,  необхідність  формування якого обумовлена кредитними та дебіторськими  ризиками, ризиками, пов’язаними з цінними паперами,  що   притаманні   банківській   діяльності.

     Створення  резерву  під  активні операції - це визнання витрат для відображення реального (з точки зору його реальної фінансової стійкості) результату діяльності банку з урахуванням погіршення   якості   його   активів  або  підвищення  ризикованості кредитно-інвестиційних операцій.

     Отже, формування резервів (як динамічне явище) можна визначити як страхування банком персональної стійкості та фінансового результату (а отже, і привабливості для інвесторів та вкладників) банку. Саме для цього банківська установа має періодично здійснювати різного роду класифікації та фільтрації клієнтів та об’єктів своїх  кредитно-інвестиційних відносин.

     Такі  класифікації, що їх організовує сам  комерційний банк, не завжди підпадають під єдиний критерій. Більше того, вони по суті не повинні під нього підпадати.

     Згідно  із Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків від 6 липня 2000 року N 279 «Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства». Окрім цього, «Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики».

     Отже, можна констатувати двозначність основних поглядів на порядок та процесуальні особливості формування резервів комерційними банками в Україні: з одного боку, комерційні банки повинні слідувати адміністративним вказівкам, що їх встановлює Національний банк України. З іншого боку, останній надає комерційним банкам право на самостійне визначення рівня створюваних резервів під активні операції.

     Даний факт спричиняється, у свою чергу, неоднозначністю бізнес-середовища, в якому він оперує. В залежності від категорії позичальників (юридичні, фізичні особи та небанківські фінансові установи), роду їхньої основної діяльності (галузі економіки, в якій він оперує) диференціюється і рівень складності визначення Національним банком України об’єктивності рівня створених комерційними банками спеціальних резервів.  
 
 

     Особливості формування резервів банками України  

     В Україні формування банками резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій регулюється, більшою мірою, кількома основними нормативно-правовими актами, як-от: Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків №279» від 06.07.2000 (із змінами), Постанова Правління НБУ  «Про затвердження Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами №31» від 02.02.2007 (із змінами), Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості №505» від 13.12.2002 (із змінами), листи та інструкції («Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних,  вкладних (депозитних)  операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», наприклад) Національного банку, Закон України "Про Національний банк України", Закон України "Про банки і банківську діяльність", Закон України "Про заставу", Закон України "Про господарські товариства".

     Основну увагу у даній праці приділено Положенню про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків N 279, адже саме названий нормативно-правовий акт є головним орієнтиром комерційних банків у створенні спеціальних резервів під кредитні операції, що, у свою чергу, мають найбільший ваговий коефіцієнт (майже 95% (2009 - 2010 роки) усіх резервів, Додатки 2 та 3) серед інших різновидів спеціальних резервів у вітчизняній банківській системі.

     Але чи не найбільш важливе місце у процесі формування спеціальних резервів банків відіграють внутрішні інструкції та положення комерційних банків, визначаючи рівень їхньої лояльності по відношенню до своїх контрагентів.

     Чинне законодавство надає широкі можливості для банків у сфері ризик-менеджменту. Отже, для того щоб розібратися у таких можливостях, слід уяснити тонкощі та особливості процесу формування резервів комерційними банками України.

     Формування  банківськими установами резервів на покриття ризиків від проведення активних операцій має свої особливості, що різняться в залежності від виду виконуваної діяльності.

     Що  стосується формування резервів під  надані кредити, то основні особливості  тут витікають із Постанови НБУ  «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків № 279». Особливу роль у формуванні резерву тут відіграють такі категорії, як: «Валовий кредитний ризик», «Чистий кредитний ризик», «Розрахунковий відсоток вартості забезпечення кредиту», «Коефіцієнт резервування за кредитними операціями», «Оцінка фінансового стану позичальника», «Обслуговування боргу позичальником» та інші.

     Описуючи  процесуальні особливості формування резервів під надані комерційним банком кредити, слід виокремити наступні стадії:

• Оцінка фінансового стану позичальника;
• Визначення групи кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними;
• Класифікація кредитного портфелю;
• Прийняття забезпечення за кредитними операціями при розрахунку резерву;
• Розрахунок резерву під кредитні ризики.

     Щодо  оцінки фінансового стану позичальника, то слід відзначити, що критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника комерційного банку. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

     Банк  під час здійснення оцінки фінансового  стану позичальника має також право встановлювати додаткові (суб'єктивні) показники.

     Оцінку  фінансового стану позичальника/контрагента  банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для: банків - не рідше ніж один раз на місяць; інших юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці.

     Важливою  процесуальною особливістю є необхідність класифікації комерційним банком груп своїх позичальників-фізичних осіб, що розуміє класифікацію рівня їхньої кредитоспроможності та здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями. Так розрізняють 5 класів даної класифікації:

     Клас  «А» - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди.

     Клас  «Б» - основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є достатньо низькою.

     Клас  «В» - сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника та інше.

     Клас  «Г» - фінансовий стан позичальника є нестабільним.

