Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Формування та аналіз інвестиційного портфелю

ВСТУП

Економіка України вже протягом тривалого періоду знаходиться в кризі. З одного боку це пов’язано з розпадом СРСР, що дуже негативно вплинуло на всю економічну ситуацію в державі при розірванні десятиліттями налагоджених економічних відносин, а з другого – перехід від адміністративно-планової екноміки до ринкової, який у своїй більшості етапів супроводжувався неадекватними заходами та всілякими безрезультатними експериментами. Останні роки спостерігається не тільки зупинка падіння всіх макропоказників економіки, а і їх тенденція зростання, національна економіка почала потроху оздоровлюватись. Ця тенденція стосується переважної більшості галузей народного господарства.

Перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин супроводжувався процесом проведення приватизації державних підприємств. Даний процес передбачав через відповідні механізми приватизації реорганізацію цих підприємств в акціонерні товариства відкритого чи закритого типу. Окрім цього, такі господарські товариства створювались відповідно до чинного законодавства не лише шляхом приватизації державних підприємств. Таким чином на даний час в Україні діє понад 35 тисяч акціонерних товариств.

Кризисна ситуація, що склалася на даний час в Україні, фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- та і на макрорівні. Не зважаючи на те, що інвестиції являють собою одну з найважливіших економічних категорій розширеного виробництва, яка грає виключну роль в реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватним ринковим формам господарювання, спостерігається абсолютне скорочення обсягів капіталовкладень.

Становлення національної економіки України не відкидає досить важливі загальні закономірності в інвестиційній діяльності, разом з тим воно створює сутністні риси, які обумовлені зміною економічних приоритетів, формуванням національного ринку, поступовою інтеграцією економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів. Пошук шляхів стабілізації економіки, в першу чергу, визначає активізацію інвестиційної діяльності.

Сукупність інвестиційних інструментів, тобто інвестиційний портфель, може складатися з реальних та фінансових інвестицій. Саме портфель фінансових інвестицій буде розглянутий далі в цій роботі. Вміле використання портфельних фінансових інвестицій дозволить реалізувати ті чи інші цілі, які ставить перед собою керівництво господарського товариства.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І

СУТНІСТЬ ТА КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЮ

1.1. Поняття інвестиційного портфеля

Сучасне фінансове інвестування безпосереднє зв’язано з формуванням «інвестиційного портфеля». Воно базується на тім, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формують визначену їхню сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель - цілеспрямована сформована сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційний політикою. Тому що на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття „інвестиційний портфель” ототожнюється з поняттям „фондовий портфель” (чи „портфель цінних паперів”).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбора найбільш дохідних і безпечних фінансових інструментів. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з який є :

забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;
забезпечення високих темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;
забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, зв’язаних з фінансовим інвестуванням;
забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля.
забезпечення максимального ефекту „податкового щита” у процесі фінансового інвестування.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля в значній мірі є альтернативними. Так забезпечення високих темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок істотного зниження рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді (і навпаки).

Темпи приросту інвестиційного капіталу і рівень формування поточного інвестиційного доходу знаходяться в прямого зв'язку з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню в нього як високоприбуткових, так і низькоризикових фінансових інструментів інвестування.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприємства, що у свою чергу визначає конкретний тип формованого інвестиційного портфеля.

Існують сучасні підходи до типізації інвестиційних портфелів підприємства, конкретних форм, що забезпечують реалізацію, його політики фінансового інвестування. Така типізація проводиться по наступним основних ознаках .

1.2. Типи інвестиційних портфелів

1. По цілям формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля — портфель доходу і портфель росту.

Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити одержання більш високої норми інвестиційної прибули на вкладений капітал.

Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), тому що норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вище, ніж при короткостроковому. Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі у фінансовому відношенні підприємства.

2. За рівнем прийнятих ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля — агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а відповідно і рівня інвестиційного прибутку), на який згодний йти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного чи доходу приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, однак цьому супроводжує найвищий рівень інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал може бути загублений чи цілком у значній частці.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, по якому загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринковому. Природно, що по такому інвестиційному портфелі і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель представляє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель, формований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику по який перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

3. За рівнем ліквідності виділяють три основних типи інвестиційного портфеля - високоліквідний портфель, среднеликвидный портфель і низколиквидый портфель. Така типізація інвестиційного портфеля підприємства визначається з однієї сторони цілями фінансового інвестування (ефективне використання тимчасово вільних грошових активів у складі оборотного чи капіталу довгостроковий ріст інвестиційного капіталу), а з іншою інтенсивністю зміни факторів зовнішнього середовища, що визначає частоту реінвестування капіталу в процесі реструктуризації портфеля.