     Клас  «Д» - фінансовий стан позичальника незадовільний. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним.

     Таким чином значно спрощується процес визначення групи кредитної операції, що має місце у конкретний момент часу. Виокремлюють кредитні операції, що за станом погашення боргу є добрими, слабкими та незадовільними. Особливість тут полягає лише у кількості днів прострочки платежів за кредитними відсотками та основною сумою боргу.

     Як  було зазначено вище, наступним етапом є класифікація кредитного портфелю.

     Згідно  з Постановою НБУ до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними, кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними, вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними, кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання, кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними, іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними, кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними та інші.

     Не  здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику).

     Важливим кроком формування резерву на даному етапі стає класифікація кредитної операції. Згідно класифікації НБУ, реалізовані кредитні операції поділяються на наступні категорії (Таблиця 1): 

Таблиця 1 

     До  особливостей тут слід віднести те, що, наприклад, клас однорідних споживчих кредитів визначається банком щомісяця залежно від кількості днів прострочення основного боргу та/або відсотків/комісій за ним (Таблиця 2):

     Таблиця 2 

     Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного  забезпечення, що зазначене в цьому  пункті, або об'єкта фінансового  лізингу (рухомого майна).

     Слід  сказати, що при розрахунку резерву за заборгованістю, що сформувалась за портфелем однорідних споживчих кредитів, забезпечення за цими кредитами до уваги не береться.

     Розрізняють безумовні (забезпечення «вищого ґатунку», за якого враховується його повна вартість, окрім випадків, коли кредитна операція класифікована як «Субстандартна» (гарантії КМУ) «Сумнівна» або «Безнадійна») гарантії та забезпечення та такі, що враховують спеціальний коефіцієнт врахування приведеного забезпечення («Коефіцієнти врахування за різними видами забезпечення», Додаток 1).

     До  особливостей тут слід віднести також те, що вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю, а загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.

     За  умов, коли кредит класифікований як «безнадійний», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

     Отже, загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

     Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення (Формула 1).

     Формула 1 

     Чистий  кредитний ризик = Валовий кредитний ризик – Вартість забезпечення * Коефіцієнт врахування

     Банки зобов'язані створювати та формувати  резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого  на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах (У Таблиці 3 наведені коефіцієнти резервування за кожною категорією кредитної операції).

     Таблиця 3

     Формування  резерву під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті, що проводяться на міжбанківському ринку, здійснюється за коефіцієнтами резервування 1 %, 5 %, 20 %, 50 %, 100 % відповідно до категорії кожної окремої операції без додаткової оцінки надходжень позичальника в іноземній валюті.

     Треба відмітити, що під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв'язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

     Під час розрахунку резерву з урахуванням  ризику країни чистий кредитний ризик  зважується на один з двох коефіцієнтів резервування, що є більшим: коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції або коефіцієнт резервування за ризиком країни позичальника (Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення  про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків №279»). Якщо гарантом повернення боргу за такою кредитною операцією є резидент країни, ризик якої належить до вищої групи, ніж ризик країни позичальника, то для порівняння береться коефіцієнт, що встановлений для країни цього гаранта.

     Головну роль у формуванні резерву під  дебіторську заборгованість відіграють такі поняття: «Класифікація дебіторської заборгованості», «Група ризику», «Кількість днів з часу виникнення дебіторської заборгованості на балансі», «Кількість днів прострочення», «Коефіцієнт резервування».

     Для   визначення   розміру  резерву  сума  дебіторської заборгованості,  класифікованої  за  групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування (варіюється в залежності від строку затримки платежу дебітора).

     На  даний момент показник сформованих  та віднесених на валові витрати резервів під дебіторську заборгованість становить менше 3% від загальної  суми резервів.

     Формування  резерву під операції банків України з цінними паперами також має свої особливості, що значно відрізняються від попередніх видів. По-перше, це вимоги щодо розрахунку визначеної кількості спеціальних показників (показник ризику цінного папера, поточна ринкова ставка дохідності, сума очікуваного відшкодування, оцінена величина майбутнього грошового потоку за цінним папером). А визначаючими поняттями тут є: «Відкориговане значення показника ризику цінного папера», «Уточнене значення показника ризику цінного паперу», «Залишковий строк дії цінного папера».

     Показник  сформованих та віднесених на валові витрати резервів під знецінення цінних паперів на сьогодні становить біля 1% (у 2009 році - 2%) від загальної суми резервів (Додатки 2 та 3).

     Визначаючи  роль формування резервів під активні операції комерційних банків, особливу увагу слід звернути на категорію обслуговування таких резервів.

     Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, у якому здійснено операцію (або укладено угоду на її здійснення).

     Такий розрахунок відбувається шляхом нарахування або списання резерву з певного клієнту банку. І в залежності від стану забезпечення на момент розрахунку резерву, відбувається збільшення або зменшення значень сформованих резервів за окремими статтями активів балансу комерційного банку.

     Формування  резервів банки зобов'язані здійснювати  щомісяця в повному обсязі незалежно  від розміру їх доходів за групами  ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі  наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).