Високоліквідний портфель формується, як правило, з короткострокових фінансових інструментів інвестування, а також з довгострокових їхніх видів, що користаються високим попитом на ринку, по яких регулярно відбуваються угоди купівлі-продажу.

Середньоліквідний портфель, поряд з перерахованими вище видами фінансових інструментів інвестування, включає також визначену частину їхніх видів, що не користаються високим попитом і з нерегулярною частотою трансакцій.

Низьколіквідний портфель формується, як правило, з облігацій з високим періодом чи погашення акцій окремих підприємств, що забезпечують більш високий (у порівнянні зі середньориночним) рівень інвестиційного доходу, але яки користуються дуже низьким попитом.

4. По інвестиційному періоді розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля — короткостроковий портфель і довгостроковий портфель. Така типізація заснована на відповідною практикою бухгалтерського обліку фінансових активів підприємства.

Короткостроковий портфель (чи портфель короткострокових фінансових вкладень) формується на основі фінансових активів, використовуваних протягом до одного року. Такі фінансові інструменти інвестування служать, як правило, однієї з форм страхового запасу грошових активів підприємства, що входять до складу його оборотного капіталу.

Довгостроковий портфель (чи портфель довгострокових фінансових вкладень) формується на основі фінансових активів, використовуваних протягом більш одного року. Цей тип портфеля дозволяє вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства і здійснювати обрану їм політику фінансового інвестування.

5. За умовами оподатковування інвестиційного доходу виділяють два типи інвестиційного портфеля — оподатковуваний портфель і портфель, вільний від оподатковування. Така типізація інвестиційного портфеля зв'язана з реалізацією однієї з цілей його формування підприємством — забезпеченням максимального ефекту „податкового щита" у процесі фінансового інвестування.

Оподатковуваний портфель складається з фінансових інструментів інвестування, доход по який підлягає оподатковуванню на загальних підставах відповідно до діючого в країні податковою системою. Формування такого портфеля не переслідує цілей мінімізації податкових виплат при здійсненні фінансових інвестицій.

Портфель, вільний від оподатковування складається з таких фінансових інструментів інвестування, доход по який податками не обкладається. До таких фінансових інструментів відносяться, як правило, окремі види державних і муніципальних облігацій, пренаступні цілі швидкої акумуляції інвестиційних ресурсів для рішення невідкладних інвестиційних задач. Звільнення інвестора від оподатковування доходів по таким фінансовим інструментам додатково стимулює їхню інвестиційну активність, збільшуючи суму чистого інвестиційного прибутку на розмір даної податкової пільги.

6. По стабільності структури основних видів фінансових інструментів інвестування їхній портфель диференціюється в розрізі двох типів — портфель з фіксованою структурою активів і портфель із гнучкою структурою активів. Така типізація інвестиційного портфеля зв'язана з принциповими підходами інвестора до наступній його реструктуризації.

Портфель з фіксованою структурою активів характеризує такий його тип, при якому питомі ваги основних видів фінансових інструментів інвестування (акцій, облігацій, депозитних внесків т.п.) залишаються незмінними в плині тривалого періоду часу. Наступна реструктуризація такого портфеля здійснюється лише по окремих різновидах фінансових інструментів інвестування в рамках фіксованого загального обсягу по даному виді.

Портфель із гнучкою структурою активів характеризує такий тип, при якому питомі ваги основних видів фінансових інструменів інвестування є рухливими і змінюються під впливом факторів зовнішнього середовища (їхнього впливу на формування рівня прибутковості, ризику і ліквідності) чи цілей здійснення фінансових інвестицій.

7. По спеціалізації основних видів фінансових інструментів інвестування в сучасній практиці інвестиційного менеджменту виділяють наступні основні типи портфелів:

Портфель акцій. Такий портфель дозволяє цілеспрямовано вирішувати таку мету його формування, як забезпечення високих темпів приросту інвестиційного капіталу в майбутній довгостроковій перспективі. Різновидом такого типу портфеля є портфель акцій венчурних (ризикових) підприємств.

Портфель облігацій. Цей тип портфеля дозволяє вирішувати такі мети його формування як забезпечення високих темпів формування поточного доходу, мінімізації інвестиційних ризиків, одержання ефекту „податкового щита у процесі фінансового інвестування.

Портфель векселів. Цей тип портфеля дозволяє підприємству цілеспрямовано забезпечувати одержання поточного доходу в короткостроковому періоді за рахунок ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (при одночасному зміцненні господарських зв'язків з оптовими покупцями своєї продукції).

Портфель міжнародних інвестицій. Формування такого типу портфеля здійснюють, як правило, інституціональні інвестори шляхом покупки фінансових інструментів інвестування (акцій, облігацій і т.п.), емітованих іноземними суб’єктами господарювання. Як правило, такий тип портфеля спрямований на реалізацію мети забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків.

Портфель депозитних внесків. Такий портфель дозволяє цілеспрямовано вирішувати такі мети його формування, як забезпечення необхідної ліквідності, одержання поточного інвестиційного доходу і мінімізації рівня інвестиційних ризиків.

Портфель інших форм спеціалізації. В основі формування такого портфеля лежить вибір одного з інших видів фінансових інструментів інвестування, не розглянутих вище.

8. По числу стратегічних цілей формування виділяють у моно- і поліцільовий типи портфелів.

Моноцільвий портфель характеризує такий його тип, при якому усі вхідні в його склад фінансові інструмент інвестування відібрані за критерієм рішення однієї зі стратегічних цілей його формування (забезпечення одержання поточного доходу; забезпечення приросту інвестиційного капіталу в довгостроковій перспективі; мінімізації інвестиційного ризику та. ін.).

Такий одноцільовий портфель може включати у свій склад всі основні види фінансових інструментів інвестування, що забезпечують його стратегічну спрямованість.

Поліцільовий (комбінований) портфель передбачає можливості одночасного рішення ряду стратегічних цілей його формування. У сучасній інвестиційній практиці найбільше часто здійснюється формування комбінованого портфеля по першим двох розглянутим ознакам— цілям формування інвестиційного доходу і рівню прийнятих ризиків. Такими основнимиваріантами комбінованих типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

2)агресивний портфель росту (портфель прискореного росту),

3) помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

4)помірний портфель росту (портфель нормального росту);

5) консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

6) консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

Діапазон комбінованих типів інвестиційних портфелів може бути розширений у ще більшому ступені за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

1.3. Управління інвестиційним портфелем

В умовах інфляції для того щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери, які в разі потреби легко перетворюються на готівку.

Підприємство, купуючи цінні папери у свій портфель, має насамперед вирішити, з якою метою воно їх купує. Цінні папери можуть розглядатись як засіб заощадження або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, треба проаналізувати стан фінансового ринку і стан справ підприємства, яке продає цінні папери. Ідеальним вважається портфель, який забезпечує максимум можливого прибутку стосовно поточних ринкових цін. Розглянемо деякі з них.

Будь-яке питання доцільно вивчати на основі фундаментального аналізу. Починають з оцінювання чинників, що впливають на ринок у цілому. Потрібно визначити рівень стану підприємства щодо бізнесу. Припустимо, підприємство прибуткове й інвестори знають про це. У результаті його індекс підвищується. Необхідно також з'ясувати, чи підвищить бюджетний дефіцит ставку відсотка; якщо так, то підприємству, яке потребує позик, буде важко їх одержати.

Важливо також з'ясувати становище галузі на ринку. При цьому бажано вибрати галузі, які можуть дати найкращі результати протягом року. Потім у цих галузях визначають компанії-лідери. Залежно від стадії розвитку розрізняють галузі, що народжуються, розвиваються, стабільні, циклічні, спекулятивні та такі, що занепадають.

Галузі, що народжуються, не завжди прямо доступні інвесторам, які бажають придбати їх акції, бо вони можуть не циркулювати на ринку. Для галузей, що розвиваються, характерне постійне і швидке збільшення обсягів продажів і прибутків. Стабільними називаються галузі, у яких обсяги продажів і прибуток відносно стабільні й сталі навіть у періоди криз і спадів. Циклічні галузі характеризуються особливою чутливістю виторгу до ділового циклу. Спекулятивна ціна акцій дуже рухлива і її неможливо пов'язати з дією якогось чинника. До таких, що занепадають, зараховують галузі, які застосовують застарілу технологію або виробляють застарілі види продукції.

Для диверсифікованих компаній потрібен міжгалузевий аналіз, а далі — аналіз підприємства (кількісний і якісний). Кількісний аналіз — це діагностика фінансового становища підприємства, вивчення менеджменту.

Варто звернути увагу на тенденцію обсягу продажу і тенденцію витрат, корисний аналіз динаміки прибутку. Чистий прибуток відображає вплив усіх чинників. Відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу дає можливість оцінити ефективність використання компанією власного капіталу.

Важливе значення має аналіз ліквідності. Під ліквідністю розуміють спроможність швидко оплачувати необхідні платежі, тобто спроможність швидко реалізовувати поточні активи. Крім наявних до ліквідних активів належать цінні папери, які легко продати на ринку не нижче за ціну їх придбання. Що вище відношення готівки до загального боргу, то краща ліквідність підприємства. Фахівці вважають нормальним таке співвідношення: для промислових компаній — 3:10, для комунального господарства — 2:10. Максимальне відношення боргу до акціонерного капіталу для промислових компаній рекомендується на рівні 0,5:1, а для компаній комунального господарства— 1,5:1.

Одним з основних показників під час аналізу фінансового становища акціонерного товариства є покриття відсотків і дивідендів за акціями чистим прибутком компанії.

Законодавче визначено такий порядок виплати доходів за цінними паперами: спочатку здійснюються виплати за облігаціями, потім за привілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає і порядок розрахунку покриття.

Забезпеченням облігацій є чисті матеріальні активи, які розраховуються як різниця між матеріальними активами і поточними пасивами.

Забезпеченням привілейованих акцій є чисті активи, які розраховуються як різниця між чистими матеріальними активами і сумою виплат за облігаціями.

Звичайні акції забезпечуються коштами, що залишились після погашення зобов'язань за облігаціями і привілейованими акціями. Забезпечення простих акцій можна розрахувати діленням чистих активів з вирахуванням зобов'язань за привілейованими акціями на кількість простих акцій.

Для оцінки адекватності процентного покриття, як правило, встановлюються мінімальні рівні. Наприклад, сума, що необхідна для розрахунків з власниками, як мінімум утричі повинна перекриватися прибутком, який використовують для виплати відсотків щороку. Компанія може без будь-яких труднощів виконати всі свої боргові зобов'язання, але якщо вона не забезпечила цієї мінімальної вимоги, її цінні папери вважатимуться формою інвестування з підвищеним ризиком. Прийнятний стабільний тренд процентного покриття або такий, що підвищується.

Потрібно враховувати також інші чинники, що визначають фінансову привабливість цінних паперів: наприклад, частку виплачуваних акціонерам дивідендів у загальному обсязі прибутку; співвідношення „прибуток на одну просту акцію; регулярність виплати дивідендів.

Важливою умовою сприятливого фінансового становища підприємства є висока якість менеджменту. Для його оцінювання можна використовувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що з'являється у пресі.

Варто пам'ятати, що інформації, яку вже знають на ринку, недостатньо, щоб дійти висновку, наскільки правильно на ринку оцінюють акції підприємства. Для цього треба знайти якусь додаткову інформацію, невідому на ринку.

Ще одним методом, який застосовують у вирішенні питання про купівлю цінних паперів, є технічний аналіз. Потрібен не так аналіз діяльності підприємства, що випускає акції, як вивчення поведінки інших інвесторів. Відповідно до технічного аналізу розгадати майбутню поведінку інвесторів можна за допомогою вивчення їхніх дій у минулому, що відображаються у зміні цін на цінні папери.

При ухваленні рішення про стан портфеля цінних паперів використовують метод ефективних ринкових гіпотез. Завдяки цьому методу вся інформація для ухвалення рішення відображається на ринку в динаміці цін. Цей метод передбачає кілька етапів. Насамперед вирішується питання про те, з яких типів цінних паперів складатиметься портфель, ураховуються бажання і можливість ризикувати, потреба в готівці, податкова ситуація тощо. Щоб менше ризикувати, можна більше облігацій зберігати в портфелі, особливо облігацій державної позики і муніципальні.

Можна зменшити ризик завдяки розсіюванню вкладень капіталу в цінні папери різних підприємств, галузей. Диверсифікований портфель дає можливість ризик одних вкладень компенсувати ризиком інших. Купувати цінні папери можна тільки у сприятливий з погляду зміни курсу момент. Крім того, рекомендується скористатися порадою кількох незалежних експертів, що так само дасть можливість зменшити ризик. Нарешті, слід пам'ятати: якщо часто змінювати цінні папери, то нерентабельне витрачатимуться гроші на комісійні брокерам.

Для аналізу ринку цінних паперів найважливішими є такі питання:

з'ясувати, чим займається компанія;
проаналізувати нинішній і майбутні ринки компанії;
з'ясувати плани розвитку підприємства;
з'ясувати розмір дивідендів на цінні папери компанії;
визначити прибуток на акції та на облігації компанії;
порівняти ціни на акції й облігації зазначеного підприємства з курсом інших підприємств;
одержати дані про стан менеджменту на підприємстві, в якого передбачається купити цінні папери.

Для того щоб застрахуватися від прийняття неправильних рішень щодо інвестицій у цінні папери, спочатку доцільно купити опціон.

Припустимо, ви хочете купити цінні папери якогось підприємства, але не впевнені у своїх прогнозах щодо нього або зараз не маєте для цього достатню кількість коштів. Тоді купуйте кол-опціон на акції цього підприємства. Якщо прогнози справдяться, ви одержите прибуток, якщо помилитеся — втратите тільки премію. Якщо ви хочете застрахуватися від падіння цін на акції, купуйте пут-опціон. Варто пам'ятати, що купівля двох опціонів одночасно на акції того самого підприємства зменшує ризик до мінімуму, але різко зменшує й можливий прибуток.